А) "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві

Особи, майже всі щодо одної, також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!". О. Кобилянська..

У 1889-1891 pp. сім'я Кобилянських жила в селі Димні. В ньому сталася трагедія: в родині Жижиянів, яку добре знала письменниця, трапилось братовбивство.

Наслідування землі не принесло щастя молодшому брату Саві. Він вихав до Канади, але й там не знайшов долі.

б) Правдиве зображення психології людини-трудівника, життя якого невідривне від його годувальниці-землі.

- Івоніка Федорчук - батько братів - чесний і працьовитий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марійкою зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам. Це типовий буковинський селянин кінця минулого століття. "Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робучі руки. Я її не вкрав і не придбав оманою. Я й моя Марійка - ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючи її". Івоніка наділяє землю рисами живої істоти, говорить подумки з нею. Старший син Михайло - його гордість і надія. "По всіх селах навкруги немає йому пари - такий добрий", - говорить про нього літня селянка Докія.

Так само прив'язана до землі його дружина Марійка. Відмов­ляючи молодшого сина від його поведінки, мати говорить, скільки праці вкладено в землю: "Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарка ми не дотикалися. Аби я раз булочку собі купила, то й то ні!"

Письменниця майстерно змальовує ділектику людської душі:

коли батьки дізналися про смерть Михайла, люте горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їхні душі. Але ж Сава - тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна пізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе". І коли Марійка стала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убвця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина "й не кивнув пальцем на свою жінку". Вони працювали й далі, не покладаючи рук, бо "два рази в рік відбувалися величаві посмертні обіди" "за його душу..."

- Не однаковими виросли їхні сини - Михайло й Сава. Михай­ло - роботящий юнак, який любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. З образом Михайла пов'язана ще одна проблема -служба в цісарській армії, чужій, не потрібній і не зрозумілій українцям. Михайло як старший син мусив іти до армії. Це справжня велика драма, яку тяжко переживали батьки і він сам. З яким бажанням він береться до роботи на обійсті, коли приходить у відпустку. "Михайло пробув уже цілий місяць дома, увихався, як бджола, у всіх закутках господарства, і зробив із нього - як говорив Івоніка, - чисте дзеркало". Михайло любить землію і працю на ній, але людина для нього - дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частки землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не погодяться на їхній шлюб. "В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, це правда, але все-таки живуть". Але зовсім щасливим Михайло почував би себе з Анною, саме хазяйнуючи на батьківській землі.

- Сава не любить землі, цілими днями він вештався лісами і луками з рушницею, вбити пташку чи дрібну тваринку було для нього задоволенням. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не страшила його. Його прив'язаність до двоюрідної сестри бідної циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, - це теж патологічний зв'язок, заснований на гріхові й злі. Рахіра потихеньку призви­чаювала його до думки, що тільки він один мусить володіти батьківською землею, бо "що значить чоловік без землі?" Ледача злодійка Рахіра ненавидить батьків Сави і прищеплює цю ненависть і йому: "Хто тебе більше любить, як я? Вони тебе ненавидять, Саво, вони жалують тобі і кусника хліба, що береш у рот. Вони хотіли б лиш твоїх рук, твоєї праці, а більше нічого, нічого!" Вона заклинає його, ворожить, чародіє: "Тобі паде і земля через мене... Ти будеш