Передумови виникнення подорожей і туризму в суспільстві

1.1. Предмет і завдання історії туризму

Історія туризму — це наука, яка вивчає подорожі та туризм, чинники їх появи та розвитку в суспільстві з найдавніших часів до наших днів.

Історія туризму в своїх дослідженнях спирається на допоміжні історичні дисципліни: археологію, палеографію, нумізматику, етнографію. Історія подорожей і туризму тісно пов'язана з історією культури, яка показує логіку розвитку культури, вивчає характерні культурні риси різних епох і відповідні типи та моделі «людини, яка подорожує».

Історичний підхід до вивчення туризму здійснюється з метою виявлення основних етапів його становлення і логіки розвитку. Здійснити це можливо шляхом вивчення передісторії туризму в різних культурах і епохах, тобто розвитку систем гостинності, історії транспорту, ментальності. Важливо прослідкувати, як впливали подорожі на розвиток культури і науки, та як особливості духовної культури змінювали, в свою чергу, мотиви і характер подорожей.

Завдання курсу «Історія туризму»:

розкрити витоки туризму в історії культури, прослідкувавши динаміку розвитку подорожей, їх мотиви, завдання та соціокультурні наслідки;

розглянути історію подорожей і туризму в зв'язку з певним типом культури, виявити особливості їх мотивації;

• прослідкувати зміни в географії подорожей і туризму в різні періоди історії;
• на основі опису традицій гостинності народів світу показати напрями формування системи гостинності;
• виявити об'єктивні передумови становлення організованого туризму і зрозуміти тенденції його розвитку і національну специфіку;
• розкрити особливості українського туризму, його історію на різних етапах, проаналізувати сучасний стан вітчизняного туризму.

Історія подорожей і туризму як наука має свій понятійний апарат.

Основними термінами цієї науки є: подорож, мандрівник, прочанство, пілігрим, туризм, турист, туристична послуга, туристичні ресурси, туристична індустрія, тур, гостинність. Оскільки наука про туризм знаходиться в стадії формування, то зустрічаються різні тлумачення термінів, часу їх появи у вжитку та походження.

Розглянемо найважливіші поняття в історії туризму: «подорож», «прочанство», «туризм», «гостинність».

Подорож — це пересування людей у просторі та часі. Подорожі можуть мати характер військових походів, масових міграцій, наукових експедицій, туристичних мандрівок та інших типів пересувань людей на значні відстані. В залежності від мотивів і особливостей подорожі, люди, які їх здійснюють, можуть називатися моряками, прочанами, комівояжерами, туристами, і т. д.

В розгляді історії подорожей і туризму неможливо оминути явище, яке позначається терміном «прочанство».

Прочанство — це подорож з метою здійснення релігійних призначень та поклоніння святиням певної релігії.

Термін «туризм» з'явився у Франції у ХУШ ст.; у перекладі з французької мови дослівно означає: «мандрівка заради задоволення»; а турист — це людина, яка здійснює мандрівку. Деякі дослідники вважають, що цей термін має англійське походження і з'явився у XIX столітті. Оскільки англійська і французька мови ґрунтуються на латині, то можна погодитися, що слово «туризм» походить від латинського tornus, що в перекладі означає: «рух по колу». Підтвердженням «англійської версії» походження слова «туризм» можна вважати той факт, що на початку XIX ст. в Англії побачила світ книга «Anecdotes of English language», в якій мандрівник був названий туристом. Але приблизно в той же час у Франції вийшов друком словник французької мови, який включав визначення туризму.

Отже, якщо на початку XIX ст. слово «туризм» було введено в літературний вжиток, то у реальному житті воно з'явилось і почало використовуватись, вочевидь, ще у XVIII столітті.

Пізніше, у 1838 р. вийшли друком написані відомим французьким письменником Ф. Стендалем «Спогади туриста», що дає підстави деяким дослідникам вважати Ф. Стендаля «хрещеним батьком» слова «турист».

У другій половині XIX ст. слово «туризм» увійшло до багатьох мов народів світу. В російській мові цей термін з'явився пізніше. Так, в «Энциклопедическом словаре» Брокгауза і Ефрона (1902 р.) ще не вміщено статті «туризм», а сам термін вживається лише в розділі про історію подорожей на велосипедах.

Час появи слова в літературних джерелах може не співпадати з появою слова, яке визначає і конкретизує певне суспільне явище в реальному житті суспільства.

Одним із важливих понять, які застосовуються в історії подорожей та туризму, є «гостинність». Здійснення подорожей було б неможливим, якби мандрівникам ніде було зупинитися на ночівлю та отримати харчування. Термін «гостинність» походить від давньофранцузького слова «hospise», що означає: “будинок для подорожуючих». В наш час під гостинністю розуміють сукупність засобів розміщення, харчування і розваг для туристів, а також традиції прийому гостей в різних культурах.

1.2. Основні чинники виникнення подорожей і туризму

Основними групами чинників виникнення подорожей, а загалом і туризму в суспільстві були наступні:

• соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

• економічні (розвиток економіки);

• географічні (особливості розташування країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язку між ними);

• політичні (освоєння або завоювання нових територій, перерозподіл сфер політичного впливу);

• мотиваційні (особливості свідомості людей, ментальності; тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи та інші психологічні чинники, які впливали на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певних регіонах);

науково-технічний прогрес;

екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей).

1.3. Історичні етапи розвитку туризму

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку туризму.

Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму.

Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.

Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

^ ПЕРШИЙ ЕТАП

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:

потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з’явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.

Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).

Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.

Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.

Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним.

Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням яті них транспортних засобів; з використанням тварин.

За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

пізнавальну;

економічну;

соціокультурну;

рекреаційну (або оздоровчу);

політичну;

виховну.

ДРУГИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансове вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з'являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);

туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);

створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).

з'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);

створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі.

Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення.

Для ТРЕТЬОГО ЕТАПУ розвитку туризму характерні такі риси:

туризм як галузь економіки вже існує;

швидко формується туристична індустрія;

з'являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;

офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;

розширюється географія туристичних подорожей.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується такими рисами:

значне зростання добробуту населення;

збільшення частки вільного часу;

на державному рівні встановлені обов'язкові оплачувані відпустки для працюючих;

активно функціонує та розвивається туристична індустрія;

туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;

створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;

туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;

туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.

Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.

1.4. Значення туризму для історії людства

Суспільне значення туризму полягає у тому, що:

туризм надає можливість людині краще пізнавати оточуючий світ;

туризм впливає на ціннісні орієнтації людини відносно відпочинку, що, в свою чергу, впливає на формування світогляду людини;

туризм виявляє рівень культури та добробуту суспільства;

туризм сприяє створенню оптимальної стратегії і тактики мирного співіснування націй в гуманному співтоваристві на екологічно чистій планеті.