Правові і нормативні основи охорони праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Законодавство складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про санітарне та епідемічне благополуччя населення», Закон України «Про охорону праці» та Закон України «Про пожежну безпеку». Окремі питання правового регулювання у галузі охорони праці містяться в деяких інших законах України. Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Прикладом підзаконного нормативно-правового акту з питань охорони праці є «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах» [1].

До спеціальних законодавчих актів відносяться державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Важливими документами з охорони праці є правила, в яких приведені вимоги до персоналу, до санітарно-побутового забезпечення працюючих, до технологічних процесів і обладнання, заходів та засобів захисту робочих-будівельників від травм та професійних захворювань.

Нормативні акти з охорони праці для користувачів комп’ютерної техніки. Питаннями охорони праці в міжнародному масштабі та розробкою конвенцій, рекомендацій з різних соціально-правових проблем займається Міжнародна Організація праці (МОП). 3а роки діяльності МОП, підхід до проблем охорони праці значно розширився і переріс у всеосяжну систему, метою якої є досягнення найвищого рівня безпеки та гігієни праці у всіх галузях та професіях. В повній мірі це стосується і користувачів комп'ютерів з огляду на значний ріст цієї професії у всьому світі.

Першою країною, яка почала займатися створенням стандартів, що регламентують роботу з комп’ютерами є Швеція. На шведські стандарти опираються практично всі ведучі фірми-виробники комп’ютерної техніки. Розробкою загальних єдиних нормативних документів для користувачів відеодисплейних терміналів (ВДТ) займаються кілька міжнародних організацій – міжнародна організація з стандартизації (ISO), комітет з ергономіки міжнародної організації з стандартизації (ТС159) і європейська організація з стандартизації (СЕN). На сьогодні найбільш поширеним нормативним документом, що регламентує роботу користувачів ВДТ є ISO 9241 [2].

Основним нормативним документом щодо забезпечення охорони праці користувачів ВДТ в Україні є ДНАОП 0.00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин». Дані Правила встановлюють вимоги безпеки та санітарно-гігієнічні вимоги до обладнання робочих місць користувачів електронно-обчислювальних машин і персональних комп'ютерів (ЕОМ) та працівників, що виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ та роботи із застосуванням ЕОМ, відповідно до сучасного стану техніки та наукових досліджень у сфері безпечної організації робіт з експлуатації ЕОМ та з урахуванням положень міжнародних нормативно-правових актів з цих питань.

Окрім ДНАОП 0.00-1.31-99 найпильнішої уваги заслуговують Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (Д Сан ПіН 3.3.2-007-98). Дані Санітарні правила містять вимоги: до виробничих приміщень з ЕОМ, до режимів праці та відпочинку операторів, до параметрів виробничого середовища, до організації і обладнання робочих місць, до профілактичних медичних оглядів [3].

Важливим нормативним актом є «Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу». Гігієнічна класифікація умов праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів.