Start Here 4 страница

З 1914 р. П.Тутковський працював професором географії Київського університету. У своїй програмній лекції 1913 р. "Завдання і межі географії" (опублікована в 1915 р.) він визначив предмет географії, дійшовши висновку, що географія як наука має свій зміст, свої методи дослідження і свої самостійні завдання.

У 1918 р. П.Тутковський очолив раду науково-природничої секції Українського наукового товариства і разом з В.Вернадським, А.Кримським, В.Липським, О.Фоміним, О.Левицьким та ін. обґрунтував необхідність створення національної Академії Наук України і кафедри географії при ній, згодом і кафедри геології. Вже в 1919 р. П.Тутковського призначили головою відділу фізико-математичних наук Академії, головою сільськогосподарського комітету України, головою комісії з вивчення природних багатств України. Йому доручали розробку планів розгортання в Україні геологорозвідувальних робіт і геологічних знімань.

Академік П.Тутковський був організатором і першим директором Українського науково-дослідного геологічного інституту (згодом Інституту геологічних наук АН України), який виріс на базі науково-дослідної кафедри геології ВУАН. Він був учасником експедиційних досліджень в Донбасі, на Чернігівщині, Волині. При інституті з ініціативи П.Тутковського створено геологічний музей, який з 1928 р. став Національним геологічним музеєм України. П.Тутковський був активним учасником створення бібліотеки АН. Він же став одним з ініціаторів та організаторів видання "Матеріалів природничої термінології та номенклатури", автором праці "Словник геологічної термінології" (1923 р.).

Академік П.Тутковський опублікував понад 600 наукових праць. З географічних робіт 20—40-х років зазначимо такі, як "Природна районізація України" (1922 р.), "Словечано-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечини" (1923 р.), "Краєвиди України в зв'язку з природою та людністю" (1924 р.), "Загальне землезнавство" (1927 р.), "До питання про вік поверхів лесу та похованих ґрунтів України" (1931 р.) та ін. В праці "Краєвиди України..." чи не вперше П.Тутковський розглядає взаємозалежність розвитку рельєфу, фунтів, гідрології, клімату у тісному взаємозв'язку з господарською діяльністю. Навколо П.Тутковського, а згодом і В.Лучицького згуртувалися такі відомі дослідники геології і географії України, як В.Крокос, В.Різниченко, Є.Оппоков. Б.Лічков, М.Безбородько, В.Чирвінський, Ф.Полонський, Г.Закревська, Р.Віржиковський, А.Красіковський, М.Мельник та ін. В.Крокос — дослідник відкладів четвертинної системи України („Матеріали до характеристики четвертинних відкладів східної та пів­денної України", 1927 р.; "Деякі питання четвертинної геології України”, 1930 р. та ін.); В.Різниченко — директор Українського геологічного комітету, директор інституту — очолював першу комплексну експедицію в район Дніпробуду; Б.Лічков — керівник української філії геологічного комітету, вивчав геологію і геоморфологію Придніпров'я. З 1926 р. у відділі геохімії геологічного інституту Є.Бурксер розпочав систематичні геохімічні дослідження. В цьому ж році було засновано Полтавську гравіметричну обсерваторію, яка під керівництвом О.Орлова та З.Крутиховської виконувала гравіметричні знімання території України. Важливим внеском у розвиток фізичної географії в Україні є праці Г.Висоцького (послідовника В.Докучаєва), які стосуються вчення про зони природи, ландшафтознавства, гідрологічної ролі лісу, фізико-географічного картографування тощо.

Користуючись вищезгаданою працею Я.І. Жупанського та монографією О.І. Шаблія „Мандрівки Володимира Кубійовича”, законспектуйте матеріал, що стосується розвитку української географії в 2-й половині ХХ ст.

Семінар 1.

Тема: „Найдавніше географічне знання”.

Мета семінарського заняття: сформувати уявлення про характер і напрямки географічних відкриттів та розвиток географічного знання в доантичні часи.

Питання семінарського заняття.

1. Найдавніші географічні відкриття в контексті доби (ІІІ–ІІ тис. до Хр.).

2. Географічні відкриття стародавніх єгиптян.

3. Відкриття еблаїтів, аккадців та шумерів.

4. Географічні відкриття хетів, хуритів та еламітів.

5. Завойовницькі походи й географічні відкриття асирійців.

6. Відкриття стародавніх індійців та китайців, їхні уявлення про світ.

7. Основні риси світобачення найдавніших цивілізацій.

При підготовці ретельно вивчіть зміст глав 2–4 тому І праці І.П. Магидовича та В.І. Магидовича. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

Семінар 2.

Тема: „Географія античної доби”.

Мета семінарського заняття: сформувати уявлення про розвиток географічної думки античних народів, насамперед стародавніх греків, та особливості географічних відкриттів ХІІ ст. до Хр. – ІІІ ст. по Хр.

Питання семінарського заняття.

1. Особливості античної культури-цивілізації: географічний аспект.

2. Плавання й географічні відкриття фінікійців та карфагенян.

3. Подорожі стародавніх греків і їх географічне значення.

4. Географічна думка в рамках давньогрецької натурфілософії.

5. Виділення географії в окрему науку. Ератосфен та його послідовники.

6. Географічні відкриття стародавніх римлян.

7. Розвиток географічної науки в Римській імперії.

При підготовці ретельно вивчіть зміст глав 5–7 тому І праці І.П. Магидовича й В.І. Магидовича та ознайомтеся з монографією Н.К. Мукітанова. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

Семінар 3.

Тема: „Зміна уявлень людства про Землю та світ за часів Відродження й Просвіти”.

Мета семінарського заняття: сформувати уявлення про розвиток географічної думки ХV–ХVІІІ ст. – часу, що докорінно змінив уявлення європейців про Ойкумену та Всесвіт.

Питання семінарського заняття.

1. Передумови Великих Географічних відкриттів.

2. Плавання портуґальців Атлантичним океаном і досягнення ними Індії.

3. Х. Колумб і його відкриття Нового Світу.

4. Перші навколосвітні плавання Ф. Маґеллана–Ель-Кано та Ф. Дрейка.

5. Розвиток наук про Землю та світ у ХVІ–ХVІІ ст. М. Коперник, Дж. Бруно, Ґ. Ґалілей, Й. Кеплер.

6. Відкриття Австралії.

7. Проблема „terra australis incognita” і її бачення Дж. Куком.

При підготовці опрацюйте томи ІІ–ІІІ праці І.П. Магидовича та В.І. Магидовича. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

Семінар 4.

Тема: „Географія ХІХ – початку ХХІ сторіччя”.

Мета семінарського заняття: сформувати уявлення про розвиток географічних наук, починаючи з ХІХ ст., радикальну їх відмінність від географії попередніх епох, та уявлення про новітню добу як час остаточного закриття „білих плям” на карті світу.

Питання семінарського заняття.

1. „Наукове відкриття” Південної Америки та його значення для розвитку географії.

2. Відкриття Антарктиди Ф. Беллінсгаузеном і М. Лазаревим.

3. Відродження загального землезнавства К. Ріттером. Антропогеографія. Ф. Ратцель, Е. Реклю, П. Відаль де Ля Бляш.

4. Досягнення людиною географічних полюсів Землі.

5. Перша криза в географії та її подолання. В. Докучаєв, Л. Берґ, А. Григор’єв, А. Геттнер, Е. Банзе.

6. Вчення про ноосферу і географія. Е. Леруа, П. Теяр де Шарден, В. Вернадський.

7. Сучасна криза географії та шляхи виходу з неї.

8. Перспективи географії в ХХІ ст.

При підготовці опрацюйте томи ІV–V праці І.П. Магидовича й В.І. Магидовича та частину І монографії О.І. Шаблія „Суспільна географія”. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

ПІДСУМКОВЕ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Скласти таблицю „Історія географічних відкриттів та географічних наук”:

Час, доба	Найвидатніші географи й мандрівники	Основні праці та подорожі	Значення подорожей і праць

ГЛОСАРІЙ

Антропогеографія – напрям у географічних дослідженнях, який з’явився в ХІХ ст. завдяки працям К. Ріттера, Ф. Ратцеля, Е. Реклю, П. Відаль де Ля Бляша, Ж. Брена та ін. і ставив людину в центр уваги всієї географії, згладжуючи межу між географією фізичною та економічною; те саме, що суспільна географія.

Біосфера – область активного життя організмів, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери, які пов’язані складними біохімічними процесами перерозподілу речовини та енергії.

Геліоцентрична система –вчення, згідно з яким Земля, як і інші планети, обертається навколо Сонця; розроблена М. Коперником у 16 ст.

Географічна оболонка – оболонка Землі, в межах якої дотикаються, взаємно проникають та взаємодіють нижні шари атмосфери, приповерхневі товщі літосфери, гідросфера та біосфера.

Географічне середовище – сучасний стан географічної оболонки, що сформувався внаслідок взаємодії людини з природним довкіллям.

Геоекологія – екологічна наука, що вивчає взаємини різних компонентів живої та умовно неживої природи з урахуванням наслідків господарської діяльності людини.

Геокомплекс – закономірне сполучення географічних компонентів (рельєф, клімат, поверхневі води, рослинність, тваринний світ), що перебувають у складній взаємодії та взаємозумовленості й утворюють єдину нерозривну систему.

Геоцентрична система – стародавнє уявлення, що бере початок від Аристотеля та Птолемея, згідно з яким Земля нерухомо перебуває в центрі Всесвіту, а всі небесні тіла рухаються навколо неї; спростована розробленою в 16 ст. М. Коперником геліоцентричною системою.

Екологізація – тенденція до якнайширшого залучення до тієї чи іншої природничої науки екологічних даних, характеристик та оцінок; властива, зокрема, сучасній географії.

Еніогеографія – напрямок у сучасній географії, який вивчає природні процеси з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніоземлезнавство – напрямок у загальному землезнавстві, який вивчає природні процеси, що відбуваються на всій Землі, з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніологія – сучасна наука про енерго-інформаційний обмін.

Класичні підходи – ряд найдавніших підходів до географічних досліджень (порівняльно-описовий, історичний, геокомпонентний тощо), застосування яких передбачає відносно пасивну, споглядальну роль суб’єкта-дослідника.

Ландшафт – територія, однорідна за походженням та історією розвитку, неподільна за зональними та азональними ознаками, така, що має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, один клімат, однакове поєднання гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів і, отже, один набір простих геокомплексів (фацій, урочищ).

Наукова школа – плеяда вчених, які дотримуються певного одного напрямку досліджень, розробленого, як правило, їхнім спільним учителем (наприклад, школа антропогеографії, фундатором якої є К. Ріттер; українська школа геоморфологів, започаткована С. Рудницьким, тощо); наукова школа часто приурочена до тієї чи іншої країни, міста, навчального або наукового закладу.

Наукове відкриття – виявлення нового, раніше невідомого, наукового факту; в географії найчастіше – відкриття невідомого географічного об’єкта.

Некласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися з початку до 60-х рр. ХХ ст. (ландшафтний, геокомплексний, системний, екологічний), застосування яких передбачає однобічний вплив суб’єкта-дослідника на об’єкт.

Ноосфера – сучасний стан біосфери, виникнення якого пов’язане з появою на Землі людини розумної (Homo sapiens) та перетворенням нею планети.

Ойкумена – частина Всесвіту, заселена людьми; в уявленні стародавніх греків – заселена частина Землі з центром у Елладі.

Перипли – давньогрецькі описи морських узбереж (рід античних країнознавчих робіт).

Перієгези – давньогрецькі країнознавчі географічні праці, які, на відміну від периплів, містили відомості про природу, населення та господарство країн, розташованих у глибині суходолу.

Портолани – компасні карти, морські навігаційні карти з детальним зображенням берегової лінії, що використовувалися з 13 до 16 ст. у зв’язку з торговельним мореплавством у Середземному морі.

Постнекласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися від середини ХХ ст. (ноосферний, синергетичний, пасіонарний, екоеволюційний, фрактальний), застосування яких передбачає двосторонню взаємодію суб’єкта-дослідника з об’єктом дослідження.

Системний підхід – запроваджений у географію В. Сочавою один із некласичних підходів до фізико-географічних досліджень, який спирається на розроблену Н. Берталанфі теорію систем.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Баттимер А. Путь в географию. Пер. с англ. — Москва: Прогресс, 1990.

2. Гумбольдт А. Путешествие в равноденственные области Нового Света в 1799-1804 гг. Пер. с франц. — Москва: Географгиз, 1963.

3. де Блій Г., Муллер Г., Шаблій О. Географія: світи, реґіони, концепти. – Львів, 2004.

4. Жупанський Я.І. Історія географії в Україні. — Львів: Світ, 1997.

5. Исаченко А.Г. География сегодня. — Москва: Просвещение, 1979.

6. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий: В 5-ти тт. — Москва, 1982-1986.

7. Мукитанов Н.К. От Страбона до наших дней. — Москва: Мысль, 1985.

8. Развитие физико-географических наук XVII-ХХ вв. — Москва: Наука, 1975.

9. Саушкин Ю.Г. История и методология географической науки. — Москва: Изд-во МГУ, 1976.

10. Хаггет П. География: синтез современных знаний. Пер. с англ. – Москва: Прогресс, 1979.

11. Харвей Д. Научное объяснение в географии. Сокр. пер. с англ. — Москва: Прогресс, 1974.

12. Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький. – Львів-Мюнхен, 1993.

13. Шаблій О.І. Мандрівки Володимира Кубійовича. – Львів, 2001.

14. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: Вид. ЛНУ імені Івана Франка, 2001.

Бажаю успіху!