Споживання та заощадження

Автором концепції споживання і заощадження є англійський економіст Дж. Кейнс (кейнсіанський підхід).

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Це одна з найважливіших в економічному відтворенні функція. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (коливається в межах від 0 до 1). Споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. Те, що не споживається, − заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Заощадження − це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження (З) дорівнюють національному доходу (НД) мінус споживання (С). Заощадження здійснюють домогосп-ва, підпр-ва, організації та держава. Екон. дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки спожив., а й заощадж. Гранична схильність до заощадж. визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадж. Заощадж. є вартісним пок-ком інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій використовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати на рівні корпорації і в масштабі сусп. відтв-ня.

Національні заощадження − це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Заощадж., здійснювані за рахунок національного доходу, називаються чистими заощадженнями.

99. Національне багатство.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених країною за весь період її існування та залучення до господарського обороту природних ресурсів. Іншими словами, нац. баг-во – це все матер. баг-во сусп-ва.

Сучасна економ. теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами.

У широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Нематеріальне багатство суспільства − це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили − науково-технічний, освітній, культурний потенціал. Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.). Осн. елем. матеріальної форми національного багатства: - виробничий капітал (основн. і оборот.); - основний капітал сфери немат-го вир-ва (школи, лікарні, культ.-освітні і спорт. об’єкти, житл. буд.); - резерви капітальних благ (законсервовані запаси основн. капіталу); - майно домашніх госп-в (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання − автомоб., меблі, побутова техніка тощо);- запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат).

Нац. баг-во виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.