Технологічна собівартість виготовлення конкурентоспроможної продукції

Собівартість виготовлення продукції – це витрати підприємства, виражені в грошовій формі, на виготовлення та реалізацію продукції, що випускається, тобто грошовий вираз ресурсів, використаних з конкретною умовою. Вони залежать від багатьох чинників, основними з яких вважаються: складність і розміри виготовляємої продукції, їх кількість, вимоги щодо виготовлення, види і методи виготовлення, технологічне обладнання з оснащенням, організація виробничого процесу і т.п. Технологічна собівартість виготовлення включає лише елементи, що залежать тільки від даного технологічного процесу і складаються з таких видів витрат: на основну та додаткову заробітну плату основних робітників, утримання обладнання та оснащення (амортизація, ремонт, енергія, допоміжні матеріали), витрати на матеріали. Виробнича собівартість – це сума всіх виробничих витрат, а повна собівартість – додатково сума невиробничих витрат (адміністративні витрати, витрати на збут продукції, наукові дослідження та розробки і інші.

Типова номенклатура статей виробничої собівартості виготовлення конкурентоспроможної продукції включає прямі витрати на:

· матеріали;

· напівфабрикати і комплектуючі вироби;

· паливо та енергію;

· оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизацію засобів, будівель;

· прямі поворотні відходи (мінусуються);

· непрямі змінні загальновиробничі (обслуговування та управління виробництвом);

· непрямі постійні загальновиробничі (обслуговування та управління виробництвом);

· інші прямі витрати (брак, тощо).

Типова номенклатура статей калькулювання повної собівартості реалізованої продукції включає:

· виробничу собівартість реалізованої продукції;

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати;

· фінансові витрати.

Виробнича собівартість включає всі виробничі витрати, тобто на незавершене виробництво та виготовлену продукцію, не розподілені постійні загальновиробничі витрати і наднормативні виробничі витрати. До адміністративних витрат відносяться: загальні корпоративні витрати, виплати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, відрядження, охорону підприємства. Амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальногосподарського значення, витрати на операційну оренду основних засобів і роялті загальногосподарського значення, витрати на експлуатацію та ремонт власних і орендованих основних засобів і інших засобів праці загальногосподарського значення, витрати на страхування майна загальногосподарського призначення, ризиків діяльності підприємства в цілому, персоналу управління підприємством і іншого загальногосподарського персоналу, витрати на отримання від сторонніх підприємств організаційно-технічних, консультаційних і інформаційних послуг, а також послуг зв’язку, тощо, поточні витрати на охорону праці персоналу управління підприємством, непередбачені податки, збори, інші витрати загальногосподарського призначення. Витрати на збут охоплюють вартість послуг допоміжних виробництв підприємства та сторонніх організацій із затарювання та упакування готової продукції на складах підприємства, витрати на ремонт товарної тари, на оплату праці та відрахування на соціальні заходи продавців, торгових агентів, працівників збуту, комісійну винагороду сторонніх торговельно-посередницьких підприємств за послуги збуту продукції,витрати на маркетинг, рекламу, передпродажну підготовку продукції, службові відрядження працівників збуту, утримання основних засобів і нематеріальних активів збуту продукції, страхування основних засобів збутових підрозділів, готової продукції, транспортування готової продукції, гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування продукції, інші витрати, пов’язані зі збутом. В склад інших операційних витрат входять витрати на дослідження та розробки, результати яких не є активом, сума списаної безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів, операційна курсова різниця, знецінення запасів, нестачі та втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойки, утримання об’єктів соціально-культурного призначення, інші операційні витрати.

Розрахунок собівартості виготовлення називається калькуляцією. Застосовуються два методи розрахунку собівартості: спрощений (його інколи називають бухгалтерським) і диференційований (уточнений і наближений) за елементами витрат.

При спрощеному методі розрахунку собівартості вважається, що всі витрати виробництва складаються з трьох загальних елементів

, (3.1)

де М – витрати на матеріали на одиницю продукції з вирахуванням вартості відходів;

З – витрати на основну та додаткову зарплату основних робітників з начисленням по соцстраху

та відпустках; Н – накладні витрати.

Виражаючи накладні витрати виробництва в процентах від витрат по зарплаті, технологічну собівартість можна виразити як

(3.2)

де р – процент накладних витрат, який залежно від серійності, оснащення цеху, його розмірів, ступеня автоматизації, організаційної структури, тощо, становить 150-800%.

Спрощений метод розрахунку є простим і наочним, дає змогу швидко оцінити приблизну собівартість виготовлення, але одержані результати мають загальний характер. Поелементний метод розрахунку враховує всі складові, які впливають на величину технологічної собівартості, особливо зарплату та накладні видатки (витрати на експлуатацію обладнання, оснащення, амортизація будівель, опалення, освітлення, тощо.

Якщо для розрахунків є доступною нормативна вартість кожної верстато-години верстатника, то визначити технологічну собівартість можна наближено за виразом

(3.3)

де - вартість однієї верстато-години роботи верстатника; t – штучно-калькуляційний час, який дається та оплачується на виготовлення елементів продукції, виходячи з найвигідніших технічних, економічних і психофізіологічних умов.

Величина зведених витрат варіанту технологічного пронесу виготовлення визначається за формулою

, (3.4)

де С_Т – технологічна собівартість виготовлення 1 шт.; N_P - річна програма випуску; K - капітальні вкладення; Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень.

Якщо порівнювані варіанти технологічного процесу не змінюють одночасних витрат в основні фонди та оборотні засоби оптимального варіанту, то вибір може бути проведений лише за працемісткістю та технологічною собівартістю виготовлення. За умови значної різниці у порівнюваних варіантах виготовлення в необхідній робочій силі, в дефіцитних матеріалах, паливі, енергії, технологічному оснащенні, тощо, величина зведених витрат визначається як

, (3.5)

де З_п - зарплата з начисленнями, віднесена до одиниці продукції; k_т - коефіцієнт, що показує відношення всієї суми усуспільненої зарплати і додаткової праці до суми індивідуалізованої зарплати (k_т = 0,8); т - кількість видів дефіцитних виробничих засобів, що використовуються при виготовленні; G_з - кількість дефіцитного засобу, що використовується при виготовленні річної програми випуску; Т_Н - заводська норма ефективності використання дефіцитного засобу.

Річний економічний ефект за зведеними витратами двох варіантів технологічного процесу виготовлення виробу визначається як

. (3.6)

Доцільність додаткових витрат по даному варіанту технологічного процесу визначається величиною коефіцієнту економічної ефективності капітальних вкладень, який виражає величину річної економії на собівартості виготовлення, пов'язаною з застосуванням нового обладнання та технологічного оснащення на 1 гривню капітальних вкладень.

(3.7)

Для визначення економічної доцільності додаткових витрат у різних галузях промисловості використовується наявний нормативний коефіцієнт економічної ефективності. В більшості галузей раніше був прийнятий Е_н = 0,25 крб. за рік на 1 крб. капітальних вкладень. Порівнянням розрахункового та нормативного коефіцієнтів визначається економічна доцільність

(3.8)

На кожному підприємстві на основі детального аналізу можна визначити заводський коефіцієнт економічної ефективності, котрий за величиною не повинен бути більшим нормативного. При розробці технологічних процесів інколи доводиться визначати критичну річну програму, при якій доцільно переходити на більш прогресивний варіант, який зменшує виробничі витрати, але вимагає більших капітальних вкладень. Величина такої програми випуску визначається як

. (3.9)

Умовою при цьому є нерівність К₂ > К ₁ і .При доцільнішим буде перший варіант технологічного процесу, а при - другий.

Собівартість можна також визначити за елементним методом (прямого калькулювання),

в якому розрахунок окремих складових проводиться за формулами вартості основних і допоміжних матеріалів, заробітної плати, амортизаційних відрахувань, витрат на ремонт обладнання, на інструмент і малоцінні пристрої, технологічну електроенергію, утримання та ремонт управляючих пристроїв, страт на брак (табл. 3.1).

Формули для по елементного розрахунку собівартості Таблиця 3.1

Вартість основних матеріалів	, де Цз – ціна заготовки; gв – маса відходів на 1 деталь; Цв – ціна відходів, гр./кг
Вартість допоміжних матеріалів	Мд = 8-10% від Мо
Заробітна плата	, де gi – відрядна розцінка за операціями; m – число операцій; α – коефіцієнт, який враховує премії та інші доплати, α =1,2…1,4; β – коефіцієнт додаткової зарплати, β =1,07…1,09; γ – коефіцієнт соціального страхування, γ = 1,14; δ – коефіцієнт, який враховує багатоверстатність роботи, чисельність бригади, перевиконання норм, δ = 1.
Амортизаційні відрахування	, де Ф – первісна з врахуванням переоцінок балансова вартість обладнання; На – річна норма амортизації, %; Np – річна програма випуску; η коефіцієнт завантаження обладнання; Тс – термін служби верстату; n – число одинакових пристроїв на операції; m – число операцій.
Витрати на ремонт обладнання	, де НМ – норматив річних витрат на ремонт обладнання; НЕ - норматив річних витрат на ремонт електричної частини; КМ, КЕ – категорія складності ремонту; КТ – коефіцієнт класу точності обладнання, η – коефіцієнт завантаження обладнання
Витрати на інструмент і малоцінні пристрої	, , , де Фі – ціна одиниці інструменту; П – витрати на переточування інструменту, 40% від Фі; η – коефіцієнт машинного часу; Фп – ціна одного пристрою; α – коефіцієнт, який враховує вартість ремонту; tшт-к –штучно-калькуляційний час.
Витрати на технологічну електроенергію	, де NE – встановлена потужність електродвигунів; ηз, ηп – коефіцієнти завантаження верстатів за часом і потужністю; ЦЕ – вартість 1 кВт електроенергії.
Витрати на утримання та амортизацію виробничих площ	, де Нп – витрат на 1 м2; Пу = питома плаща; Ф – річний фонд роботи верстату.
Витрати на утримання та ремонт управляючих пристроїв	, де і – число змін роботи управляючих пристроїв під час доби; п число оброблених деталей за даною програмою

Приклад розрахунку собівартості за нормативним методом Таблиця 3.2

Показники	Технологічний процес 1	Технологічний процес 2
Токарно-револьверна обробка	Свердління	Точіння
В и х і д н і д а н і
Верстатомісткість, верстато-хвилини	8,0	2,5	4,2
Працемісткість, нормо-хвилини	10,0	3,0	5,0
Розряд роботи верстатника
Змінність
Верстат	1К37	2А150
Коефіцієнт машино-години	1,7	0,7	1,0
Річна програма випуску, шт..
Вартість заготовки, коп..	75,0	82,0
Р о з р а х у н о к с о б і в а р т о с т і, гр..
Заробітна плата верстатника з нарахуваннями	2,68х10=26,8	2,44х3,0=7,3	2,,х5,0=12,2
Витрати на утримання та експлуатацію обладнання	0,675х1,7х х8,0=9,2	0,675х0,7х х2,5=1,2	0,675х1,0х х4,2=2,8
Разом: собівартість обробки	36,0 75,0	8,5	15,0
Вартість заготовки	23,5 82,0
Технологічна собівартість деталі	111,0	105,5

Вартісне регулювання виготовлення продукції пов’язане з грошима і тому має багато недоліків. Основним недоліком можна вважати неточне нормування видів робіт, в результаті чого появляються вигідні та невигідні роботи і відповідна їх непропорційна оплата. При виборі кращого варіанту виробу, процесу чи послуги не завжди проводиться аналіз технічної, організаційної та економічної доцільності, допускаються помилки, проводиться проштовхування якогось варіанту. Спостерігається порушення співвідношення між окремими складовими собівартості: деформована вартість матеріалів і накладних видатків (збільшення) при зменшенні зарплати, не обґрунтоване збільшення вартості всіх видів енергії. На паливо, вартість якого займає значне місце в структурі собівартості виробів, процесів і послуг необґрунтоване систематичне підвищення ціни «пояснюється» збільшенням вартості нафти, а при її зниженні – зміною курсів валюти, або підвищенням акцизних зборів і т.п.

Таким чином, виготовлення виробів, розробка процесів і надання послуг супроводжується складними суспільними і виробничими процесами, які на жаль в наш час ще далекі від досконалості. Пояснюється це дією чисельних чинників, частина з яких ще повністю не вивчена, дія деяких неправильно враховується, а також спостерігається ряд свідомо викривлень, що допускаються, котрі мають як юридичні, фінансові, так і політичні причини. Однак, основним недоліком виготовлення продукції в наш час є те, що орієнтування проводиться не на задоволення потреб людини чи суспільства у виробах, процесах і послугах, а на продукцію, як засіб збагачення за рахунок людини. При цьому накладається ще те, що рівень корупції часто-густо перевищує можливість управління виробничою та іншими системами.

Ще більшим, правда тимчасовим недоліком, на жаль є світова криза з нашими національними особливостями, які ще більше її поглиблюють. Виникнення кризи пов’язано з комплексом причин, серед них до головних можна віднести: систематичне перевищення видатків над прибутками, падіння духовності, бажання швидкого збагачення, не дивлячись ні на що, незабезпеченість грошей золотим запасом, великі державні крадіжки, корумпованість, не фаховість керівної ланки і ряд інших, що в загальному привело до розбалансованості системи. Антикризові заходи лежать на поверхні і є пов’язаними з відновленням стабільного функціонування системи, зокрема виробничої при застосуванні системного підходу. На початку слід побудувати ефективну систему управління, відновити на ринку попит на продукцію шляхом значного зменшення податків, виключення не продуктивних витрат і направленням фінансової прозорої адресної допомоги безпосередньо виробникам, а не банкам, які внесли левову частку в настання криси. Саме тільки виробники найкраще знають, як ефективно використовувати допомогу. Пропоновані рішення, типу створення робочих місць, фінансування банків, збільшення податків є фрагментними, а інколи і шкідливими. Далі заходи мають іти за виробничим ланцюжком. Увагу, особливо весною, слід звертати на сільське господарство, котре забезпечує дешеві продукти населенню. При цьому, слід обов’язково обмежити допустимі прибутки (виключення надприбутків), що мають бути на цьому етапі мінімальними, суттєво підвищити фаховість менеджерів-керівників, особливо найвищої ланки, усунути всіх посередників, терміново змінити законодавство. Навряд чи можна чогось очікувати, коли міністр не має фахової освіти за профілем очолюваного міністерства, чи депутат або високопоставлений посадовець, який займається своїм бізнесом або лобіює якісь інтереси збагачення. Їх заробітна плата повинна бути середньо крайовою і тільки тоді вони будуть старатися щось корисного зробити. Бізнесмени мають займатися бізнесом, а не державним керівництвом, збагачуючись на ньому.