Уставний фонд та його формування

6. Державна реєстрація підприємництва

7. Припинення підприємницької діяльності

1. Регламент створення підприємства

Регламент створення підприємства - це порядок, за яким підпри­ємець обдумує, створює та реєструє підприємство. Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним ор­ганом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Основними ознаками підприємства є:

- відокремлене майно;

- самостійний баланс;

- назва, ідентифікаційний номер, розрахункові рахунки;

- юридичний статус (організаційно-правова форма).

Процеси створення, реєстрації, функціонування, управління та лік­відації підприємств регулюються такими нормативними актами: — Господарським кодексом;

- Законом України "Про господарські товариства";

- Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";

- іншими нормативними актами.
Виділяють три шляхи утворення підприємств:

1) за рішенням засновників;

2) шляхом примусового поділу існуючого підприємства згідно із законодавством;

3) шляхом виокремлення структурного підрозділу (або іншої час­тини) діючого підприємства (об'єднання).

Не залежно від способу утворення регламент (послідовність) ство­рення підприємства буде однаковим і повинен містити таку послідов­ність:

1. пошук бізнес-ідеї, її обґрунтування, підбір "команди" (партнерів);

2. пошук та визначення обсягів та джерел фінансування підприємства;

3. побудова плану діяльності (бізнес-плану);

4. державна реєстрація підприємства.

Поняття бізнес-ідеї (підприємницької ідеї), її структури, методів пошуку, обґрунтування, джерел пошуку та принципів відбору було розглянуто у темі №1 "Зміст підприємницької діяльності. Місце під­приємництва в суспільстві".

Відбираючи та обґрунтовуючи ідею, підприємець насамперед ви­ходить із власних інтересів, обирає відповідне господарське поле своєї діяльності та визначає ринкову стратегію (концепцію) майбутнього (або діючого) підприємства.

Коли ідея обґрунтована, підібрана команда однодумців для її реа­лізації, постає необхідність визначення джерел фінансування бізнесу. Не зважаючи на наявність широких кредитних та інших можливостей 90% всіх підприємців починають із самостійного фінансування або родичами або друзями, і лише 10% стартового капіталу має банківське або інвестиційне походження.

Відповідно виділяють два джерела фінансування підприємства:

1) внутрішні джерела - джерела надходження коштів, пов'язані із самим підприємцем та результатами його діяльності в минуло­му (власний капітал підприємця, його батьків, друзів, родичів тощо);

2) зовнішні джерела - джерела надходження коштів від не пов'язаних із підприємцем власників фінансових ресурсів (бан­ківські кредити, кошти інших підприємств, державне фінансу­вання тощо).

Кожне із джерел має свої переваги й недоліки і при виборі необхідно скласти собі певний перелік критеріїв за такими напрямками:

- сума коштів;

- терміни її збору (як швидко потрібні кошти);

- відсоткові ставки;

- умови отримання, обслуговування та повернення.

При диференціації джерел фінансування підприємства слід чітко визначити оптимальне їх співвідношення.

2. Установчі документи підприємства: суть, призначення та порядок створення

Документи, які оформлюються в процесі створення нового підпри­ємства, називаються установчими документами. Установчі документи — важливий атрибут підприємства, який підтверджує статус підпри­ємства, вказує на законність і офіційність його існування. До установчих документів відносять: 1) установчий (засновницький) договір; 2)статут.

Установчий договір - угода про спільну господарську діяльність, змістом якої с об'єднання майна, капіталів та підприємницьких зусиль для провадження підприємницької діяльності та отримання прибутку (створюється для засновників).

Статут - юридичний документ, який регламентує внутрішні аспекти діяльності підприємства. Статут дає повне уявлення про правовий ста­тус підприємства, його внутрішній механізм управління та самоуправ­ління трудового колективу, про режим формування та використання майна, розпорядження його коштами та прибутком.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета й предмет господар­ської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу при­бутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Порядок укладання установчих документів:

1) підготовча робота, в ході якої визначаються цілі, завдання, за­гальний механізм організації новостворюваного підприємства;

2) попередні переговори із засновниками, складання протоколу про наміри створити юридичну особу;

3) створення робочої групи для формування засновницького до­говору, статуту;

4) збір, узагальнення необхідних матеріалів, вивчення практичного досвіду та діючих форм установчих документів інших подібних підприємницьких структур;

5) юридичні та економічні консультації щодо структури та змісту проектів установчих документів, відповідність їх чинному за­конодавству;

6) розгляд підготовлених проектів установчих документів на установчих зборах, їх обговорення і затвердження, складання про­токолу зборів;

7) підписання усіма засновниками установчих документів, нотаріальне засвідчення їхніх підписів;

8) подання затверджених установчих документів для державної реєстрації підприємства.

Крім зазначених, до статуту та установчого договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законо­давству.

У деяких випадках в установчі документи намагаються вклю­чити якомога більше прав, властивих кожній юридичній особі. В цьому немає практичної потреби, оскільки правами, визначеними цивільним законодавством, наділяється кожний суб'єкт господарювання, який є власником завдяки статусу юридичної особи. В засновницьких доку­ментах необхідно фіксувати ті особливості правового статусу, які випливають з конкретної організаційно-правової форми, або з вимог закону до фіксації тих чи Інших положень статуту.

Установчі документи - важливий атрибут підприємницького бізнесу, що підтверджують юридичний статус підприємства, тому по­требують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі за­сновники. В разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені за­сновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), ти­ражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом та подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підпри­ємство (фірма) дістає право на функціонування.

3. Установчі документи: установчій договір

Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст - об'єднання майна (капіта­лів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому ос­новним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та ор­ганізаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи:

Ø „Преамбула";

Ø „Предмет договору";

Ø „Загальні поло­ження договору";

Ø „Юридичний статус фірми";

Ø „Види діяльності";

Ø „Ста­тутний фонд і вклади засновників (учасників)";

Ø „Права та обов'язки засновників (учасників)";

Ø „Управління фірмою";

Ø „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків";

Ø „Решта умов"; „Відповідальність за порушення договору";

Ø „Умови розірвання договору";

Ø „Умови та строки набуття договором чинності".

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на кон­кретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні май­нової бази; умови участі у розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно- та двосторонні права й обов'язки учасників; порядок переда­вання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність парт­нерів за неналежне виконання своїх обов'язків; форс-мажорні обста­вини (тобто обставини так званої „непоборної сили"), що вивільняють учасників від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання прийнятих на себе зобов'язань; порядок вирішення суперечок між учас­никами і право, що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

4. Установчі документи: статут

Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус під­приємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підпри­ємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому ро­зумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентуєть­ся, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького до­говору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з на­ступних розділів:

„Загальні положення",

„Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності";

„Зовнішньоекономічна діяльність";

„Права фірми";

„Майно фірми";

„Фонди фірми";

„Виробничо-господарська ді­яльність";

„Управління фірмою та її трудовим колективом";

„Органі­зація та оплата праці";

„Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків";

„Облік, звітність і контроль";

„Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)"