Start Here 1 страница

Учебное пособие

часть 1

Подписано в печать ___. ____. 2006 г.

Формат 60 ´ 84 1/16.

Объем п.л. Тираж экз. Заказ _____.

Отпечатано в типографии Московского государственного

университета приборостроения и информатики.

107846, Москва, ул.Стромынка, 20

Start Here

Автор курсу — Кисельов Юрій Олександрович, доцент кафедри географії ЛНПУ імені Тараса Шевченка, кандидат географічних наук. Адреса: Ошибка! Закладка не определена.

Тьютор – Вершилова Світлана Олександрівна, маґістрант кафедри географії ЛНПУ імені Тараса Шевченка.

Адміністратор — Cлоньова Таїсія Іванівна, завідувач кафедри географії ЛНПУ імені Тараса Шевченка. Адреса: Ошибка! Закладка не определена.

Методичні рекомендації щодо роботи з курсом:

Оволодіння студентом знаннями з історії географічних відкриттів передбачає вироблення ним навичок самостійної роботи з навчальною, довідковою та науковою літературою (першоджерелами), а також творчого осмислення змісту прочитаного, необхідного для виконання творчого завдання.

Серед досить великого масиву літератури, присвяченої географічним відкриттям та дослідженням, насамперед слід відзначити п’ятитомну монографію І.П. Магидовича й В.І. Магидовича „Очерки по истории географических открытий”, видану впродовж 1982–1986 рр. Ця праця є обов’язковою для опрацювання студентами. Крім того, багато передбачених навчальною програмою тем висвітлюється в монографії Я.І. Жупанського „Історія географії в Україні”. Поряд з історією власне географічних відкриттів, значна увага приділяється й ходу розвитку географічних наук. Ці питання представлені в роботі Н.К. Мукітанова „От Страбона до наших дней”.

Поряд із навчальною літературою та науковими працями, дуже корисними задля закріплення навчального матеріалу є науково-популярні й художні твори, присвячені дивовижним відкриттям, морським та сухопутним подорожам сміливців-відчайдухів, а також повним незвичайних пригод фантастичним мандрам до насправді неіснуючих „Плутонії” чи „Землі Санникова”.

Усе прочитане доцільно узагальнювати, зводячи всі вагомі події в історії географічних відкриттів та самої географії в таблицю на зразок тієї, що представлена в додатку до вищезгаданого навчального посібника Я.І. Жупанського. При тому фактичний матеріал має доповнюватися самостійними висновками студента щодо історико-географічного значення тих чи інших подій. Ці висновки, а також розроблена на їх основі періодизація історії географічних відкриттів та розвитку науки, і є змістом підсумкового творчого завдання.

Вимоги до заліку:

Щоб отримати залік із дистанційного навчального курсу „Історія географічних відкриттів та формування карти світу”, студент повинен знати:

· основні віхи історії географічних відкриттів;

· найважливіші дати (відкриття континентів, географічних полюсів тощо);

· найвидатніші імена українських (Василь Григорович-Барський, Юрій Лисянський, Єгор Ковалевський, Василь Юнкер, Іван Вагилевич, Микола Миклухо-Маклай, Олексій Федченко, Павло Чубинський, Володимир Вернадський, Гаврило Танфільєв, Андрій Краснов, Петро Броунов, Павло Тутковський, Степан Рудницький, Ярослав Жупанський, Валентин Садовський, Антін Синявський, Мирон Дольницький, Мирон Кордуба, Володимир Геринович, Микола Дмитрієв, Борис Срезневський, Йосип Косоногов, Георгій Висоцький, Володимир Кубійович, Олена Степанів, Володимир Бондарчук, Петро Цись, Каленик Геренчук, Гаврило Міллер, Григорій Гришанков, Андрій Ланько, Петро Заморій, Іван Рослий, Максим Веклич, Наталія Вернандер, Михайло Щербань, Генріх Швебс, Лука Білогуб, Михайло Лапко, Павло Луцький, Василь Симоненко, Олександр Маринич, Петро Шищенко, Володимир Пащенко, Петро Масляк, Микола Багров, Володимир Боков, Ігор Черваньов, Леонід Руденко, Валентина Палієнко, Михайло Гродзинський, Жанна Матвіїшина, Іван Мельничук, Ярослав Кравчук, Степан Позняк, Іван Ковальчук, Семен Кукурудза, Анатолій Мельник, Микола Пістун, Олександр Топчієв, Федір Заставний, Олег Шаблій) та зарубіжних (Гомер, Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт, Гекатей, Геродот, Гіппократ, Піфей, Ератосфен, Кратес, Страбон, Помпоній Мела, Пліній Старший, Тит Лукрецій Кар, Клавдій Птолемей, Амміан Марцелін, Пріск Панійський, Прокопій Кессарійський, Косма Індикоплов, ібн-Хордадбех, ібн-Фадлан, ал-Масуді, Константин Багрянородний, Ейрик Рудий, Лейф Щасливий, ал-Ідрісі, ал-Хварізмі, Марко Поло, ібн-Баттута, Афанасій Нікітін, ал-Бакуві, Принц Енрікі-мореплавець, Бартоломеу Діаш, Мартін Бегайм, Христофор Колумб, Васко да Ґама, Амеріґо Веспуччі, Вальдзеемюллер, Фернан Маґеллан, Ель-Кано, Микола Копернік, Джордано Бруно, Ґалілео Ґалілей, Йоганн Кеплер, Бернгардт Вареніус, Френсіс Дрейк, Джон Кабот, Янсзон, Абель Тасман, Ґійом Левассер де Боплан, Василь Поярков, Семен Дежньов, Єрофій Хабаров, Михайло Ломоносов, Степан Крашенинников, Жан Франсуа Ляперуз, Джеймс Кук, Віллем Баренц, Вітус Берінґ, Гаврило Шеліхов, Григорій Саричев, Василь Зуєв, Петро Симон Паллас, Йоганн Антон Гюльденштедт, Олександр Гумбольдт, Еме Бонплан, Іван Крузенштерн, Фаддей Беллінсгаузен, Михайло Лазарев, Вільям Скорсбі, де Лонґ, Петро Вранґель, Авґуст Норденшельд, Мунґо Парк, Давид Лівінґстон, Карл Ріттер, Якоб Філіпп Фальмераєр, Фрідріх Ратцель, Елізе Реклю, Поль Відаль де Ля Бляш, Микола Пржевальський, Петро Семенов-Тян-Шанський, Петро Кропоткін, Фердінанд Ріхтгофен, Фрітьоф Нансен, Фредерік Кук, Роберт Пірі, Руал Амундсен, Роберт Скотт, Альбрехт Пенк, Вільям Девіс, Вальтер Пенк, Антоній Реман, Евгеніуш Ромер, Микола Зубов, Юлій Шокальський, Олександр Воєйков, Дмитро Анучин, Володимир Кеппен, Василь Докучаєв, Едуард Леруа, П’єр Теяр де Шарден, Альфред Геттнер, Евальд Банзе, Лев Берґ, Андрій Григор’єв, Карл Троль, Зиґфрід Пассарґе, Едмунд Гілларі, Норґей Тенцінґ, Жан Пікар, Ернст Нееф, Микола Солнцев, Анатолій Ісаченко, Федір Мільков, Володимир Преображенський, Інокентій Герасимов, Віктор Сочава, Пітер Гаґґет, Девід Гарвей, де Блій) географів, представників суміжних наук та мандрівників;

· найвизначніші державні громадські наукові організації географів України та світу;

уміти:

· встановлювати закономірності в послідовності здійснених географічних відкриттів, етапах розвитку географії;

· знаходити причинно-наслідкові зв’язки географічних відкриттів та основних суспільно-політичних подій і тенденцій за тієї чи іншої доби;

· наносити на контурну карту маршрути подорожей мандрівників та показувати ці маршрути на „німих” картах світу й півкуль;

· аналізувати причини виникнення, спрямованість, наукові та суспільні наслідки діяльності різних географічних шкіл;

виконати творче завдання.

Робоча навчальна програма дистанційного курсу

Модуль 1. Тема: „Доколумбова географія”.

Розділ 1.1. Вступ до курсу.

Поняття “географічне відкриття”. Періодизація історії географічних відкриттів. Основні закономірності розвитку географічної науки й думки, його зв’язок із розвитком суспільства. Причини географічних відкриттів.

Розділ 1.2. Доантичний період географічних відкриттів та розвитку географічної думки.

Стародавній Єгипет. Природні умови країни, загальні риси суспільного ладу. Завойовницькі походи єгиптян, їх напрямки та здійснені під час них географічні відкриття.

Ебла – археологічна сенсація ХХ ст. Держава еблаїтів, їхні мандри та географічні відкриття.

Аккадці – давні мешканці Месопотамії. Подорожі, завоювання й географічні відкриття аккадців.

Шумери, їхнє походження, мандри, завоювання, географічні відкриття.

Географічні відкриття еламітів, хеттів та хуритів.

Асирійці, їхні завойовницькі походи та географічні відкриття. Значення відкриттів асирійців.

Географічні відкриття стародавніх індійців та китайців, їхні уявлення про світ.

Фінікійці та карфагеняни – володарі морів ІІ – 1-ї пол. І тис. до Хр. Географічні відкриття стародавніх фінікійців та карфагенян.

Розділ 1.3. Античний період географічних відкриттів та розвитку географічної думки.

Подорожі стародавніх греків. Похід на Трою (Іліон) і його географічне значення. Карта Ойкумени за Гомером.

Гекатей Мілетський, Геродот Галікарнаський і початки наукової обробки зібраної географічної інформації. “Periodos ges” Гекатея, “Історія” Геродота. Геродотові дані про Скіфію-Праукраїну. Карта Ойкумени за Геродотом. Гіппократ і його подорожі, їх географічне значення.

Розвиток географічної думки в рамках натурфілософії. Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт.

Піфей і його географічні відкриття, їх значення.

Аристотель і географічні аспекти його філософських поглядів. Карта світу за Аристотелем.

Ератосфен – фундатор географії як самостійної науки. Вимірювання Ератосфеном розмірів Землі. Карта Ойкумени за Ератосфеном.

Кратес із Малоса та його найперший глобус.

Страбон і розвиток ним ідей Ератосфена. Праця Страбона “Географія” та її значення.

Римські вчені – Пліній Старший, Тит Лукрецій Кар, Помпоній Мела – і їх внесок у розвиток географічних знань. Карта світу за Помпонієм Мелою.

Клавдій Птолемей і розвиток ним знань про світ. Геоцентрична система. Подорожі та карта Ойкумени Птолемея.

Розділ 1.4. Середньовічний період географічних відкриттів та розвитку географічної думки. Історико-географи раннього Середньовіччя. Амміан Марцелін, Пріск Панійський, Прокопій Кессарійський, Йордан та їхні географічні відомості. Карта світу Косми Індикоплова.

Плавання ірландців в Атлантичному океані.

Нормани та перше відкриття ними Нового Світу.

Літературні пам’ятки Старокиївської Руси-України. “Літопис Аскольда”, “Повість минулих літ”. Інформація про природу та населення Руси-України.

Дані про Старокиївську державу у Костянтина Багрянородного.

Арабські географи-мандрівники. Ібн-Хордадбех, ібн-Фадлан, ал-Масуді, ал-Ідрісі, ал-Хварізмі, ібн-Баттута, ал-Бакуві, їх подорожі. Особливості географічних досліджень арабських учених. Картографічна творчість арабських географів, причини її своєрідності.

Марко Поло та Афанасій Нікітін – видатні мандрівники Середньовіччя. Маршрути і значення їхніх подорожей.

Семінар 1. Найдавніше географічне знання.

Семінар 2. Географія античної доби.

Практичне заняття. Складання таблиці „Географічні дослідження у стародавньому світі”.

Модуль 2. Великі Географічні відкриття і розвиток географічних знань у нові часи.

Розділ 2.1. Доба Великих Географічних відкриттів.

Передумови Великих Географічних відкриттів. Морська активність Портуґалії. Принц Енрікі. Бартоломеу Діаш та його подорож уздовж Африки.

Відкриття Америки Х.Колумбом. Чотири плавання Колумба та їх результати. Встановлення факту відкриття Нового Світу А.Веспуччі й А.Вальдзеемюллером. Плавання Дж. Кабота. Наслідки відкриття Америки – колоніальні загарбання європейців у Новому Світі. Завоювання Мексики Ф.Кортесом та Перу Ф.Пісарро.

Відкриття морського шляху до Індії Васко да Ґамою. Портуґальські колонії в Індії.

Перше навколосвітнє плавання Ф.Маґеллана – Ель-Кано та його географічне значення.

Посилення англійської морської могуті. Витіснення англійцями іспанців та портуґальців з океанічних просторів. Ф.Дрейк і його навколосвітнє плавання.

Освоєння та колоніальне загарбання Західного Сибіру Єрмаком Тимофійовичем.

Наукові географічні досягнення за доби Великих Географічних відкриттів. Ґлобус М.Бегайма. Астрономічні відкриття М.Коперника, Дж. Бруно, Ґ.Ґалілея, Й.Кеплера.

Розділ 2.2. Географічні відкриття й дослідження ХVІІ–ХVІІІ ст.

Вихід Голландії як морської держави на світову арену. Відкриття А.Янсзоном Австралії. А.Тасман і його подорожі, їх географічне значення.

Московити – мореходи та землепроходці ХVІІ ст.: В.Поярков, С.Дежньов, Ф.Попов, Є.Хабаров; їхні географічні відкриття, їх значення.

Початки пошуків Північно-Західного та Північно-Східного проходів. Д.Баффін, В.Баренц, С.Челюскін.

Наукові експедиції ХVІІІ ст. С.Крашенниников, брати Лаптєви, Ф.Ляперуз. Відкриття й дослідження Камчатки, Новосибірських островів, Сахаліну. Відкриття й дослідження “російської Америки” – Аляски. В.Берінґ, Г.Шеліхов, Г.Саричев.

Плавання Дж.Кука, здійснені ним географічні відкриття, їх значення. Проблема пошуку “terra australis incognita” та її бачення Дж.Куком.

Карта світу де Віта, її проґресивні риси та “білі плями”.

Розділ 2.3. Географічні відкриття та розвиток науки в в ХІХ ст.

Наукове відкриття Південної Америки О.Гумбольдтом та Е.Бонпланом. Суть поняття “наукове відкриття”. О.Гумбольдт – предтеча теоретичної наукової географічної думки.

Навколосвітня подорож І.Ф.Крузенштерна та Ю.Ф.Лисянського. Ю.Ф.Лисянський – перший українець-керівник навколосвітньої подорожі.

Відкриття Антарктиди Ф.Ф.Беллінсгаузеном та М.П.Лазаревим. Етапи експедиції, її географічне значення.

Дослідження в Арктиці Скорсбі, де-Лонґа, П.Вранґеля. Плавання Північно-Східним проходом А.Е.Норденшельда.

Дослідження Центральної Азії П.П.Семеновим-Тян-Шанським, М.М.Пржевальським, П.К.Козловим, їх географічне значення.

Географічні відкриття й дослідження внутрішніх районів Африки. М.Парк, Д.Лівінґстон, Д.Кемерон, Г.Стенлі, значення їхніх експедицій.

Дослідження Нової Ґвінеї М.М.Миклухо-Маклаєм, їх географічне й антропологічне значення.

Відродження загального землезнавства та виникнення антропогеографії. К.Ріттер, Ф.Ратцель, Е.Реклю, П.Відаль де Ля Бляш. А.Геттнер і хорологічна концепція географії.

Початок диференціації географічної науки. Виокремлення геоморфології, метеорології, кліматології, океанології, генетичного ґрунтознавства й інших наук. Перша криза в географії та шляхи до її подолання.

Класичні методологічні підходи в географії – описовий, геокомпонентний, їх суть і розвиток у ХІХ ст.

Розділ 2.4. Географічні відкриття й дослідження ХХ - початку ХХІ ст.

Плавання Р.Амундсена Північно-Західним проходом. Пошуки шляхів до Північного полюса. Ф.Нансен і значення його експедиції. Відкриття північної навколополюсної зони Ф.Куком та Р.Пірі. Відкриття Південного полюса Р.Амундсеном та Р.Скоттом. Відкриття Північної Землі.

Вчення В.В.Докучаєва про зони природи – початок виходу географії з першої кризи. Поява некласичних методологічних підходів – геокомплексного, ландшафтного, їх суть. Л.С.Берґ – основоположник вчення про ландшафт. А.О.Григор’єв – фундатор вчення про географічну оболонку. Географічне середовище – новий об’єкт географії. Вчення В.І.Вернадського про біосферу, його географічне значення.

Підкорення людиною Джомолунґми та Маріанської западини.

Запровадження системного підходу в географії В.Б.Сочавою.

Початок екологізації географії. Поява геоекології та еколого-географічних дисциплін – екологічної геоморфології, екологічного ландшафтознавства тощо.

Поява постнекласичних методологічних підходів у географії, їх суть. Вчення про ноосферу Е.Леруа, П.Теяр де Шардена та В.І.Вернадського, його географічне значення. Відмінності в розумінні ноосфери французькими вченими та В.І.Вернадським. Сучасне бачення ноосферного підходу.

Синергетичний, екоеволюційний, пасіонарний підходи в географії. Еніологія, еніогеографія, еніоземлезнавство. Трансформація економічної та соціальної географії в суспільну. Сакральна географія. Геософія – філософія географічного простору.

Семінар 3. Зміна уявлень людства про Землю та світ за часів Відродження й Просвіти.

Семінар 4. Географія ХІХ – початку ХХІ сторіччя.

Практичне завдання. Складання таблиці „Доба Великих Географічних відкриттів”.

Практичне завдання. Складання картосхеми маршрутів найвидатніших мандрівників та мореплавців.

Творче завдання. Складання таблиці „Історія географічних відкриттів та географічних наук” із зазначенням конкретного внеску кожного вченого та мандрівника в розвиток знань про Землю.

ПОТИЖНЕВЕ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА

рекомендоване студентові

Тиждень/ Дата	Діяльність студента
1-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 1.1. Прочитати сторінки „Вступу” („Введения”) до праці І.П. Магидовича та В.І. Магидовича. Законспектувати лекцію на тему „Вступ до курсу історії географічних відкриттів”. Розділ 1.2. Прочитати глави 2–4 тому І вказаної праці.
2-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 1.3. Прочитати глави 5–7 тому І вказаної праці. Законспектувати лекцію на тему „Античний період географічних відкриттів та розвитку географії”. Виконати практичне завдання. Отримати консультацію (п’ятниця 13 жовтня, 12.20). Підготуватися до семінару 1.
3-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 1.4. Прочитати частину 2 тому І вказаної праці. Законспектувати лекцію на тему „Середньовічний період географічних відкриттів та розвитку географічної думки”. Пройти тестування з розділів 1.3, 1.4.
4-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 2.1. Прочитати другий том монографії І.П.Магидовича та В.І.Магидовича. Законспектувати лекцію на тему „Доба Великих Географічних відкриттів”. Отримати консультацію (п’ятниця 27 жовтня, 12.20). Підготуватися до семінару 2.
5-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 2.2. Прочитати третій том монографії І.П.Магидовича та В.І.Магидовича. Законспектувати лекцію на тему „Географічні відкриття й дослідження ХVІІ–ХVІІІ ст.”. Виконати практичне завдання. Пройти тестування з розділів 2.1, 2.2.

6-й тиждень
Завдання на тиждень.	Прочитати працю Н.К. Мукітанова „От Страбона до наших дней”. Виконати практичне завдання. Підготуватися до семінару 3. Отримати консультацію (п’ятниця 10 листопада, 12.20).
7-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 2.3. Прочитати четвертий том монографії І.П.Магидовича та В.І.Магидовича. Законспектувати лекцію на тему „Географічні відкриття та розвиток науки в в ХІХ ст.”. Отримати консультацію (п’ятниця 17 листопада, 12.20). Виконати практичне завдання.
8-й тиждень
Завдання на тиждень.	Розділ 2.4. Прочитати п’ятий том монографії І.П.Магидовича та В.І.Магидовича. Законспектувати лекцію на тему „Географічні відкриття й дослідження ХХ – початку ХХІ ст.”. Підготуватися до семінару 4.
9-й тиждень
Завдання на тиждень.	Прочитати працю Я.І. Жупанського „Історія географії в Україні”. Законспектувати основні розділи зазначеної праці, присвячені переломним етапам розвитку української географії та найвизначнішим її постатям. Отримати консультацію (п’ятниця 1 грудня, 12.20).
10-й тиждень
Завдання на тиждень.	Пройти тестування з розділів 2.3, 2.4. Отримати підсумкову консультацію (п’ятниця 8 грудня, 12.20). Виконати підсумкове творче завдання.

Лекція 1

Античний період географічних відкриттів

та розвитку географії

Географія, як і будь-яка наука, не є застиглим коломколом питань, що становлять предмет її досліджень. Упродовж багатьох століть мінялися її зміст і теоретичні погляди вчених. У розвитку географічних знань величезне значення мав процес розширення просторового кругозору, що було пов'язане з територіальними географічними відкриттями. Саме мандрівники привозили з далеких країн той фактичний матеріал, на основі узагальнення якого будувалися різні наукові ідеї і гіпотези, а також і сама будівля науки. Далекі сухопутні подорожі різними народами робилися виключно в практичних цілях: гонитва за торговими баришами, пошуки нових земель для заселення тощо. Лишеише в новітній час сухопутні і морські експедиції стали здійснюватися із суто науковими завданнями..

Крім того, географія, що завжди перебувалаперебувала в центрі природознавства, не могла стояти в стороні від розвитку філософської думки|. Одночасно слід пам'ятати, що історію розвитку географії не можна розглядати лише як процес суто кількісного накопичення географічних знань. Якісні зміни характеру цих знань зумовлюють поділ історії географічної науки на певні періоди і етапи.

Географічні уявлення найдавніших культурних народів. Перші донаукові географічні уявлення найдавніших роз'єднаних один з одним людських племен визначалися слабким розвитком продуктивних сил, безсиллям людини в боротьбі з природою і внаслідок цього надзвичайно вузьким просторовим кругозором. У ті далекі часи зачатки наукових знань ще тісно перепліталися з релігійними і міфічними переконаннями. Спостережувані природні процеси і явища пов'язувалися з діяльністю всемогутніх богів. Елементарні географічні відомості, накопичені первісними людьми, усно передавалися від покоління до покоління, в окремих випадках фіксувалися у вигляді примітивних креслень і малюнків. Про сам характер географічних уявлень первісних племен можна судити лише з непрямих даних, які ґрунтуються головним чином на результатах вивчення культури «відсталих» племен і народностей, які аж до зіткнення з європейцями залишалися ще на стадії первіснообщинного ладу.

Достовірніші відомості про географічні уявлення найдавніших культурних народів сучасна наука має завдяки письмовим документам, що збереглися, скульптурним зображенням, а також деяким картографічним творам. Першопочатки наукових знань у галузі астрономії, математики і механіки виникли в Єгипті, в державах Месопотамії, Північній Індії і в Китаї за багато сторіч до нашої ери. Народи цих найдавніших культурних держав володіли вже значним просторовим кругозором, але природні явища вони продовжували вважати результатом дії різних богів. Уявлення про Землю ґрунтувалися на безпосередньому сприйнятті навколишньої природи: вавилонці вважали Землю величезним островом, оточеним з усіх сторін океаном. Єгиптянам Земля уявлялася витягнутим із півночі на південь прямокутником, обмеженим з усіх боків горами. Найдавніші індійці описували Землю подібною до квітки лотоса, одна з пелюсток якого утворює п-ів Індостан, і т.д.

Деякі найдавніші народи здійснювали значні, як на той час, сухопутні подорожі і морські плавання. До нас дійшли відомості про те, що єгиптяни в третьому тисячолітті до н.е. плавали по Середземному і Червоному морях; до XV ст. до н.е. відноситься їх морська експедиція через Червоне море в далеку країну Пунт (що, ймовірно, розташовувалася на п-ві Сомалі). Що фінікійці, які мешкали на східних берегах Середземного моря, вже в XII ст. до н.е. стали виходити на своїх кораблях в Атлантичний океан. Близько 600 р. до н.е. фінікійські мореплавці, що перебували на службі у єгипетського фараона Нехо, вийшовши з Червоного моря, здійснили за три роки плавання навколо Африки.

Наукові знання народів Ассиро-Вавилонії, Єгипту і Фінікії були доповнені і приведені в систему вченими античної Греції, а потім Римської імперії — найбільш розвинених рабовласницьких держав стародавнього світу. Стародавні греки успадкували від єгиптян геометрію і сонячний календар, у ассиро-вавилонян запозичували астрономічні знання, сонячний годинник (гномон), поділподіл доби на 12 годин, у фінікійців — алфавіт і найменування частин світу Європа і Азія.

Користуючись монографією І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується найдавнішої доби в розвиткові географічних знань.

Античне географічне знання. Географічні знання стародавніх греків епохи родового ладу|| і його розкладання знайшли віддзеркалення в епічних поемах Гомера (IX—VIII ст. до н. е.) і Гесіода (VIII—VII ст. до н. е.). У цих поемах реальні географічні відомості перепліталися з міфологічними уявленнями. Земля уявлялася величезним диском, оточеним річкою — океаном.

З політичними революціями VI ст. до н. е., що утвердили в Стародавній Греції рабовласницький лад, були пов'язані передумови для виникнення і розвитку тієї всеосяжної нерозчленованої науки (так званої натурфілософії), яка об'єднувала філософські переконання, вчення про природу і географічні уявлення. Першідавньогрецькі мислителі створюють перші природничонаукові космогонічні теорії про походження і будову Всесвітусвіту. Найвидатнішим із них був філософ Анаксимандр (610—546 рр. до н. е.). Він уперше висловив думку|, що Земля перебуває в центрі світу «без усякої опори»; формою вона нагадує невисокий циліндр, на одній з підстав якого лежить населений людьми суходіл (Ойкумена). Йому ж належали елементи вчення про історичний процес розвитку Землі і теорія про незліченну кількість світів.

У цих природничонаукових космогоніях містилися по початки того напряму| географії, який багато пізніше став називатися загальним землезнавством.

Розвиток мореплавства й торгівлі стародавніх| греків з народами, що населяли береги Середземного і Чорного морів, викликав потребу в складанні «периплів» (описів морського узбережжяузбережжя) і «перієгезів» (описів окремих країн). Це визначило виникнення початків другого напряму в географії — країнознавства. Автори цих описів, що містять не тільки географічний, але і історичний матеріал, не обмежувалися простим описом відвіданих країн, але і намагалися також дати пояснення природним явищам (наприклад, виникненню гірських долин). Таким чином, початок фізичної географії був пов'язаний, з одного боку, з матеріалістичною філософією, а з іншого — з практичними потребами того часу.

Іонійським ученим належать і спроби зображення відомих країн у вигляді карт (точніше, креслень). Автором першої карти, вирізаної на мідній дошці, був Анаксимандр. Його карту значно уточнив і зробив докладнішою його учень, історик і мандрівник Гекатей (близько 550—480 рр. до н. е.). Він зобразив відомий фрагмент суходолу в просторі, коло розділеному Середземним і Чорним морями. Північну частину суходолу він назвав услід за фінікійцями,| Європою, південну, — Азією (від фінікійських слів «ереб|» — захід і «асові» — схід Сонця). В межах останньої на захід від Нілу він виділив Лівію (Африку). Гекатей також дав докладний опис цих частин світу.

Мал. 1. Земля за давньогрецькими уявленнями.

За доби, що настала після закінчення греко-перських воєн (500—449 рр. до н.е.), розвиток торгівлі і розширення її зв'язківмореплавства, зведення крупних споруд в містах сприяють розвитку математики, астрономії, фізики, механіки, а також елементів фізичної географії. Питання загального землезнавства висвітлюються в творах| філософа Анаксагора (близько 500—428 рр. до н. е.) і великого мислителя Демокріта| (близько 460—359 рр. до н. е.), автора геніальної для| свого часу гіпотези про походження світів і теорії атомів, з'єднанням| яких пояснювалися всі тіла і природні явища. Розвитку країнознавства сприяють твори| багатьох істориків-мандрівників, серед яких найвидатнішим був Геродот (485—425 рр. до н. е.).

У цю епоху виникає уявлення, що північні і південні околиці дископодібної Земліє є нежилими від спекивнаслідок спеки (на півдні) і холоду (на півночі). В Геродота і його сучасників з'являються| елементи вчення про широтну природну зональність: У межах жилої землі виділяються три «пояси»: північний — сирий і холодний (Скіфія), південний — сухий і пустинний (Лівія, Єгипет, Аравія) і середній, найбільш сприятливий для життя людей (Середземномор'я).

На рубежі V і IV ст. до н.е. наукового характеру набуває теорія кулястості Землі (висловлена ще в V ст. до н.е. філософом Парменідом). Географічні знання всього попереднього часу були підсумовані Аристотелем (384—322 рр. до н. е.). До його доби відноситься початок диференціації наукових знань і виділення з колись єдиної натурфілософії фізики (так в ту епоху називалося природознавство) і метеорології, яка охоплювала і питання загального землезнавства. В своїх працях «Про небо», «Метеорологія» Аристотель порушив широкеколо питань фізичної географії, як то: походження туману і хмар, ґрунтових вод; його цікавлять проблеми режиму річок; він відстоює точку зору щодо постійної зміни поверхні Землі за рахунок коливання рівня морів тощо. Аристотель доводив кулясту фігуру Землі (за формою тіні Землі під час місячних затемнень і по зміні висоти зірок при пересуванні по Землі на північ і на південь).

Аристотель став виділяти на Землі теплові пояси, відділені один від одного лініями тропіків, «арктичного» «антарктичного» кіл. Між тропіками він поміщав «жаркий нежилий пояс», за полярними колами колами — «холодні нежилі пояси». Він уявлявуявляв Ойкумену розташованою в помірному поясі північної півкулі у вигляді овального острова і припускав існування в помірному поясі південної півкулі аналогічного масиву суші, можливо, населеного.