Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я матері та дитини

Охорона здоров'я матері та дитини - це комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я жінок і дітей та покращання демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку молоді та дітей. Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у відтворенні та збереженні повноцінного людського потенціалу.

Медико-соціальне значення системи охорони здоров'я матері та дитини визначається її провідною роллю в збереженні та по­ліпшенні здоров'я жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят, вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління.

Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів повинно відбуватися на основі засад, передбачених иідповідними законодавчими актами.

Законодавча база охорони здоровуя жінок і дітей в Україні включає більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини.

Згідно з Конституцією України:

• людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність
і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

• кожна людина має невід'ємне право на життя і здоров'я та право на їх захист (стаття 27);

• кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49).

У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права людини, підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і розробила план дій щодо її реалізації.

Вирішення проблем охорони здоров'я матері та дитини, в т.ч. медичного забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки.

Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24 статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами.

Важливе значення має створення оптимальних умов для забез­печення прав жінок. Це передусім стосується реалізації положень, визначених документами Міжнародної організації праці (МОП).

Більшість з них так або інакше спрямована на захист репро­дуктивної функції жінки.

Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній матері - забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги, заборону під час вагітності працювати в важких та шкід­ливих умовах, надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини.

Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законо­давства України про охорону здоров'я (1992 р.).

Чільне місце у вирішенні проблем збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я належить заходам щодо планування сім'ї.

Мета планування сім'ї, за визначенням ВООЗ, полягає в:

• запобіганні небажаній вагітності;

• можливості регулювати час народження дитини;

• самостійному визначенні сім'єю кількості дітей;

• народженні бажаних здорових дітей;

• профілактиці захворювань, які передаються статевим шляхом;

• профілактиці безпліддя.

В Україні затверджена Національна програма планування сім'ї (1995 р.).

З метою виконання цієї програми та проекту Фонду Народонасе­лення ООН "Підтримка Національної програми планування сім'ї", а також для покращання стану репродуктивного здоров'я наказом МОЗ України від 17.03.99 р. за № 64 в роботу центрів планування сім'ї впроваджується менеджмент-інформаційна система (МІС) "Репродуктивне здоров'я".

Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини відповідно до статті 3 Конвенції ООН закріплено в Кодексі про шлюб і сім'ю, Цивільному, Кримінальному, Кодексі законів про працю, Основах законодавства України про охорону здоров'я. Він відтворений також у законах України щодо освіти, сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціального захисту інвалідів і громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На соціальний захист сімей з дітьми спрямований Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1993 р. із змінами, внесеними в 1999 р. № 563-ХІУ).

Цей закон установлює гарантований державою рівень матері­альної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної допо­моги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо.

До видів державної допомоги віднесена допомога:

• з вагітності та пологів;

• при народженні дитини;

• з догляду за дитиною;

• з догляду за дитиною-Інвалідом;

• з тимчасової непрацездатності.

• в зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

• на дітей одиноким матерям;

• на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

• на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати
аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

З 1996 р. держава реалізує Національну програму "Діти України".

Питаннями соціального захисту жінок і дітей займаються також неурядові організації. В державі діють і співпрацюють понад 20 все­українських жіночих організацій (Спілка жінок України, Союз українок, Жіноча громада та ін.), майже 400 неурядових організацій, які проголошують роботу з дітьми як свою статутну діяльність (Дитя­чий фонд України, Український молодіжний Чорнобильський фонд, асоціація захисту дітей-інвалідів тощо), близько 80 організацій та об'єднань регіонального рівня.

В Україні діє ряд міжнародних програм, спрямованих на вдосконалення системи охорони материнства та дитинства.

(ВООЗ, ЮНІСЕФ), Європейський Союз, уряди США, Німеччини, Канади, Великої Британії, Франції тощо, а також міжнародні фонди та неурядові організації.

Зміст наведених законодавчих документів і державних програм свідчить про забезпечення організаційних засад діяльності держави щодо охорони материнства та дитинства. В місцевих органах вико­навчої влади створені підрозділи з відповідних питань.

Для реалізації державної політики в сфері охорони дитинства Кабінет Міністрів України (Постанова від 3 серпня 2000 р. № 1200) реорганізував Міжвідомчу комісію з координації дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини Всесвітньої декларації про забез­печення виживання, захисту та розвитку дітей і Національної про­грами "Діти України", в Міжвідомчу комісію з питань охорони дитинства.

Без активної державної соціальної та фінансової підтримки служб охорони материнства та дитинства створити належні умови для поліпшення їх здоров'я неможливо.

В квітні 2001 р. прийнятий Закон України "Про охорону ди­тинства". Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стра­тегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціаль­ний захист і всебічний розвиток встановлює основні засади держав­ної політики в цій сфері.

Проте в першу чергу зусилля держави та громадськості повинні бути спрямовані на діяльність відповідних служб, ефективність якої залежить від багатьох чинників.

Передусім потрібно провести ретельний аналіз стану системи, її засад, матеріально-технічної бази, організації та якості діяльності лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я.

Забезпеченню медичною допомогою жінок і дітей буде сприяти:

• збереження служб охорони здоров'я матері та дитини, їх адаптація до змін в економіці держави;

• реформування ПМСД на засадах сімейної медицини,: визначенням її пріоритетності жінкам і дітям;

• впровадження ефективних технологій в роботу лікувально-
профілактичних закладів;

• профілактика захворюваності;

• гігієнічне виховання з акцентом на пропаганду здорового способу життя.

Медична допомога жінкам і дітям грунтується на загальних принципах організації лікувально-профілактичної допомоги, проте має більш виражену профілактичну спрямованість і надається поетапно:

/ етап - медична допомога майбутній матері та підготовка її до материнства;

// етап - комплекс заходів з пренатальної охорони плода, здійснюваних спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закла­дами, загальною мережею лікувально-профілактичних закладів, санаторіями для вагітних;

/// етап - інтранатальна охорона плода - забезпечення допо­моги при пологах у акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних лікарень, або в дільничних лікарнях;

IV етап - лікувальна допомога новонародженим у відділеннях
новонароджених пологових будинків і відділеннях новонароджених
дитячих лікарень;

V етап - охорона здоров'я дітей дошкільного віку, здійснення профілактичних заходів;

VI етап - охорона здоров'я дітей шкільного віку.

Важливими складовими частинами системи охорони здоров'я матері та дитини є акушерсько-гінекологічна допомога та лікувально-профілактична допомога дітям.

Акушерсько-гінекологічна допомога надається в 464 жіночих консультаціях, 89 пологових будинках, а також акушерських і гінекологічних відділеннях лікарень.

Розширюється мережа медико-генетичних закладів, до яких відносяться обласні та міжобласні, регіональні центри, медико-генетичні консультації, Львівський НДІ спадкової патології, Інститут нігтики репродукції (м. Київ).

Створено центри, відділення, кабінети дитячої та підліткової Екології. Кабінети відкриті в обласних центрах і великих містах.

У деяких регіонах у кожному районному центрі працюють лікарі-гінекологи дитячого та підліткового віку.

Лікувально-профілактична допомога дітям надається в самостійних дитячих поліклініках і поліклініках у складі дитячих об'єднаних лікарень.

— 2 —