Повна собівартість як підстава ціни продукції

Загальновідома структура собівартості та ціни продукції (рис. 3.3). Спостерігається деформація її структури в напрямку зменшення заробітної плати, збільшення частки накладних видатків і вартості матеріалів. В загальному вона повинна бути рівнозваженою та обґрунтованою з можливими відхиленнями в залежності від виду продукції. Сьогодні вражають високі ціни на матеріали, які є зовсім безпідставними, як і накладні видатки і заробітна плата. Спостерігається цікава ситуація, при якій купити матеріали за кордоном стає дешевше, ніж на місці у вітчизняного виробника чи навіть перекупника. Тому вартість матеріалу має підлягати зменшенню в першу чергу згідно наведеній схемі, оскільки ринок, який є тепер, цього тепер зробити не може. Починати слід від первинної технологічної собівартості сировини, матеріалів. Очевидно, що підлягатимуть регулюванню і відпускні ціни виробника. Там також спостерігається активна діяльність проміжних посередницьких організацій-фірм, які закуповують сировину на шахтах виробника і перепродають її втридорога. Наприклад, відома перепродаж вугілля з шахт Червонограда такими штучно організованими фірмами, ціна якого була вже втричі дорожчою, ніж безпосередньо у виробника. Важко зрозуміти, коли при значній різниці зарплат, ціна бензину, яка збільшує ціну більшості продукції, є вищою, ніж в США та постійно тільки підвищується, не дивлячись навіть на зменшення ціни нафти на світових ринках. Відповідь одна – корупція, безпідставне збагачення та монополізм.

Неправильні справи і з захистом вітчизняного виробника. Захищати то його потрібно, але короткотерміново, даючи змогу та час достосуватися до рівня якості та цін зарубіжної продукції. Довготерміновий захист - це стимулювання бездіяльності виробника та додатковий тягар для держави, не говорячи про корупційний запах. Такий захист однозначно направлений на продовження випуску не якісної та не конкурентоспроможної продукції. При такому підході вітчизняна продукція позбавляється виходу на міжнародні ринки, де її ніхто захищати не збирається.

При регулюванні складових технологічної собівартості, крім вартості матеріалів, підлягатиме обов’язковому збільшенню заробітна плата, що можна буде зробити лише за рахунок заощадження від всяких таких «накруток », зменшення вартості матеріалів, накладних видатків, високих ставок керівництва, тощо. Можливо на перших кроках буде доцільним встановлення обґрунтованого максимально допустимого відсотку на накладні видатки. Далі необхідне обґрунтоване визначення додаткових цехових і заводських видатків, невиробничих витрат, лімітування загальних «накруток», незалежно від кількості посередницьких організацій, а особливо прибутку. Не можуть бути «накрутки» більшими від технологічної собівартості продукції – це ж нонсенс! Витмагається також тимчасове лімітування прибутків.