Синтаксична синонімія простих речень з обставинами умови і відповідними підрядними умови

У складних реченнях слід розрізняти зовнішню і внутрішню синоніміку їх структурних компонентів. Під зовнішньою мається на увазі синоніміка складних речень загалом, пор. синонімію підрядних означальних і з'ясувальних. Внутрішня синоніміка включає випадки паралельного вживання і можливої взаємозаміни одного залежного речення іншим, нетотожним у структурно-граматичному плані, без зміни основного семантико-синтаксичного відношення між компонентами всього складного речення.

Підрядні сполучники вказують на такі семантико-синтаксичні відношення підрядної частини до головної, як причинові, наслідкові, цільові, темпоральні, умовні, допустові, порівняльні, пояснювальні й об'єктні. Заміна їх прийменниками, а відповідно і дериваційна трансформація підрядної частини складнопідрядного речення в детермінант можлива лише на рівні певних типів семантико-синтаксичних відношень, які встановлюються між підрядною частиною і предикативним ядром головної частини, зокрема тих, що мають кореляції з власне-семантичними відношеннями, або тих, що є синтезом двох і більше власне-семантичних відношень між елементарними реченнями. До них належать причинові, умовні, цільові, допустові, порівняльні, темпоральні відношення. На їх базі утворюються детермінанти з відповідними значеннями.

У дериваційних парадигмах складнопідрядних речень з умовною підрядною частиною виділяються такі прості ускладнені речення, детермінантний другорядний член яких виражає умовну семантико-синтаксичну функцію відповідної семантики: Якщо команда переможе, вона вийде у фінал —+ У разі перемоги команда вийде у фінал.

Співвідносячись із семантико-синтаксичною структурою складнопідрядних речень з підрядними умовними частинами, умовні синтаксеми характеризуються залученням до цієї сфери засобів, не спеціалізованих на вираженні умовних семантико-синтаксичних відношень, їх факультативною варіантністю і поступовим витворенням власної підсистеми форм. Семантичне варіювання умовних синтаксем формується з двох різновидів – різновиду реальної модальності і різновиду гіпотетичної модальності. На думку І.Р.Вихованця, розрізнення двох сфер умовності нерідко потребує додаткових засобів вираження, якими бувають у структурі речення форми дієслова, граматикалізовані лексичні елементи тощо.

Умовні синтаксеми характеризуються наявністю морфолого-синтаксичних варіантів мовленнєвого різновиду і формуванням спеціалізованих морфолого-синтаксичних варіантів: 1) конструкція при + М.в.: Якщо між людьми панує щирість, то вони завжди будуть друзями → При щирості між людьми вони завжди будуть друзями; 2) конструкція без + Р.в.: Якщо нам не дадуть стипендії, ми не поїдемо додому → Без стипендії ми не поїдемо додому; 3) конструкція в разі + Р.в.: Якщо буде дощ, то подорож; не відбудеться → В разі дощу подорож не відбудеться', 4) конструкція на випадок + Р.в.: Якщо загине командир, я приймаю командування → На випадок загибелі командира я приймаю командування', 5) конструкція за умови + Р.в.: Якщо на вулиці туман, то водіям треба бути максимально уважними → За умови туману водіям треба бути максимально уважними.

У сукупність засобів вираження умовних семантико-синтаксичних відношень входить дієприслівник як морфологічний варіант умовної синтаксеми: Беручи до уваги друге завдання одиниць синтаксису – номінацію, можна говорити про їх тісний зв’язок з лексичними одиницями (В.Русанівський). Одиничні дієприслівники (а особливо дієприслівникові звороти) більшою мірою, ніж прийменниково-відмінкові форми, підтверджують, що дериваційною базою простих ускладнених речень з умовними синтаксемами є складнопідрядні речення з підрядними умови.

Як і підрядні умовні частини складнопідрядних речень, морфолого-синтаксичні і морфологічні варіанти умовних синтаксем займають у реченні детермінантну позицію. Формування структури простого ускладненого речення з умовними синтаксемами здебільшого відбувається шляхом поєднання логічних прийменників з віддієслівними і відприкметниковими дериватами - іменниками, тобто транспонованими у структуру простих ускладнених речень семантичними предикатами.

Отже, складнопідрядні речення з підрядними частинами умови мають відповідні синтаксичні синоніми у вигляді простих речень з обставинами умови за допомогою спеціалізованих морфолого-синтаксичних варіантів: конструкції при + М.в., без + Р.в., в разі + Р.в., на випадок + Р.в., за умови + Р.в.

Література:

1. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985.

2. Гуц Л.М. Синтаксична синоніміка як один із засобів мовної експресії// Українська мова і література в школі. – 1973. – №6. – С. 36 – 41.

3. Кононенко В.И. Синонимика синтаксических конструкций в современном русском языке. – К.: Наук, думка, 1970. – 144с.

4. Сухотин В.П. Синтаксическая синонимика в современном русском литературном языке. Глагольнме сочетания. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 160 с.

Розділ II. ТЕМИ І ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ЗІ СПЕЦКУРСУ

1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Предмет курсу дериваційного синтаксису, його завдання.

2. Становлення дериваційного синтаксису як окремого розділу мовознавчої науки.

3. Еволюція лінгвістичних поглядів на основні поняття дериваційного синтаксису.

4. Дериваційний синтаксис і синтаксична синоніміка: спільне і відмінне. Проблема кореферентних відношень і синтаксична синоніміка.

2. АСПЕКТИ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Внутрішньомовні і зовнішньомовні аспекти синтаксичної синоніміки.

2. Внутрішньомовні і зовнішньомовні аспекти синтаксичної деривації.

3. Синтаксична синоніміка і формально-граматична будова речення.

4. Семантико-синтаксична будова речення і проблеми синтаксичної деривації.

3. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ОСНОВНІ ОДИНИЦІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Основні поняття синтаксичної деривації і синтаксичної синоніміки.

2. Основні одиниці синтаксичної деривації і синтаксичної синоніміки.

3. Варіантність підходів до тлумачення основних одиниць синтаксичної деривації і синтаксичної синоніміки.

4. СИНТАКСИЧНА СИНОНІМІКА І СИНТАКСИЧНА ДЕРИВАЦІЯ НА СТОРІНКАХ ПЕРІОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

План.

1. Теоретичні проблеми синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації на сторінках періодичної літератури.

2. Навчально-прикладні аспекти синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації на сторінках періодики.

3. Синтаксична варіантність та її висвітлення на сторінках мовознавчої періодики.

5. СПІВВІДНОШЕННЯ/НЕСПІВВІДНОШЕНІІЯ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Спільне і відмінне у теоретичному обґрунтуванні синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації.

2. Парадигма синтаксичної одиниці і напрями синтаксичної деривації.

3. Контамінація, редукція, трансформація, модифікація, варіація як основні напрями синтаксичної деривації.

6. КОНТАМІНАЦІЯ І РЕДУКЦІЯ В СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Поняття контамінації, диференційні ознаки контамінації та основні засоби реалізації контамінації.

2. Поняття редукції, диференційні ознаки редукції, основні засоби реалізації редукції.

3. Співвідношення контамінації і редукції з іншими напрямами синтаксичної деривації.

7. ВАЛЕНТНІСТЬ В СИНТАКСИЧНІЙ СИНОНІМІЦІ І СИНТАКСИЧНІЙ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Проблема тлумачення валентності у сучасній лінгвістиці. Еволюція лінгвістичних поглядів на валентність: особливості поглядів на валентність Л.Теньєра, Ч.Філлмора, І.Вихованця, С.Д.Кацнельсона.

2. Категорія валентності: статус і місце в системі частин мови.

3. Семантико-синтаксична категорія валентності і вчення про другорядні члени речення.

4. Парадигма речення і категорійна семантика валентності, трансформації речення і валентність.

5. Валентність і сполучуваність: спільне і відмінне.

6. Валентність дієслова і відмінок іменника.

7. Власне-семантична і формально-граматична валентність дієслова.

8. Структура семантико-синтаксичної категорії валентності.

9. Акціональні дієслівні лексеми та їх валентність.

10. Двовалентні, тривалентні дієслова.

11. Чотиривалентні і п'ятивалентні дієслівні лексеми.

12. Шестивалентні і семивалентні дієслова.

13. Реципрок і рефлексив у системі валентності.

14. Категорійна семантика валентності дієслова у похідних.

15. Імпліцитна й експліцитна валентність дієслівних лексем.

Література:

1. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К., 1987.

2. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. –Донецьк, 1996.

4. Загнітко А.П. Післямова // Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк, 1998.

5. Кацнельсон С.Д. Типология языка й речевое мьшление. – Л., 1972.

6. Кацнельсон С.Д. К понятию тииов валентности // Вопросы языкознания. – 1987. – № 3.

7. Масицька Т.Є. Семантико-синтаксична валентність дієслова: Автореф.... канд. філол. наук. – К., 1995

8. Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. – Луцьк, 1998.

9. Сойко Й.В. Проблеми теории валентности (на материале немецкого языка) // Современное зарубежное языкознание. – К., 1983.

10. Степанова М.Д. О «внешней» й «внутренней» валентности слова // Иностранные языки в школе. – 1967. – № 3.

11. Степанова М.Д. Теория валентности й валентный анализ (на материале немецкого языка): Учебное пособие. – М., 1973.

12. Степанова М.Д. Вопросы валентности в современном языкознании й части речи: на материале немецкого языка // Лингвистика й методика высшей школы. – М., 1978. – Вып. 8.

13. Степанова М.Д., Хельбиг Г. Части речи й проблема валентности в современном немецком языке. – М., 1978.

14. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М., 1988.

15. Филлмор Ч. Дело о падеже // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 10. – М., 1981.

16. Филлмор Ч. Дело о падеже открывается вновь // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 10. – М., 1981.

8. МОДИФІКАЦІЇ, ВАРІАЦІЇ, ТРАНСФОРМАЦІЇ В СИНТАКСИЧНІЙ СИНОНІМІЦІ І СИНТАКСИЧНІЙ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Поняття модифікації, варіації, трансформації, диференційні ознаки модифікації, варіації, трансформації.

2. Основні/неосновні вияви модифікації, варіації, трансформації в синтаксичній деривації.

3. Модифікації, варіації, трансформації і синтаксичні одиниці.

9. ДЕРИВАЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ОДИНИЦЯМИ ОДНОГО РАНГУ План.

1. Дериваційні одноярусні словосполученнєві відношення.

2. Дериваційні одноярусні реченнєві відношення.

3. Міжярусні дериваційні відношення: основні/неосновні напрями відношень.

10. ВЛАСНЕ-СЕМАНТИЧНА, СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА І ФОРМАЛЬІІО-СИПТАКСИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДВОСКЛАДІЮСТІ/ ОДІЮСКЛАДНОСТІ

План.

1. Поняття власне-семантичної, семантико-синтаксичної будови речення.

2. Формально-граматична двоскладність й односкладність.

3. Семантико-синтаксична двоскладність й односкладність.

4. Співвідношення/неспіввідношення двоскладності й одно складності.

11. ДЕРИВАЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ОДИНИЦЯМИ РІЗНИХ РАНГІВ

План.

1. Первинність і вторинність у синтаксичній деривації.

2. Трансформаційні процеси й особливості дериваційних відношень первинних і вторинних синтаксичних одиниць.

3. Дериваційні відношення між словом, словосполученням і реченням.

12. ДЕРИВАЦІЙНА ПАРАДИГМА СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ І СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ

План.

1. Поняття дериваційної парадигми, різні підходи до тлумачення дериваційної парадигми.

2. Внутрішньоярусні дериваційні перетворення.

3. Зовнішньоярусні дериваційні перетворення.

4. Спеціалізованість аналітичних синтаксичних морфем на дериваційних процесах.

13. ПОРІВНЯЛЬНІ ЗВОРОТИ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Порівняльний зворот, його диференційні ознаки.

2. Синтаксичні функції порівняльного звороту у структурі простого речення.

3. Порівняльний зворот і порівняльне речення: шляхи розмежування.

14. СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ В СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Вторинні аналітичні синтаксичні морфеми у системі синтаксичної деривації.

2. Семантична спеціалізованість вторинних синтаксичних аналітичних морфем.

3. Суб'єктивні смисли і напрями синтаксичної деривації: частки у системі синтаксичної деривації.

15. АВТОРИЗОВАНІ КОНСТРУКЦІЇ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Поняття авторизації, основні засоби вираження авторизації.

2. Авторизація і парадигма речення.

3. Авторизація і суб'єктивні смисли.

4. Вторинні авторизовані конструкції, система вираження суб'єктивних смислів.

16. КОРЕЛЯТИВНІСТЬ / НЕКОРЕЛЯТИВНІСТЬ СИНТЕТИЧНИХ/ АНАЛІТИЧНИХ СИНТАКСИЧНИХ ФОРМ ГОЛОВНИХ І ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

План.

1. Внутрішньореченнсві процеси аналітизму.

2. Поняття розщепленого головного і другорядного члена речення, основні тенденції вияву.

3. Морфологічний і синтаксичний аналітизм: спільне і відмінне.

4. Синтаксичний, функціональний аналітизм як наслідок активних синтаксичних дериваційних процесів.

17. ОБСТАВИННА ДЕТЕРМІНАЦІЯ РЕЧЕННЯ І ТЕКСТУ У СИСТЕМІ СИНТАКСИЧНОЇ СИНОНІМІКИ І СИНТАКСИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

План.

1. Поняття детермінанта, диференційні ознаки детермінантів.

2. Основні різновиди детермінантів, детермінанти й об'єктивні смисли речення.

3. Внутрішньотекстова детермінація: основні закономірності зовнішньореченнєвої деривації.

4. Постреченнєві і дореченнєві елементи як дериваційне вторинні.