Індивідуалізм та прагматизм як характерні риси буржуазної моралі. Вплив буржуазної моралі на становлення та розвиток капіталізму

Розвиток в епоху Відродження товарно-грошових відносин, який вимагав більшого практицизму в житті, призводить до руйнування ціннісно-нормативного устрою середньовічного суспільства та ствердження індивідуалізму в усіх сферах життя. На зміну ідеї гріховності плотського начала в людині, поділенню людської природи на гріховну тілесну та піднесену духовну приходить ідея поєднання божественного й природного, „реабілітація” природного, земного життя людини, утвердження „самоцінності” людського існування. Егоцентризм морально-філософських поглядів епохи Відродження висуває на перший план індивідуальну особистісну самоцінність. Філософська абсолютизація індивідуальної самоцінності оформилися в поглядах видатних гуманістів, які оголосили людину Богом (Піко делла Мірандола) і вінцем творіння (М. Фічіно), дали істотний поштовх для секуляризації європейської культури, звільнення її від так званих „забобонів” середньовіччя. Всі ці ідеї стали фундаментом кардинально нової моралі буржуазного суспільства, яка носить назву індивідуалістичної моралі. Індивідуалізм - здатність усвідомлювати себе як окрему (від суспільства, нації, класу, колективу, сім'ї) особистість як особливу цінність, гідної шанування і любові.

Виникає новий тип особистості з набором принципово нових «чеснот», що припускають в індивідові активне, діяльне відношення до життя, заповзятливість, хватку, ініціативу, ощадливість і обачність, здорове честолюбство і кар'єризм. Людина повинна прагнути до успіху, але при цьому повинна враховувати і поважати права і прагнення інших людей, без чого неможливо влаштувати суспільне життя на взаємовигідних засадах.

Для визначення основних принципів моралі новонародженого буржуазного індивідуалізму можна звернутися до трактату Лоренцо Валли „Про насолоду як істинне благо”. В цілому ці принципи можна звести до таких постулатів:

- основа людської природи - егоїзм, що відбивається в прагненні людини до задоволень й униканні страждань;

- істинні чесноти цінні лише як засіб для досягнення особистих насолод чи як своєрідний гарант її тривалості;

- в „ієрархії цінностей” перше місце займає користь, друге місце посідає краса й лише останнє – чесноти;

- найвищою цінністю є не просто людина, а індивідуальне, особистісне „я”;

- любов до інших людей ставиться в залежність від любові до самого себе;

- моральні принципи святенництва та аскетично-чернечі чесноти є фальшивими та протиприродними;

Необхідно зробити висновок з приводу того, до яких моральних наслідків призводить принцип індивідуалізму. Так, зведення в абсолют принципу користі та задоволення як головних чеснот новонародженого буржуазного суспільства породжує безліч моральних проблем: моральне відчуження індивіда, коли загальні принципи людяності, виражені в моральних цінностях, знаходяться в протиріччі з його особистим інтересом, тому залишаються чужими людині, виглядають нав'язаними, унаслідок чого втрачається моральний зв'язок між людьми, виникає відчуття самотності. Це перетворює людські відносини на утилітарні, пройняті холодною байдужістю і ворожістю. Також існує постійна небезпека перетворення індивідуалізму як цінності буржуазної моралі в агресивний, войовничий егоїзм, з якого зростає бездуховність споживача, культ чуттєвості і пихатості, насильства і жорстокості. Отже, негативними аспектами капіталістичної буржуазної моралі є: партикуляризм, байдужість до загальних інтересів, конфлікт з суспільною мораллю, досягнення вищого блага індивідуалізму та користі (утилітаризм) виключно з орієнтацією на індивідуалістичний розрахунок. Мораль якраз і потрібна для засудження і протидії цим проявам аморалізму, цинізму, нігілізму, споживчого відношення до життя, для ствердження між людьми людяніших відносин. Вона покликана протистояти відчаю і безнадійності, що охоплюють людину, яка усвідомила свою унікальність і самоту буття, свою відособленість від «колективів» з властивими ним інтересами і прагненнями поглинути і підпорядкувати собі індивіда. Тим самим мораль допомагає людині залишитися людиною в найважчих несприятливих обставинах, в умовах тиску і спокуси, відстояти свою людську гідність і самоповагу.

Історичним досягненням епохи Відродження є те, що відмова від Бога закладає фундамент моральної автономії особистості. Тут важливо з позицій єдності історичного і логічного зрозуміти безпосередній зв'язок індивідуального розвитку людини з історичним розвитком людства. Отже, в цей час закладаються передумови переходу від середньовічної моралі „сорому й вини” до „моралі совісті”, тобто до індивідуально-особистісного контролюючого механізму. Цей момент в історичному розвитку моралі стає переломним для становлення автономної особистості, здатної самостійно приймати рішення та бути відповідальною за свої вчинки. Досягненням буржуазної моралі є також прийняття в якості суспільних цінностей таких принципів як свобода, рівність, гідність тощо. Поняття гідності спирається на принцип рівності всіх людей в моральному відношенні, ґрунтується на рівному праві кожної людини на пошану, заборону принижувати її гідність незалежно від того, яке соціальне положення вона займає. Гідність людини - одна з вищих етичних цінностей сучасної культури.

Інший шлях історичного розвитку моралі - соціалістична мораль. Необхідно зосередити увагу на тому моменті, що капіталістична та соціалістична мораль ґрунтуються на протилежних принципах: перша – на індивідуалізмі, друга – на колективізмі. Головними рисами соціалістичної моралі є такі:

- Общинність, яка нівелює особу;

- Ущемлення особистих інтересів ради загального блага;

- Зрівняльна рівність;

- Принцип колективної відповідальності.

Негативними рисами соціалістичної моралі є соціальна пасивність, подвійна мораль. Їх виникнення можна прослідити через аналіз радянської суспільної практики, який показує, що суспільна мораль підтримувалася завдяки замкнутому інформаційному простору, в межах якого формувався ідеал аскетичного самообмеження в поєднанні з соціальним оптимізмом. Оскільки з соціальної системи цінностей були вилучені інші стимули окрім моральних (заохочення, схвалення), класове розшарування якийсь час стримувалося. Проте з часом шляхи моральної дії були вичерпані і останній засіб - моралізаторство, заклики до почуття відповідальності і працьовитості - не мало своєї дії, що врешті й породило «соціальну пасивність», «подвійну мораль».