Мотиви та стимули. 2 страница

30. Сутність і види економічної діяльності.

Д-ть – це специфічна для люд форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколиш. середовища.

Екон.д-ть (ЕД)- процес, тому має мету - створ.благ і роз-к л-ни, засоби(ек.рес.)та результат(ек.блага). Вона здійснюється у сферах мат.і немат. вир-ва різними екон. суб’єктами. Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами. Д-ть стає екон. тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком в-во та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними.

Осн.види ЕД: -с/г,лісове госп-во,рибальство; -будівництво; -д-ть транспорту та зв’язку; -торгівля; -фін.д-ть; операції з нерухомим майном; -держ. управління; освіта; охорона здоровя; -послуги у сфері культури та спорту.

Спільним між цими видами є: по-перше, те, що д-ть будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення осн. мети бізнесу – отр.прибутків та управління і мінімізацію витрат; по-друге, це наявність сукупності дій робітників з викорис. засобів праці, що необхідні для перетвор. ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу д-ть.

В-во -процес створ.з природ.матеріалів життєвих благ,необхідних для існування та розвитку люд.сусп-ва. Процес в-ва здійснюється результативно, тобто з певною продукт-тю або ефет-тю, яка залежить від того,як поєднуються його фактори(земля,праця,капітал,підпр.здібності,інформація). Для ефект-ті виробн.д-ті важливим є визнач.цілей створ.і функціонування підпр-ва. В практиці господарювання кожна фірма як скл.виробничо-екон. сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті,які модна поєднати в окремі напрямки.

Так,виробнича д-ть поділ.на: наук-дослідна та проектно-конструкторська; інноваційна,інвестиційна,торговельно-маркетингова.

Тобто економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур.

31.Суспільний поділ праці.

ПП - відокремлення різних видів трудової діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності, тобто це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі. СПП – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів прод.або на певній виробничій д-ті.

Першим вел.СПП було відокремлення пастуших племен і поділ с/г-кого вир-ва на землеробство й тваринництво. Другий вел.СПП – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від с/г. ТретійСПП –відокремлення торгівлі (купецького капіталу). Четвертий виникнення і розвиток машинної індустрії,форм-ня нових галузей вир-ва. Пятий виокремлення інформац.сфери. Шостий відокремлення сфери наук.д-ті. Сьомий виділ-ня управлінської д-ті. Вираженням прогресивного розвитку СПП стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація вир-ва.

Класифікація СПП. За вертикальними рівнями нар/г-кої структури СПП - триповерхова піраміда: основа - численні екон.самостійні суб’єкти госп.життя – під-ва та підприємці(одиничний рівень); розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень); невелика кіл-ть госп.галузей(заг.рівень СПП).

Осн.організац-екон.формами реалізації СПП є: Спеціалізація в-ва – це поділ старих і форм-ня нових галуей сусп.вир-ва, а також ПП всередині галузі. Кооперація – це особлива форма тривалих рац.виробн.зв’язків між спеціалізованими самостійними підпр-вами порівняно з іншими під-ми, які не мають таких зв’язків. Там,де існує спец-я,існує і кооперація. Відповідно до форм спец-ції в пром-ті існують три форми кооперування: предметне–головне під-во випускає кінцеву продукцію і отр.від ін.підпр-тв різні вироби; подетальне – на головне під-во надходять від ряду спеціалізованих вузли і деталі; технологічне – під-во поставляє ін.під-вам продукцію окремих стадій виробн.процесу. Концентрація вир-ва як організ-екон.форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів заг.кооперації вир-ва. Комбінування вир-ва є формою раціоналізації виробн.кооперації в межах окремих складних вир-в. Осн.метою комбінування є найбільш ефективне викорис.всіх факторів виробн., створ.безвідходних технологій.

32. Виробнича діяльність

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо – економічна система здійснює виробничу д-ть,яка розгалужена на: Науково-дослідна – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Проектно-конструкторська – перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення або модернізацію зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. Інвестиційна — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів. Інноваційна – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Торговельно-маркетингова – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

33. Науково-дослідна і проектна конструкторська діяльність.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Н-Д.Д є однією з форм ВД. Науково-дослідна д-ть – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань, які матеріалізуються в нових засобах праці, технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наук. досліджень, техн..розробок вир-ва і споживання. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна д-ть поділ. на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Розвиток фундаментальної науки є пріоритетним, оск. вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери вир-ва та споживання.

Проектно-конструкторська діяльність –перехід від лабораторних умов до експериментального вир-ва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, які можуть бути передані у серійне вир-во чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння вир-вом нової технології чи виробу. Саме у вир-ві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

34. Інвестиційна діяльність

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інвестиційна д-ть – це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів конкретного інвестиційного проекту та підпр-ва(юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес. Інвест.д-ть це сукупність практ.дій громадян, юр.осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиція — госп.операція, яка передбачає придбання осн. фондів нематер.активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділ.на: капітальні, фін. та реінвестиції.

Головним суб'єктом інцест.д-ті є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх викорис. несе повну майнову та фін.відповідальність за результати вико рис. інвестованих коштів. Суб'єктами інцест.д-ті є всі юрид., фіз.особи, держ.та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти,розвиваючи підпр-ва держ.сектора ек-ки, так і опосередковано:1) впливаючи на інвестиційне середовище; 2) регламентуючи умови фін.та госп.д-ті підпр-в.

Інвест. д-ть в Україні здійснюється на основі: 1)інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними під-ми, госп.асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і реліг.організаціями, ін. юрид.особами, заснованими на колективній власності; 2)держ. інвестування; 3)іноземного інвестування; 4)спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юрид.особами Укр., іноземних держав.

35. Інноваційна діяльність.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інноваційна д-ть – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Інновація – це процес, в якому наук.ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практ.викорис-ня і починають давати екон.ефект.

Класифікація інновацій: За метою інновацій стратегічні; тактичні;оперативні. За ефективністю ефект-ть вир-ва; ефект-ть управління; соц.ефект-ть. За економічним значенням інновації; нововведення. За значенням у відтворювальному процесі споживчі; інвестиційні. За інноваційним потенціалом радикальні; ординарні. За сферою застосування виробничі; соц.; комплексні; ринкові. За джерелом появи інновації, які виникли в результаті НТП; що виникли внаслідок потреби ринку та вир-ва.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба; зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

36. Торгівельно – маркетингова діяльність

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Т-М.Д є однією з форм ВД. Торговельно-маркетингова – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

Торгівельно– маркетингова д-ть --д-ть підпр-ва, фірми на ринку, яка передбачає: 1)ретельне врахування потреб у товарах та послугах, ситуацію на ринку, що склалася та її розвитку; 2)можливе пристосування вир-ва до вимог ринку, до існуючих і потенційних запитів покупців; 3)акт. вплив на форму-ня попиту, ринку товарів і послуг; 4)контроль за умовами реалізації товарів і послуг,гнучке реагування на зміну попиту.

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що осн.формою екон.життєд-ті підприємств в умовах ринкової ек-ки є маркетинг.

Екон. передумови становлення маркетингу: нецінова конкуренція (конкуренція за споживача товарів); швидкі темпи НТП; роз-к транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації; екон.кризи надвир-ва.

Принципи маркетингової д-ті: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів („споживач - король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); акт.вплив на ринок, форм-ня попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

37. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.

ПП - процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі. СПП – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів прод.або на певній виробничій д-ті.

Міжнародний поділ праці (МПП)- вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. МПП - це процес відокремлення трудової діяльності на міжнародному рівні,які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного.

Існують такі форми спеціалізації МПП: 1)Загальний - країни-експортери промислової та с/г продукції: індустріальні, аграрні, сировинні. 2)Особливий - міжгалузевий обмін готовими виробами. 3)Одинична - спеціалізація виготовлення окремих деталей та вузлів складного товару.

Міжгалузева і внутрішньогалузева спеціалізація МПП: предметна, подетальна, технологічна, поопераційна,типорозмірна(виробництво певних готових товарів певного типу).

Об’єктивний характер МПП визначається: природно-географічнии умовами; технічним прогресом; соціально-економічними умовами.

Переваги МПП: спеціалізації; рац.викорис-ня ресурсів; масове вир-во і зменшення витрат; повніше задоволення потреб нас.; підвищення якості товарів внаслідок підвищення конкуренції; мирне співіснування та підвищення політ.співробітництва(ЄС); утвор. та інтенсивний розвиток між нар.ринку.

Д-ть – це специфічна для люд форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколиш. середовища. Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами.

Міжнародна економічна діяльність (МЕД)- сукупність цілеспрямованих дій економічних суб’єктів різних країн. МЕД - цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними економічними суб’єктами, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише їй взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси,що пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва,поділу праці та факторного розміщення.

Осн. і традиційним видом міжнар.екон.д-ті є торговельна (на другому місці - виробнича,на третьому - інвестиційна).

38. Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

У суч. екон. літ. досі немає чіткого й заг.прийнятого визнач. підпр-цтва.

У законі України підпр-цтво - це самостійна, ініціативна, систематична,ризикована діяльність з вир-ва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Світова екон.наука розглядає під-цтво в трьох аспектах: Як екон. категорія під-цтво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: -ресурсна; -організаційна; -творча; -стимулювальна; -управлінська; -захисна. Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарювання; економічна відповідальність за прийняття рішень; орієнтація на максимальний прибуток. Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.

Підприємець - суб’єкт,що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів вир-ва, нових благ та їх якостей,нових сфер застосування капіталу.

Отже, Підприємн-во - це тип госп.поведінки підприємців з організації розробки вир-ва і реалізації благ з метою отр.прибутку і соц.ефекту,якому притаманні ініціативність,пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу,готовність наражатись на ризик,цілеспрямованість,наполегливість у екон.д-ті,гнучкість і постійне самооновлення. Субєктами підпр-кої д-ті є громадяни,фіз.особи,не обмежені законом,а також юридичні особи. Обєктами під-цької д-ті є товари,продукти,послуги.

Серед орг.-екон.форм виділяють три основні: одноосібне володіння,товариство(партнерство),корпорація(акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. Ця особа і є підприємець,що виступає як і власник,і працівник,і управлінець.

Товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

Акціонерне товариство (корпорації) - госп.організація,створена на осн.обєднання (централізацій) грошових коштів,шляхом продажу акцій.

39. Витрати та результати підприємницької діяльності.

Витрати - виражені у грошовій формі, втрати різних видів екон.ресурсів у процесі вир-ва,обігу,розподілу продукції.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника на придбання й використання всіх необхідних умов вир-ва, які забезпечують досягнення кінцевого результату госп.д-ті.

Витрати вир-ва поділяються на: з овн витрати (явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Н, з/п, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків та внутр витрати (неоплачувані) пов'язані з використанням факторів вир-ва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Суч ек наука відносить до вн. витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: Б ух підхід передбачає врахування зовнішніх витрат. Ці витрати відображаються у бух балансі фірми і є бух витратами. Ек підхід передбачає врахування не тільки зовн., а й внутр.витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного викорис. ресурсів. Е к витрати - справжні витрати вир-ва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які сусп.-во може отр. за умов оптимального викорис. ресурсів.

З огляду на чинник часу існують два періоди функціонування: д овгостроковий - фірма має можливість змінити усі зайняті ресурси та к ороткостроковий - фірма не може змінити обсяг принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів. Т.ч, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є змінною, а друга частина - постійною. Тому короткостроковий вважають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а інша - змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними TC=FC+VC Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Вона є мірилом витрат і доходів підприємства.

Ефект - досягнутий результат у різних сферах вияву -матер, грошовій, просуванню по службі, соц.та ін. Ефективність - здатність створ.ефект, результативність процесу, проекту тощо. Визначається як відношення ефекта (результата) до витрат, що його обумовили. Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування”, тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг.

40. Продуктивність праці.

Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій сусп концепції прод-ть праці – це розумова схильність люд. до постійного пошуку удосконалення труд.д-ті з урахуванням мінливих соц-екон. умов.У вузькій технічній концепції прод-ть праці - це відношення отриманого результату до ресурсів, що викорис. у процесі праці. Отже, на мікрорівні прод-ть праці визнач. як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті виробників або кіл-ті відпрацьованих людино-годин за певний період часу. На макрорівні прод-ть праці визнач. як відношення нац.доходу до сер.чисельності працівників,зайнятих у його створенні.

В узагальненому вигляді прод-ть праці визнач. якефективність виробнич. д-ті люд. у процесі створ. мат. благ і послуг. Прод-ть праці - ефективність, результативність, плідність люд. фактора, тобто осн. продуктивних сил сусп-ва, галузі, підприємства, вимірюється кіл-тю продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік).

Оскільки у вир-ві будь-якого товару беруть участь жива та уречевлена праця, зростання прод-ті праці у сусп-ві загалом означає економію обох видів праці або зменшення сусп. необхідного роб.часу на вир-во одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, частка уречевленої зростає,але кіл-ть живої праці зменш.помітніше, ніж зростає кількість минулої(уречевленої),і заг.сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується.

Розрізняють індивідуальну, локальну і сусп. прод-ть праці. Рівень прод-ті праці - одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу вир-ва.

Підвищення прод-ті праці забезпечує ріст кіл-ті продукції, зробленої в одиницю часу, що сприяє росту ВВП, зниженню собівартості і збільшення нац.доходу.

Зростання прод-ті праці у сусп-ві залежить передусім від рівня розвитку прод.сил. Факторами зростання сусп.прод-ті праці є: викорис.досягнень НТР у вир-ві; поглиб­лення сусп.поділу праці; впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці; досягнення реального плюралізму форм екон. власності та ін.

41. Прибуток і рентабельність.

Прибуток - дохід власників підпр-ва, визнач. як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації) та заг.витратами на вир-во та реалізацію продукції.

Функції прибутку: Оцінювальна (ефект використання основних ресурсів підприємства); Стимулююча (прибуток стимулює підприємців до зменш.витрат вир-ва.); Господарського розрахунку (доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв).

Види прибутку: 1.За хар-м відбиття в обліку виділ бухгалтерський і економічний пр. підпр-ва. 2.За хар-м д-ті підпр-ва розділ пр. від звичайної д-ті й пр. від надзвичайних подій. 3.По осн. видах госп операцій підпр-ва виділ пр. від реалізації продукції й пр. від позареалізаційних операцій. 4.По осн. видах д-ті підпр-ва виділ пр., отриманий від операційної, інвестиційної й фін.д-ті. 5.За складом елементів, що формують пр. розрізняють маржинальний, валовий і чистий пр. підпр-ва. 6.За хар-ром оподаткування пр. виділ оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. 7.3а хар-ром інфляційної "очистки" прибутку виділ номінальний і реальний його види. 8.За ступенем викорис. виділ нерозподілений і розподілений пр. підпр-ва.

Прибуток показує абсолютний ефект д-ті підпр-ва без урахування використаних при цьому ресурсів. Тому його слід доповнити показником рентабельності.

Рент-ть хар-є відносний ступінь прибутковості підпр-ва або продукції, що вир-ся. У заг формі рент-ть розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів. Прибутковість підпр-ва--здатність під-ва створ.і одержувати прибуток. Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на вир-во, але і для утвор.прибутку.

42. Економічна рента та її види.

Рента є результатом (формою) реалізації власності чи влади. Рента - особливий вид стабільного нетрудового доходу (тобто непов’язаного з витрачанням екон.рес.) отриманого від капіталу, землі, майна, цінних паперів тощо, непов’язаного з під-кою д-тю.

Екон. рента та - форма екон.реалізації власності на окр.фактори в-ва, яку привласнює під-ць внаслідок зменш. витрат на 1 продукції порівняно з ін. товаровиробниками. Вона виникає також як впровадження передових форм орг-ції в-ва,підвищ.ефективності управл-ня працею,оптимального розміщ.підпр-в щодо ринків сировини та збуту тощо.

Можна виокремити такі види рентних доходів на підпр-ві:

1)внутр.рента - базується на надлишку та незбалансованості влади в самому під-ві і пов’язана з поведінкою агентів під-ва відносно його активів.

2)зовн.рента-доходи,які отр-є під-во за рахунок своїх споживачів і які значно перевищують результати його д-ті для сусп-ва в цілому.

У науковій літературі найглибше розглянуті питання земельної ренти. Земе́льна ре́нта — це дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання..