М.Жулинський

Роль Куліша в історії української літератури і громадського руху 40-60-х рр., без сумніву, дуже велика. Візьміть першого-ліпшого письменника цієї доби, зацікавтесь будь-яким літературним підприємством, з”ясовуйте собі літературні смаки й ідеологію різних соціальних прошарувань інтелігенції – і ви не можете обминути імпозантної, диктаторської, але суттю своєю мінливої та компромісової постаті Куліша. Химерна його доля – від політичного засланця до співробітника реакційних часописів і автора антиреволюційних віршів і памфлетів не може не цікавити сучасного дослідника. А деякі формально-новаторські тенденції в українській прозі і поезії Куліша (головне в галузі жанру й ритмічних спроб) дозволяють нам внести певні корективи до народницьких оцінок тієї літературної доби.

О.Дорошкевич

Кулішеві, як гарячому Українцеві, при читанні романів Вальтера Скотта приходило на думку, що йому не треба було сягати в чужі краї; є в нього дома історія така, що тілько бери з неї теми і пиши! А він же ж тоді займався історією! От він і написав з великим розмахом та звичайними хибами молодого письменника історичний роман. У нім він виступає передовсім як учений молодий, історик, котрому всяка дрібничка з минувшини дорога… Саме тому очевидні романтичні видумки, які ідуть в суміш з поважними історичними дослідами.