Організація первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) на засадах сімейної медицини

Сімейний лікар має право доручати середньому медичному персоналові та соціальним працівникам види діяльності, які не потребують його компетенції.

Суттєво зростає роль соціальних працівників у формуванні здорового способу життя, у плануванні сім'ї.

Погіршення репродуктивного здоров'я залежить від багатьох чинників. Відповідно до цього багатоплановими, комплексними мають бути заходи, спрямовані на покращання репродуктивного здоров'я. У проведенні цих заходів виняткове місце належить працівникам сімейної медицини, особливо соціальним працівникам та сімейним медичним сестрам, які мають бути добре обізнаними зі станом здоров'я опікуваних сімей, з різними (не тільки медичними) їх проблемами.

Ці посадові особи повинні здійснювати медико-гігієнічне нав­чання населення, забезпечуючи його відповідною інформацією та безпосередньо навчати застосуванню протизаплідних методів і засобів.

Важливою проблемою є підняття престижу середніх медичних працівників, у т. ч. зайнятих у системі сімейної медицини, формування в них вміння приймати самостійні рішення.

В регіонах і містах України застосовують різні організаційні форми надання ПМСД. Діють сімейні амбулаторії з одним лікарем, відділення сімейних лікарів (бригади). Більш доцільною вважають групову практику, є досвід роботи поліклініки сімейної медицини (м. Дніпродзержинськ). Середня чисельність населення, яке обслу­говує сімейний лікар, коливається в межах 1500-1900 (в містах), і 1100-2100 (в селах).*

На основі накопиченого досвіду відпрацьовують раціональні моделі сімейної медицини та форми взаємодії цієї ланки з іншими медичними закладами. При цьому поступово змінюють завдання, функції, організаційні форми діяльності існуючих амбулаторно-поліклі­нічних і стаціонарних закладів. Існуючі великі поліклініки перетво­рюються на консультативно-діагностичні та реабілітаційні центри, з якими співпрацюють лікарі групової практики чи окремі сімейні лікарі.

Перші підсумки впровадження сімейної медицини в державі свідчать про її ефективність. Сімейний лікар здійснює до 60% діаг­ностичної роботи, зменшується число направлень до спеціалістів, рівень госпіталізації. Суттєво знижується кількість викликів швидкої допомоги.**

Впровадження та розвиток сімейної медицини в державі є важливою складовою частиною реалізації Європейської політики ВООЗ "Здоров'я для всіх у 21 ст. ("Здоров'я-21").

Ця політика ставить завдання зміцнення здоров'я людини про­тягом всього життя. Здоров'я визнається як основоположне право людини та необхідна передумова високої якості життя. Відповідно до цього надається значення подальшому розвитку систем охорони здоров'я та передусім сімейної медицини.

Багатопланові комплексні заходи щодо організації первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини перед­бачені відповідною Постановою Кабінету Міністрів України.

На виконання цієї постанови реалізуються конкретні заходи поетапного переходу до організації первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини (план затверджений нака­зом МОЗ України № 214 від 11.09.2000 р.).

Проте належне місце має зайняти відповідальність окремих осіб, груп населення та різних організацій за охорону здоров'я власну та відповідних контингентів.

* Охорона здоров'я в Україні. Проблеми та перспективи / За ред. В.М. Помомарешеа.-К., 1998. -310с.

** Діяльність галузі охорони здоров'я за 2000 р., завдання щодо подальшого її розвитку та покращання рівня здоров'я населення України. МОЗ України. -Тернопіль: Укрмсдкнига, 2000. -129 с.

Контрольні питання

1. Чинники, які впливають на необхідність впровадження сімейної медицини.

2. Організаційні форми надання ПМСД на засадах сімейної медицини.

3. Розширення функцій працівників системи сімейної медицини.

4. Роль середніх медичних працівників (менеджерів, сімейних медичних сестер у медичному забезпеченні населенню).

5. Значення сімейних медичних сестер у реалізації Європейської політики ВООЗ "Здоров'я для всіх у 21 столітті".

— 5 —

Організація лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню

Медична допомога сільському населенню надається на загаль­них засадах, проте здійснення лікувальних та профілактичних заходів у оптимальному обсязі та на достатньому рівні ускладнюється низкою обставин, які потрібно враховувати при її організації.

Серед них можна виділити:

ü соціально-економічні умови;

ü медико-демографічні особливості;

ü стан захворюваності та інвалідності;

ü природні умови;

ü розвиток інфраструктури загалом і мережі медичних закладів зокрема.

Доступність лікувально-профілактичної допомоги ускладнюється особливостями розселення сільського населення, які обумовлюють низькі рівні захворюваності за даними звертань. Число відвідувань та рівень загальної захворюваності зменшуються при збільшеннівідстані від села до сільської дільничної лікарні (амбулаторії). В той же час показники "вичерпаної" захворюваності, встановлені в результаті поглиблених спеціальних вибіркових досліджень, досить значні.

Мережа лікувально-профілактичних закладів складалася про­тягом тривалого часу. При її формуванні насамперед враховували специфіку системи розселення сільського населення з її географіч­ними, економічними та соціальними особливостями.

Поступово в міру розбудови мережі і зростання забезпеченості медичним персоналом в її формуванні набув чинності принцип етапності.

І етап - сільська лікарська дільниця забезпечує первинну медико-санітарну допомогу.

ІІ етап - районні медичні заклади надають в основному вторин­ну (спеціалізовану) допомогу (первинна допомога на цьому етапі надається лише мешканцям районного центру та прилеглих до нього сіл - приписної дільниці).

ІІІ етап - обласні лікарні та диспансери забезпечують вузькоспеціалізовану допомогу.

В сучасних умовах сформувався ще й IV етап, який представ­лений міжобласними та державними спеціалізованими центрами. Крім того, в наданні медичної допомоги сільському населенню значну участь беруть і міські ЛПЗ.

Отже, на кожному наступному етапі населення отримує більш високу за ступенем складності медичну допомогу.

Залучення до медичного забезпечення сільського населення міських і обласних ЛПЗ дозволяє певною мірою зменшити розбіж­ності в рівнях забезпеченості міських та сільських мешканців (особ­ливо це стосується стаціонарної допомоги).

Значно складніше забезпечити сільське населення амбулаторно-поліклінічною допомогою, з огляду на те, що помітну роль в ній відігравали та продовжують відігравати середні медичні працівники.

Із загального числа відвідувань сільськими жителями медичних закладів І та II етапів (7,4 на одного жителя) на перший припадає лише 2,3, що не є достатнім.

Це свідчить про нагальну потребу зміцнення ПМСД, необ­хідність більш активного запровадження засад сімейної медицини та клінічної соціальної роботи.

Сільська лікарська дільниця відіграє важливу роль у наданні загальнодоступної медичної допомоги, проведенні профілактичних і оздоровчих заходів.

При організації сільських дільниць враховується:

ü чисельність населення;

ü особливості його розселення;

ü площа території району;

ü відстань між поселеннями;

ü стан шляхів.

На кінець 1999 року в Україні налічувалося майже 3300 сільсь­ких лікарських дільниць.

Середня чисельність населення на дільниці в 1991-1997 роках становила відповідно 4,7 і 4,4 тисячі, середній радіус 7,2-7,3 км.*

На значній частині дільниць ПМСД надають лікарські амбулато­рії, а на третині - дільничні лікарні, до складу яких входять і лікарські амбулаторії.

Головний заклад - дільнична лікарня чи самостійна лікарська амбулаторія.

Основні завдання дільничної лікарні:

ü забезпечення населення дільниці амбулаторною та стаціонарною лікарською допомогою;

ü здійснення лікувально-профілактичних і загальнооздоровчих заходів з охорони здоров'я матері та дитини;

ü організація та проведення заходів щодо профілактики та зни­ження захворюваності та травматизму;

ü запровадження сучасних методів профілактики, діагностики та лікування;

ü організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльніс­тю закладів охорони здоров'я лікарської дільниці.

Обсяг і профілі стаціонарної допомоги визначають, виходячи із потужності лікарні, укомплектованості відповідними фахівцями. Незалежно від потужності стаціонару в будь-якій сільській лікарні повинна надаватись допомога терапевтичним та інфекційним хворим.

• Охорона здоров'я в Україні: проблеми та перспективи / За ред. В.М. ПоноЙреііга. - К„ 1998.-310с.

Важливу роль в медичному забезпеченні відіграють фельдшерсько-акушерські пункти, кількість яких у 2000 р. становила майже 16200.

Медичний персонал ФАПів надає населенню лікувально-профі­лактичну допомогу, здійснює комплекс профілактичних, оздоровчих, протиепідемічних заходів, здійснює поточний санітарний нагляд, за­безпечує раннє виявлення інфекційних захворювань.

Цей перелік свідчить про те, що саме вони розпочинають надавати первинну медико-санітарну допомогу, оскільки обслуговують значну частину сільських жителів - 33-37%.

При формуванні мережі ФАПів враховують чисельність насе­лення в конкретному поселенні, а також відстань від нього до пунктового села.

Згідно з діючими нормативами передбачене введення таких посад:

Посада завідувача (фельдшер, акушерка, медична сестра) вво­диться у кожному фельдшерсько-акушерському пункті.

Примітки:

1.Штатні нормативи застосовуються при розрахунку штатів фельдшерсько-акушерських пунктів, розташованих на відстані більше як 2 км від інших лікувально-профілактичних закладів (у тому числі фельдшерсько-акушерських пунктів).

2. У населеному пункті з числом жителів до 300 організовуються фельдшерсько-акушерські пункти з введенням однієї посади завідувача ФАПом і 0,5 посади молодшої медичної сестри.

Проте ці нормативи не повинні стримувати розвиток мережі ФАПів за умов існуючого або можливого в подальшому зменшення чисельності населення. Фактично в сучасних умовах ФАПи чи фельдшерські пункти можуть створюватись і в поселеннях, де мешкає менше 200 жителів. Наприклад, у Житомирській області 12,7% ФАПів функціонують саме у таких селах, при цьому близько 51 % їх віддалені на 7 км і більше від лікарської амбулаторії. *

* Уварєнко А.Р., Парій В.Д. Первинна медико-санітарна допомога на селі. Монографія. -Житомир. Полісся.-1998.- 208 с.

Згідно з відповідним рівнем підготовки та посадою, обов'язки завідувача ФАПу та акушерки відрізняються, хоча є функції, притаманні обом цим працівникам.

Обов'язки завідувача ФАПу:

ü проведення амбулаторного прийому та обслуговування викликів;

ü виконання призначення лікарів, проведення певних фізіотерапевтичних процедур і лабораторних досліджень;

ü участь у організації профілактичних медичних оглядів, у відборі осіб для диспансерного спостереження;

ü організація перевезення хворих до відповідних лікувальних закладів, супровід при цьому хворих дітей віком до одного року;

ü раннє виявлення інфекційних хворих; забезпечення ізоляції, а при необхідності госпіталізації цих хворих;

ü здійснення патронажу хворих на туберкульоз, психічні розлади; участь у їх амбулаторному лікуванні;

ü проведення щеплень;

ü проведення протиепідемічних заходів у осередках інфекційних захворювань;

ü проведення поточного санітарного нагляду за належними об'єктами та територією населеного пункту;

ü проведення заходів профілактики сільськогосподарського травматизму;

ü заповнення облікових документів і складання звіту фельдшерсько-акушерського пункту (ф. № 024);

ü видача листків непрацездатності (згідно з відповідним нака­зом обласного відділу (управління) охорони здоров'я.

Обов'язки акушерки ФАПу:

ü щорічний перепис дітей віком до 15 років;

ü проведення амбулаторного прийому дітей, вагітних, гінекологічних хворих і надання медичної допомоги вдома;

ü організація при захворюваннях дітей (особливо раннього віку) консультації дільничного лікаря (педіатра), своєчасна госпіталізація до відповідної лікарні;

ü проведення профілактичних оглядів усіх жінок;

ü патронаж вагітних і дітей;

ü направлення при потребі жінок до акушера-гінеколога;

ü виконання призначень лікарів дітям, вагітним і гінекологічним хворим;

ü проведення певних фізіотерапевтичних процедур і лабораторних досліджень;

ü надання невідкладної допомоги при гострих захворюваннях і нещасних випадках;

ü проведення щеплень;

ü медико-гігієнічне навчання жінок і дітей.

Фельдшер і акушерка мають право:

ü в межах своєї компетенції проводити обстеження, встановлю­вати діагноз, призначати лікування;

ü виконувати необхідні маніпуляції;

ü виписувати рецепти (за винятком сильнодіючих і отруйних засобів);

ü видавати довідки.

Важлива роль у діяльності ФАПів відводиться профілактиці травматизму та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя. З цією метою медичні працівники здійснюють поточний санітарний нагляд за освітньо-виховними закладами, фермами та переробними виробництвами, джерелами водопостачання тощо, проводять щеплення відповідно до діючого календаря і за епідеміологічними показниками. За даними дослідження, проведеного в Житомирській області, на профілактичну роботу ФАПи витрачають близько 30% робочого часу.

Досить значну частину робочого дня займає амбулаторний прийом хворих і надання їм медичної допомоги вдома.

За даними 1997 р., 68% хворих отримують медичну допомогу на ФАПах і одна третина (32%) - вдома, навантаження на одну зай­няту посаду досягає майже 2900 відвідувань.*

Уваренко А.Р., Парій В.Д.. Первинна медико-санітарна допомога на селі.
Монографія. -Житомир. Полісся.-1998.-208 с.

Середні медичні працівники ФАПів заповнюють досить численні облікові документи.

За даними облікових документів заповнюють "Звіт фельдшерсько-акушерського пункту" (ф. № 024), затверджений наказом Держав­ного Комітету України та МОЗ України № 256/184 від 31.07.2000.

Вторинна спеціалізована лікувально-профілактична допомога сільському населенню надається в районних медичних закладах.

Провідним закладом II етапу є центральна районна лікарня (ЦРЛ). На ці лікарні припадає чверть ліжкового фонду країни.

ЦРЛ забезпечує надання спеціалізованої кваліфікованої допо­моги населенню району та є центром організаційно-методичної роботи, оскільки здійснює керівництво всіма лікувально-профілак­тичними закладами на території району, несе відповідальність за організацію та якість медичної допомоги.

Посади лікарів у стаціонарі залежать від кількості ліжок і профілю відділень. Відповідно до цього формуються штати середніх медичних працівників.

Основні завдання ЦРЛ:

ü безпосереднє надання первинної амбулаторно-поліклінічної допомоги населенню райцентру та приписної дільниці;

ü надання спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги всьому населенню району;

ü забезпечення швидкою та невідкладною медичною допомогою населення району;

ü впровадження в практику роботи ЛПЗ району сучасних мето­дів і засобів профілактики, діагностики та лікування;

ü організація консультативної допомоги;

ü організаційно-методичне керівництво роботою всіх ЛПЗ райо­ну, а також контроль за їх діяльністю;

ü розробка та впровадження заходів, спрямованих на підвищення якості медичного забезпечення;

ü розробка, організація та здійснення заходів щодо підвищення кваліфікації медичних кадрів та раціонального використання медич­них кадрів і матеріально-технічних ресурсів;

ü планування, фінансування та організація матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров'я району.

Виконання цих складних і багатопланових завдань покладено на відповідні структурні підрозділи у лікарні.

У випадках, коли потужність деяких ЦРЛ не дозволяє створюва­ти спеціалізовані відділення (офтальмологічні, урологічні, травмато­логічні), створюють міжрайонні відділення.

В стаціонарах центральних районних лікарень нормативи вста­новлення посад медичних сестер (палатних) практично не відрізня­ються від нормативів, передбачених для стаціонарів міських лікарень.

Важливу роль у організації роботи ЦРЛ відіграє організаційно-методичний кабінет, очолюваний заступником головного лікаря з медичного обслуговування населення району. В останній час замість цих кабінетів в складі ЦРЛ створюють інформаційно-аналі­тичні відділення.

Штатними в них є посади лікарів-методистів, фельдшерів, аку­шерок, медичних статистиків, операторів персональних комп'ютерів тощо (залежно від чисельності населення).

Напрямки організаційно-методичної роботи:

ü аналіз показників здоров'я населення;

ü аналіз показників роботи ЛПЗ району;

ü вивчення та розповсюдження передового досвіду роботи;

ü планування та організація виїздів спеціалістів ЦРЛ на сільсь­кі дільниці для консультативної допомоги населенню та лікарям;

ü планування та забезпечення проведення профілактичних медичних оглядів;

ü планування та організація підвищення кваліфікації медичних працівників районних і дільничних ЛПЗ;

ü розробка заходів щодо покращання медичного забезпечення населення району.

Важлива роль у організації медичної допомоги дітям у сільській місцевості належить районному педіатру. До його функцій відносяться:

ü консультативна допомога працівникам ЛПЗ районного центру, сільських лікарських дільниць з питань організації медичної допомоги дітям;

ü відвідування ФАПів і сільських лікарень (амбулаторій), огляд здорових і консультація хворих дітей, перевірка своєчасності прове­дення профілактичних щеплень і санітарно-протиепідемічних заходів;

ü контроль за проведенням диспансерного нагляду за дітьми, насамперед першого року життя; за проведенням профілактичних щеплень дітям;

ü складання спільно із санітарно-епідеміологічною станцією (СЕС) плану протиепідемічних заходів, спрямованих на боротьбу з дитячими інфекційними захворюваннями, участь у його виконанні;

ü забезпечення підвищення кваліфікації з педіатрії для лікарів сільських дільниць, медичних працівників дитячих дошкільних закладів і шкіл, патронажних сестер, медичного персоналу ФАПів;

ü відвідування дитячих дошкільних закладів, контроль за їх діяльністю;

ü аналіз звітів дитячих лікувально-профілактичних закладів, вивчення та оцінка стану здоров'я дітей сільського району та діяль­ності ЛПЗ, узагальнення отриманих даних і розробка конкретних заходів щодо підвищення якості медичної допомоги;

ü залучення представників місцевих органів влади, громадських організацій, активу Товариства Червоного Хреста до проведення заходів, спрямованих на поліпшення медичної допомоги дітям.

Провідними закладами третього етапу медичного забезпечення населення області є обласні лікарні. Кількість їх становить 27, в них розміщено 21,7 тис. ліжок, тобто 5% всього ліжкового фонду держави. Вони забезпечують населення високоспеціалізованою допомогою.

Поряд із безпосередньою участю в забезпеченні стаціонарної та консультативної поліклінічної допомоги обласна лікарня коордигує лікувально-профілактичну та організаційно-методичну роботу, яку здійснюють лікарні та диспансери в містах і районних центрах області. Цей заклад є базою для підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу.

Основні завдання обласної лікарні:

ü забезпечення населення області в повному обсязі високоспеціалізованою стаціонарною та консультативною поліклінічною допомогою;

ü організація та надання екстреної та консультативної медичної допомоги на території області;

ü впровадження в практику роботи лікарні сучасних методів і засобів діагностики, лікування, досвіду роботи кращих ЛПЗ;

ü підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу лікувально-профілактичних закладів області;

ü організація, керівництво та контроль за статистичним обліком і звітністю, складання зведених звітів, аналіз показників діяльності лікувально-профілактичних закладів області;

ü розробка заходів, спрямованих на підвищення якості медич­ного забезпечення та на покращання здоров'я населення.

Важливим структурним підрозділом обласної лікарні є консуль­тативна поліклініка, до функцій якої відносяться:

ü надання високоспеціалізованої консультативної допомоги хворим за направленнями лікувально-профілактичних закладів області;

ü вирішення питань про подальше лікування проконсультованих хворих з визначенням медичної технології та місця;

ü залучення до консультації висококваліфікованих лікарів-спеціалістів лікарні та інших ЛПЗ, а також працівників науково-дослідних інститутів і медичних вузів;

ü направлення до ЛПЗ, які надіслали на консультацію хворих, висновків із зазначенням установленого в поліклініці діагнозу, проведеного та рекомендованого лікування;

ü розробка для ЛПЗ області пропозицій (пам'яток) про порядок та показання для направлення хворих до консультативної поліклі­ніки;

ü організація та проведення (разом з відділенням екстреної та планово-консультативної допомоги) виїзних консультацій лікарів-спеціалістів до районів, а також заочних консультацій для лікарів ЛПЗ області; систематичний аналіз по районах області випадків розбіжнос­тей діагнозів між ЛПЗ, які направили хворих на консультацію, та консультативною поліклінікою;

ü аналіз помилок, допущених лікарями ЛПЗ при обстеженні та лікуванні хворих перед направленням їх до консультативної поліклініки;

ü складання оглядів і інформаційних листків про стан і рівень лікувально-діагностичної роботи в районах і ЛПЗ області.

Одним із завдань обласної лікарні є організація та надання екстреної і планово-консультативної допомоги. Ця робота плану­ється та виконується самостійним підрозділом-відділенням з анало­гічною назвою. Воно організує цілодобову диспетчерську службу (фельдшерську) прийому та реєстрації викликів із лікарень районів, міст, області і забезпечує своєчасне надання екстреної та планово-консультативної допомоги населенню. До роботи залучають спеціа­лістів обласної лікарні, інших ЛПЗ області, співробітників медичних вузів, науково-дослідних інститутів за узгодженням з відповідними закладами та установами, згідно з наказом відповідного управління охорони здоров'я.

Після надання необхідної медичної допомоги на місці, у разі не­обхідності, відділення забезпечує транспортування хворих до облас­ного центру, в окремих випадках за межі області до відповідних ЛПЗ.

З цією метою воно використовує як санітарну авіацію, так і наземний транспорт, залежно від стану хворого, відстані, метеороло­гічних умов, сезону, часу доби тощо.

Особливості різних регіонів потребують подекуди при скорочен­ні ліжкового фонду дільничних лікарень заміни звичної трьохетапної системи надання стаціонарної допомоги (дільничні, районні, обласні лікарні) двохетапною (районні, обласні лікарні).

Скорочення ліжок у дільничних лікарнях можна компенсувати певним чином за рахунок стаціонарозамінюючої допомоги - денних стаціонарів. Доцільно також мати певну кількість ліжок у сільській амбулаторії (3-5 ліжок) для тимчасової госпіталізації хворих, що потребують стаціонарного лікування на наступних етапах.

Скорочення стаціонарної допомоги на першому етапі має бути компенсоване збільшенням обсягу лікарської амбулаторної допомоги та її наближенням до сільських жителів, що можливе за умови поступової заміни фельдшерських закладів лікарськими.

Потребує нагального вирішення здійснення комплексу заходів щодо покращання проведення диспансеризації та оздоровлення сільського населення. З метою підвищення якості профілактичних оглядів і розробки лікувально-профілактичних заходів диспансерним хворим передбачено залучати до цієї роботи не тільки спеціалістів ЦРЛ, але й обласних ЛПЗ (згідно з наказом МОЗ України № 261 від 29.10.99).

Покращання якості лікувально-профілактичної допомоги вима­гає подальшого розвитку швидкої та невідкладної допомоги, яка забезпечується на другому етапі районними лікарнями.

Управлінські рішення повинні бути спрямовані на збереження мережі закладів лікарської допомоги, оскільки від цього залежить її доступність.

Реорганізація системи лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню повинна відбуватись поступово. Ліжка діль­ничних лікарень можуть використовуватись як медико-соціальні і для відділень сестринського догляду, тобто мова йде не про механічне скорочення стаціонарної допомоги на першому етапі, а про її переорі­єнтацію на нові організаційні форми, доцільні з точки зору економіч­ної ефективності і соціально-психологічних позицій. З цим пов'язано відношення населення до реорганізації медичного забезпечення, сприйняття ним змін в системі охорони здоров'я.

Контрольні питання

1. Чинники, що впливають на організацію медичного забезпечення
сільського населення.

2. Етапи надання медичної допомоги сільському населенню, їх лікувально-профілактичні заклади.

3. Завдання дільничної лікарні та сільської амбулаторії.

4. Особливості формування мережі ФАПів, розділи їх діяльності.

5. Обов'язки медичних працівників ФАПІв.

6. Основні завдання ЦРЛ.

7. Особливості структури ЦРЛ.

8. Значення обласної лікарні в медичному забезпеченні населення області.

9. Напрямки-реорганізації медичного забезпечення сільського насе­лення.

— 6 —

Організація лікувально-профілактичної допомоги працюючим на промислових підприємствах

Одним з напрямків організації діяльності органів і закладів охорони здоров'я, з урахуванням людських потреб, стало набли­ження лікувально-профілактичної допомоги до місця проживання і роботи населення.

У сучасних умовах лікувально-профілактичну допомогу робітни­кам промислових підприємств надають: медико-санітарні частини, територіальні лікарні, поліклініки, диспансери.

Принцип переважного обслуговування працюючих на промис­лових підприємствах (або наближення медичної допомоги до місця їх роботи) в найбільшій мірі втілюється в діяльності медико-санітарних частин.

Медико-санітарна частина (МСЧ) - це комплексне медичне об'єднання, в структурі якого є поліклініка, стаціонар, жіноча кон­сультація, фельдшерські (як виняток лікарські) здоровпункти. Вона надає лікувально-профілактичну допомогу, здійснює керівництво санаторіями-профілакторіями, дієтичними їдальнями та підвідом­чими дошкільними дитячими закладами. Іноді медико-санітарна частина може бути представлена лише однією самостійною поліклінікою.

Є два типи МСЧ:

ü відкриті (обслуговують не тільки працюючих на підприємст­вах і членів їх сімей, а й населення, яке проживає в районі їх діяльності);

ü закриті (надають медичну допомогу тільки працюючим на підприємстві).

В медико-санітарних частинах відкритого типу, крім цехових дільниць, створюють також територіальні терапевтичні дільниці відповідно до діючих нормативів.

Самостійні МСЧ організовують на підприємствах із урахуван­ням чисельності працюючих.

Основними завданнями медико-санітарних частин є:

• максимальне наближення до місця роботи кваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги;

• розробка та проведення спільно з санепідстанцією, адміністра­цією та профспілками підприємств заходів, спрямованих на оздоров­лення праці та побуту працюючих;

• запобігання та зниження захворюваності загальної, професійної, з тимчасовою непрацездатністю, а також травматизму, інвалідності.

Відповідно до основних завдань медико-санітарна частина організовує та забезпечує:

• кваліфіковану, спеціалізовану медичну допомогу в поліклініці та в стаціонарі;

• диспансерне спостереження за контингентами осіб, об'єдна­них загальними фізіологічними ознаками, умовами праці, за медичними показаннями;

• організацію та проведення спільно із санепідстанцією попередніх, періодичних, цільових медичних оглядів;

• експертизу тимчасової непрацездатності;

• заходи з реабілітації хворих і інвалідів, включаючи й рекомендації щодо переведення роботи з полегшеними умовами праці (спільно з адміністрацією підприємства та медико-соціальними експертними комісіями);

• медичний відбір осіб, які за станом здоров'я потребують дієтохарчування;

• направлення на санаторно-курортне лікування, до санаторіїв- профілакторІїв;

• аналіз причин захворюваності з тимчасовою і стійкою втратою працездатності, травматизму, професійної захворюваності, участь в розробці заходів з їх профілактики та зниження;

• своєчасне виявлення, госпіталізацію та інформування санепідстанції про інфекційних хворих, нагляд за контактними, проведення щеплень та інших протиепідемічних заходів;

• оцінку спільно з профспілками підприємств показників захворюваності з тимчасовою та стійкою втратою працездатності, розробку комплексного плану санітарно-оздоровчих заходів і здійснення спільно з адміністрацією та профспілками контролю за їх виконанням;

• проведення санітарно-просвітньої роботи;

• підвищення кваліфікації медичного персоналу.

Організаційною основою діяльності всіх лікувально-профілактич­них закладів, що обслуговують працюючих на промислових підпри­ємствах, є цехова дільничність.

Доцільність організації амбулаторно-поліклінічної допомоги за таким принципом пояснюється можливим впливом на здоров'я технології виробництва, особливостей умов праці в окремих цехах. Обіз­наність зі специфікою виробничого процесу дозволяє лікареві грун­товно аналізувати захворюваність, виявляти конкретну патологію та, головне, при змозі попереджувати її, вирішувати питання про раціональне працевлаштування, дієтичне харчування тощо.

Цеховий дільничний терапевт працює в тісному контакті з лікарем з гігієни праці.

В цехах, окрім адміністративного персоналу, який відповідає за виробничу діяльність, створюються громадськії організації - комісія соціального страхування цехового комітету профспілки і комісія з охорони праці. Медичні працівники співпрацюють з ними при вирішенні питань санаторного лікування, дієтичного харчуван­ня, направлення до санаторію-профілакторію, щодо поліпшення технології виробництва, умов праці та побуту в цехах, попередження травматизму та інвалідизації працюючих.

Важливе місце в роботі цехового дільничного лікаря займає аналіз захворюваності з тимчасовою втратою працездатності працю­ючих з метою їх оздоровлення та запобігання економічним збиткам.

Систематичного та ретельного аналізу потребують виробничий травматизм, професійні захворювання та отруєння. На під­приємстві повинен вестись їх облік. Кожен з таких випадків має бути своєчасно та кваліфіковано розглянутий комісією з техніки безпеки та інспектором з охорони праці профспілкової організації разом із медичними працівниками з наступним обов'язковим прове­денням в оперативному порядку необхідних заходів з усунення причин, що призвели до цього.

Одним з найважливіших розділів роботи медико-санітарних частин, поліклінік, здоровпунктів є організація та проведення профі­лактичних медичних оглядів із розробкою подальших оздоровчих заходів.

За характером і змістом профілактичні медичні огляди умовно можна розподілити на попередні, періодичні та цільові.

Попередні - проводяться перед початком навчання і трудової діяльності.

Періодичні - проводяться з визначеною періодичністю чи кратністю у процесі роботи.

Цільові - проводяться з метою:

• виявлення ранніх форм окремих захворювань;

• виявлення порушень або відхилень у стані здоров'я, що можуть призвести до аварійних ситуацій (передрейсові огляди водіїв транспорту - повітряного, залізничного, автомобільного, річкового, морського).

Якою б не була форма плану проведення медичного огляду, він повинен забезпечити виконання таких обов'язкових положень:

• участь в огляді цехового лікаря, як головного організатора;

• проведення комплексного та повного обстеження з метою подальшого виключення додаткових цільових оглядів;

• проведення огляду працюючого у вільний для нього від роботи час;

• наближення огляду до місця роботи;

• динамічний аналіз захворюваності з одночасним обстеженням
санітарно-гїгієнічних умов праці, при обов'язковій участі адміністрації підприємства, профспілкової організації та санітарного лікаря СЕС з гігієни праці тощо.

До складу МСЧ входять здоровпункти - лікарські та фельд­шерські.

Медичний персонал здоровпунктів надає працюючим первинну допомогу, вирішує питання щодо проведення в цехах профілактичних і організаційних заходів, запланованих цеховим лікарем.

Штатні нормативи медичного персоналу здоровпунктів встанов­люються згідно з наказом МОЗ України № 33 від 23 лютого 2000 р. (табл. 1).

Таблиця 1. Посади медичного персоналу фельдшерських здоровпунктів

Штатні нормативи фельдшерських здоровпунктів на підпри­ємствах промисловості та зв'язку, шахтах, у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних, технічних, торгових, кулінарних, торгово-кулінарних і мореплавних училищах передбачають посаду середнього медичного персоналу при чисель­ності працюючих (учнів) не менше 500-800 у кожному. На об'єктах капітального будівництва вона має становити не менше 500 на одному чи декількох поряд розташованих.

Два та більше здоровпунктів на одному промисловому підпри­ємстві можуть організовуватись за узгодженням з органами охорони здоров'я, якщо медична допомога на кожному з них надається не менше 1500 працюючим; на підземних роботах відповідно при чи­сельності не менше 500.

Підприємства, організації, установи, при яких створюються здоровпункти, повинні безкоштовно надавати та утримувати приміщення здоровпункту із забезпеченням опалення, освітлення, водопостачання, охорони, прибирання та ремонту.

На малих підприємствах, де немає медико-санітарних частин, здоровпункти організовують відповідні лікарні (поліклініки).

В головних цехах великих промислових підприємств можуть бути організовані здоровпункти з цілодобовим чергуванням серед­нього медичного персоналу. Вони переважно працюють під загаль­ним керівництвом цехових лікарів і є базою для роботи інших спеціалістів поліклініки медсанчастини.

Черговий персонал здоровпункту, крім виконання своїх поточних обов'язків (надання невідкладної допомоги при травмах, отру­єннях і захворюваннях), виконує різні планові лікувально-оздоровчі та санітарно-гігієнічні заходи.

Основні види робіт:

• виконання лікувальних призначень цехового терапевта;

• здійснення щеплень робітникам і службовцям;

• проведення навчання робітників само- та взаємодопомозі при травмах;

• обробка мікротравм;

• забезпечення відвідувань робітниками та службовцями полі­клініки чи здоровпункту при проведенні чергового профілактичного огляду, лекцій та санітарно-просвітніх бесід;

• контроль за виконанням адміністрацією та профсоюзною організацією підприємства, навчального закладу рекомендацій цехо­вого лікаря, санепідстанції щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, навчання;

• допомога лікарю в розробці та аналізі захворюваності з тимча­совою втратою працездатності;

Контрольні питання

1. Медикосанітарна частина, умови її створення, структура, основ­ні завдання.

2.Цехова дільниця, принципи її організації.

3.Основні напрямки роботи дільничного цехового терапевта.

4.Медичні огляди - види, організація та проведення.

5.Умови для організації фельдшерських здоровпунктів.

6.Основні обов'язки фельдшера фельдшерського здоровпункту.

— 7 —