Типи маркетингового контролю

Типи контролю	Основні відповідальні за його проведення	Ціль контролю	Прийоми і методи контролю
Контроль за виконанням річних планів	Вище керівництво Керівництво середньої ланки	Переконаєтеся в досягненні намічених результатів	Аналіз можливостей збуту Аналіз частки ринку Аналіз співвідношення між витратами на маркетинг і збутом Спостереження за відношенням клієнтів
Контроль прибутковості	Контролер по маркетингу	З'ясувати, на чому фірма заробляє гроші, а на чому втрачає їхній	Рентабельність у розбивці по товарах, територіях, сегментах ринку, торговельним каналам, обсягам замовлень
Стратегічний контроль	Вище керівництво Ревізор маркетингу	З'ясувати, чи дійсно фірма використовує кращі з наявних у неї маркетингових можливостей і як ефективно вона це робить	Ревізія маркетингу

ТЕМА 8. КАР'ЄРА В БІЗНЕСІ

1. Суть та види кар’єри. Управління кар’єрою.

2. Поняття професії, види професій у сфері бізнесу.

3. Вимоги до спеціалістів-підприємців

1. Суть та види кар'єри. Управління кар’єрою.

Необхідною умовою зростання й розвитку підприємця, працівників є забезпечення можливостей для кар'єрного просування. Кар'єра в загальному розумінні цього слова означає успішне просування в га­лузі суспільної, службової, наукової або виробничої діяльності, до­сягнення популярності, слави. У всіх видах економічної діяльності, які приносять прибуток або інші особисті вигоди, кар'єра розуміється насамперед як ділова кар'єра, яка є підвидом трудової кар'єри. Мотиви ділової кар'єри можуть бути різними і з роками можуть змінюватися. Серед основних мотивів можна виділити прагнення до свободи й неза­лежності, функціональну та управлінську компетентність, підприєм­ницьку креативність, потребу в лідерстві, поліпшення матеріального достатку.

Кар'єра в бізнесі - просування людини по службі, процес зміни рів­ня професійної кваліфікації або майнового статусу, а також позиції та поведінка, пов'язані з досвідом роботи і трудовою діяльністю.

Виділяють такі види кар'єри:

- професійна;

- посадова (службова);

- внутріорганізаційна;

- майнова.

Професійна кар'єра - досягнення вищого рівня кваліфікації і до­свіду в рамках однієї професії.

Професійна кар'єра характеризується поняттями "професія" та "спеціальність" (деталізація професії). Від рівня професійних знань залежить посада. Людина з низькою теоретичною підготовкою не може обіймати високу посаду, навіть якщо має достатній досвід. Професія вказує на загальний напрямок знань і вмінь, спеціальність - на їхню конкретну реалізацію.

Посадова кар'єра - просування по службі в рамках організаційної ієрархії підприємства.

Посадова кар'єра поділяється на потенційну й реальну. Потенційна стосується бажаного трудового шляху людини, її мрії. Реальна - ре­ально досягнутого росту в певній сфері або підприємстві.

Внутріорганізаційна кар'єра - послідовна зміна стадій розвитку працівника в рамках одного підприємства.

Цей вид кар'єри більш широкий і всеохоплюючий, ніж посадова кар'єра.

У цілому кар'єра є прямим поєднанням і взаємодією професійної, посадової та внутріорганізаційної кар'єр.

Майнова кар'єра - процес зміни майнового статусу людини.

Це найбільш цікава і для багатьох приємна кар'єра. Для підприємця цей вид кар'єри дуже важливий, оскільки свідчить про його успішність у бізнесі.

Сам процес кар'єрного росту відбувається по різному, що знайшло своє відображення в таких типах кар'єри:

- прогресивний;

- слабозростаючий;

- лінійний (горизонтальний);

- регресивний.

Прогресивна кар'єра — це рух лише вперед, коли кожна наступна сходинка вища за попередню. Це ідеальний варіант кар'єри.

Слабозростаюча кар'єра - аналогічна кар'єра, тільки значно роз­тягнута в часі. Довготривалими можуть бути як окремі стадії кар'єри, так і вся кар'єра в цілому.

Лінійна кар'єра - це переміщення в межах одного рівня освіти, ква­ліфікації. Це зміна місця роботи (підприємства) або професії. Цей тип кар'єри найбільш розповсюджений.

Регресивна кар'єра - це спад у кар'єрі. При цьому спад, крок назад, може відбуватися як з вини самого працівника, так і від незалежних від нього причин (реорганізація підприємства, хвороба тощо). До цього типу також відноситься звільнення за власним бажанням, перехід з кваліфікованої роботи на некваліфіковану (наприклад, перехід інже­нерів у торгівлю на ринки).

Кар'єра залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх факторів.

До внутрішніх відносять цілі й завдання підприємства, професійний характер роботи, технологічні умови, структуру управління підпри­ємством, досвід і стиль керівництва, колектив тощо.

До зовнішніх - законодавство, екологічні умови, сімейні обставини, розташування підприємства тощо.

Основні моделі кар'єри такі: "трамплін", "сходи", "змія", "роздо­ріжжя".

Управління кар'єрою

Успіх у бізнесі посеред інших факторів визначає якість управління персоналом, одним із об'єктів якого повинна бути кар'єра. Управління кар'єрою — це комплекс заходів з планування, органі­зації, мотивації та контролю службового просування персоналу. Реа­лізація цих заходів мас бути спрямована на забезпечення зв'язку між цілями кар'єри персоналу, його потребами, можливостями, здібнос­тями та стратегією управління підприємством.

Процес управління кар'єрою полягає в організації планомірного горизонтального і вертикального просування працівників по системі посад або робочих місць. Якісний процес управління кар'єрою перед­бачає доведення до працівників показників та умов, за яких він може розраховувати на просування по службі. Окрім того кожен працівник повинен знати свої перспективи у даному колективі.

Ефективне управління кар'єрою вимагає постійного відслідкову­вання того, що відбувається з працівниками на різних етапах кар'єри: попередньому, становлення, просування, збереження, завершення, пенсійному. Результати таких спостережень оформляються у вигляді кар'єрограм, які дають змогу наочно простежити шлях, пройдений кар'єрними сходами, і кваліфікаційні характеристики - вимоги до окремих посад.

Кар'єрограма як перелік професійних і посадових позицій, що фік­сує оптимальний розвиток працівника для заняття ним певної позиції у підприємстві, є основою планування кар'єри.

Планування кар'єри полягає у визначенні цілей розвитку працівни­ка та шляхів, що ведуть до їх досягнення. Реалізація плану розвитку кар'єри передбачає, з одного боку, професійний розвиток працівника, а з іншого - послідовне зайняття ним посад, досвід роботи на яких необхідний для виконання трудових обов'язків на новому, більш від­повідальному місці.

Хоча план кар'єри можна визначити як індивідуальний план роботи працівника щодо досягнення особистої мети у своїй сфері діяльності, успішним планування кар'єри може бути лише за умови участі таких зацікавлених сторін як підприємство (несе відповідальність за ство­рення умов для індивідуального зростання, навчання, підготовки і перепідготовки працівників), керівник (вказує правильний напрям діяльності з урахуванням потреб підприємства, стимулює підлеглих, оцінюючи результати їхньої роботи), працівник (визначає наступний етап у розвитку своєї кар'єри, складає план можливих дій).

Планування кар'єри забезпечує:

1) взаємозв'язок цілей і потреб підприємства та працівників;

2) найбільш ефективне використання можливостей працівника; ознайомлення працівників з реальними перспективами та умо­вами досягнення бажаного кар'єрного зростання;

3) створення резерву на підвищення в посаді в межах підприємства.

Планування кар'єри може ґрунтуватись на різних методиках:

- уточнення цінностей (мотиви до праці класифікуються за їхньою значимістю для людини);

- виявлення рівня задоволення роботою (визначається вид діяльності, якому надасться перевага конкретним працівником);

- персональний розвиток і значимість роботи (для оцінки важливості окремих елементів роботи враховуються можливості про­фесійного зростання, виникнення нових проблем, відчуття при­четності до важливої справи, нові перспективи).

2. Поняття професії, види професій у сфері бізнесу.

У сфері підприємництва існує велике різноманіття професійних на­прямків і самих професій. Конкретний їх перелік залежить від ознак, за якими класифікуються професії. Найбільш поширена функціональ­на ознака, за якою професії у підприємництві поділяються на види залежно від функціональної групи:

1) професії в управлінні підприємництвом;

2) професії у сфері маркетингу;

3) професії у сфері фінансів;

4) професії у державних структурах.

До професій у сфері управління відносять такі.

ü Клерк — зміст роботи в межах цієї професії полягає в підготовці різ­номанітних виписок, друці рахунків, відомостей та інших документів. Клерк складає звіти, дає довідки у межах своїх повноважень.

ü Рахівник - веде облік фінансових операцій, складає звіти, працює на обчислювальній та електронній бухгалтерській техніці. Він має відповідну фінансову (бухгалтерську) освіту, навички роботи з обчис­лювальною технікою тощо.

ü Менеджер-стажист - проміжна ланка між професією менеджера і навчальним процесом. Менеджер-стажист навчається виконувати відповідні обов'язки. Під постійним контролем бере участь у роботі різних підрозділів підприємства: збутових, кадрових, фінансових, ви­робничих тощо.

ü Агент з найму робочої сили - посередник між безробітними і ро­ботодавцями. Він підбирає за бажанням роботодавців кандидатів на роботу, проводить попередні співбесіди, формує бази даних вакансій та резюме. Допомагає безробітним знайти роботу, а роботодавцям - кваліфікованих працівників.

ü Виробничий майстер - професія у виробничій сфері. Виробничий майстер навчає робітників та керує ними, спостерігає за правильним використанням обладнання і матеріалів. У межах його компетенції знаходиться заохочення успішних робітників - він дає рекомендації щодо підвищення заробітної плати.

ü Агент з обслуговування споживачів — робота полягає у спілкуванні з клієнтами, дослідженням їхніх характеристик, потреб, інтересів.

ü Агент виявляє і аналізує проблеми, обробляє замовлення клієнтів. При цьому може використовувати спеціалізовані програмні продукти (відповідні комп'ютерні програми).

ü Помічник адміністратора — відносно відповідальна професія. Поміч­ник допомагає координувати роботу адміністратора. Мас багато різних обов'язків, які в основному, лежать у площині чорнової підготовки рішень, які приймає адміністратор.

ü Керівник відділу — керує роботою відділу в межах загального плану діяльності підприємства. Відносно самостійна особа. Прагне виконати завдання відділу максимально швидко і з найменшими витратами.

ü Управляючий виробництвом - досить відповідальна професія. Управляючий відповідає за роботу виробничого і складального під­розділів підприємства, надає їм необхідну допомогу, контролює рівень витрат, виконання виробничого графіку, нормативів тощо.

ü Управляючий матеріально-технічним постачанням — закуповує това­ри, матеріали, сировину, замовляє послуги, необхідні для підприємства. Володіє комп'ютерними програмами для формування замовлень, управ­ління запасами, де зберігається інформація про сучасні товари і ціни на них. У цілому, слідкує за рівнем матеріально-технічних запасів.

До професій у сфері маркетингу відносять такі.

Ø Фахівець із роздрібної закупівлі - приймає рішення щодо кожного виду товару для подальшого збуту. Реєструє рахунки-фактури та по­вернення товарів, веде спостереження за ринковими тенденціями.

Ø Фахівець з оптової закупівлі -- закуповує товари у виробників для комерційних, роздрібних підприємств. Шукає якісну продукцію за найнижчими цінами.

Ø Помічник менеджера з роздрібної торгівлі - надає допомогу в усіх сферах торговельної діяльності магазину: продаж, розміщення товарів, закупівля, контроль за рівнем матеріальних запасів, облік.

Ø Фахівець з оптових продажів - продає товари роздрібним магазинам або окремим підприємствам (лікарням, школам тощо). Подає інформа­цію про товари, вивчає потреби покупців і дає рекомендації.

Ø Представник туристичного агентства - організовує ділові й турис­тичні поїздки, координує цю роботу та іноді супроводжує туристів.

Ø Менеджер з маркетингу — координує рекламні програми, передає інформацію і плани торговим агентам. Здійснює зворотній зв'язок між ними і керівництвом.

Ø Помічник менеджера з просування товару - редагує матеріали для друку, допомагає готувати рекламні оголошення, на конференціях організовує виставки товарів.

Ø Агент з розміщення реклами — розміщує рекламні оголошення в газетах і журналах, допомагає потенційним рекламодавцям отримати таке місце в пресі, яке відповідає їхнім цільовим ринкам.

Ø Помічник керівника рекламного агентства - надає допомогу в по­всякденній роботі рекламного агентства і проведенні рекламної кам­панії.

Ø Фахівець із вивчення ринку - здійснює збір інформації від клієнтів, опитування, дослідження, аналізує результати, готує звіти.

До професій у сфері фінансів належать такі.

§ Консультант з кредитів - аналізує кредитні угоди, отримує і реє­струє платежі, готує звіти про прострочену заборгованість, відповідає на запити стосовно кредитів.

§ Страховий агент-оцінювач - розглядає вимоги про відшкодування збитків, які висуваються страховій компанії, проводить опитування зацікавлених сторін, веде переговори щодо врегулювання спорів, при­сутній на судових процесах.

§ Банківський службовець - мас справу з документами, робить про­водки та реєструє операції в бухгалтерській книзі, нараховує відсотки, веде облік платежів.

§ Економіст - здійснює пошук вирішення економічних проблем під­приємства. Проводить аналітичні дослідження, готує звіти, розробляє плани.

§ Штатний бухгалтер - веде бухгалтерський облік і документацію, здійснює контроль за товарно-матеріальними запасами і закупівлею, займається аудиторською перевіркою контрактів, замовлень, веде по­даткові розрахунки.

§ Зовнішній бухгалтер - надає різні бухгалтерські послуги клієнтам (приватним особам і підприємствам).

§ Фахівець з кредитів - аналізує фінансову інформацію, подає відо­мості про видані клієнтам кредити, готує звіти.

До професій у державних структурах відносять такі.

· Секретар-стенографіст - виконує різні обов'язки секретаря, у тому числі друкує текст, стенографує.

· Податковий інспектор - вивчає документи та здійснює їх перевірку для приватних осіб, підприємств з метою виявлення заборгованості по державним податкам.

· Економіст - аналізує різні економічні програми у сфері трудових ресурсів, сільського господарства, промисловості, матеріальних ресур­сів, фінансів, транспорту.

· Бухгалтер (аудитор) - надає різні бухгалтерські послуги держав­ним відомствам. Проводить аудиторську перевірку контрактів, за­мовлень.

· Фахівець з питань соціального страхування - професія у сфері управління аспектами соціального страхування.

· Фахівець з питань комплектування штату - відповідає за різні стадії формування штату, включаючи класифікацію робочих місць, аналіз заробітної плати, набір робочої сили та наукові дослідження.

Звичайно це не с вичерпний перелік професій у сфері підприємни­цтва. Крім того, у кожній країні і навіть окремому підприємстві може бути своя власна номенклатура професій. Але в цілому перераховані вище професії відповідають загальній картині професійної структури підприємницького сектора.

3. Вимоги до спеціалістів-підприємців

Кожна професія висуває відповідні вимогрі до кандидата. Відповід­ність цим вимогам визначає успішність роботи людини даної професії на даній посаді, кар'єрне зростання, майнову винагороду, повагу з боку колег та керівництва тощо.

Існує пряма залежність між складністю професії та суворістю ви­мог до кандидата на неї. Чим складніша професія. Тим більше вимог висувається до людини для оволодіння нею.

Професії у сфері управління вимагають обов'язкову середню освіту та середньо-професійну освіту. Також потрібно мати певні практичні навички в конкретній сфері. Так, для агента з найму робочої сили ви­магається вміння розпізнавати людей і знаходити відповідну їм роботу, для агента з обслуговування споживачів обов'язковими є комуніка­тивні навички, для виробничого майстра - вміння спілкуватися з під­леглим контингентом.

Середня ланка управлінців повинна мати вищу освіту бакалав­ра або магістра за профілем професії. Бажані практичні навички, а скажімо, для управляючого виробництвом необхідний обов'язковий досвід виробничої практики, управляючого матеріально-технічним постачанням — обов'язковий ступінь магістра з управління бізнесом (менеджмент).

Професії у сфері маркетингу більш вузькі й спеціалізовані, а тому до кандидатів висуваються вимоги маркетингової освіти. Для окремих професій - досвід роботи (наприклад, для фахівця з роздрібної закупівлі). Окремі вимоги до професій, пов'язаних з великими обсягами това­рообороту - оптовими поставками та закупівлями. Для них вимагаєть­ся вища економічна (маркетингова) освіта (не нижче бакалавра).

Фахівці з організації маркетингових процесів (менеджер з марке­тингу, агент з розміщення реклами, фахівець з вивчення ринку, по­мічники менеджерів) повинні мати вищу економічну освіту бакалавра або магістра та мати комунікативні здібності, навички ділового спіл­кування, володіти комп'ютерною технікою.

Професії у сфері фінансів також належать до вузькоспеціалізованих, то ж потребують спеціальних знань і вмінь. Тому до працівників таких професій висуваються вимоги оволодіння середньою спеціальною або вищою фінансовою (бухгалтерською) освітою. Якщо це економіст чи вищий бухгалтер - освіта обов'язково має бути вищою. Специфікою даних професій може бути необов'язковість досвіду роботи та комуні­кативних навичок, оскільки тут значно менше контактів із людьми. Проте бажане проходження додаткових курсів з оволодіння специфіч­ними знаннями і вміннями (наприклад, курси з оподаткування).

Для професій у державних структурах обов'язковою є середня спе­ціальна освіта, а для відповідальних посад - вища освіта (для керівних професій — вища освіта у сфері державного управління). Особливістю вимог до таких професій є оволодіння навичками юриспруденції та знання відповідного законодавства.

У цілому підприємства дотримуються зазначених вимог до професій набираючи персонал. Але бувають випадки, коли недостатність освіти чи знань з певної сфери компенсується великим практичним досвідом, і навпаки - відсутність досвіду компенсується ґрунтовною теоретичною підготовкою кандидата.

Із ростом конкуренції на ринку праці ростуть вимоги до фахівців у сфері підприємництва. Нерідко сьогодні можна зустріти серед вимог до деяких професій наявність наукового ступеня, міжнародних серти­фікатів про навчання, іноземних дипломів про освіту тощо.

Тому потрібно прагнути до самовдосконалення, підтримання акту­альності власних знань, вмінь та навичок, що неодмінно призведе до успіху у сфері підприємницької діяльності.

ТЕМА 9. ЕТИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Ділова етика. Кодекс честі підприємця.

2. Етико – правові взаємини підприємця і найманих працівників.

3. Договірна основа взаємин підприємця і працівника.

4. Інвестори і підприємець: проблеми взаємовідносин

1. Ділова етика. Кодекс честі підприємця.

У процесі господарювання підприємець має справу з ресурсами, обладнанням, продуктами, документами та бізнесовими процесами. При цьому він постійно спілкується.з підлеглими, з контрагентами по бізнесу, веде переговори, формує контакти з трудовим колективом та зовнішнім оточенням.

Від того як буде налагоджений механізм людських відносин у під­приємницькому середовищі (як внутрішньому, так і зовнішньому), залежатиме авторитет підприємця та його успіх на ринку.

Відповідно до цього можна стверджувати, що підприємництво - це особливий стиль ділової поведінки та комерційного мислення.

Етика підприємництва - комплекс норм і правил моральної пове­дінки підприємця, його вміння поєднувати професійні вимоги управ­ління із загальногуманітарними принципами, основою якого (вміння) є дотримання свого слова, чесність, порядність, виконання взятих на себе зобов'язань тощо.

Практична реалізація таких норм визначає поведінку підприємця етичною або неетичною.

Етика підприємництва стосується:

- поведінки суб'єкта господарювання;

- стилю його роботи;

- характеру його спілкування з учасниками підприємницького процесу.

Підприємницькі контакти будуються не лише на основі юридичних документів, комерційної вигоди, але й на основі взаємної довіри і по­ваги до людських цінностей.

Значення етики в підприємництві полягає в тому, що вона дозволяє оцінити і прийняти правильне рішення, вивчає вплив окремих дій на індивіда, підприємство, суспільство, зосереджує увагу на обов'язках і відповідальності, які бере на себе учасник підприємницького процесу.

Основними принципами етики підприємництва є:

- комплексність поглядів на призначення діяльності підпри­ємця;

- історичність;

- відсутність силового втручання.

Етичні норми в підприємництві існують досить давно і їх можна звести до так званого етичного кодексу підприємництва, основними положеннями якого є:

1) впевненість у користі своєї праці не тільки для себе, а й для лю­дей, суспільства, держави;

2) розуміння того, що люди бажають і вміють працювати, намагаються реалізувати себе разом із підприємцем;

3) віра в бізнес, ставлення до нього як до мистецтва, творчої справи;

4) визнання необхідності конкуренції та водночас прагнення до співпраці;

5) повага до себе як до особистості та до будь-якої особистості як до себе;

6) повага до будь-якої власності, державної влади, громадських рухів, соціального устрою, законів;

7) довіра до інших, повага до професіоналізму, компетентності;

8) визнання цінності освіти, науки, техніки, інформатики, куль­тури;

9) турбота про екологію;

10) прагнення до нововведень;

11) гуманізм.

Окреме підприємство також: може розробити власний етичний ко­декс, у якому відображені моральні корпоративні цінності та крите­рії.

Етичні норми можуть бути розроблені й на рівні окремої професії: кодекс брокера, кодекс страховика, кодекс адвоката, кодекс туризму тощо.

Головною складністю дотримання етичних норм у підприємництві є те, що за їх порушення чи недотримання підприємець не несе юри­дичної відповідальності.

Підприємництво та навколишнє середовище. Відповідальність під­приємництва та методи контролю з боку держави

Невід'ємною складовою соціальної відповідальності підприємни­цтва є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення відповідних умов еко­логічної безпеки життєдіяльності людини.

Суб'єкти підприємництва повинні знати і дотримуватись таких принципів охорони навколишнього природного середовища:

1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість до­
тримання екологічних стандартів, нормативів тощо при використанні природних ресурсів;

2) забезпечення екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

3) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища;

4) екологізація матеріального виробництва;

5) збереження цілісності природних об'єктів;

6) обов'язковість екологічної експертизи;

7) наукове обґрунтування впливу підприємницької діяльності на навколишнє природне середовище;

8) адміністративна, кримінальна та інша відповідальність за шкоду навколишньому природному середовищу;

9) поєднання заходів стимулювання і відповідальності в справі охо­рони навколишнього природного середовища.

Підприємцям потрібно дотримуватись державних стандартів і нор­мативів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Така система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки;

- гранично допустимі рівні негативного впливу (викидів, забруднення тощо).

Забезпечення соціальної відповідальності підприємництва в еко­логічній сфері здійснюється на основі економічного механізму, який передбачає такі заходи:

- взаємозв'язок управлінської, науково-технічної, господарської
діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів щодо їх захисту;

- визначення джерел фінансування природоохоронних заходів тощо;

- встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин тощо;

- встановлення розмірів платежів за використання природних ресурсів;

- надання підприємствам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними екологоорієнтованих заходів, засобів тощо;

- відшкодування завданих збитків.

З метою впорядкування та координації природоохоронних заходів державою здійснюється відповідний нагляд, який полягає в діяльності спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади щодо контролю за додержанням підприємцями стандартів, норм і правил при створенні своїх продуктів з метою забезпечення інтересів суспіль­ства, держави, споживачів у її належній якості, яка є безпечною для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища.

Повноваження щодо нагляду, формування екологічних стандартів та відповідальності визначаються екологічним правом як комплексною галуззю права, що об'єднує еколого-правові норми з метою регулюван­ня відносин у сфері природокористування.

Підприємництво та споживачі. Основні права споживачів та засоби їх забезпечення

Важливим інструментом взаємодії підприємця і споживача, вза­ємної відповідальності є система прав та обов'язків споживачів перед підприємцями.

При придбанні, замовленні та використанні товарів споживачі ма­ють певні права, які визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 01.12.2005 року).

Закон регулює відносини між споживачами та виробниками і про­давцями, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Основними правами споживачів є:

1) захист своїх прав державою;

2) належна якість продукції та обслуговування;

3) безпека продукції;

4) необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про
продукцію та виробника;

5) відшкодування шкоди (збитків), у тому числі моральної;

6) звернення до суду;

7) об'єднання в громадські організації споживачів.

Для того, щоб споживач міг скористатися своїми правами, він по­винен дотримуватися таких обов'язків:

- перед початком експлуатації продукту ознайомитись із правилами експлуатації, викладеними в документації на продукт;

- за необхідності звернутися за поясненнями до продавця (виробника);

- користуватись товаром за призначенням, дотримуватись умов експлуатації;

- застосовувати передбачені виробником у товарі засоби безпеки.

Інформація про продукт повинна містити перелік основних спо­живчих властивостей, дату виготовлення, гарантійні зобов'язання виробника, правила використання, термін експлуатації, назву й адресу виробника. Ця інформація подається в технічній документації та на етикетці.

Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування, га­рантійний ремонт товару, нормальну роботу товару впродовж гаран­тійного терміну. Гарантійний термін зазначається в документації на товар або етикетці.

Споживач може вимагати від продавця (виробника), щоб якість то­вару відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар.

Споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та ціни товару, демонстрацію безпечного та правильного його вико­ристання.

При виявленні недоліків товару впродовж гарантійного терміну споживач має право вимагати в продавця або виробника:

- безоплатного усунення недоліків або відшкодування витрат на їх

виправлення споживачем чи третьою стороною;

- заміни на аналогічний товар належної якості;

- відповідного зменшення його купівельної ціни;

- заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахунком ціни;

- розірвання договору та відшкодування збитків, яких він за­ знав.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якос­ті на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин і якщо пін не споживався, збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, товарний чи касовий чек або інші до­кументи, видані споживачу разом з проданим товаром.

Головним державним органом, що регулює взаємини підприємця і споживача, є Державний комітет України з питань технічного регу­лювання і споживчої політики.

2. Етико – правові взаємини підприємця і найманих працівників.

У випадку залучення до підприємницького процесу найманих пра­цівників побудова взаємовідносин між підприємцем і працівником відбувається на договірній основі.

Підприємець несе відповідальність:

1) перед державою:

- щодо дотримання законодавства про працю;

- щодо організації умов кар'єрного просування працівників та їх

підготовки, перенавчання;

- щодо працевлаштування соціальне незахищених осіб;

- щодо підтримки державної політики зайнятості;

2) перед працівниками:

- щодо забезпечення належних умов праці та охорони праці;

- щодо забезпечення мінімального рівня оплати праці;

- щодо забезпечення соціальних гарантій.

Така відповідальність забезпечується укладенням відповідних до­говорів:

- трудового договору;

- індивідуального трудового контракту;

- індивідуального договору підряду;

- колективного договору;

- тарифної угоди.

3. Договірна основа взаємин підприємця і працівника.

Трудовий договір -- це угода безпосередньо між підприємством і пра­цівником. Визначає загальні принципи взаємовідносин суб'єктів.

Індивідуальний трудовий контракт - різновид трудового договору. Є більш деталізованим. Враховує максимально інтереси сторін, деталь­но визначена система взаємних обов'язків. Укладається, як правило, із провідними спеціалістами, менеджерами середньої ланки та топ-менеджерами.

Індивідуальний договір підряду - зобов'язання виконати певну ро­боту за обумовлених критеріїв.

Колективний договір - угода між колективом (в особі профспілки) та підприємством, яка регулює виробничі, економічні, соціальні від­носини між сторонами.

Тарифна угода - тристороння угода між підприємством, працівни­ками і державою. Визначає соціально-економічні взаємини між цими трьома суб'єктами. Існує Генеральна тарифна угода (між Урядом Укра­їни та Федерацією профспілок), галузеві тарифні угоди, тарифна угода підприємства (як складова колективного договору).

4. Інвестори і підприємець: проблеми взаємовідносин

Активна інвестиційна діяльність є важливою ознакою динамічно­го розвитку підприємництва й позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності.

Інвестор - фізична або юридична особа (як правило суб'єкт під­приємництва), яка реально здійснює інвестування будь-якого об'єкта (проекту, підприємства тощо).

Інвестиції — усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку, досягнення соціального ефекту та інших цілей.

Джерела інвестиційних ресурсів поділяються на:

1) внутрішні (власні);

2) зовнішні (позичкові та залучені).

Внутрішніми джерелами є:

- прибуток підприємства;

- продаж майна підприємства;

- амортизаційні відрахування;

- кошти засновників (власників).

Зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів підприєм­ницьких структур:

- позичкові інвестиції:

1) інвестиційний селенг;

2) інвестиційний лізинг;

3) податковий інвестиційний кредит;

4) цільовий державний кредит на певний вид інвестування;

5) емісія облігацій;

6) довгострокові кредити банків та інших кредитних структур.
- залучені інвестиції:

1) державні кошти на цільове інвестування;

2) внески вітчизняних і зарубіжних інвесторів у статутний фонд підприємства;

3) емісія інвестиційних сертифікатів;

4) емісія акцій.

Інвестиційний лізи нг -- різновид довгострокового кредиту, що на­дасться в натуральній формі, тобто як довгострокова оренда різнома­нітного устаткування і транспортних засобів

Інвестиційний селенг - передача власником права на користування і розпорядження своїм майном (будівлями, спорудами, сировиною і матеріалами, цінними паперами, продуктами інтелектуальної праці) за певну плату.

Найбільш розповсюдженим джерелом інвестування діяльності під­приємств є кредитні ресурси. Основа кредитних взаємовідносин - кре­дитний договір - документ, що визначає взаємні зобов'язання і відпо­відальність сторін. Для отримання кредиту потрібно дотримуватися певних умов.

Основні умови банківського кредиту:

- забезпеченість кредиту;

- поворотність кредиту;

- строковість кредиту;

- платність кредиту;

- цільова спрямованість кредиту.

У разі недотримання інвестиційних домовленостей суб'єкт підпри­ємництва несе як етичну, так і соціальну відповідальність за порушен­ня умов інвестування за такими параметрами:

1) за несвоєчасність освоєння інвестиційних ресурсів;

2) за використання не за цільовим призначенням інвестицій;

3) маніпулювання інвестиціями в особистих інтересах;

4) використання інвестиції в інтересах персоналу або менеджменту підприємства.