Формування органів влади

На Русі формування вищих органів влади відбувалось двома такими шляхами: за допомогою десятинної системи та двірцево-вотчинної системи (розширювались повноваження князівських слуг).

В цьому плані органом центрального управління, крім самого князя й думи, був так званий княжий двір – місце, де зосереджувався суд і розправа.

Повноважними представниками князівської влади на місцях були – посадники у містах і волостелі у сільській місцевості.

Посадник – намісник князя у місті. Він виконував судові функції, збирав данину й мито, відав охороною порядку, керував військовими силами міста. Такі ж функції покладались і на волостеля. Обидва перебували на кормлінні, тобто, не отримували платні, мали право на збирання податків продуктами харчування, значну частку з яких залишали для власних потреб. Мали своїх помічників в особі тіунів і вірників, які призначалися з холопів.

Крім того місцевими правителями, призначеними князем виступали – десяцькі, соцькі, тисяцькі, мечники, воєводи, вірники, ябедники та ін.

Найближчими помічниками князя були призначені ним урядовці – тіуни. Тіуни виконували різні доручення князя, а також керували господарством, мали судові функції. Тіуни мали категорії: тіун-огнищанин або двірський, що відав двором; тіун конюшний; тіун сільський. Ключники – підручні тіунів. Дітські та отроки знаходилися при дворі князя. Вони виконували різні завдання, що стосувалися судової справи: виконували судові присуди, доставляли на суд звинувачених, були присутні при «муках» (тортури). Отроки походили з рабів-юнаків, а дітські були особами вільного стану.

«Ябедники» – урядовці, обов’язком яких були пошуки краденого і злочинців («сочення»). Гриді – придворні слуги князя. Дітські, отроки, гриді, ябедники, мечники, метальники входили до складу молодшої дружини. Всі вони мали від князя утримання, але разом з тим, виконуючи доручення князя, одержували за свою працю платню безпосередньо від народу (система «кормління»). Бояри і мужі становили дружину старшу.

Для бояр обов’язкової, примусової служби в Київській Русі не було. Кожен боярин, дружинник, кожна службова людина мали право по своїй волі покинути службу.

Вище фінансове управління зосереджувалося в особі самого князя, який стягував податки (данина й урок) за допомогою різних урядовців – данщиків, пошлинників (митників) та ін.

Старовинною формою збирання данини було полюддя – форма контрибуції з населення, яку брав князь за свій військовий ризик. За одиницю оподаткування брався дим-двір і рало-плуг (окрема ділянка землі, що оброблялася господарем власними силами). Данина бралася продуктами (хліб, мед, хутра) і грішми (гривні, куни, ногати, різані, векші).

Окрім безпосередніх данин бралося мито-податок з населення, якщо воно користується тією чи іншою послугою держави (мито судове, штрафи, помічне).

На місцях центральне управління представляли посадники. Ця посада з’явилася в Київській Русі внаслідок реформ Володимира Великого. Посадники призначалися київським князем у різні адміністративні центри (князівські намісники). Влада посадника мала адміністративний характер. До його функцій входив догляд за стягненням з населення податків; суди та розправа; оборонна функція. Утримання посадників відбувалось завдяки системі кормління.

Делегуючи посадникам широкі права, київські князі одночасно встановлювали й певні обмеження. Так, посадники не мали права власності на землю, яка надавалася їм великими князями за службу в користування. Посадники не мали змоги втручатися у внутрішнє управління провінціями, бо кожна громада користувалася самоуправлінням, обираючи для управління й суду свої окремі земські органи влади: тисяцьких, соцьких, десяцьких, стар­ців, добрих людей тощо.

Функції влади тисяцького, соцьких і десяцьких мали характер військово-адміністративний і адміністративно-фінансовий. Крім того, соцькі та десяцькі виконували поліцейські функції.

Велику роль у Київській Русі відігравало військо. Воно складалося з трьох основних частин: 1) великокнязівської дружини, дружин місцевих князів, бояр та інших феодалів; 2) народного ополчення (земське військо) на чолі з тисяцьким, що скликалося тільки під час війни; 3) найманих загонів. Військо складалось з кінноти й піхоти.

Дружина була ядром війська. У перший період існування Київської Русі дружинний лад характеризувався тим, що дружинники постійно перебували поруч з князями, жили з ними, розділяли їх інтереси, в усьому допомагали їм. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю.

Основний контингент дружини – родова знать, але усякий, кого князь вважав цінним у ратній справі і пораді, міг бути включений до складу дружини. Із рядів старшої дружини виходили найбільш важливі представники князівської адміністрації – посадники, тисяцькі і ін.

Молодші дружинники (“отроки”, “пасинки”, “дитячі”) постійно знаходилися при дворі князя, зближуючись зі слугами. З молодшої дружини виходили охоронці князя, а також призначалися нижчі посадові особи.

Народні ополчення були головною силою війська. Вони комплектувалися у період воєн з зовнішнім ворогом, у випадку загрози вітчизні.

До воєнних операцій князі залучали також іноземні наймані загони. Ці військові частини складалися з варягів, фінських і тюркських племен. Військо ділилося на тисячі, сотні, десятки. Пізніше його стали ділити на полки.

Елементами демократичності державного устрою можна вважати відсутність станів як замкнених у собі самих корпорацій, каст. Фактично в політичному відношенні і смерд, і боярин були рівноправні. Так, вони разом з князем беруть участь у вічі як органі, що виявляє верховну волю народу.

В Київській Русі була досить сильною автономія громад, місцеве самоврядування. Народ управлявся своєю виборною владою, а представники центру не порушували загальнодемократичних засад Київської держави. Нерівність існувала фактично лише в економічній сфері.