Рухами, церквою

При розгляді питання про місце і роль держави як базового інституту в політичній системі суспільства важливе значення має розкриття характеру взаємозв'язків, що виникають між нею і громадськими організаціями.

У взаєминах держави і громадських організацій відбивається спільність їхніх кінцевих цілей і завдань, єдність принципів побудови і функціонування, їхній справжній демократизм, виникнення всіх державних і недержавних об'єднань з волі народних мас, постійна опора на їхню творчу ініціативу і підтримку.

Зміцнення і розвиток спільності і єдності всіх державних і громадських організацій - свідчення подальшого розвитку демократії, що забезпечує активну участь усіх членів суспільства в управлінні як державними, так і суспільними справами, якщо будуть успішно переборюватися протиріччя між державою і громадськими організаціями. Взаємини між ними будуються по-різному залежно від місця і ролі тих чи інших суспільних формувань, від характеру їхньої діяльності, від цілей і завдань, що стоять перед ними. Це співробітництво, взаємодопомога, координація, керівництво з боку держави діяльністю деяких громадських організацій, визначення загального напрямку їхньої діяльності, нагляд і т.д. При цьому зберігається внутрішня самостійність громадських організацій, їхня відносна незалежність у вирішенні питань на основі принципів самоврядування і самодіяльності.

Громадські організації беруть участь у виробленні і реалізації політики держави. Вони неодмінні учасники всіх політичних кампаній, у тому числі таких, як всенародне обговорення проектів законів і інших питань, вибори депутатів, народних засідателів. Громадські організації делегують своїх представників до складу цілого ряду державних органів. Багато питань життя суспільства, його політичної системи вирішуються органами держави з урахуванням їхньої думці чи разом із громадськими організаціями.

Останнім часом стали нерідкі спільні зустрічі лідерів фракцій Верховної Ради з Президентом України. Стало «доброю» традицією вести консультації з ключових питань української політики з лідерами найбільш представницьких партій України.

Партії беруть участь у контролі за діяльністю державних органів влади, в особі своїх фракцій і депутатів мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

Слід зазначити, що громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленого державою, що як головна панівна й організуюча сила покликана забезпечити нормальну діяльність усіх недержавних організацій у рамках їхніх статутних завдань, сприяти їх розвитку й удосконаленню. Насамперед, це виражається в наданні конституційного права громадянам на об'єднання в громадські організації, використання ними широких політичних свобод: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій. Права і законні інтереси громадських організацій знаходяться під охороною державних органів (суду, прокуратури й ін.). Вони сприяють реалізації деяких їхніх рішень.

Громадські організації - це не «філії» держави, а самостійні ланки політичної системи, що мають свої самостійні функції, своє соціальне призначення й активно працюють на благо людини.

Взаємовідносини держави з профспілками, молодіжними організаціями, творчими союзами будуються без державного керівництва, тоді як діяльністю таких громадських організацій, як споживча кооперація, ряд добровільних товариств, держава керує. Але це не означає будь-якого «включення» громадської організації в систему державного апарату.

Правове закріплення різних сторін діяльності громадських організацій і їхніх взаємин з державою сприяє їхньому зміцненню і розвитку, стабілізації їхнього зв'язку з державними органами, розкриттю всіх закладених у них потенційних можливостей.

Більшість з них опосредкуються відповідними нормами права, набуваючи залежно від цього різного характеру (державно-правовий, цивільно-правовий, адміністративно-правовий і т.д.). Деякі відносини не мають ще правового вираження, що, природно, вимагає подальшого удосконалення законодавства про громадські організації, їхній правовий статус.

Держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів суспільних об'єднань, надає підтримку їхній діяльності, законодавчо регулює надання їм податкових і інших пільг і переваг. Державна підтримка може виражатися у вигляді цільового фінансування окремих суспільно корисних програм суспільних об'єднань за їхніми заявками (державні гранди); висновку будь-яких видів договорів, у тому числі на виконання робіт і надання послуг; соціального замовлення на виконання різних державних програм необмеженому колу суспільних об'єднань на конкурсній основі.

У демократичних країнах ніяка релігія не може встановлюватися як державна чи обов'язкова. Релігійні об'єднання відділені від держави і рівні перед законом.

Відповідно до конституційного принципу відділення релігійних об'єднань від держави, держава:

не втручається у визначення громадянином свого становлення до релігії і релігійної приналежності, у виховання дітей батьками чи особами, що їх заміняють, відповідно до своїх переконань і з урахуванням права дитини на свободу совісті і віросповідання;

не покладає на релігійні об'єднання виконання функцій органів державної влади, інших державних органів, державних установ і органів місцевого самоврядування;

не втручається у діяльність релігійних об'єднань, якщо вона не суперечить чинному законодавству;

забезпечує світський характер навчання в державній і муніципальній освітніх установах.

Отже, держава і суспільні об'єднання - це самостійні частини політичної системи. Вони мають внутрішню самостійність і незалежність у вирішенні питань, що стосуються їх внутрішніх і зовнішніх справ.