Закон задоволення 4 страница

Питання для самоконтролю

1. Що таке термін?

2. Які види термінологічних словників існують?

3. Які словники були створені у ІІ половині ХХ ст..?

Тема Багатозначні слова і контекст. Синонімічний вибір слова. Пароніми та омоніми у мові фаху

Властивість слова вживатися у різних значеннях називається багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних. У “Словнику української мови” в 11 томах, у реєстрі якого 134058 слів, до більшості з них подані найповніші їхні значення. Наприклад, до прикметника добрий – 9 значень, іменника ряд – 12 значень, займенника той – 11, дієслова сіяти – 8. У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, а решта – переносні. Кожне значення слова встановлюється у реченні або у словосполученні.

Синоніми – це слова, відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий – видатний – славетний – знаменитий);

2) стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити – мовити – пророчити – ректи – верзти);

3) абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство – лінгвістика; століття – сторіччя).

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Пароніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки –ся.

Наприклад: адрес – письмове привітання на честь ювілею тощо;

Адреса – напис на конверті, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.

Омоніми – це слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Омоніми бувають:

1) лексичні – це слова тотожні за написанням у всіх граматичних формах (коса – сільськогосподарське знаряддя, вузька намивна смуга суходолу в морі);

2) граматичні (омоформи) – це слова, що збігаються за звучанням і написанням лише в окремих граматичних формах (коса – іменник; коса (лінія) – прикметник);

3) фонетичні (омофони) – це слова, що збігаються тільки за звучанням, а пишуться неоднаково (мріяти -–мрія ти);

4) омографи – це слова, що збігаються за написанням, але розрізняються за значенням і наголосом (мука – мука).

Омонімію слід відрізняти від багатозначності.

Тема Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

План

1. Поняття абревіатури

2. Класифікація абревіатур

3. Правила скорочування слів

Абревіатура (італ. від лат. - скорочую) - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою озна­кою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та - як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом на­бувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функ­ціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність.

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалеж-
них Держав; МЗС - Міністерство закордонню; справ;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа
кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук;

2 Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного на­йменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговель­ний представник),

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсес­тра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Творення складно скорочених слів мусить відповідати таким вимо­гам:

а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування;

б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові;

в) відповіда­ти нормам українського правопису.

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному по­літичному житті українського суспільства, мова запозичила в гото­вому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО — Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостій­ні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінни­ми або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого сло­восполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В ін­ших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною части­ною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчують­ся на приголосний.

Відмінюються абревіатури:

1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної фор­ми іменника, напр.: педінститут, медсестра, за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу;

1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування, напр.: нардеп, жек, загс; за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовніш­ньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твер­дої групи;

Не відмінюються абревіатури:

1) у яких другий елемент має форму непрямого відмінка, напр.: з авканцелярії, комроти, начштабу;

2) ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни, напр.: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна пе­ревірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є слова­ми, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних ско­рочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні ско­рочення є декількох типів:

- крапкові (їм., див., с, м.);

- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошо­вих одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,
р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,
зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;
є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумі­лими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі пра­вила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятка­ми - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з докумен­тами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис­ток., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. - роки; не можна ско­рочувати імена та імена по батькові (/.— Іван, М. - Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Питання для самоконтролю

1. Що таке абревіатура?

2. Яка класифікація абревіатур?

3. Як відмінюються абревіатури?

4. Які стандартні графічні скорочення Вам відомі? Запишіть 10 слів.

5. Які правила використання скорочених слів?

Тема Особливості використання граматичних форм іменників, прикметників

Іменник

Слід пам’ятати, що:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним іменникам книжного походження: звершення, маркетинг, лабораторія, прецедент.

Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного сти­лю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою осно­вою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальни­ми конструкціями. Анонімка – анонімний лист, сотняга - сотня, злодюжка – злодій, авто - автомобіль

2. Написання іменників на означення статусу, професії, поса­ди, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

викладачка хімії - викладач хімії

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенни­ки та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, уче­ниця та ін.

Примітки: 1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, по­коївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

2. Рахівниця — прилад для лічби (не фах).

3. Збірні іменники, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тва­рин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студентство – студенти, професура - професори

б)сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додат­кових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад: заводчани – працівники заводу, городяни – мешканці міста

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:

знавцю, колего, товаришу, директоре, завідувачу, голово

Увага! Прізвища у звертаннях іноді можуть мати також форму Н. відмінка.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення. На сходах стояв дипломат. - На сходах стояв невеликий металевий дипломат. - На сходах стояв сивий дипломат.

6. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числів­ником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з при­йменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, наприклад: У наступному році...-Наступного року...

Але у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці)

7. Для іменників чоловічого роду II відміни в Зн. відмінку однини нульового закінчення: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад:

придбали нову шкіряну мебель придбали нові шкіряні меблі
9.Пам'ятати, що:

—кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продук­тивність підприємства збільшилась у два з полови­ ною рази. Якщо дробовий числівник виражений десят­ковим дробом, то маємо форму раза. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;

—в Ор. відмінку множини іменників II відміни та мно­жинних іменників слід використовувати лише закін­чення -ами (-еми), -има, наприклад:

з п'ятьма колісьми- із п'ятьма колес ами

— одиниці виміру мають паралельну форму в Р. Відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів .
Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибува­ли мінеральні добрива, машинні масла.

А ле: Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числів­ники, а іменники кінець, початок;

—не можна відмінювати неживі предмети як живі істо­ти, наприклад:

використовували потужних КрАЗів і МАЗів - використовували потужні КрАЗи й МАЗи

10. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним імен­никам, наприклад:

допомагати падати допомогу

II. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати повинен стояти в 3. відмінку, а не в Д., наприклад: сповістити інженерові - сповістити інженера

12. Уживання низки дієслів пов'язано з іменником, який повинен стояти в Р.,

а не в 3. чи Д. відмінку, наприклад: зазнати біду - зазнати біди