Мотиви та стимули. 4 страница

Людський капітал пов’язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва. Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів. Людський капітал - є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію. Це і є достатньо повне визначення сутності людського капіталу.

Структура. З точки зору нагромадження людський капітал – це:

1) затрати на освіту (освіта є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці);

2) затрати на підтримку і розвиток охорони здоров’я (затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві);

3) затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили (здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал);

4) затрати на інформацію (нагромадження людського капіталу не може проходити ефективно, якщо суспільство не володіє повною, зрозумілою, доступною та постійно оновленою інформацією).

58. Інтелектуальний капітал.

Т. Стюарт визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії і що надає конкретні переваги компанії на ринку: патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників. Об’єднанні разом ці знання складають інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи. Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчутнім капіталом, не може бути скопійованим або відтвореним у жодній іншій організації. Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах. Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.

Одним з визначальних зрушень у світовій економіці кін. ХХ – поч. ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності.

59. Інформаційний капітал.

У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація.

З часу розгортання НТР інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально-економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко-технологічній основі.

Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Е. Тоффлер. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал.

Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Інформація та знання не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.

60. Виробничий капітал.

Виробничий (промисловий) капітал - це капітал, що функціонує у будь-якій галузі матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Поняття промислового капіталу однаково застосовуване до його функціонування в підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і банківської справи.

Виробничий капітал є єдиний спосіб існування капіталу, при якому функцією капіталу є не лише привласнення додатковій вартості, відповідно привласненню додаткового продукту, але в той же час і її створення. Тому промисловий капітал обумовлює капіталістичний характер виробництва; існування промислового капіталу включає наявність класової протилежності між капіталістами і найманими робітниками.

Рухом промислового капіталу є його кругооборот і оборот. Кругооборот промислового капіталу - його рух, у процесі якого він послідовно набуває і позбувається трьох функціонально особливих форм (грошової, продуктивної, товарної) і долає три стадії (обіг, виробництво та обіг).

Промисловий капітал здійснює круговий рух, у якому виступає на різних стадіях кругообігу в таких функціональних формах, як грошовий капітал (підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочну вартість), продуктивний капітал (він включає засоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесі виробництва, створюють товар), товарний капітал (зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші).

61. Підпримницький капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.

Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції.

Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).

Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:

- об’єктивними – організаційно-правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;

- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця.

До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

67. Вартість і оплата праці.

Праця – 1) цілеспрямована діяльність людини щодо створення певних економічних благ чи надання послуг; 2) процес споживання людського ресурсу. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Як і всякий товар робоча сила має споживчу вартість і вартість. Крім того, товар робоча сила має дві головні властивості: корисність та вартість.

Корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух капітал (засоби виробництва).

Споживча вартість робочої сили – здатність людини своєю працею створювати новий продукт і нову вартість величина якої більша, ніж вартість самої робочої сили.

Вартість робочої сили – 1) затрати суспільно необхідного робочого часу, потрібні для відтворення робочої сили; 2) вартість життєво-необхідних засобів, що потрібні для нормального відтворення робочої сили. Визначається вартістю товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального існування людини в певних соціально-економічних умовах. Величина вартості робочої сили значною мірою залежить від соціальних та історичних умов. Розвиток товарного виробництва веде до зростання асортименту товарів і послуг. Це веде до зростання вартості робочої сили.

На ринку праці вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати.

62. Фінансовий капітал.

Фінансовий капітал – це капітал який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичковому капіталі. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу (грошовий капітал, який надається у позику і приносить його власнику дохід у формі позичкового відсотка), а з іншого - втіленням дійсного (реального) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо.

Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються і інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом очікувань інвесторів щодо зміни норм прибутку підприємства – емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка (оплати тієї послуги, яка надається позичковим капіталом), то коливається і розмір фінансового капіталу. Він має змінний нефіксований характер. У цьому розумінні обсяг фінансового капіталу – це розмір потенційний.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Але за своїм змістом він є фіктивним капіталом. Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому конспекті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.

63. Кругообіг капіталу та його стадії.

Капітал - це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної формули – грошової.

Перша стадія кругообігу капіталу відбувається у сфері обігу і починається з грошової форми капіталу. Грошова форма капіталу — гроші, які авансуються на придбання факторів виробництва з метою одержання додаткової вартості. Змістом цієї стадії є купівля засобів виробництва і робочої сили, створення передумов самозростання вартості. Після завершення першої стадії кругообігу вартість, початково авансована у грошовій формі, набуває форми продуктивного капіталу. Продуктивна форма капіталу - сукупність засобів виробництва і робочої сили найманих працівників, які є відповідно речовим та особистісним факторами виробництва товарів, додаткової вартості. Після перетворення на продуктивну форму процес обігу авансованого капіталу зупиняється і починається друга стадія кругообігу капіталу. Тут вона починає функціонувати, як самозростаюча вартість. Змістом другої стадії кругообігу капіталу є процес виробництва товарів, вартість яких перевищує вартість спожитих факторів виробництва на величину додаткової вартості. Вироблені на другій стадії товари набувають форми товарного капіталу як особливої функціональної форми існування самозростаючої вартості. Товарна форма капіталу - сукупність створених на основі найманої праці товарів, вартість яких вміщує додаткову вартість і тому є більшою, ніж вартість авансового капіталу. На третій стадії кругообігу капіталу відбувається продаж товарів та реалізація втіленої в них додаткової вартості..

Кругообіг капіталу, який розглядається як процес, що постійно повторюється – це оборот капіталу. Оборот капіталу відбувається у часі: його початком є авансування капіталу на придбання факторів виробництва, а завершенням - повернення усього авансованого капіталу власнику у початковій грошовій формі. Час обороту капіталу - період, протягом якого вся авансова вартість повертається до початкової форми (грошової) форми. Структурними складовими часу обороту є час виробництва і час обігу.

64. Ефективність кругообігу капіталу.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної формули – грошової.

Кінцевою метою авансування грошей на виробництво товарів, як грошової форми капіталу є приріст грошей, у якому знаходить свій вияв виробництво додаткової вартості. Проте абсолютна величина величини приросту грошей не дає уявлення про міру самозростання авансованих грошей, тобто про ефективність їх функціонування, оскільки певна величина приросту грошей може бути одержана за різних їх витрат на придбання та використання елементів основного і оборотного капіталу. Тому загальною мірою ефективності обороту всіх складових капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Це відношення можна відобразити формулою: N = (m/К.ав.)*100%, де N — норма самозростання вартості; m — додаткова вартість; К.ав. - авансований капітал.

Ефективність використання окремих елементів основного і оборотного капіталу відображається особливими показниками, найважливішими серед яких є: капіталовіддача (фондовіддача), коефіцієнт змінності, співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу, матеріаломісткість (фондомісткість) продукції1.

Основний капітал впливає на ефективність кругообігу і обороту всього капіталу. Одним з найважливіших показників ефективності використання основного капіталу є фондовіддача – відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості основних виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Показником, який характеризує рівень використання основних виробничих фондів, є коефіцієнт змінності - відношення кількості фактично відпрацьованих машинозмін до загальної кількості устаткування.

Ефективність використання оборотних засобів залежить від співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу. Чим більша питома вага оборотного капіталу в загальному обсязі оборотних засобів, тобто чим більша їх частка, зайнята безпосередньо у виробництві, тим ефективніше використовуються оборотні засоби. Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом.

65. Міжнародний рух капіталу.

Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є міжнародний рух капіталу – 1) рух капіталу поза межами національної економіки; 2) переміщення, міграція капіталів між країнами у пошуках вигіднішої сфери їх використання; 3) комплекс міжнародних екон. відносин, які розвиваються між суб’єктами різних країн з приводу переміщення капіталу в різних формах з одних країн в інші з метою отримання транснаціонального прибутку, розв’язання певних економічних, соціальних проблем як країн-експортерів капіталу, так і країн-імпортерів.

Основними суб'єктами вивезення капіталу в сучасних умовах є ТНК, державні та наддержавні органи, які працюють для привласнення монопольно високих прибутків.

Основні форми МРК: вивіз підприємницького та позичкового капіталу, міжнародна допомога. Загальну суму функціонуючого за кордоном капіталу утворюють іноземні інвестиції. При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі та портфельні. За джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний, наддержавний види капіталу. В межах державного капіталу розрізняють такі форми капіталу, як позики, гранти допомоги. Недержавне вивезення капіталу може здійснюватись юридичними і фізичними особами, приватними чи груповими інвесторами у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін. Паралельно надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять певні інвестиційні можливості.

Якщо капітал вивозять з розвиненішої в менш розвинуту країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності, досконаліших форм капіталістичних виробничих відносин. У такий спосіб здійснюється процес інтернаціоналізації капіталу.

Основні закономірності МРК: 1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень; 2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними; 3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу; 4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах; 5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються; 6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капіталу; 7) зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них; 8) випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів; 9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг.

66. Праця і людський ресурс.

Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процес. Тому вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці і розробці відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення, його зайнятості, формування інноваційного, висококваліфікованого працівника і підприємця.

Основними характеристиками людського ресурсу є: фізична енергія, мотивація, ставлення до роботи, рівень кваліфікації та освіти, здатність до ефективної організації діяльності, вміння управління діяльністю тощо.

Трудові ресурси – 1) частина населення країни, здатна до праці, тобто така, що має фізичні та розумові здібності для участі у процесі виробництва; 2) працездатне населення працездатного віку.

Праця – 1) цілеспрямована діяльність людини щодо створення певних економічних благ чи надання послуг; 2) процес споживання людського ресурсу.

Кількість праці визначається її тривалістю і вимірюється часом протягом якого відбувався процес праці. Однією з мір праці є робочий день (найбільш загальна міра робочого часу) – кількість годин на добу протягом яких працівник здійснює працю на підприємстві. Масштабом робочого дня є робоча година. Вільний час включає час для сну, час для здійснення саморозвитку та самовдосконалення (навчання, наука, мистецтво та ін.). В процесі праці – відновлюються життєві сили, розвиваються здібності і людина вдосконалюється як особистість.

Тривалість робочого дня визначається такими факторами:

· суспільними потребами і необхідністю їх задоволення;

· продуктивністю праці;

· значенням для суспільства вільного часу.

68. Заробітна плата.

На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати. Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці.

Сутність з/п розкривається у її функціях: І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії. ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили. ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.

В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну з/п. Номінальна з/п – сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна з/п – кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.

Форма заробітної плати – спосіб зв’язку між власністю на робочу силу і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: Почасова з/п – спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин. Відрядна з/п – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Система з/п – комплекс умов, який може застосовуватись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефективності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її використання. В сучасних умовах використовуються такі системи: Тарифна сис-ма з/п викор. для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру. Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна) з/п пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів. Колективні системи з/п передбачають виплату частину з/п з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні попередньо узгоджених між адміністрацією і профспілками показників діяльності підприємства.

69. Інвестиції в людський ресурс.

Людський ресурс – працівники, які мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. За розширеним визначенням — це витрати індивіда, які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо.

Такі інвестиції можуть бути ендогенного та екзогенного походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін.

Екзогенні інвестиції, як і ендогенні є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого результату. Проте для екзогенних інвестицій, порівняно з ендогенними, властивий більший ступінь ризику з причини відсутності повної визначеності інтересів, бажань і можливостей сторін, а також непередбаченості результату очікувань.

Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці. У деяких розвинутих країнах загальний обсяг інвестицій у підготовку на виробництві можна прирівняти із обсягом інвестицій у формальну освіту.

71. Інтелектуалізація праці.

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. У країнах, які є економічними лідерами, на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості.

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик людської трудової діяльності.

Найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці». Це діяльність, заснована на широкому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту як індивідуального, так і сукупного трудового процесу. Змінюється також характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності і т. ін. Як наслідок, трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств в індивідуальні помешкання працівників.

Особливий характер техніко-виробничої організації праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі, які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності.

В умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці, робітники знань. Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості. В новому домінуючому класі головним критерієм є вже не власність, а знання і рівень освіти.