Б) Цикл "Веснянки" (15 поезій)

- Використання традиційної форми народнопоетичних пісень про весну як пору оновлення, цвітіння природи.

- Образна аналогія між оновленням природних сил і пробуджен­ням суспільної свідомості, потяг до іншого життя.

- Використання народнопоетичного паралелізму у веснянці "Гримить" (всього 2 строфи). Перша змальовує картину весняного передгроззя. Яскраві епітети, метафори створюють піднесену, схвильовану тональність.

Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить -

Гримить!

У другій строфі говориться про передгроззя, що охоплює людське суспільство. Тут панує вже зовсім інша - рішуча й вольова - інтонація, що передає впевненість поета у найблжчих змінах у людському суспільстві.

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, -Мабуть, благодатная хвиля надходить...

Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари - плідної будущини тіни, Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить! (1880 р.)

Алітерація "р" породжує звуковий образ грому.

- Молитва до рідної землі, щоб дала сили, наснаги "правді. служити, неправду палити" (поезія "Земле, моя всеплодющая мати..."). Саме вона, матір-земля, яка все породила, може дати потугу і ліричному герою поезії, і самому автору, то ж до неї він звертається зі словом-проханням, словом-закликом.

Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!. '

Чотири визначні чесноти, які, на думку поета, мають стати стрижнем його земного буття, просить ліричний герой у матері-землі: отже, сили, "щоб в бою сильшіше стояти"; "чисту любов" до людей; "огню, щоб ним слово налити"; наснагу до праці - "дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!" Це молитва української душі. В ній відбиті вагоміші риси нашої ментальності:

волелюбність, емоційність, віра в магію слова, працезадтність - вони становлять силу нації. Коли б українці частіше перечитували і вдумувались у ці Франкові рядки, то питання про чин, про концентрацію сили і волі, про їх спрямування не було б таким болісним для наших людей, а отже й усієї нації. Короткий, рубаний четвертий рядок кожної строфи надає думці особливої енергійності, активності.

- Оптимістичний настрій у веснянці "Гріє сонечко", грома­дянська трансформація образів орача й сівача.

в) Патріотичний цикл "Україна". Великий поет обстоює право рідного народу на незалежність і соборність, на власну державність.

- "Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мого рідного народу та загальнолюдським поступовим гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я, здається, не споневірився досі ніколи і не споневірюся до кінця мого життя". Іван Франка, 1914р.

Це твердження з великою емоційною силою втілене в чудовій поезії "Моя любов", що стала осердям циклу. На початку вірша поет (а в цій поезії іпостась автора і ліричного героя явно злилися) малює привабливий образ своєї великої любові.

Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою.

Цей портрет нагадує читачеві сяючий і лагідний абрис обличчя •^< і постави Божої матері, стільки в ньому краси і доброти, внутріш-j нього благородства.

Вона так гарна, а проте Так нещаслива, стільки лиха Знесла, що квилить лихо те В й кождіській пісні стиха.

Шлях життя героїні цього вірша так само стражденний, як і шлях її небесної захисниці. Він позначений муками і боріннями, в її піснях "квилить лихо", пережите на тих шляхах.

Так, це образ України - лагідної, оповитої красою і щирістю, водночас - нещасливої і стражденної.

її пізнавши, чи ж я міг Не полюбить її сердечно, Не відректися власних втіх, Щоб їй віддатись доконечно?

Це не стільки риторична фігура, як щирий вияв того, що діється! в поетовій душі. Народжений в українському селі, спізнавши красу" творчого генія свого народу і нещасливу дорогу його історії, з' юнацьких літ - пори кохання - полюбив поет свою єдину, Богом дану Батьківщину. Що б не траплялося з ним у житті, горе й терпіння (самих тільки арештів цілих три пережив Іван Франко), він ніколи не забував своєї найпершої юнацької любові-обов'язку.

А полюбивши, чи ж би міг Я божую її подобу Згубити з серця мимо всіх Терпінь і горя аж до гробу?

І хоча поет бачив довкола, які нещасливі й бідні інші народи,' котрі теж "ллють свій піт і кров" і котрих теж "гнетуть окови", він співчував їм саме в ім'я своєї найбільшої любові.

Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце Боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вмів Тебе, коханая Вкраїно!

- Заклик звільнитись від ганебного рабства й прислужництва царській Росії та Австро-У горській імперії в поезії "Не пора..", що "стає згодом національним гімном галицьких українців". А. Крушель-ницький. Цей визначний твір має відбиток того грунту, на якому створений: галицька інтелігенція кінця минулого століття поділялася на "москвофілів", що бажали слугувати російському царатові, та "народовців", котрі орієнтувались на Відень і Варшаву. Франко засвідчив, що почався новий етап національно-визвольного руху, коли на політичну арену вийшла нова, молода генерація, яка хоче жити і працювати задля рідної землі, задля України.

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара -Нам пора для України жить!

д) "Кривда стара" - то криваві сторіччя, упродовж яких Україна була роздерта між двома імперіями і їй, цій кривді, приходить край. Досить "за невігласків лить свою кров", кров козаків, вояків-українців, за інтереси корон, що обдирають "наш люд". Національне усвідомити себе як єдиний народ, згуртуватись, дійти національної згоди, до якої кликав ще Тарас Шевченко у своєму "Посланії" ("Обніміться, брати мої..."), обстоювати Україну як єдину соборну державу - от ідеал нового покоління.

Не пора, не пора, не пора В рідну хату вносити роздор! Хай пропаде незгоди проклята мара! Під Украйни єднайтесь прапор!

Вірш написано відвертими гаслами, закликами. Доба початку XX ст. - час національного піднесення в Україні - вимагала саме такої форми висловлення - енергійної й економної на слово, яка б сконцентрувала найважливіші засади творення своєї держави.

У четвертій строфі Франко розкриває зміст попередньої анафори "Не пора, не пора, не пора", перегукуючись із рефреном гімну "Ще не вмерла Україна".

Бо пора се великая єсть:

У завзятій, важкій бротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Годі шукати цю поезію у радянських виданнях творів Каменяра, її немає навіть у його 50-томнику. "Такого сильного, могутнього революційного слова, сповненого віри у визволення народу, такого

відчайдушного заклику до боротьби за його святі ідеали українська поезія до Франка не знала". (Журн. "Тернопіль". - 1992 - № 1.).

Музику до поезії створили композитор Денис Січинський, чия мелодія набула великої популярності, й український історик і композитор Микола Аркас.

- "Розвивайся ти, високий дубе" - вірш, витриманий у народно­поетичній традиції, виражає ідею національно-визвольного руху. Образ високого дуба - це символічне уособлення народу, його могутніх сил, здатних розірвати віковічні пута.

Розвивайся ти, високий дубе, Весна красна буде! Розпадуться пута віковії, Прокинуться люде. Розпадуться пута віковії, Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами Україна встане.

Продовження Шевченківських мотивів в образі матері-України, її монолозі. Слова матері звенені до дітей з проханням захистити її гідність, змінити лад у власній хаті.

Пора, діти, добра поглядіти Для власної хати, Щоб ґаздою, не слугою Перед світом стати.

г) Революційна символіка в збірці "З вершин і низин".

- Монументальні каменярі - символічні образи революціонерів, скала - символ реакції, гніту; твердий гостинець (шлях) - дорога в майбутнє (поезія "Каменярі").

- Беркут - символ хижої монархічної влади: "Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте... ненавиджу за теє, що ти цар" (поезія "Беркут").

- Вільний, власний лан - символ трудового щасливого май­буття: "І в власнім краю сам свій пан" - символ незалежності та самостійності (вірш "Наймит").

д) Поезія "Товаришам із тюрми", яка не ввійшла до збірки, -це величний і запалюючий марш-заклик, що перегукується з "Інтер­націоналом" Ежена Потьє.

Наша ціль - людське щастя і воля, Розум владний без віри основ І братерство велике, всесвітнє, Вільна праця і вільна любов!

3. "Лірична драма" "Зів'яле листя" (1896 p., друге видання 1911 p.).складається з трьох "жмутків" {розділів).

а) "Зів'яле листя" - не просто кілька "жмутків" ліричних зізнань, а й лірична драма в усіх розуміннях цього слова, драма самого Франка, а не "ліричного героя", як це намагався автор довести, випускаючи перше видання книжки". Максим Рильський. Основою до створення цих поезій стало нещасливе, неподілене кохання поета до Целіни Зигмунтовської, почуття, яке принесло йому велику радість і спопеляючі страждання.

- Темп збірки - муки розбитого серця, опромінені злеліяним у душі образом коханої.

"Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв". Михайло Коцюбинський.

- Монолог-сповідь зболеної душі - поезія "Чого являєшся мені у сні...": обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Однак художні засоби: епітети, порівняння - мають подвійне значення, вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя, "Чому уста твої німі", очі - "немов криниці дно студене", серце закоханого, "неначе перла у болоті, марніє" і т.д.

Поезія сповнена великого самозреченого почуття: "Являйся, зіронько, мені хоч в сні!"

б) Більшість поезій другого "жмутку" витримана в дусі народної творчості.

- Народнопоетична символіка в поезії "Червона калино, чого в лузі гнешся...": червона калина - молода, вродлива дівчина, дуб -могутній, дужий юнак, у вірші йдеться про складне становище жінки в Галичині, ззамкнсної у межах своєї родини, свого "лугу":

Та ти ж мене, дубе, отінив як хмара, Отінив, як хмара...

- Стиль народної пісні в поезії "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...":

поезія побудована на протиставленні краси дівчини і її погорди до закоханого. Дівчина гарна, як "з горіха зерня", та серце в неї "колюче терня", її уста "тиха молитва", а слово - "гостре, як бритва"; її усміх - то "скрута" для юнака, "буря люта". У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька, весь він перейнятий збен­теженням закоханої душі, яка ще надіється на взаємність. Покла­дений на музику композитором А. Кос-Анатольським.