Неправильно правильно. Робота аналізується за Роботу аналізують за такими такими вимогами

Робота аналізується за Роботу аналізують за такими
такими вимогами. вимогами.

14 Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом: Замовляючи проспекти у видавництві «Майдан», вони вам коштуватимуть на 30% дешевше - Замовляючи проспекти у видавництві «Майдан», ви заплатите за них на 30% менше.

Питання для самоконтролю

1.Які особливості вживання іменників?

2. Які правила утворення та використання дієслів?

3. Які правила використання дієприслівникових зворотів?

Тема Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

Синтаксис (від грец. - побудова, устрій, зв'язок) - це роз­діл граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслів­никових зворотів, непрямої мови.

Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови текс­ту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вжива­ються і прості, і складні за структурою. У складносурядних реченнях сполучники, які врегульовують ці зв'язки, єднають (/ (й), та (у значенні і), не тільки...а й), зіставляють, протиставляють (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак), роз­діляють (або, чи, хоч), у складнопідрядних відтворюють різноманітні змістові відношення: причинові, наслідкові, умовні, допустові, озна­чальні, місця, часу, мети (через те що, оскільки, якщо...то, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після того як, коли, який) та ін. Реалізація усієї системи цих зв'язків робить мовлення логічно довер­шеним, чітким, послідовним, несуперечливим.

Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які до­помагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалось та ін.), початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з початковими "канцелярськими прийменни­ками" (у зв 'язку з, відповідно до, незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменни­ків. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозна­чність, надають документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліп­шити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.

У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Роз­щеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати -висловити подяку, погодитись - висловити зго­ду, шукати — здійснювати пошук, перевірити — провести перевірку, сумніватися — виявити сумнів, рекомендувати — надати рекоменда­ції, пояснювати - дати пояснення. Переваги їхнього використання у діловому мовленні узагальнюють так:

а) не всі словосполучення "дієслово+іменник" мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б)"дієслово+іменник" та відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію - оперувати, зробити огляд — оглянути, проводи­ти змагання - змагатися, надати допомогу - допомагати;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує
на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.:
давати - надавати, вести - проводити, проводити — здійснювати;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно
кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.:
наїхати - зробити наїзд, переговорити з кимось - вести переговори;

д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.:
надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;

е) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація
в цьому випадку не втрачається.

Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зро­стання та ін.

Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци. Обов'язковою умо­вою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійсню­вати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи...; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму.

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безосо­бові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструк­ціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійс­нення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію (Оплата гарантується), активний - коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу актив­ним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.

Порядок слів у реченні

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів ре­чення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовле­ний граматичною будовою мови, закріплений літературною традиці­єю. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

• підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід'ємною озна­кою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал - основні фактори виробництва;

• узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, по­рядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним сло­вом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Націо­нальні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

* неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною фор­мою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного сло­ва: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

• додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

• обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996 рр. сут­тєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська еко­номічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

* місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і сло­восполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи;

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше -надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповне­ний світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість викорис­тання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов 'язані вищі навчальні заклади. безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметнико­вий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможли­вою, а саме:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один
від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.:
Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумов-
лює слово;

б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько - лікар (Лі-
кар—мій батько); Його мрія —літати (Літати — його мрія); Вчитися - це шукати (Шукати - це вчитися).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання ува­ги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

Координація присудка з підметом

Діловий стиль вимагає особливої чіткості в погодженні головних членів речення - підмета й присудка. Підмет у діловому тексті часто виражається цілісним за значенням сполученням слів, тому виника­ють варіанти погодження присудка з підметом. В одному випадку пе­реважає погодження за змістом, в іншому - за формою. Розгляньмо особливості координації присудка з підметом докладніше.

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується
на одиницю (21,71,161 тощо), то присудок ставиться у формі однини:
21 студент склав залік; 161 делегат зареєструвався на конференції;

Якщо перед підметом стоять займенники-означення у формі мно­жини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у мно­жині: Усі 31 учень вибігли в коридор.

2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чо-
тири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідом­ленню надається безособового характеру, напр.: Було звільнено три працівники.

3. При підметах із числівниками відп'ятії і більше (сто двадцять
робітників, дев 'ятнадцять депутатів, п 'ять підприємств тощо) при-
судок може стояти і в однині, і в множині:

а) однина свідчить про цілісність, внутрішню нерозчленованість
предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії (Сімдесят шість
студентів взяло участь у конкурсі „Найкращий студент року "); при-
судок в однині стосується підмета-назви неістоти (П'ять яблунь цього
року добре уродило); форму однини зумовлює присудок у препозиції
(Прибуло ще десять делегатів); присудок в однині буде тоді, коли скла-
дений підмет означає часовий відрізок - вік людини, кількість років,
годин (Минуло двадцять років);

б) множина свідчить про активність дії (Кілька бійців стійко три-
мали оборону); самостійність дії (Шість аспірантів склали іспит до-
строково); присудок стоїть у постпозиції (Шість учасників пленуму
дали прес-конференцію). Якщо до складу підмета входять збірні чис-
лівники (двоє, троє, четверо, п 'ятеро та ін.), то можливі обидві фор-
ми присудка (Двоє студентів прийшли /Двоє студентів прийшло).

4. Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, ба­гато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка фор­ми однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декіль­ка учасників конференції виступило на пленарному засіданні). Мно­жина вживається тоді, коли підмет чи присудок - однорідні члени (Чимало приватних засновників і потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат) або коли підмет і прису­док відділені підрядним реченням (Частина осіб, які мають почат­ковий рівень підготовки, розпочинають навчання; Багато фірм, які володіють достатніми інвестиційними ресурсами, досяглії комер­ційного успіху).

5. При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполучен­ням Іменника у називному відмінку з іменником в орудному відмінку, присудок ставиться у множині, якщо вказує на рівність двох осіб (Сту­денти з викладачами добре підготувалися до зустрічі відомого науков­ця). Однак, якщо іменник в орудному відмінку супроводить називний, є додатком, тоді присудок узгоджується лише з простим підметом в однині (Він із сестрою пішов до тітки).

6. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися).

7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок вживається в однині (Дехто з присутніх учас­ті у голосуванні не брав).

8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменни­ком іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву). Прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом - ширше, родове (Музей-садиба письменника відкрився торік; Виставка-про-даж була влаштована у Палаці мистецтв).

9. Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою, присудок узгоджують із загальною, родовою назвою (Банк „Надра " /Банк „Мрія " /Банк „Інтелект " оголосив про збільшення видів по­слуг). У разі відсутності родового поняття, якщо умовна назва відмі­нювана, присудок узгоджується з нею граматично - за родом, чис­лом („Аваль" надав кредити), якщо вона невідмінювана, то прису­док узгоджується з відсутнім родовим поняттям, напр.: „ІНКО" запропонував нові послуги.

10. Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується
на граматичний рід ключового слова (УНІАН (агентство) оголосило
про прес-конференцію; ЛНУ (університет) був заснований 1661 року).
Якщо абревіатури морфологізувалися як іменники, присудок узгоджу-
ється з їхніми граматичними ознаками роду, числа (ВАК (Вища атеста-
ційна комісія) прийняв ухвалу).

Тема Загальні вимоги до складання документів.

План

1. Поняття про документ. Класифікація документів

2. Основні реквізити документа

3. Вимоги до тексту документа

Документ — це матеріальний об'єкт, що містить у за­фіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному по­рядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу'.

Класифікація документів

Види документів визначають за такими ознаками:

найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службовізаписки, інструкції, протоколи та ін.;

походженням — службові (офіційні) й особистій

• службові документи створюються організаціями, підпри­ємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в установленому порядку;

• особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності;

місцем виникнення — внутрішні та зовнішні:

• внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено;

• зовнішні є результатом спілкування установи з іншими ус­тановами чи організаціями;

призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інфор­маційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо осо­бового складу;

напрямком — вхідні й вихідні;

формою — стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні):

• стандартні — це документи, які мають однакову формутазаповнюються в певній послідовності й за суворо визна­ченими правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення);

• індивідуальні документи створюються в кожному конкрет­ному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друку­ють або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви);

строками виконання — звичайні безстрокові, термінові й ду­же термінові:

• звичайні безстрокові — це такі, які виконуються в порядку загальної черги;

• термінові — зі встановленим строком виконання. До них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма);

• дуже термінові документи з позначенням «дуже терміново»;

ступенем гласності — секретні й несекретні (для службового користування). Секретні документи мають угорі праворуч позначку «Секретно». Розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної відповідальності;

стадіями створення — оригінали, копії й виписки:

• оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою;

• копія — це точне відтворення оригіналу. На копії докумен­та обов'язково робиться помітка «Копія» вгорі праворуч. Листуючись з підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди залишають потрібні для довідок копії. Такі копії звуться відпуском. Оригінал і копія мають однакову юридичну силу;

• за потреби відтворити не весь документ, а лише його час­тину, робиться виписка (витяг);

• якщо документ загублено, видається його другий примір­ник — дублікат. Юридичне оригінал і дублікат рівноцінні;

складністю — прості (односкладові) й складні;

строками зберігання — постійного, тривалого (понад 10 ро­ків) і тимчасового (до 10 років) зберігання;

технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;

носієм інформації — оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці.

Основні реквізити документа

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Формуляр-зразок — це модель побудови однотипних документів. Він передбачає такі реквізити таїх розташування в організаційно-розпорядчих документах:

1) державний герб;

2) емблема організації чи підприємства;

3) зображення державних нагород;

4) код установи, організації, підприємства;

5) код форми документа;

6) назва міністерства або відомства (вищої організації або за­мовника);

7) повна назва організації, установи чи підприємства — автора

документа;

8) назва структурного підрозділу;

9) індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку;

10) назва виду документа;

11) дата;

12) індекс;

13) посилання на індекс та дату вхідного документа;

14) місце складання або видання;

15) гриф обмеження доступу до документа;

16) адресат;

17) гриф затвердження;

18) резолюція;

19) заголовок до тексту;

20) відмітка про контроль;

21) текст;

22) відмітка про наявність додатка:

23) підпис;

24) гриф узгодження;

25)візи;

26) печатка;

27) відмітка про засвідчення копій;

28) прізвище виконавця та номер його телефону;

29) відмітка про виконання документа й направлення його до справи;

30) відмітка про перенесення відомостей на машинний носій;

31) відмітка про надходження.

Розрізняють два основні види формулярів — з поздовжнім і кутовим розміщенням реквізитів. У різних типах документів склад реквізитів неоднаковий. Він залежить від змісту, призначення і способу обробки документа. Кожному реквізиту відведене певне місце. Це робить документи зручними для зорового сприйняття, спрощує їх опрацювання.

Для документів з високим рівнем стандартизації друкарським або іншим способом виготовляють бланки, які містять трафаретний текст.

Бланк — це друкована стандартна форма документа з рекві­зитами, що містять постійну інформацію. Бланки заповнюють кон­кретними відомостями. Найпоширенішими є бланки актів, довідок, наказів, протоколів, листів.