Мотиви та стимули. 1 страница

(По учебн.стр. 323-325)

Если безработица превышает естественный уровень, что свидетельствует о наличии вынужденной безработицы, то необходимо вмешательство государства, деятельность которого развивается по двум основным направлениям.

Первое направление — регулирование уровня и продолжительности безработицы. Задача государства заключается в том, чтобы снизить безработицу до естественного уровня. На технологическую, структурную и региональную безработицу государство воздействует, используя свой регулирующий потенциал. Вторгаясь в область занятости, оно вправе пользоваться такими методами воздействия, которые, сохраняя свою высокую эффективность, одновременно являются нейтральными по отношению к инфляции или вызывают минимальные инфляционные последствия. В противном случае экономика окажется в состоянии стагфляции.

Государство полностью соблюдает это условие, когда организует и совершенствует систему информации о свободных рабочих местах, сокращая время поиска работы; развивает профессиональное обучение и переквалификацию; налаживает работу бирж труда; ведет постоянный контроль над состоянием рынка рабочей силы; финансирует исследования проблем занятости; стимулирует разработки новых технологий, чье освоение даст дополнительные рабочие места; вводит льготное налогообложение малого бизнеса, обеспечивающего работой значительную часть трудоспособного населения, и т.п.

Хорошие результаты дают целевые программы как регионального характера, так и облегчающие трудоустройство молодежи и иных социально уязвимых общественных групп. Действенность таких форм регулирования неоднократно проверена практикой. Не менее важно, что все они в целом инфляционно нейтральны в отличие от регулярных денежных вливаний в экономику или сохранения рабочих мест посредством массированных ассигнований из государственного бюджета.

В экономике, где существует значительная скрытая безработица, государству требуется наладить эффективную работу рыночных механизмов. Если долгие годы насильственно внедряли «полную занятость», то это обернется повышением безработицы вплоть до естественной нормы. Вместе с тем это будет свидетельствовать о работе рынка рабочей силы, освободившегося от неоправданного государственного вмешательства. Скрытая безработица станет открытой и будет выступать в технологической, структурной или иной форме. Только тогда государство сможет в полную силу использовать имеющиеся в его распоряжении средства борьбы с вынужденной безработицей. Если всего этого не сделать, то преодоление скрытой безработицы останется безнадежной, неразрешимой задачей.

В российской экономике перевод скрытой безработицы в открытое состояние займет, по-видимому, достаточно много времени. Всякое уменьшение скрытой безработицы сначала отзовется увеличением открытой безработицы, утратой экономически неэффективных, но все же реальных рабочих мест, приносивших доходы их обладателям.

Второе направление — социальная защита безработных. От государства потребуется немалая осмотрительность в определении форм и размеров социальной защиты (пособий по безработице, гарантированного минимума заработной платы и т.п.), а также способов ее распределения. Социальная политика даст реальный эффект, если будет строиться на основе реальных возможностей экономики, будет исключено ускорение инфляции и повышение институциональной безработицы.

Государственная социальная помощь Должна быть избирательной и распределяться в зависимости от того, к какой группе безработных принадлежит претендент на ее получение. Например, добровольно безработный человек, который сделал свой осознанный выбор, несмотря на все усилия государства по его трудоустройству, должен содержаться не за счет средств, предназначенных для выплаты пособий по безработице. Вряд ли стоит рассчитывать на них и тем, кто попал в полосу непродолжительной фрикционной безработицы. Несравненно хуже положение трудящихся, испытавших удары вынужденной безработицы, лишившихся рабочих мест не по своей воле. Именно о них и нужно позаботиться государству.

Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул - спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи: 1)позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства; 2) економічний вплив на інтереси людей; 3) моральне і соціальне стимулювання;

Основні теорії мотивації: Тейлера, потреб Маслоу, Мак-Грегора.

20.Економічна поведінка.

Поведінка людини – це здатність л-ни до д-ті в різних сферах її життя. Ек. Поведінка – це с-ма логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни.

Вибір моделі ек поведінки визначається рівнем освіти, вихованням, соц. Оточенням, ек досвідом і т. д. Значний вплив мають внутрішньо-притаманні інстинкти: індивідуалізму, р-ку, соціальності. Основна суперечність – раціональність та мораль.

Економічна наука досліджує людину економічну – головний суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки; - компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Економічна поведінка споживача - це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – визначальні у теорії поведінки споживача. Корисність - це характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Економічне значення цього закону: визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші.

21.Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Цей процес можна розглядати в 2 аспектах:

1. як процес виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ (матеріальний аспект),

2. як процес взаємодії економічних суб’єктів у суспільному виробництві, який відтворюється як процес взаємодії економічних інтересів (суспільний або соціальний аспект).

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили (праці), засобів виробництва і землі. Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їх поєднання. Кожний фактор виробництва має свого власника, який має свій економічний інтерес.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку економічних суб’єктів. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

У тій або іншій економічній системі соціально-економічне положення суб’єктів різне. Йдеться про класи, групи, різноманітні асоціації людей і окремих індивідів. Об’єктивно їхні інтереси не можуть бути єдиними. Важливе теоретичне та практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Ключовим принципом гуманізму є те, що людина має бути не засобом, а метою виробництва. Критерій прогресивності соціально-економічної системи визначається становищем людини в суспільстві як найвищої цінності, як центральної фігури усього світового розвитку.

22.Національні та глобальні економічні інтереси.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання. Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому.

Поняття нац. інтерес зароджується з появою інституалізму та ототожнюється з такими поняттями як нац. честь, сусп. інтерес. Однозначного трактування даної категорії не існувало до кінця 19 ст. Нац інтерси – це інтегральне вираження інтересів всіх членів сус-ва, що реалізується через пол. с-му. Це усвідомлені нац. потреби соц. організованого народу, які знаходять свій вияв у нац. ідеї та цілях, а також конкретних завданнях з їх реалізації. Ці і-си поєднують і-си кожної л-ни та с-ва в цілому. Основним засобом реалізації нац. і-сів виступає д-ва. В структурі нац. інтересів слід виділяти ек, правові, пол., соц., ідеолог та ін.

З р-ком св. ек та динамізації всіх форм міжн ек відносин зростає єдність світу, взаємозалежність країн та континентів. Внаслідок цього все більшого значення набувають глобальні інтереси.

Глобалізація світового гос-ва - процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо.

23.Сутність та структура ек. системи.

Загалом, під поняттям “система”, що є одним із головних в економічній науці, розуміють у самому широкому значенні впорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Ознаки ек с-ми: ієрархічність; цілісність; органічність; мобільність.

В екон літ-рі по-різному визначають складові ЕС. Поширеним є підхід за яким осн складовими екон сис є: продуктивні сили; екон (виробничі) відносини; механізм господарювання.

ПС – це сукупність засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз. і розумовими здібностями, наука, технологія, інформація та ін., що забезпечує створення матер і дух(екон) благ, необхідних для задоволення потреб людей. Структуру ПС можна визначити за різними критеріями: а) за елементами(факт вир-ва); б) за сферами (мат і немат); в) за галузями; г) за первинними ланками вир-ва. Існує два підходи: 1. марксистський – об’єктивний(натурально-реч) фактор: засоби вир-ва; - суб’єктивний (людський фактор): робоча сила. 2. неокласичний – праця, земля, капітал і підприємницький хист. Зас вир-ва поділяються: - засоби праці; предмети праці. Структуризація ПС обумовлена СПП. Критерії р-ку ПС поділяються на кількісні та якісні. Найефективнішим показником р-ку ПС є ефективність в-ва, що характеризує віддачу та результативність здійснених витрат. ПС є матеріальною основою екон сис.

Сусп. формою і способом організації екон сис є екон відносини – відносини між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання екон благ. Вони є об’єктивними і матеріальними, оскільки, по-перше, формуються незал від волі і свідомості людей, по-друге, невіддільні від існування ПС, являючи їхню сусп. форму. Структуру екон відносин можна визначити за фазами сусп. вир-ва (відносини вир-ва, розп, обміну, спож). Структура ЕВ відносно ПС: -техніко-екон; -організаційно-екон; - соц-екон.

Господарський мех. – сукупність форм і методів організації та управління, сусп. діями екон суб’єктів, спрямованих на регулювання екон процесів і реалізацією екон законів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок ЕС, призводить у відповідність ЕС і ЕВ. Основними підсистемами є: держ регулювання, корпоративна планомірність, ринкове саморегулювання.

24.Відносини власності.

В-ть – це надзвичайно багатогранна категорія, яка містить ряд підсистем ек відносин (ек, прав, соц.,політ, псих, нац.). Найголов є ек та юр аспекти.

З ек точки зору, в-ть – це виробничі відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення об’єктів в-ті. Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д.

Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження.

Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Відповідно до них: типи вла-сті (сусп., приватна, Змішана) та форми (держ, колек, індив-труд, з найм працею) та різні види власності (наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.)

Відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ.

Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС.

Основні ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг.

Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно.

25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.

Первинним суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Підприємства мають такі ознаки: – виробничо-технічна; – організаційно-соціальна єдність; – фінансово-економічна самостійність. Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва).

Підприємство на Заході зазвичай знане як фірма. У сучасній економічній теорії Фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність. Нею може бути як велика корпорація, так і невелика компанія.

Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють: - приватний (частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави, поділ. на корпоративний, фінансовий, індивідуальний); -державний (частина економіки країни, яка повністю контролюється державними органами та перебуває у власності держави); - інші сектори економіки.

Теорія секторальної структури (теорія структурних змін). А Фішер і К.Кларк: 1)первинний сек – видобувний, сировинний. 2)вторинний сек – обробний – обробна промисл+будівництво. 3) третинний сек – інфраструктура –послуги. В. Іноземцев додає 4)розподільно-обмінний; 5)соц.-управлін(осв, спорт…). Також розрізняють: -реальний сек екон; -фінансовий сек екон; - внутрішній сек екон; - зовнішній сек екон.

26.Кластери,внутрішні регіони,регулятивні інститути.

Кластер - особливим чином організований простір, який дозволяє успішно розвиватися великим фірмам, малим підприємствам, постачальникам, об’єктам інфраструктури, науково-дослідницьким центрам, вузам та іншим організаціям. При цьому важливо, що в кластері досягається синергійний ефект, оскільки участь конкуруючих підприємств стає взаємовигідною.

Кластер – це передусім соціальне явище, яке формується в результаті об’єднання зусиль людей та організацій задля задоволення своїх економічних інтересів. При цьому регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Вони визначають в цілому конкурентоспроможність національної економіки. Регіони, що не мають кластерів, займають гірше економічне положення, а в більшості випадків перетворюються на депресивні території.

Поняття “регіон” походить від латинського кореня, що у перекладі означає країна, край, область. Концептуальні параметри: - геог положення(розташування, S, к-сть нас); -виробничо-функц особл(види дія-сті); -соціальні особл(норми спілкув, повед). У суч екон науці найб розп 4 парадигми регіону: 1) регіон-квазідержава - представляє собою відносно відокремлену систему держави та національної економіки; 2) регіон-квазікорпорація - представляє собою значний суб'єкт власності (регіональної та муніципальної) та економічної діяльності; 3) регіон-ринок - має певні кордони акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) та особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг тощо; 4)регіон-соціум - висуває на передній план відтворення суспільного життя та розвиток системи розселення.

Рег інститути – це створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. Рег інст.: формальні(мають стійкі рамки) та неформальні(звичаї). В організ струк сис-ми держ рег екон виділяються інституціональні структури держ управління (напр., Цт банк, держ комерц банки), фінансова система. До загальновизнаних прав рег інст. відносять конституцію, закони, кодекси і т.д. Серед екон і адмін. інст. можна виділити сис держ кредитування, субсидування тощо.

За способом дії регулятивні інститути державного регулювання економіки поділяються на планові та ринкові регулятори. Планові регулятори - це свідомі дії людини із налагодження конкретної економічної діяльності; ринкові регулятори - об'єктивно існуючі, які складаються в результаті взаємодії багатьох виробників і споживачів товарів та послуг.

27.Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.

В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є:

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи. У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної).

Цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний. Вирізняють: І класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства): – традиційна (патріархальна, авторитарна) ек с-ма; – ліберальна (ринкова, демократична) ек с-ма; – проміжна між традиційною і ліберальною ек с-ма; II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна ек с-ма (цивілізація); – індустріальна ек с-ма; – постіндустріальна ек с-ма; III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес): – локальні ек с-ми (євразійська, західноєвропейська, тощо); – міжнародні ек с-ми (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна ек с-ма.

На основі способу організації господарської діяльності виділяють такі типи ек с-м: - традиційна ек с-ма; - планова (демократична і командна) ек с-ма; - ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) ек с-ма; - трансформаційна (перехідна, транзитивна) ек с-ма

Для кожної економічної системи макро– чи міжнародного рівня характерні свої національні моделі змішаної економіки, оскільки країни відрізняються поміж собою особливостями історичного процесу, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними факторами. Економісти виокремлюють два типи національних моделей змішаної економіки, яким властиві стійкі внутрішні характеристики і принципи організації: англосаксонську ( сучасну американську, притаманну США) і німецько-японську, на основі яких розбудовуються інші, специфічні, національні моделі змішаної економіки. Іншим варіантом типологізації змішаної економіки, за своїми ідеологічними ознаками і вихідними принципами організації, є виділення консервативної, ліберальної і соціал-реформістської моделей змішаної економіки.

28.Національні та міжнародна економічна систем.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Нац екон сис – це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Нац екон сис – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів

Структура нац екон –співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Види структури нац. екон сис: -відтворювальна; -територіальна; -соціальна; -галузева; -секторальна; -зовнішньоекон; - техніко-екон.

Нац. ЕС сформувалася ще в період утворення нац. держав, але в процесі МПП почала поступово наповнюватися інтернац та наднац екон змістом, тобто елементами міжнар і глобальної економіки.

Міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи.

Світове гос-во – сукупність нац. гос-в у їхній взаємодії через сис МЕВ.

Міжнар ек с-ма включає регулятивні мех. нац., міждерж і наднаціональних рівнів і с-му МЕВ.

Структура сучасних МЕВ включає такі форми: – міжнародна торгівля – обмін товарами і послугами між державно оформленими національними економіками;– міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу між країнами світу в пошуках найвигіднішої сфери вкладення;– міжнародна трудова міграція – переміщення працездатного населення між країнами, викликане причинами переважно економічного характеру;– світова валютна система – закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин, яка опосередковує і сприяє реалізації всіх інших форм МЕВ, забезпечуючи систему міжнародних розрахунків.

29. Формування глобальної економічної системи.

ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп.

Суч.розвиток світ.ек-ки хар-ться посиленням тенденції до глобалізації. Вона проявляється у виході нац.ринків і нац.екон.систем на рівень глобал.екон.системи. Глобал.екон.система – це світогосп.система, в якій нац..процеси вир-ва, обміну і споживання благ відбуваються як єдиний процес. Світ.госп-во, у більш широкому розумінні, і є глобал.системою, яка має властивість самовідтворюватися на рівні прод.сил, а також на рівні виробн.і певних аспектів правових і політ.відносин. Головне протиріччя глобал.екон.системи пов’язане з форм-ням, у межах провідних зах.держав,замкненої госп.системи. Цей процес відслідковується за такими напрямками, як концентрація більшої частини інтелектуального і технолог.потенціалу людства у постіндустріальних країнах, концентрація осн.торг.шляхів в межах розвинених держав, замикання інвестеційних потоків та міграція нас.з «країн третього світу» у розвинені регіони планети.

Концепції гл.екон.системи:1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання капіталу, за посилення їхнього політ. і культ.впливу.2. Теорія модернізації основана на розходженнях у розумінні традиці. і суч., зв'язує перехід до суч.екон.зростання з духовними цінностями, а не тільки з матер.інтересом.3. на основі змін поділу праці, поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і напівпериферійні країни.4. Теорія глобальної взаємозалежності. Ріст взаємозалежності країн у гл.екон.просторі піддає нац.платіжні баланси усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовн.рівноваги, координувати вико рис-ня всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.