Розширення тематики української літератури у творі "Батько й дочка" (1893 р.) ~ оповіданні про життя донецьких шахтарів

- Тяжке становище вихідців із села на шахтах Донбасу, правдиве зображення шахтарського побуту, умов праці. '

- Загалом оповідання має оптимістичний характер. Десятирічна дівчинка Маруся і її батько Максим, учорашні селяни, три роки живуть у землянці неподалік щахти, де працює батько. З великою симпатією змальовує письменник цих простих, чесних людей, велику любов, що міцно єднає їх маленьку сім'ю. "У Максима була одна мрія. Він був безземельний, і йому здавалося, що нема більшого щастя над те, коли чоловік має клапоть свого поля. На шахти він

пішов тим, що ніяк було хазяйнувати, а якби хазяйнувати можна було, то залюбки кинув би він шахти. І ото розмовляючи одного разу так увечері, він звірив дочці свої мрії...

- Ой і гарно ж було б, Господи! - скрикує Маруся, й оченята в неї блищать".

Отак, маючи цю мрію, вони потихеньку наближались до неї;

батько щоденно працював у шахті, а Маруся господарювала, дотримувала порядку, в землянці, готувала обід ще й шиттю навчалась, щоб у своїй хаті бути батькові справжньою господинею.

Придбали поле, засіяли, та щоб купити "ще й струменту скільки, пару волів або хоч коняку", довелося Максимові ще лізти до шахти. Маруся лічила дні, от вже залишилось їх тільки шість, і в суботу татко буде вільний. І раптом страшне: шахту залило водою. Чотири дні Маруся чекає, чим закінчаться рятувальні роботи. Вона сиділа на камені біля входу до шахти і, "здавалося, то живий жаль, живий сум прийшов у тілі людському та й сів отут, на камені, нагадуючи людям про те нещастя, про те горе, яке ховалось там, глибоко попід землею, заховане, запечатане цією каламутною водою". Змучена Маруся втратила свідомість, її забрала сусідка, та наступного дня дівчинка знову була біля шахти. З дев'яти шахтарів живими залишилось четверо. Останнім підняли Марусиного батька. "Ледве ступив він на землю, - ту ж мить Марусині руки обхопили його. Припадаючи до нього, вона скрикнула:

- Татку! любий! живий!

... Удвох з Марусею вони повернулись у своє село. Тепер вони живуть у своїй хаті і господарюють щасливо". Так закінчується це просте, безхитрісне оповідання, в якому можна знайти зайві описи і пояснення, що такс шахта і т.п., але світле, щемливе почуття полишає воно, бо не про вічну "проблему батьків і дітей" ідеться в ньому, а навпаки - про злагоду, віру, потребу одне в одному, що так міцно поєднали шахтаря Максима і його гарну дочку Марусю.

4. "...Він був се|)ед нас,... його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи,'' і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків". Михайло Коцюбинський.

Тема 18. Органічне переростання громадянської теми в j особистісно-інтимну в поезії Павла Грабовського. |

"До Русі-України", "До українців", "Трудівниця", "До Н.К.С.", "Надія"