Кіяс – висновок за аналогією.
117.ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО АБО ЮР.КОМПАРАТИВІСТИКА.
Юридична компаративістика - система знань накопичених у процесі порівняльних досліджень у правовій сфері. Компаративістика - слово латинського походження (лат. Сотрагаїіуш) і в перекладі означає порівняння. У сучасній науковій юридичній літературі відсутня єдина інтерпретація сутності, змісту і призначення юридичної компаративістики, це ж стосується і назви зазначеної дисципліни. Науковці використовують різні терміни для позначення сукупності знань у порівняльно-правовій сфері, зокрема: компаративна юриспруденція, порівняння у праві, порівняльне право, порівняльне правознавство.
Сучасна юридична компаративістика виникає у другій половині XIX століття.
3 етапи в розвитку порівняльного правознавства:
1) виникнення як результат накопичення і систематизації юридичних знань про проблеми застосування порівняльно-правового методу, вивчення загальних та одиничних рис різноманітних правових систем світу (до другої половини XIX ст.);
2) розвиток, який супроводжувався пошуком окремого самостійного місця в системі юридичних знань та юридичній освіті - поява власного предмета, методів понятійного апарата та ін. (з другої половини XIX ст.);
3) оформлення у цілісну систему порівняльно-правових знань внаслідок зростання значення досліджень і визначення їх результатів по встановленню єдності та відмінності правових систем, їх групування у правовій сім’ї (типи) (друга половина XX - початок XXI ст.ст.)
Юридична компаративістика досліджує геоправовий простір, основними елементами якого, на сьогодні, є національні правові системи, як специфічні, своєрідні, неповторні комплекси правових явищ, які тісно пов’язані із цивілізаційними, культурними, психологічними та іншими аспектами буття людського суспільства.
118.СХЕМА «СПІВВІДНОШЕННЯ ТДП З ІНШ. ГУМАН. НАУКАМИ ТА НАВЧ. ДИСЦ., ЯКІ ВИВЧ. Д І П.: ФІЛ-Ю, ПОЛІТ-Ю, СОЦ-Ю, ЕК-Ю, ПСИХ-Ю, ІСТ-Ю ТОЩО».
119.СХЕМА «МІСЦЕ ТДП В СИСТ. ЮР.НАУК».
120.СХЕМА «Ф-ї Д-ВИ ЗА РІЗНИМИ КРИТЕРІЯМИ КЛАСИФ-Ї».
| За призначенням держ д-сті
|
Основні 
|
| Неосновні
|
121.
СХЕМА МЕХ-МУ Д-ВИ.
| Держ органи (апарат д-ви)
|
| Колективи службовців, що створ-ся для реал-ї владних ф-й: зак, вик, суд.
|
| Держ підприємства (установи та орг.-ї)
|
| Підрозділи та колективи працівників, що створ-я д-вою для реал-ї функції д-ви в ек та соц. сферах.
|
| Органи д-ви спец признач-я
|
| Створ-ся орг.-ми д-ви, їм підпорядков-ся та забезп-ть реал-ю правоохор, контр-наглядових і каральних ф-й.
|
Понятие мировоззрения и его структура. Исторические типы м.
Человек всегда задумывался над тем, каково его места в мире, зачем он живет, что является смыслом его жизни, почему существует жизнь и смерть.Каждая эпоха и общественная группа имеют какое-либо представление о решении этих вопросов. Сумма всех этих вопросов и ответов образуют М.. Оно играет особую, очень важную роль во всей деятельности людей. М.-это такая совокупность образов и представлений или система категорий и понятий, кот. подчинена основным вопросам М-я, определяющем место людей в природе и их ист. происхожд-е и назначение. Существует два способа освоения мироздания: 1)путем психолог. ассоциаций, через образы и представления;2)путем логической системы понятий и категорий.Сущ. 2 уровня М.:1)эмоционально-образный-связан с миром ощущений(искусство, мифология и религия); 2)логико-рассудочный (философия и науки образующие мировоззрение).
-ценностный хар-р по отношению к действительности.
Мифология (“ миф”-легенда)-продукт воображения, попытка людей объяснить мир, происхождение земли, рек, озер, тайны рождения и смертии т. д. Психика человека требует мифа.Это основной способ понимания мира в первобытном обществе(мироощущение. Миф игнорирует различия между субъектом и объектом, также игнорирует различия между человеком и природой. Религия- культ богов. Осн. элементы Р.: мировоззрение(в виде мифа), религиозные чувства(в виде мистических настроений) и культ-обрядов. Р.- это вера в сверхестественное, базируется на вере. Философия- “любовь к мудрости” или “мудрость в идеале”. Ф. предстает (с момента своего рождения) как единство: содержание, метода и цели. По содержанию Ф. объясняет тотальность. Вопрос первого философа: Что есть началом всех вещей? С точки зрения метода ф. стремится к рациональному объяснению всеобщего как объкта. Цель Ф. состоит в чистом созерцании истины, в желании достичь ее.
