Тема 1.3. Характеристика системи менеджменту

Менеджмент (to manage) у прямому смислі, при перекладі, означає – керівництво людьми.

Нагадаємо, що в Оксфордському словнику англійської мови менеджмент визначається як: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада або мистецтво управління; 3) адміністративні навички [М1].

У науковій літературі, при визначенні поняття менеджменту, часто відсутній поділ значень менеджменту, що відноситься до управлінського процесу або до відповідної професійної діяльності. Отже необхідно розмежувати ці визначення.

Найбільш повне визначення менеджменту, що відображає протікання відповідних процесів, запропоновано в «Словнику іноземних слів», де зазначено, що:

Менеджмент – це процес управління виробництвом та сукупність принципів, методів, засобів, форм управління виробництвом з метою підвищення ефективності виробництва та його прибутковості.

При визначенні менеджменту як виду діяльності людини зазначимо, що м енеджмент – це вид професійної діяльності людей, які займаються організацією та координацією процесів по досягненню певних цілей, що приймаються та реалізуються з використанням наукових підходів, концепції маркетингу та людського фактору.

Необхідно відокремлювати такі поняття, як „ менеджмент” та „система менеджменту”.

Система менеджменту – це система наукових підходів та методів, організаційної, функціональної та управляючої підсистем, яка сприяє прийняттю та реалізації конкурентоспроможних управлінських рішень.

Процес менеджменту пов’язаний з формуванням стратегії, створенням та розвитком виробничої системи, використанням нових методів для досягнення оптимальних результатів.

Метою менеджменту є забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Дисципліна „Менеджмент” допомагає оволодіти знаннями у сфері менеджменту, виявити проблеми, які виникають на різних стадіях управління підприємством та з використанням наукових методів менеджменту приймати управлінські рішення, які гарантують життєздатність підприємства.

Курс „Менеджмент” спрямовано на вивчення:

· структури системи менеджменту;

· процесу прийняття управлінського рішення;

· планування діяльності підприємства;

· організації основного виробництва чи надання послуг;

· організації виробництва нової продукції;

· реалізації стратегії маркетингу;

· методології менеджменту;

· організаційних структур менеджменту;

· аналізу функцій управління організацією.

Для визначення структури функціонування будь-якої системи, необхідно проаналізувати основні процеси функціонування на прикладі виробничої системи, тобто системи (підприємства) яка виробляє деякий товар або надає будь-які послуги.

Одним з головних видів діяльності підприємства є виробництво.

Термін „виробництво” означає переробку сировини та матеріалів з залученням необхідних трудових і матеріальних ресурсів для виготовлення різних видів товарів та надання послуг.

Виробничий процес складається з безлічі операцій, що є виробничими операціями.

Виробнича діяльність охоплює усі види діяльності організації і називається виробничою системою.

Виробнича система складається з трьох підсистем:

1) переробка вихідної величини в кінцевий результат, тобто ця підсистема має назву виробничий процес;

2) підсистема забезпечення, яка виконує необхідні функції забезпечення виробничого процесу, тобто організація виробництва;

3) підсистема планування, контролю та регулювання, яка отримує від переробної підсистеми та підсистеми забезпечення інформацію про їх стан та корегує їх, тобто управління виробництвом..

Операційний менеджмент – це менеджмент виробничих процесів, за допомогою яких сировина перетворюється в товари та послуги.

Менеджмент підприємства інтегрує в собі усі існуючі менеджменти на рівні виробничої діяльності: інноваційний, фінансовий, інвестиційний, стратегічний, маркетинговий та ін..

Матеріальне виробництво – головна складова системи менеджменту.

Якщо не буде виробництва – не буде кінцевого продукту, таким чином не буде й прибутку.

В життєвому циклі товару (ЖЦТ) матеріальне виробництво знаходиться усередині циклу.

До стадії виробництва знаходяться: стадія маркетингу, стадія науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і стадія організаційно-технологічної підготовки виробництва нової продукції (ОТПВ).

Після стадії виробництва йде стадія підготовки товару до функціонування, стадія експлуатації товару і стадія утилізації товару.

Виходячи з цього можливо зробити висновок, що ефективність виробництва повність залежить від якості робіт, що знаходяться до стадії виробництва.

Перед усім, необхідно проаналізувати процес функціонування виробничої системи та визначити її основні підсистеми.

Одна з головних підсистем, виробничої системи є процес виробництва.

1. Виробництво – це процес перетворення вихідного матеріалу в заданий продукт шляхом залучення необхідних матеріальних та трудових ресурсів із застосуванням заданих технологій.

Будь-яке виробництво складається з:

витратної частини, тобто ресурсів, що забезпечують виготовлення продукції;

процесу виробництва при відтворенні якого виготовляється заданий продукт;

та доходної частини, тобто реалізації виробленого продукту.

Головна економічна мета виробництва – отримання максимального прибутку. Одна з головних задач, що вирішується підприємством і впливає на досягнення цієї мети – це ефективне управління процесом виробництва.

Результатом виробництва – є виготовлена продукція (рис. 1.2).

Z_p,

Рис. 1.2. Результати процесу виробництва,

де Z_p – обсяг виробленої продукції р -го виду; р – вид продукції, .

На даній схемі представлено систему лише з параметрами „виходу”.

Але кожна система наряду з компонентами "виходу" обов’язково має компоненти "входу".

Компонентами "входу" процесу виробництва є усі необхідні ресурси, процесом забезпечення яких займається організація виробництва.

2. Забезпечення наявності усіх необхідних ресурсів для протікання процесу є організація даного процесу.

Для того щоб виробництво функціонувало потрібно забезпечити його усіма необхідними ресурсами, тобто:

- обладнанням, інструментами та виробничими приміщеннями, адміністративними будівлями та спорудами;

- персоналом, тобто людьми відповідної кваліфікації та професії, які будуть працювати на даному обладнанні та виробляти необхідну продукцію;

- відповідною сировиною для виробництва заданої продукції, супутніми матеріалами (мастила, нафтопродукти і т.д.), електроенергією (електрика, освітлення).

Організація виробництва – це процес створення і підготовки матеріальних та трудових ресурсів, кількісні та якісні характеристики яких здатні забезпечити виробництво продукції заданих параметрів (рис. 1.3).

Y_l,

Рис. 1.3. Результати процесу організації виробництва,

де Y_l – обсяг ресурсу l -го виду; l – вид ресурсу, .

Функція організації виробництва полягає в забезпеченні процесу виробництва усіма необхідними ресурсами.

Матеріальні ресурси включають необхідну сировину, основні фонди та енергетичні ресурси.

Зв'язок між організацією виробництва та процесом виробництва відбувається на підприємстві за наступною схемою (рис. 1.4).

виробництво

організація виробництва

Y_l, Z_p,

Рис. 1.4. Зв'язок процесів організації виробництва та виробництва у виробничій системі

Процеси організації і виробництва не можуть здійснюватись без відповідного управління ними.

Управління – це процес збору переробки та передачі інформації від об’єкта управління до системи управління та процес передачі інформації (управляючого рішення) від системи управління назад до об’єкту управління для забезпечення його цілеспрямованого розвитку в умовах, які змінюються.

Виробництво та організація виробництва є об’єктами управління.

Таким чином, розглянувши усі головні підсистеми з яких складається система виробництва, можливо представити її структуру і відобразити зв’язки, що існують між основними процесами (рис. 1.5).

управління

І ^у І ^о І ^у І ^о

виробництво

організація виробництва

Y_l Z_p

Рис. 1.5. Структура функціонування виробничої системи,

де І ^у – інформація від управляючої системи, тобто управлінське рішення, які передані об’єкту управління; І ^о – інформація від об’єкту управління, яка надана управляючій системі.

Виробництво та організація виробництва – це матеріальні процеси.

Процес управління представляє собою нематеріальний процес і здійснює вплив на виробництво та його організацію.

Задача управління процесом виробництва полягає у визначенні виду продукції, що відповідає напрямку діяльності підприємства та максимально відповідає потребам ринку, з визначенням її кількісних та якісних параметрів, з послідуючим визначенням способів її виробництва та оптимальних обсягів виробництва, які забезпечать підприємству максимальний прибуток.

Задача управління організацією виробництва полягає у визначенні таких обсягів ресурсів заданої якості, які забезпечили б виробництво продукції необхідних обсягів та рівень ефективності організації виробництва не нижче заданого або максимізували його.

Тема 1.4. Методи сітьового планування в менеджменті

На сучасному етапі розвитку економіки підприємство усе частіше відчуває неможливість ефективного функціонування без дієздатної системи управління.

Система управління, яка представляє систему наукових підходів і методів в тісному зв’язку з організаційною і функціональною підсистемами, сприяє прийняттю та реалізації конкурентоспроможних управлінських рішень, що забезпечує стійке положення підприємства на ринку.

Проблема підвищення наукової обґрунтованості системи менеджменту приводить до необхідності використовувати в процесі навчання прогресивні методи, до яких відносяться сітьові та економіко-математичні моделі.

На основі результатів стратегічних маркетингових досліджень, прогнозування майбутніх потреб, науково-виробничих і фінансових можливостей підприємства розробляється його стратегія.

Після розробки загальної стратегії підприємства проводяться науково-дослідницькі роботи по перевірці технологічних та ресурсних можливостей реалізації розробленої стратегії. На основі загальної стратегії розробляється стратегічний план на визначений період часу на кожний напрямок діяльності.

При розробці управлінських рішень на стадії планування застосовується економіко-математичне, сітьове моделювання, метод лінійних графіків тощо.

Застосування сітьових моделей в системі менеджменту надає можливість наочно відобразити процес або задачу, що аналізується, визначити особливість цього процесу, його структуру, визначити необхідну кваліфікацію і оптимальне число виконавців кожної з робіт, підготувати науково обґрунтований і скоординований план виконання всього комплексу робіт (проекту) для вирішення поставленої задачі. Розроблений план, заснований на аналізі сітьової моделі та визначенні робіт, які не мають резерву часу, дає можливість перерозподіляти ресурси для найбільш ефективного їх використання. З використанням комп’ютерних програм існує можливість швидко обробляти великі обсяги звітних даних і отримувати своєчасну та повну інформацію про фактичний стан робіт, що дозволяє коригувати прийняті рішення, прогнозувати виконання робіт критичного шляху і концентрувати на них увагу керівників.

Сітьова модель процесу дозволяє графічно відобразити процес управління комплексом робіт, при цьому всі роботи з яких він складається, знаходяться в чітко визначеній послідовності і взаємозв’язку.

Задачі управління пов’язані з різноманітними комплексами робіт.

Комплекс робіт – це певна кількість робіт (операцій), взаємопов’язаних між собою, зі строго визначеною послідовністю їх виконання, спрямованих на досягнення кінцевої мети.

До комплексів робіт відносяться маркетингові дослідження, науково-дослідницькі роботи, перехід на новий вид виробів, залучення новітніх технологій, сучасної техніки та обладнання, тощо, тобто ті процеси без яких не може існувати сучасне підприємство на шляху виживання в умовах ринку та для забезпечення своєї ефективної роботи.

Сітьові методи планування та управління (СПУ) – це графоаналітичні методи управління процесами в системі.

Сітьова модель комплексу робіт складається із:

1) орієнтованого на кінцеву мету графіка (графа), який відображає склад і послідовність виконання робіт і називається сітьовим графіком;

2) методики розрахунку параметрів основних елементів моделі, що дозволяє проаналізувати процес, виявити резерви і на основі цього прийняти оптимальні управлінські рішення, тобто з характеристик, що визначають час, вартість та кількість необхідних ресурсів.

Основними елементами сітьової моделі процесу є робота і подія.

Робота – це трудовий процес, що потребує витрат часу та ресурсів, або процес очікування, який не потребує затрат ресурсів, але вимагає витрат часу.

Приклад процесу очікування: висихання фарбованих поверхонь або термообробка чи усадка виробів.

Робота характеризується назвою (тобто описом та номером) і обсягом (тобто тривалістю та трудомісткістю).

Подія – цефіксований момент часу, який означає одночасно закінчення попередньої роботи та початок наступної.

Подія, на відміну від роботи, не є процесом та не має тривалості. Подія – це констатація факту виконаної роботи.

Подія характеризується складом вхідних та вихідних робіт, їй присвоюється певний (порядковий) номер та надається визначення (тобто виконання попередньої роботи, наприклад: „необхідний матеріал доставлено” і т. ін.).

Робота на сітьовому графіку відображається у вигляді стрілки:

Подія – у вигляді кола:

Робота, що передує події є вхідною, що слідує за подією – вихідною.

Кожна робота пов’язує пару подій: початкову подію (і) і кінцеву подію (j) (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Зображення зв’язку початкової(і) і кінцевої(j)подій з роботою

Подія, з якої починається креслення сітьового графіка і яка не має вхідних робіт, називається вихідна подія та їй присвоюється номер “0”.

Подія, яка не має вихідних робіт і якою завершується побудова сітьового графіка, називається завершальна подія. Всі інші події сітьового графіка, називаються проміжними.

Шлях сітьового графіка – це послідовність взаємопов’язаних робіт і подій.

Шлях від вихідної події до завершальної є повним.

Шлях, що має максимальну тривалість називається критичним.

Критичний шлях представляє собою послідовність взаємопов’язаних робіт, які не мають резерву часу. Тобто до цих робіт повинна бути звернена підвищена увага.

При побудові сітьового графіку необхідно дотримуватись наступних правил (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.