Вивчення та аналіз стану проблеми в практиці роботи сучасної школи

Учителів завжди хвилюють питання: як, не змінюючи змісту навчального матеріалу, знайти способи оволодіння ним і його застосування; як зацікавити учнів і залучити їх до вивчення нової теми; як сформулювати в них міцні знання; як і з допомогою чого можна змусити дитину думати; яку форму роботи обрати і запропонувати, коли часу мало, а дітей треба зацікавити, викликати захоплення? В пошуках відповідей на ці питання педагоги прагнуть, щоб кожний урок допомагав у формуванні навчальних інтересів учнів, опануванні ними навичок самостійного поповнення знань. Тому що без активної самостійної праці неможливо осягнути нові, більш міцні знання.

Необхідною умовою підвищення ефективності шкільного навчання є розвиток пізнавальних сил учнів, що стимулюють їхню пізнавальну активність, спрямовану на оволодіння знаннями, безперервне їх поповнення і застосування. Стимулом такої діяльності є пізнавальний інтерес. Він виникає з бажання будь-що знати і уміти. В наслідок цього з’являються нові стимули до пізнання, духовно збагачується особистість.

Сьогодні проблема інтересу широко досліджується в контексті різноманітної діяльності учнів, що дозволяє творчим учителям, вихователям успішно формувати і розвивати інтереси учнів, збагачувати особистість, виховувати активне ставлення до життя.

Виховуючи особистість, необхідно закласти в ній знання. “Не можна інакше сприймати інформацію, крім баченням, слуханням і практичною дією”[23,с. 4].

Виділяють наступні типи знань:

– практичні – конкретні знання про предмети і явища, які можна споглядати і змінювати;

– наочні – конкретні знання про предмети і явища, які можна тільки

сприймати очима;

– словесні – знання про предмети і явища, їх не можна побачити, а також знання широкого узагальнення [23,с. 5].

Виділяють наступні методи роботи з учнями з метою активізації їх пізнавальної діяльності:

– евристичні або пошукові – залучення учнів до самостійної пошукової діяльності (проблемний виклад, евристична бесіда, пізнавальні задачі), формуються вміння аналізувати, робити висновки, порівнювати, доводити і узагальнювати;

– дослідницькі – учні залучаються до самостійної творчої діяльності, близької до діяльності вченого;

– логічні – методи логічного опрацювання інформації (аналіз, виділення головного, порівняння, аналогія, синтез, узагальнення, конкретизування, доведення) [23,с. 5].

Перед школою стоїть завдання підвищення загального рівня розвитку учнів, підготовка їх до подальшої освіти та самоосвіти. В основі оновлення і перебудови шкільної освіти лежить також проблема розвитку творчої особистості учня, що передбачає повне забезпечення можливостей для її самовдосконалення.

Дуже погано, якщо дитина не усвідомлюючи змісту матеріалу заучує його. Це призводить до однобічного розвитку здібностей особистості. Щоб уникнути цього учитель повинен мати бажання пізнавати нове, виховувати в дітях потребу в знаннях, у пізнавальній і творчій діяльності.

Поширеними формами активізації учнів є самостійна та групова робота.

Під час самостійної роботи в класі відбувається непряме керування

діяльністю. Працюючи самостійно, учням необхідно дотримуватись певного психологічного плану, який відповідає за перебіг закономірностей процесу навчання. Завдання потрібно виконувати послідовно, не порушуючи логіки.

Результат самостійної роботи учнів залежить також і від учителя. Йому потрібно підібрати такі дидактичні принципи керування роботою, що б учні не витрачали багато зусиль і часу на виконання кожного нового кроку роботи.

Групова форма роботи передбачає розподіл класу на групи 3-8 осіб. Кожна група отримує завдання, які добирають із певною специфікою, відповідно до теми, колективу учнів. Але потрібно пам’ятати, що у групі більш активні діти можуть робити усе самі, не зважаючи на учнів з більш низьким рівнем знань. Проте цього можна уникнути за допомогою помірного використання групової роботи.

Проблема пізнавальної активності дуже поширена на сьогодні. Головною причиною якого є – занадто мале використання форм і методів навчання, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Для ефективної організації навчально-виховного процесу в школі має велике значення визначення рівня пізнавальної активності учнів. З цією метою співробітники лабораторії психологічного забезпечення освіти НМПЦ розробили спеціальний ряд запитань для визначення рівня пізнавальної активності (додаток А). Цей ряд запитань відображає три аспекти пізнавальної активності: пізнавальний інтерес, психічну активність і вольове зусилля. Запитання спрямовані на виявлення пізнавальної активності учнів віком від 9 до 17 років.

Використовуючи цей ряд можна виявити три рівні пізнавальної активності:

– високий (відповідає межам нормативного діапазону, вищого ніж

вікова норма);

– середній (відповідає межам нормативного діапазону вікової норми);

– низький (відповідає межам нормативного діапазону нижчого за

вікову норму) [17,с. 74].

Також для визначення причин неактивності учнів на уроці можна використати діагностику мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання (Додаток Б). Вона допоможе з’ясувати такі аспекти: пізнавальну активність, мотивацію досягнення, тривожність та гнів учнів, які впливають на якість і продуктивність навчання. Діагностика призначена для роботи з учнями віком 10-16 років.

За результатами опитування та діагностики можна визначити групи учнів з різним рівнем пізнавальної активності, в наслідок чого спланувати свою роботу так, щоб розвивати дітей, коригувати їх поведінку, стимулювати до пізнання нового. Також це дасть змогу, враховуючи результати, приймати обґрунтовані рішення з організації освітнього процесу в школі.