Організація договірних взаємовідносин у бізнесі

У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають переважно договірний характер. При цьому варто окремо наголосити, що в усіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах [37].

Договір (контракт, угода) – форма закріплення партнерських зв'язків, а саме предмета договору, взаємних прав і обов'язків, наслідків порушення домовленостей.

Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, її інтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства. Так, партнерські зв'язки підприємця розвиваються за двома основними напрямками:

• перший – відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва;

• другий – відносини зі споживачами (клієнтами) всього того, що виробляється підприємцем для ринку.

Увесь спектр таких взаємовідносин (зв'язків) здійснюється на основі дотримання власних прав і намагання виконувати ті зобов'язання, котрі підприємець гарантує своїм партнерам при встановленні за ними будь-яких конкретних форм співробітництва. Такі права і обов'язки закріплюються у договорі, що має бути підписаний підприємцем та його партнерами.

Договір опосередковує взаємини стосовно праці, виробництва і реалізації продукції (послуг) і є основною формою практичного здійснення ринкових відносин між контрагентами діючої системи господарювання.

Договори дуже широко використовують у різних сферах права (трудовому, господарському законодавстві тощо), де вони відіграють важливу роль щодо регулювання людських взаємовідносин.

Істотне розширення ринкових відносин, велика різноманітність договорів між партнерами вимагають водночас збереження фундаментальних принципів договірних взаємин, котрі роблять договір універсальною формою існування ринку.

В основу будь-якого договору покладено зобов'язання, відповідно до яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої осо­би (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієздатність договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог:

- угода сторін;

- дієздатність партнерів;

- предмет договору;

- юридична основа договору;

- мета, якої мають досягти партнери;

- відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов'язання.

Договір вважається укладеним і юридично чинним з моменту його підписання партнерами.

У різних сферах з метою організації людських взаємовідносин застосовується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед треба знати, що у ринковій системі господарювання існує два види дого­ворів: установчий і підприємницький.

Установчий договір – письмовий документ, що свідчить про волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури для реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об'єднання сторін, що домовляються між собою в певну організаційну форму.

Зміст прав і обов'язків партнерів залежить від предмета договору. Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперування, посередництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір відповідно до його предмета завжди має якусь конкретну форму.

Підприємець звичайно намагається визначити типові форми договорів, котрі він міг би використати як основу для укладення певного конкретного договору.

Можна виокремити такі групи підприємницьких договорів за сферами діяльності: 1) купівля-продаж, оренда і лізинг; 2) підрядні послуги; 3) трудові відносини; 4) страхування; 5) розрахунки і кредитування; 6) зовнішньоекономічна діяльність; 7) інші види договорів (табл.1.1).

Найбільшу частку документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори сфер внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності (відповідно: купівля-продаж, оренда, лізинг; декларування, ліцензування, імпорт, експорт), предметом яких виступають конкретні матеріальні цінності – продукція, майно, товари. Решта господарських та інших взаємовідносин оформляється у вигляді договорів, контрактів або угод стосовно підрядних послуг (інформаційних, юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних); трудових відносин (колективні договори, тарифні угоди, контракти про наймання керівника чи працівника); страхування людей від нещасних випадків і майна від техногенних руйнівних процесів; розрахунків і кредитування (розрахунково-касового обслуговування, поручительства, позики під заставу, кредитні договори).

Суттєва характеристика переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою вже з самої назви. Тому варто викласти сутність в назві окремих договорів, наприклад:

Таблиця 1.1

Класифікація підприємницьких договорів (контрактів, угод) за сферами діяльності

Сфера діяльності	Перелік договорів за назвою
1. Купівля-продаж, оренда і лізинг	1.1. Договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством 1.2. Договір на поставку товарів через посередника 1.3. Договір про аукціонний продаж товарів 1.4. Договір про виготовлення продукції з сировини і матеріалів замовника 1.5. Договір продажу майна підприємства іншим юридичним особам 1.6. Державний контракт 1.7. Державне замовлення 1.8. Договір оренди майна 1.9. Лізингова угода
2. Підрядні послуги	2.1. Договір про консалтинг та інформаційне обслуговування підприємств і організацій 2.2. Договір про надання юридичних послуг 2.3. Договір про надання аудиторських послуг 2.4. Договір про надання брокерських послуг 2.5. Договір про рекламні послуги 2.6. Договір на виконання науково-дослідних робіт
3. Трудові відносини	3.1. Колективний договір 3.2. Тарифна угода 3.3. Договір (контракт) про наймання керівника 3.4. Договір (контракт) про наймання працівника

продовж. табл. 1.1

4. Страхування	4.1. Договір особистого страхування від нещасних випадків 4.2. Договір страхування майна підприємств і громадян 4.3. Договір обов'язкового медичного страхування 4.4. Договір добровільного медичного страхування
5. Розрахунки і кредитування	5.1. Договір на розрахункове і касове обслуговування кредитування 5.2. Договір поручительства 5.3. Договір позики із заставним забезпеченням 5.4. Кредитний договір
6. Зовнішньоекономічна діяльність	6.1. Договір на декларування товарів, що підлягають митному контролю 6.2. Договір на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторгівельних вантажів 6.3.Ліцензійний договір загального типу 6.4.Договір консигнації 6.5.Агентський договір 6.6. Договір на закупівлю товарів по імпорту 6.7. Договір поставки товарів по експорту
7. Інші договори	7.1. Договір доручення 7.2. Договір комісії 7.3. Договір про спільну діяльність

• договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних товарів покупцям з обу­мовленою формою оплати. Він за структурою містить розділи: 1) предмет договору та інші загальні умови; 2) зобов'язання сторін; 3) організація поставок продукції; 4) надання послуг покупцеві; 5) ціни і порядок розрахунків; 6) майнова відповідальність; 7) заключні положення (адреси, відвантажувальні і банківські реквізити тощо).

• договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди (операції) стосовно прилюдного продажу товару (поштучно або лотами) виробника за найвищу ціну з виплатою до початку аукціону його організаторові певної винагороди.

• державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнен­ня державного резерву. За своїм змістом державний контракт визначає права й обов'язки сторін при виконанні поставок продукції. Здебільшого в ньому міститься кілька груп показників (найменування, обсяг у натуральних показниках, прийнятна для обох сторін ціна, термін поставки), порядок відшкодування збитків за умови господарського ризику тощо.

• лізингова угода - договір між виробництвом і споживачем щодо довгострокової оренди машин, устаткування, приладів, транспортних засобів та інших технічних засобів виробництва. У такому дого­ворі визначаються: кількість, якість, строки і порядок надання і повер­нення технічних засобів; розрахунки за користування; додаткові по­слуги; майнова відповідальність; додаткові умови; юридичні адреси і розрахункові рахунки.

• колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією підприємства (фірми, установи), що укладається або уточнюється щорічно. Цей договір регулює виробничі трудові й економічні відносини між суб'єктами господарю­вання (колективом і адміністрацією). У ньому передбачаються заходи стосовно створення сприятливих і безпечних умов праці, впровад­ження нових технологій та устаткування, що полегшують працю і поліпшують стан довкілля, забезпечення зростання продуктивності й оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації пер­соналу, соціального захисту працівників.

• тарифна угода – це договір між представниками сторін пере­говорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Тарифні угоди укладаються на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода між Урядом і Федерацією профспілок України); галузевому (галузева тарифна угода); фірмовому (як складова частина колектив­ного договору).

• договір обов'язкового медичного страхування може укладатися між страховою медичною установою (страховиком) і підприємством в особі його керівника (страхувальником) щодо страхування персоналу. Предметом договору є оплата страховиком медичних послуг громадянам - працівникам страхувальника та сплата страхувальником певних внесків у обумовлені договором строки.

• кредитний договір укладається між відповідним банком (інвестиційним фондом) і підприємством про надання певної суми кредиту на умовах, визначених даним договором, зі сплатою певного відсотка за користування позиковими коштами. Його детальний зміст визначається обов'язковими розділами: предмет договору; умови кредитування; права і обов'язки сторін; порядок укладення договору; додаткові умови договору; юридичні адреси і розрахункові рахунки сторін.

• договір поручительства укладається між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником) і кваліфікується як доповнення до кредитного договору. Підставою договору є дійсна вимога кредитора до боржника по зобов'язаннях останнього, встановлених кредитним договором. Поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором у тій самій мірі, що й боржник; він повинен протя­гом обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати кредитору несплачену боржником суму.

• ліцензійний договір загального типу укладається між ліцензіаром (власником новацій) і ліцензіатом (особою, що хоче набути права на їх використання) щодо надання виключної ліцензії на вико­ристання винаходів, захищених авторськими свідоцтвами або патентами, а також «ноу-хау» за певну винагороду. Ліцензійний договір є порівняно складним за змістом документом і містить, як правило, такі розділи: 1) визначення термінів; 2) предмет договору; 3) технічна документація; 4) вдосконалення і поліпшення (щодо винаходів, «ноу-хау», продукції по ліцензії); 5) гарантії та відповідальність; 6) технічна допомога в ос­воєнні виробництва продукції по ліцензії; 7) платежі, збори і податки; 8) інформація і звітність; 9) забезпечення конфіденційності; 10) захист прав; 11) реклама; 12) вирішення суперечок; 13) термін дії договору та умови його скасування; 14) інші умови.

• договір про спільну діяльність належить до порівняно нескладних документів господарського призначення, згідно з якими організується спільна діяльність без створення для цієї мети юридичної особи. За укладеним договором про спільну діяльність створюється фактично просте товариство, учасники якого об'єднують майно і зусилля для досягнення загальної господарської або іншої мети. У такому договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками май­нових або грошових внесків, які стають загальною пайовою власністю. Порядок розподілу доходів, покриття витрат і збитків, що вини­кають у процесі спільної діяльності, визначаються за згодою між її учасниками.

Оскільки договір будь-якого типу характеризує певний компроміс сторін, то й форма, в якій його укладають, має вільний (типовий) характер. Типові форми договорів позбавлені обов'язковості і їх використовують як основу для укладення конкретного договору. Водночас варто зазначити, що існують певні вимоги, які треба виконувати для підготовки і юридичного оформлення будь-якого договору. Як правило, будь-який договір включає: 1) преамбулу (вступну частину); 2) основну частину (з виокремленням загальних і специфічних умов договору); 3) заключну частину.

Для прикладу наведемо зміст договору купівлі-продажу, що включає такі складові:

1) предмет договору;

2) кількість товару;

3) якість пропонованої на продаж продукції;

4) продажна (договірна) ціна одиниці товару;

5) форма оплати;

6) термін поставки;

7) упаковка (перелік вимог щодо цього);

8) порядок приймання товару;

10) штрафні санкції, форс-мажорні обставини;

11) арбітраж;

12) інші умови договору.

Варто знати, що правове регулювання відносин, які виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права – договірне.

Оферта як особлива форма укладення договору.

Укладенню будь-якого договору звичайно передують переговори сторін. Вони можуть проводитися в усній (по телефону, при зустрічі) або у письмовій формі. Ведення переговорів у письмовій формі означає, що одна із сторін готує пропозицію іншій стороні у вигляді проекту договору. Останнє прийнято називати офертою (наміром, пропозицією щодо укладення договору).

При цьому офертою вважають не будь-який проект, а лише той, що підписаний однією стороною - оферентом (автором оферти). Розрізняють тверді і вільні оферти.

Тверда оферта направляється на одну адресу і перетворюється у договір лише тоді, коли:

а) вона підписана іншою стороною (покупцем);

б) після підписання відправлена оференту;

в) отримана оферентом.

Необхідно брати до уваги і те, що кожна оферта має певний термін чинності (дії), котрий фіксується в її тексті. Наприклад, тверда оферта дійсна протягом 30 днів з моменту її відправлення. Це означає, що всі три умови (зазначені вище) мають бути дотримані впродовж 30 днів з дати відправлення оферти (опублікування у пресі). Це сто­сується також і вільної оферти.

Вільна оферта направляється кільком адресатам. Причому покупець, навіть підписавши її, ще не отримує гарантії щодо поставки товару, котрий є предметом оферти (партія товару одна, а пропо­зиції надіслані багатьом потенційним покупцям). У зв'язку з цим вільна оферта стає договором при дотриманні не лише трьох раніше зазначених умов, а й ще однієї (додаткової) умови - потенційний покупець має підписати оферту, надіслати її на адресу оферента, а останній - повідомити покупця про згоду оцінювати (вважати) підписану ним оферту як договір.

З цією метою у тексті вільної оферти завжди фіксується термін, протягом якого оферент зобов'язується надіслати таке підтверджен­ня (наприклад, протягом трьох днів з моменту закінчення дії оферти). Для самого оферента така вказівка має важливе значення у тих випадках, коли всі адресати повернуть йому підписані оферти і треба буде вибрати, яку з них вважати договором.

Для покупця це також важливо, бо після підписання оферти він бере на себе конкретні зобов'язання. Проте, якщо протягом трьох днів покупець не отримає від оферента підтвердження, він може вважати себе вільним від зобов'язань.

Підготовка оферти, як і договору, вимагає формулювання загальних і специфічних умов, стосовно складання цих документів.

Формулювання умов договору

Робота з формулювання умов договору належить до підготовчо­го періоду. На цій стадії підприємець формулює умови договору не лише у вигідній для себе, а й у прийнятній для партнера формі. Однак для проведення цієї підготовчої роботи необхідно знати, в яких можливих формах можна формулювати ту чи іншу умову договору.

Виконання укладеного договору повинно строго відповідати його умовам. Для того, щоб визначити ступінь виконання або невиконання прийнятих сторонами зобов'язань, необхідно встановити точний зміст умов договору. Жодна зі сторін не повинна тлумачити умови договору по-своєму. Тому в формулюванні договорів та їхніх умов, як правило, беруть участь кваліфіковані юристи, інші спеціалісти і досвідчені практики.

На практиці існують певні вимоги, яких партнери мають дотримуватись у процесі підготовки умов договору. Передовсім це стосується структури документа. Як уже зазначалось, будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин. Преамбула — це своєрідний вступ до самого договору; в ній мають бути зазначені:

- назва договору (договір купівлі-продажу, бартерний договір тощо);

- вказівка щодо місця і часу укладення договору;

- фіксування факту укладення договору згідно з тими умовами, які викладені у самому тексті;

- юридична назва підприємницьких утворень (партнерів, сторін договору); причому виробник (посередник) записується першим, а
покупець (споживач) — відповідно другим.

Основна частина договору складається зі специфічних і загальних умов.

До специфічних належать лише ті умови, які є характерними для конкретної угоди (наприклад, ціна товару).

Як правило, специфічні умови договору охоплюють таке:

- предмет договору і кількість товару;

- якість товару;

- знижка з ціни або надвишка до ціни (якщо вони застосовуються);

- базові умови поставки;

- форма оплати;

- термін поставки;

- маркірування, пакування, тара;

- здавання-приймання товару;

- відповідальність сторін;

- наявні застереження (наприклад, заборона перепродажу товару).

Саме специфічні умови договору становлять тему і зміст обговорення партнерами. Ось чому конкретну форму кожної зі специфічних умов ретельно обмірковує підприємець при підготовці до переговорів про укладення угоди (договору).

До загальних умов договору належать ті його положення, що є стандартними і фіксуються в усіх договорах незалежно від їхнього змісту. Такими положеннями є:

- арбітражний припис (застереження);

- форс-мажорні обставини тощо.

- У заключній частині договору містяться юридичні адреси сторін (партнерів);

- усі додатки, що є невід'ємними частинами договору (ескізи товару, зразки тощо);

- підписи сторін (партнерів); місце і дата укладення договору (якщо це не було зафіксовано у преамбулі).

У більшості випадків для укладення договору достатньо згоди сторін. Інколи укладенню договору передують складні і тривалі переговори. В деяких випадках договори укладаються майже автома­тично, коли партнери навіть не відчувають договірного характеру своїх взаємин.

Від точності і повноти формулювання потенційно можливих умов договору (контракту) залежить ефективність підприємницької діяльності, заснованої на договірних взаємовідносинах партнерів. Тому ретельне визначення і формулювання конкретних умов для певних розділів договору можна вважати визначальним етапом підготовки його проекту.

Докладніше розглянемо формулювання конкретних специфічних і загальних умов договору за окремими його розділами.

Предмет договору. Формулювання цієї умови залежить від виду угоди (операції). Наприклад, у підприємницькому договорі щодо купівлі-продажу ця умова може мати назву «предмет договору» або «кількість товару». Зміст її полягає у зобов'язанні продавця поставити певну кількість конкретного товару, а покупця – прийняти та оплатити його.

Крім того, у тексті цього розділу договору мають бути зроблені застереження щодо одиниць виміру товару, допусків, кількості, врахування природної втрати ваги, відповідальності за неї.

Якість продукції. Якість товару, що обумовлюється в договорі, залежить насамперед від його виду і функціонального призначення.

Найчастіше у договорах використовуються такі формулювання:

- товар повинен мати торгівельну марку конкретної фірми і продукуватися на одному з підприємств або філій фірми;

- якість товару має відповідати вимогам міжнародних стандартів або стандартів, прийнятих у країні продавця;

- якісні характеристики всієї маси товару повинні відповідати якості його зразка;

- якість товару повинна відповідати вимогам покупця чи технічним умовам виробника.

Якість товару, що поставляється за укладеним договором, має бути документально підтвердженою. Відповідним документом звичайно є сертифікат якості, що містить такі дані: опис товару, що відповідає визначеному в договорі чи специфікації; місце і дата на­вантаження, транспортні реквізити; кількість місць, вага нетто і брутто; дата виготовлення продукції відповідно до її маркірування. Для купівлі-продажу продуктів харчування або живих тварин обов'язково додається і другий документ - санітарно-ветеринарне свідоцтво.

Ціна товару. Встановлення ціни за договором передовсім залежить від стратегії підприємництва: так званого зняття вершків (на нові товари встановлюються спочатку найвищі можливі ціни, котрі потім знижуються поступово при уповільненні темпів збуту) або стратегії міцного закріплення на відповідному ринку (встановлення порівняно доступних цін для залучення якнайбільшої кількості по­купців і завоювання міцної позиції на ринку).

В основу формування ціни товару може бути покладений гео­графічний принцип, коли встановлюються різні ціни для певних регіонів (областей). При формуванні цінового показника підприємець має враховувати існування цін, пропонування і попиту.

Формулювання умови договору стосовно цінового показника передбачає вибір певного методу фіксації ціни у самому договорі: методу твердої ціни (фіксується ціна, рівень якї потім не змінюється) або методу базисної ціни (ціновий показник стосовно певних якісних характеристик). Застосування методу базисної ціни обов'язково передбачає її відповідну корекцію шляхом використання боніфікації (надбавки) або рефакції (знижки). Зрештою, з урахуванням основних ринкових чинників в угоді чи контракті фіксується договір на ціну за згодою партнерів.

Форма платежу. Залежно від об'єктивно існуючих інтересів партнерів (продавців і покупців) у договір включається умова про повну (часткову) передоплату або умова про оплату фактично по­ставленого товару.

Практика підприємництва знає дві основні форми платежу:

• кредитна, коли партнери (сторони) домовляються про поставку товару у певний визначений термін і про оплату поставленої продукції впродовж певного часу; у цьому випадку загальна сума платежу має складатися з ринкової ціни товару та відсотка за користування кредитом;

• готівкова, коли сторони домовляються, що платіж повинен передувати поставці товару або ж відбуватися негайно після неї.

Готівкові платежі здійснюються з використанням певного способу розрахунків (зокрема чеків або депозитних сертифікатів).

Розрахунки можуть здійснюватись також векселями. Нерідко застосовується й така форма розрахунків, як акредитив, тобто доручення банку сплатити певну суму грошей негайно за умови виконання зобов'язань, зафіксованих у спеціальному акредитивному листі.

Іншою формою платежу є інкасо, коли платіж здійснюється банками покупця на основі передачі банком продавця відповідних платіжних документів.

Термін поставки товару. При встановленні такого терміну партнери у процесі підготовки договору мають урахувати власні реальні можливості і очікувану потребу товару в часі. Можуть застосовуватися такі формулювання термінів поставки товару: 1) негайно (протягом кількох днів після підписання договору); 2) не пізніше конкретної дати; 3) у конкретний період часу (місяць, квартал); 4) у точно обумовлений строк (конкретні число, місяць і рік). Окремі застереження можуть бути зроблені щодо строків поставки товарів при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Упакування і маркірування товарів. Звичайно упакування здійснюється з метою реклами, захисту від пошкоджень (руйнуван­ня), зручності транспортування та вантажно-розвантажувальних робіт. Треба розрізняти внутрішню товарну упаковку (коробки, сумки, пакети тощо) і зовнішню упаковку, тобто тару (контейнери, піддони, ящики тощо). При виборі та фіксації у договорі форми і виду упаковки необхідно враховувати існуючі вимоги до процесу упаку­вання. Основні з них такі: 1) упакуванню має передувати консервація товару, якщо це необхідно; 2) товар має бути упакований з урахуванням габаритів транспортних засобів, що здійснюватимуть їх перевезення; 3) упаковка повинна запобігати можливим пошкодженням і корозії; 4) упаковка має бути пристосована для перевантаження товару механічними навантажувачами (кранами).

Маркірування наноситься на упаковку і охоплює узгоджені сторонами договору відомості: назва виробника; назва покупця (споживача); номер договору (замовлення); номер пакувальної одиниці; місце призначення; точні габарити; умовне позначення правил навантаження-розвантаження товарного місця (наприклад, «не кантувати», «верх», «обережно - скло» тощо). Стосовно експортованих товарів має бути позначена країна походження виробу (наприклад, «Вироблено в Україні»).

3давання-приймання товару. Здебільшого будь-який договір має передбачати конкретну форму здавання-приймання товару. Найпростішою і найпоширенішою формою є підписання приймально-передавального акта сторонами договору купівлі-продажу. Остаточне приймання поставлених товарів здійснюється після їхнього прибуття на склад покупця. У цьому випадку перевірка кількості і якості отриманих товарів може завершуватися складанням акта експертизи.

Штрафні санкції. У цьому розділі підписаного договору сторони обумовлюють конкретні штрафні санкції (сплата штрафу, пені тощо) за порушення передбачених у ньому умов. Звичайно штрафи встановлюються у відсотках до конкретної вартості товару і мають верхню межу. Претензії щодо штрафу можуть бути пред'явлені не пізніше обумовленого строку (наприклад, трьох місяців).

Форс-мажор. Цим терміном прийнято позначати обставини непереборної сили (пожежа, стихійне лихо, війна, економічна блокада, заборона експорту або імпорту), за яких стає неможливе виконання умов договору. Тому в договорі має бути обумовлено, що з настанням таких обставин строк виконання договірних зобов'язань відкладається на час їхньої дії. Якщо форс-мажорні обставини триватимуть понад три місяці, то кожна сторона договору має право відмовитися до подальшого виконання зобов'язань по ньому.

Арбітраж означає порядок розгляду і вирішення суперечок. В тексті договору звичайно обумовлюється порядок вирішення суперечок, що можуть виникнути у зв'язку з виконанням зобов'язань. Може бути зазначено, наприклад, що обидві сторони намагатимуться уладнати суперечки чи розбіжності, якщо такі виникатимуть, власними силами шляхом дружніх переговорів. У випадку, коли сторони не зможуть дійти згоди, всі суперечки має розглядати Вищий арбітражний суд України або відповідний орган іншої країни. Рішення арбітражного органу буде остаточним і обов'язковим для обох сторін.

Інші умови. В цьому (заключному) розділі договору можуть міститися домовленості про заборону перепродажу товару та його реекспорту, про порядок внесення необхідних змін і доповнень до договору, а також запис щодо кількості примірників, які мають однакову юридичну силу.

Контрольні питання:

1. Основи малого та середнього підприємництва. Зміст, предмет і мета вивчення курсу.

2. Дайте визначення суті підприємства.

3. Види та організаційні форми підприємницької діяльності України.

4. Переваги і недоліки власної справи порівняно з іншими формами підприємництва.

5. Загальні умови створення підприємства.

6. Особливості створення малих та середніх підприємств.

7. Порядок реєстрації підприємства.

8. Господарсько-правова відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності та її принципи.

9. Порядок заключення договорів суб’єктами підприємницької діяльності.

Література: [1 – 9, 11, 23, 36, 43, 52].