Прикладне мистецтво та традиційна культура України у 18 столітті

У другій половині XVIII ст. розвиток декоративно-прикладного мистецтва відбувався досить своєрідно. На Правобережжі та західноукраїнських землях у міському мистецтві та серед магнатських кіл бароко швидко заглушує ренесансні віяння та прогресивні здобутки. Своєю пишністю, урочистістю, величністю воно більше імпонувало смакам і настроям пануючих класів, як і грайливо-манірний стиль рококо в середині XVIII ст. У XVIII ст. культура в Україні розвивалась у складних і тяжких умовах. Лише наприкінці XVIII ст. Правобережжя було возз'єднане з Лівобережжям у складі Російської держави, південь України був відвойований, Крим приєднаний до Росії. Але Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття залишалися під владою Австрійської монархії. У західноукраїнських землях велась політика денаціоналізації українського населення, його полонізація, онімечення, мадяризація. У Російській державі з перших часів переходу під владу царя царська бюрократія намагалася ліквідувати автономію України, русифікувати українців, ліквідувати їх відмінність від росіян. Петро І у 1720 р. наказав у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях заново книг ніяких, крім церковних по передніх видань, не друкувати та і ці церковні старі книг для цілковитого узгодження з великоросійськими таким самими церковними книгами виправляти перед друком Отже, була заведена цензура. З а друкування книг без дозволу Москви на друкарні України накладали штрафи.

У 1769 р. Лавра просила дозволити надрукувати українські букварі, бо московських люди не розуміють і не хочуть купувати. Але Синод не тільки не дозволив, а й наказав відібрати букварі, що були вже на руках. Було наказано також позабирати в церквах старі українські книги й замінити їх на московські. Наприкінці XVIII ст. було наказано перевести викладання в Київській академії, як і в інших навчальних закладах України, на російську мову, а в церквах читати «голосом, свойственным российскому наречию». У 1782 p. було заборонено дякам-учителям мандрувати, чим багато шкіл позбавились учителів. Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів. Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.