Розділ 2. Подорожі в стародавньому світі

2.1. Загальна характеристика розвитку подорожей в стародавньому світі

Спочатку охарактеризуємо стародавній світ з соціально-економічної точки зору, тому що будь-яке суспільне явище Пов'язане з соціально-економічним розвитком суспільства. Розвитку подорожей в стародавньому світі сприяли:

суспільне розшарування населення;

поява товарно-грошових відносин (розвиток торгівлі);

розвиток культури та мистецтв (в античних цивілізаціях було створено видатні пам'ятки скульптури, архітектури, що, в свою чергу, стали об'єктами подорожей пізнавального характеру);

розвиток різних релігій (саме в цей час починається бурхливий розвиток різних релігій, і однією з цілей подорожей стають знайомство зі святинями, відвідання храмів, виконання релігійних призначень, організація релігійних свят та участь в них, виникнення прочанства, яке вважається одним із найдавніших видів туризму);

розвиток науки та дослідження оточуючого світу (в античні часи було відкрито цілющі джерела та місцевості з унікальним кліматом, відвідання яких стає метою ре­креаційних подорожей, тобто відпочинку, лікування, відтворення фізичних сил та втраченої душевної рівноваги); наприклад: відомі Етруські мінеральні джерела на Півночі Апеннінського півострова були місцем відпочинку та лікування римської знаті;

розвиток фізичної культури та спорту (в античні часи почали організовуватися спортивні заходи та будуватися споруди для їх проведення, що задовольняло потребу споруди для їх проведення, що задовольняло потребу народних мас мати не тільки хліб, але й видовища); наприклад: Олімпійські ігри в стародавній Греції, гладіаторські бої у Римі;

удосконалення транспортних засобів та будівництво доріг;

створення інфраструктури гостинності для подорожуючих.

Незважаючи на розширення географічного простору, збільшення спектру цілей подорожей та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та прочанства, туризм хоча й існує, але не має спеціальної організації та комерційної спрямованості.

В стародавньому світі основними мотивами подорожей були:

торгівля;

загарбання нових територій;

прочанство;

пізнавальні потреби;

лікування;

розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.

2.2. Розвиток мореплавства в стародавній Фінікії

Як відомо, процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов'язаний із подорожами. Вже в стародавні часи народи Середноземномор'я мали у своєму розпорядженні географічні описи, що давали загальні уявлення про сусідні території.

Розвиток обміну і торгових зв'язків потребував достовірних і докладних знань про країни, їх населення і звичаї.

Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія.

Фінікія жила морем і залежала від нього. В античні часи фінікійці як дослідники моря та засновники колоній були другими за значенням (після греків). Особливо добре у Фінікії була розвинена торгівля: фінікійські купці перевозили сировину та вироблені в їх містах товари по всьому відомому тоді світу.

Фінікійці були відважними мореплавцями. Не було такого Місця на узбережжі Середземного моря, де б не побували фінікійці. Але вони у своїх подорожах не обмежувалися тільки Середземним морем.

Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантичний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. При виході із Середземного моря в Атлантику фінікійці заснували міста-колонії Танжер і Кадіс, що забезпечило їм можливість контролювати торгівлю на Середземному морі з країнами північної Європи. Саме фінікійці проклали морський шлях на північ до Британських островів.

Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож навколо Африки — від Червоного моря до Гібралтара, за дорученням єгипетського фараона Нехо П у 609-594 рр. до н. е.

У V ст. до н. е. карфагенянин Ганон дослідив західне узбережжя Африки і відкрив Канарські острови, де була заснована колонія — Керна. Тепер точно відомо, що фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів.

Історики називали фінікійців «морськими їздовими» за те, що вони здавали свій флот в оренду. Саме фінікійський флот обслуговував легендарного царя Соломона і персидських царів.

В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії: Тріполі, Сірт, Гібон, Карфаген (до речі, руїни знаменитого Карфагена, могутнього суперника Риму, зараз приваблюють численних туристів). Довгий час фінікійці були монополістами в торгівлі оловом, бурштином та дорогим хутром, що доставлялись із Північної Європи та Британських островів. І саме фінікійці дали назви двом материкам Старого Світу — Європа та Азія.

2.3. Подорожі стародавніх греків

Фінікійська морська держава знаходилась ще в зеніті слави, коли на кам'янистих берегах Балканського півострова виросли молоді грецькі міста-держави (поліси).

Географічне положення Греції обумовило там ранню появу морського флоту, адже жодне грецьке місто не віддалене від моря більше, ніж на 90 км. У Греції було багато дрібних островів, які заселялись та вели торгівлю з материком через море. Для того, щоб налагодити регулярні зв'язки зі своїми численними володіннями на суші та на морі, грецьким державам необхідні були великі та якісні флоти. Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конкурували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами (наприклад, Марсель, Севастополь).

Значний внесок зробили грецькі вчені та мореплавці в розвиток науки про оточуючий світ — географії, власне вони її створили, не тільки давши назву, але й узагальнивши та доповнивши важливими науковими досягненнями в досліджені навколишнього світу. Тоді ж в античній літературі з'явились перші згадки про казкові острови, що загублені в блакитних водах океану. Мова йшла про Азорські та Канарські острови.

Перші подорожі по Атлантичному океану, за свідченням грецького історика Геродота, здійснив у 640 р. до н. е. Колей. Далі всіх мореплавців на північ дійшов в IV ст. до н. е. (320 р. до н. е.) грек Пифей, який жив у грецькій колонії Месилії (сучасний Марсель у Франції). Він побував у країнах олова та бурштину, як називали тоді Британські острови, обігнув їх, довів, що Британія - острів, який можна об'їхати за 40 днів на тодішніх кораблях.

Греки були у VШ-ІV ст. до н. е. господарями Середземного моря та мали свої колонії від Марселя (на території сучасної Франції) до Північного Причорномор'я.

Невтомним мандрівником був давньогрецький історик Геродот (484-430 рр. до н. е.), який був родом з Галікарнасу (зараз на території Туреччини). В результаті своїх подорожей він написав знамениту «Історію» в дев'яти книгах, яка знайомила читача з історією та культурою країн, де Геродот побував (Північна Італія, Мала Азія, Єгипет, Вавилон, землі Північного Причорномор'я).

Зібрані до початку нашої ери географічні дані про різноманітні країни найбільш повно були викладені давньогрецькими вченими Страбоном (63 р. до н. е. — 20 р. н. е.) та Клавдієм Птолемеєм (90-168 р. н. е.) - Страбон відвідав Малу Азію, Єгипет, Італію. В результаті своїх подорожей написав знамениті праці «Історичні записки» та «Географію», яка включала 17 книг і узагальнювала географічні знання стародавнього світу. Заслуги Страбона високо оцінили візантійці і додали до його імені прізвисько «Географ». Античні автори стверджують, що афінський законодавець Солон, математик Піфагор відвідали долину Нілу в Єгипті.

Давньогрецький мудрець Фалес Мілетський більше 20 років навчався у Єгипті. Багато подорожував і Платон, який, повернувшись на батьківщину, заснував знамениту Афінську філософську школу.

Особливу цікавість у тих, хто в античному світі подорожував з пізнавальною метою, викликав Єгипет, а в Єгипті найбільше — одне з семи чудес світу, піраміди, які вражали своєю величчю і були метою подорожей багатьох мандрівників. При відвіданні єгипетських пам'яток подорожуючі нерідко залишали на їх стінах короткі записи — «графіті»; таких античних написів часів стародавніх Греції та Риму тільки у Фівах знайдено близько двох тисяч.

Не будемо забувати й про те, що греками були створені Олімпійські ігри, багато пам'яток архітектури, творів мистецтва та літератури. Щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі аматорів спорту та шанувальників мистецтва не тільки з Еллади, але й інших держав Середземномор'я. Крім Олімпійських, в Греції проводились раз на чотири роки Піфійські ігри, раз на два роки Німейські та Істмійські. Згадаймо грецьку міфологію (Аргонавтів та Одіссея), деякі з семи чудес світу: Колос Родоський, Храм Артеміди в Ефесі, Олександрійський маяк. До цього періоду відноситься спорудження спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися та відпочивати атлети і глядачі. Історики вважають, що початок музеєзнавству був покладений видатним давньогрецьким вченим Аристотелем (IV ст. до н. е.). Учень Аристотеля Олександр Македонський після перемоги над персами послав своєму вчителю 30 талантів золота, на які Аристотель заснував природничий музей. Аристотель просив свого царственого учня присилати з походів різні унікальні речі та рослини, які в подальшому склали основу першої музейної колекції. Все це сприяло в стародавній Греції розвиткові подорожей, а в наш час — туризму.

2.4. Подорожі в стародавньому Римі

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. В 64 р. н. е. іудейський історик Йосип Флавій відплив із Олександрії в Рим на кораблі, що вміщував 600 пасажирів. Римляни будували свої кораблі з сосни або кедра, а вітрила виготовляли з льону або шкіри. Але, як не дивно, незважаючи на те, що римляни стали господарями Середземного моря, у дослідженні океанських просторів настав застій. Відомий фахівець з історії географії Хенінг писав: «Цікавість римлян до географії, якщо її не можна було використати в політичних цілях, була завжди помірною». Отже, римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії — знову ж таки, з метою встановлення свого панування.

Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.

2.5. Розвиток інфраструктури для подорожуючих і традиції гостинності в стародавньому світі

Подорож — це подолання простору. Образ «шляху-дороги» недарма є метафоричним виразом життєвого шляху, труднощів та випробувань, які долає людина. Тільки пройшовши випробування, певний шлях, людина може досягти мети. І завжди людина намагалась полегшити свій шлях, свої тягарі. Для цього почали будувати перші дороги, що використовувались для перевезення людей та вантажів тваринами. Історики вважають, що перші дрожки з'явились у древній Месопотамії у IV тис. до н. е.

Однією з важливих причин будівництва доріг та прокладення морських та сухопутних шляхів була торгівля. Середземне море було перехрестям багатьох торгових шляхів, і міста, які знаходились на його узбережжі, процвітали. У залежності від виду основного товару, або країн - кінцевих пунктів шляху, з'явились такі назви доріг: «Дорога пахощів» (перетинала з півдня на північ весь Аравійський півострів, відкритий у II ст. до н. е.); «Великий шовковий шлях» (мав не тільки важливе торгове значення, а й політичне; вздовж цього шляху були облаштовані караван-сараї, в яких подорожуючі могли відпочити.) Пізніше, у ІІІ-VІ ст. частина Великого шовкового шляху ви­користовувалась і як «Дорога пілігримів», по якій йшли будистські монахи із Китаю до Індії і назад.

Але найбільший захват викликають римські дороги, їх будівництво почалося в 312 р. під час правління імператора Костянтина, який заснував нову столицю імперії — Новий Рим, який в подальшому перейменували на Константинополь (зараз Стамбул). Римські дороги будувались за всіма правилами інженерного мистецтва. Для доріг обиралися найбільш короткі відстані, незважаючи на різні перешкоди. В усіх населених пунктах вздовж доріг будувалися тротуари. Вони були завширшки 4 – 5 м, по узбіччях доріг встановлювалися дорожні стовпи – герми, на яких було вказано рік встановлення, ім’я правлячого імператора і відстань до найближчого міста. В Римській імперії була побудована мережа доріг, що покривала Піренейський, Апеннінський, Балканський півострови, Малу Азію, Близький Схід, Британію та Францію, Африканське узбережжя Середземного моря. В центрі цієї мережі доріг знаходився Рим. Саме з цієї обставини в античному світі з’явилось прислів’я: „Всі дороги ведуть до Риму”. Однією з найвідоміших доріг, яка збереглась до нашого часу, є Аппієва дорога. Це була перша кам’яна дорога, яка з’єднала Рим з Капуєю і Брундізі, її будували протягом 100 років.

Дуже важливим фактором розвитку подорожей був високий рівень безпеки комунікацій. У Давній Римській імперії хоча й існували розбійники, як на суші, так і на морі, проте досить ефективно діяло кримінальне законодавство, активно велася боротьба з розбійництвом. Рим підкорив собі величезні території, усі береги Середземного моря, половину Європи і Близького Сходу, і тому громадяни імперії могли пересуватися в межах цієї території, не боячись, що їм заподіють шкоду як чужоземцям.

Одним із найдавніших закладів, призначених для харчування подорожуючих, були таверни. Історичні джерела свідчать, що вони існували ще у вавилонському царстві II тис. до н. е. Тодішні таверни користувалися дурною славою через низьку якість харчування, розведене вино, а також утримання «гнізд гріха».

Більш досконалими закладами для притулку подорожуючих можна вважати караван-сараї. На той час вони були справжніми готельними комплексами, які включали загін для верблюдів, приміщення для ночівлі людей і були обнесені кріпосною стіною. Зручності, які пропонувались подорожуючим в Азії, значно перевищували ті, на які можна було чекати в Європі. Навіть у часи розквіту Римської імперії небагаті мандрівники могли розраховувати тільки на зв'язку соломи і теплий бік свого коня на постоялому дворі або в таверні.

Ще в І ст. до н. е. у Римській імперії виникли постійні державні подвір'я, які знаходились одне від одного на відстані дня їзди на коні. Вони, як правило, розташовувалися в містах і на головних шляхах, по яких пересувалися кур'єри та державні службовці з Риму аж до Малої Азії та Галії. Деякі багаті землевласники Римської імперії будували на кордонах своїх володінь власні постоялі двори. В провінціях і у Римі з'явились перші готелі, які складали цілий комплекс з садом, басейном у внутрішньому дворі, залом для зустрічі високих гостей і окремими кімнатами. У римлян існувала певна класифікація готелів: для плебеїв — стабулярії, для патриціїв — мансіонеси. Цікаво, що власники давньоримських постоялих дворів, на відміну від подальших часів, були обмежені в таких громадянських правах, як право служити в армії, порушувати справу в суді, приносити присягу і виступати у якості опікунів чужих дітей. Коротше кажучи, моральні засади будь-якої особи, що займалась цим бізнесом, автоматично ставились під сумнів. Римляни будували готелі, щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Якщо дозволяли клімат і рівень достатку, подорожуючі возили з собою власні шатра, де ночували і харчувались.

Особливо славились римські банкети, які влаштовувала знать. Для заможних римських громадян організовувались своєрідні «ресторани» у трактирах; дуже популярними був, наприклад, заклад римського трактирника Секвіля Локарта. Римські кухарі вважалися міською елітою і нагороджувались гучними титулами. За часів правління імператора Адріана (117-138 р. н. е.) римські кулінари заснували на Палатинському пагорбі свою власну Академію кулінарного мистецтва.

Ще з IV-V ст. н. е. в давньогрецьких містах з'явилися приватні та державні публічні лазні й купальні, де за певну плату клієнти могли користуватися приміщеннями для переодягання, приймати холодні та гарячі ванни, а також відвідувати кімнати з паром у чоловічих та жіночих відділеннях. Мешканцям Риму крім звичайних ванн з холодною і гарячою водою у термах надавались морські та цілющі ванни. За додаткову плату клієнту пропонувались послуги банного служителя, який крім миття натирав клієнта особливими есенціями, подавав йому різні ласощі та напої. Пізніше терми перетворилися у своєрідні клуби, в яких збиралась велика кількість людей, тому їх будували велики­ми за розмірами.

Найбільшими у Римі були терми Каракали, побудовані у III ст. н. е. Крім традиційних складових ці терми мали зали для спортивних занять. Головне приміщення було оточене великим двором з численними додатковими приміщеннями.

Відвідання терм у стародавньому Римі перетворилося із звичайної процедури очищення тіла в одну з форм дозвілля. Тобто публічні терми Рима виконували функції спортивних, громадська-культурних і розважальних закладів. За часів правління Калігули (IV ст. н. е.) римські лазні працювали цілодобово. При термах були розкішні банкетні зали і кімнати для обідів, де влаштовувались інтимні зустрічі, ділові переговори, а також і багатолюдні бенкети, які проходили з таким розмахом, що уряд вимушений був прийняти закони, які обмежували розкіш і витрати римлян на їжу і вино.

В І-ІІ ст. н. е. у Римі були популярними подорожі з метою оздоровлення. Цьому сприяло вивчення цілющих властивостей природних джерел і місцевостей з унікальним кліматом, розвиток медицини і добрі, відносно безпечні дороги. Завдяки цим чинникам з'явилися курорти. Одним із найдавніших курортів вважається Санкт-Моріц, де археологи знайшли залишки капітальних будівель на джерелах вуглекислих вод періоду бронзового віку. На місцях виходу цілющих джерел будувалися храми, а використання цілющої води ставало елементом релігійного культу.

Географія курортів стародавнього світу була досить широкою. В Греції славились курорти в містах Епідавр і Кос, де знаходились найвідоміші святилища Асклепія, грецького бога медицини. Саме там була заснована Гіппократом у У-ІУ ст. до н. е. відома школа лікарів.

Також у стародавньому світі курортним регіоном вважався Єгипет, там лікували туберкульоз. Залишки курортів часів римського панування можна зустріти в районах сучасних курортів Болгарії, Румунії, Югославії, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Німеччини, Франції, Туреччини. На північному заході гір Шварцвальд у Німеччині знаходяться термальні радонові джерела, саме тут з 220 р. н. е. розташовувався римський гарнізон і великий курорт під назвою Цивитас Аврелія Аквензіс. У III ст. цей бальнеологічний курорт був зруйнований і знову почав функціонувати лише у XIV ст. під назвою Бадон, а у 1931 р. був перейменований у Баден-Баден.

Також популярними для римлян були курорти в районі Будапешта. З І ст. до н. е. на цій території існувало римське поселення Аквінкум, де функціонувало 5 військових і 6 публічних терм. Курорти також існували на узбережжі озера Балатон і Неаполітанської затоки. Найвідомішим кліматично-бальнеологічним курортом була Іск'я, описана у творах Стратона і Плінія Старшого. В курортних місцевостях будували свої вілли багаті римляни та імператори.

Удосконаленню інфраструктури для подорожуючих сприяли свята і видовища античності. У IV ст. до н. е. в давньогрецькому місті Олімпія зародились Олімпійські ігри, які Поступово з культових перетворилися на великий унікальний захід спортивного і культурного життя не тільки Греції. Під час олімпійських ігор припинялись війни, і священний мир охороняв усіх учасників та гостей змагань.

В містах, де організовувались Ігри, розвивалась мережа різних послуг для гостей. Відновлювались публічні лазні, виникали тимчасові, або будувались постійні заклади харчування, розміщення та розваг.

Олімпійські ігри сприяли розвиткові культури, мистецтва і архітектури, бо супроводжувалися виставами артистів, співаків та музикантів. У 394 р. римський імператор Феодосій І заборонив Олімпійські ігри, у зв'язку з прийняттям римською імперією християнства.

Величезного розквіту за часів Римської імперії набули різноманітні свята та шоу, адже народ потребував «хліба та видовищ», а імператори не шкодували на це грошей. Театри, або, як їх називали, «місця для видовищ» у V-ІV ст. до н. е. існували майже у всіх грецьких містах, але найбільшої грандіозності театральне будівництво набуло за часів Риму. Афінський театр вміщував 17 тис. глядачів, натомість римський Колізей — 50 тисяч.

Вже в епоху античності стали з'являтися перші путівники та карти, які були орієнтовані по сторонам світу, розраховані на подорожуючих, що бажали ознайомитись з культурою, пам'ятками історії та архітектури інших країн.

Одним із перших путівників можна вважати опис семи чудес світу (Храм Артеміди в Ефесі; Колос Родоський; статуя Зевса в Олімпії, зроблена Фідієм із золота та слонової кістки; мавзолей у Галікарнасі; висячі сади Семіраміди у Вавилоні; Фароський маяк біля Олександрії та єгипетські піраміди). Цей опис склав грек Антіпатр із Сідону у II ст. до н. е.

В стародавньому Римі існували путівники, в яких не просто вказувався маршрут, але й описувались визначні місця, відмічались готелі та вказувались ціни. А карти були настільки звичайним явищем, що їх як сувенірні малюнки зображували на різних предметах, наприклад, келихах (на одному з таких келихів був зображений маршрут з Кадікса в Рим з відміченими постоялими дворами та відстанню між ними).

Мандрівники стародавнього світу могли користуватись картами та описами різних країн, складеними їх попередниками. Ці описи можна розділити на країнознавчі та природно-географічні. Серед них найвідоміші:

• Описи подорожі по Понту Евксінському» Аріана (І ст. н. е.);

• «Географія Клавдія Птолемея (II ст. н. е.), де узагальнені та систематизовані географічні та наукові дані його попередників;

• «Опис Елади» Павсанія (II ст. н. е.), який складався із 10 книг; в цьому описі мандрівники могли знайти докладні описи всіх міст і провінцій Греції, з назвами всіх доріг, міських площ та вулиць, там перераховувались всі храми та знамениті споруди; праця Павсанія мала велике значення, саме по ній історики вивчали стародавню Елладу, Пелопоннес, взнали про втрачені твори античного мистецтва.

2.6. Загальні риси подорожей в античному світі. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.

За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.

Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що:

• розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво;

• здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі;

• встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія. У міфах і легендах різних народів діє чимало богів, які допомагають мандрівникам, охороняють шляхи-дороги та героїв, що здійснюють подорожі. В античній міфології найпопулярнішим героєм-мандрівником вважається Одіссей, а одним з найбільш активних та впливових божественних покровителів подорожуючих — Гермес (син верховного бога Зевса, у римській міфології Гермеса називали Меркурієм). У християнстві місце Гермеса заступив святий Миколай Чудотворець, який вважається покровителем мандрівників, мореплавців, школярів, а в наш час, відповідно, студентів і туристів. Святий Миколай — це реальна особа, він жив у IV ст. н. е. і здійснив декілька подорожей, в яких ним було здійснено багато чудес по спасінню кораблів і мандрівників. Мощі святого Миколая зараз знаходяться в італійському місті Барі, яке стало одним з важливих центрів прочанства.

В давнину вважалось, що людина, яка подорожує, знаходиться під особливим заступництвом богів. Людина, як вірили багато віків тому, звільнюється від багатьох гріхів, завдяки труднощам подорожі, тобто ці труднощі розглядалися як такі, що мають «очищаючий» ефект.

Якщо проаналізувати життя більшості засновників релігій (Лао-цзи, Конфуція, Будду, Ісуса Христа і т.д.), а також відомих філософів і вчених, то ми побачимо, що вони багато подорожували, і це не тільки загартовувало їх тіло і волю, але давало їм знання про оточуючий світ, знання мов, людей, допомагало набувати мудрості.