ТЕМА 1.4. Судження (2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): поглиблення та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю використання судження як форми мислення та пізнання в сфері права.

Розвивальна:: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок аналізу використання суджень в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття:: судження, суб'єкт судження, хибність судження, істинність судження, складні судження, умови істинності складних суджень.

ПЛАН

1.Складні судження (порядок утворення та табличне визначення умов істинності).

2.Можливості використання умов істинності складних суджень в процесах кваліфікації злочинів.

Головні положення лекційних питань (огляд).

1.Складні судження (порядок утворення та табличне визначення умов істинності).

Складними називають висловлювання, що створюються з декількох простих за допомогою певних логічних операцій — кон'юнкції, диз'юнкції, імплікації, еквівалентності, заперечення. Мовними виразами цих операцій є сполучники "і", "а", "а також", "або", "якщо, то", "якщо і тільки якщо, то", "неправильно, що" та ін.

Заперечення, його умови істинності

Розглянемо два простих висловлювання:

1. «Київ розташований на Дніпрі».

2. «Невірно, що Київ розташований на Дніпрі».

Позначимо перше висловлювання пропозиційною змінною А, тоді друге висловлювання можна символічно записати як ~А («Невірно, що А»).

Перше з цих двох висловлювань буде істинним, тобто воно відповідає дійсності. Друге висловлювання навпаки, буде хибним, бо в ньому заперечується той факт, який виражено у першому висловлюванні.

Дамо тепер визначення логічного сполучника «заперечення».

Заперечення - це логічний сполучник, який перетворює істинне висловлювання на хибне, а хибне — на істинне.

Ці факти виражаються в таблиці істинності заперечення таким чином:

~A А

1. 1 0

2. 0 1

Кон'юнкція, її умови істинності

Розглянемо таке висловлювання:

«На вулиці холодно і йде дощ». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «На вулиці холодно»;

(2) «На вулиці йде дощ».

Його формулу можна записати так: А /\ В (читається «А і В»). Це висловлювання буде істинним лише тоді, коли обидва простих висловлювання, що входять до його складу, будуть істинними, тобто, якщо на вулиці дійсно холодно і йде дощ (див. нижче 4-ту логічну ситуацію таблиці).

Дамо тепер визначення логічного сполучника «кон'юнкція».

Кон'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тому випадку, коли всі його складники будуть істинними. В усіх інших випадках цей логічний сполучник буде хибним.

Ці факти виражаються в таблиці істинності кон'юнкції таким чином:

А, В А /\ В

1. 1 0 0

2. 0 0 0

3. 0 1 0

4. 1 1 1

Диз'юнкція, її умови істинності

У межах класичної логіки розрізняють слабку (нестрогу) диз'юнкцію і сильну (строгу) диз'юнкцію.

Слабка (нестрога) диз'юнкція

Розглянемо таке висловлювання:

«Ця людина — юрист або спортсмен». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Ця людина - юрист»; (2) «Ця людина - спортсмен».

Його формула може бути записана як: А V В (читається «А a6o В»). Це висловлювання може бути оцінене як істинне лише у тих випадках, коли:

- ця людина є і юристом, і спортсменом;

- ця людина є юристом, але не є спортсменом;

- ця людина не є юристом, але є спортсменом. Хибним це складне висловлювання буде лише тоді, коли ця людина не є ані юристом, ані спортсменом.

Слабка (нестрога) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним при істинному значенні хоча б одної змінної (це перша, третя і четверта логічні ситуації таблиці).

A В А \/ В

1. 1 0 1

2. 0 0 0

3. 0 1 1

4. 1 1 1

Сильна (строга) диз’юнкція

На відміну від слабкої (нестрогої) диз'юнкції сильна (строга) диз'юнкція передбачає використання сполучника «або» в строго розмежувальному смислі — «А або В, але не обидва разом». Для неї в логіці висловлювань вводиться новий символ — «V».

Розглянемо таке висловлювання: «Ця людина народилася в Києві або Львові». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

1. «Ця людина народилася в Києві»; 2. «Ця людина народилася у Львові».

Його формула може бути записана як: А V В (читається «або А, або В»).

Сильна (строга) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним при істинному значенні тільки одної змінної..

А В A \/ В

1. 1 0 1

2. 0 0 0

3. 0 1 1

4. 1 1 0

Розглянемо висловлювання «Якщо робітники поліпшать якість роботи, то вони отримають премію».

Це складне висловлювання (імплікація), складається з двох простих:

1. «Робітники поліпшать якість роботи»; 2. «Вони отримають премію».

Його формула може бути записана як: А → В (читається «Якщо А, то В»).

Імплікація — це логічний сполучник, який буде хибним при істинному першому висловлюванні (антецеденту) і хибному другому висловлюванні (консеквенту).

А В А → В

1. 1 0 0

2. 0 0 1

3. 0 1 1

4. 1 1 1

В нашому прикладі імплікація буде хибною в першій логічній ситуації.

Еквіваленція, її умови істинності

Розглянемо висловлювання «Робітники отримають премію тоді і тільки тоді, коли вони поліпшать якість продукції».

Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Робітники отримають премію»;

(2) «Вони поліпшать якість продукції».

Його формула може бути записана таким чином: А ↔ В (читається «А тоді і тільки тоді, коли В»).

Еквіваленція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тих випадках, коли значення його змінних співпадають.

A В А ↔ В

1. 1 0 0

2. 0 0 1

3. 0 1 0

4. 1 1 1

В нашому прикладі істинними будуть друга і четверта логічні ситуації.

2. Можливості використання умов істинності складних суджень в процесах кваліфікації злочинів.

Знання визначень логічних сполучників та вміння виявляти логічну форму того чи іншого правового закону може значно допомогти юристам.

Для того, щоб провести логічний аналіз складного висловлювання, що входить до складу певного правового документа, необхідно зробити такі кроки:

1) виявити усі прості висловлювання, що складають складне, позначити їх відповідними змінними;

2) з'ясувати граматичні сполучники і знаки пунктуації, які

поєднують прості висловлювання. Виходячи зі змісту правового документа виявити, які логічні сполучники їм відповідають. Позначити їх відповідними символами;

3) визначити логічну форму висловлювання, що розглядається.

Наведемо у зв'язку з цим декілька прикладів логічного аналізу статей КК України. Для цього розглянемо статтю 296 «Хуліганство» КК України. У диспозиції цієї статті стверджується: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, карається».

1. З точки зору логіки це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, карається»;

(2) «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується винятковим цинізмом, карається».

2. Ці два простих висловлювання поєднуються граматичним сполучником «чи», аналогом якого в пропозиційній логіці є логічний сполучник «диз'юнкція». Причому тут мається на увазі слабка (нестрога) диз'юнкція, яка за визначенням може бути істинною при істинному значенні хоча б одної змінної (див. визначення даного виду висловлювання). В суто юридичному смислі це означає, що людина, котра скоїла таку дію, може нести кримінальну відповідальность у випадках:

- коли її дії одночасно характеризувалися особливою зухвалістю і винятковим цинізмом;

- коли її дії характеризувалися тільки особливою зухвалістю;

- коли її дії характеризувалися тільки винятковим цинізмом.

3. Логічна форма висловлювання, що розглядалося, має

вигляд: А V В.

Змістовий модуль 2.

Логічні основи доказового і пошукового мислення та пізнання

лекційне заняття №6

ТЕМА 2.1. Умовивід (2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): поглиблення та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю міркувань як форми мислення та пізнання в сфері права.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок аналізу міркуваньяк форми мислення в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття: умовивід, дедуктивні умовиводи, недедуктивні умовиводи, доказові і правдоподібні умовиводи, логічне слідування висновка із засновників, слідування висновка із засновників шляхом використання результатів емпіричного пізнання.

П Л А Н

1.Умовивід як форма мислення і пізнання. Структура умовиводів. Поняття слідування висновка із засновків (логічне слідування і слідування шляхом використання результатів емпіричного пізнання).

2.Види умовиводів. Дедуктивні доказові і правдоподібні умовиводи. Недедуктивні доказові і правдоподібні умовиводи (індукція та аналогія).

ЛІТЕРАТУРА

(література до лекційних занять №6 і №7)

Базова література

1.Жеребкін В.Є. Логіка. – Х., 1996.

2 Ивин А.А. Основы теории аргументации. − М., 1997.

3.Ивин А. А. Логика для юристов. – М., 2005.

4.Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1998.

5.Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. 3-тє вид. перероб. та доп. – К., 2012.

6.Логіка: словник-довідник /авт.- уклад. М.Г. Тофтул. − К., 2012.

7.Логіка: Хрестоматія /Авт.- упор. С.Д. Цалін. - Х., 2006.

8.Логический словарь: ДЕФОРТ /Под ред.. А.А. Ивина. – М., 1994.

9. Переверзев В.Н., Логистика: Справочная книга по логике. – М., 1995.

10. Тягло А.В. Логика с элементами критического мышления. Материалы к курсу лекцій по логике для юристов. - Х., 1999.

11.Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. – К., 2005.

12.Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

13. Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К., 2007.

Додаткова література

1.Ишмуратов А.Т. Логический анализ практических рассуждений -

К., 1987.

2.Кайберг Г. Вероятность и индуктивная логика. - М., 1978.

3.Маяцкий Ф.О. Необходимые (дедуктивные) умозаключения и их роль в следственной и оперативно-розыскной работе. - Кишинев, 1974.

4.Серебрянников О.Ф.Бродский И. Н. Дедуктивные умозаклю­чения - М.,1969.

5.Уемов А. И. Логические ошибки. Как они мешают правильно

мыслить. - М., 1958.

Головні положення лекційних питань (огляд).

1.Судження як форма мислення та пізнання

Головні положення лекційних питань (огляд).

1.Умовивід як форма мислення і пізнання. Структура умовиводів. Поняття слідування висновка із засновків (логічне слідування і слідування шляхом використання результатів емпіричного пізнання).

Умовивід є формою мислення (міркувань), яка дозволяє встановлювати нові зв’язки між предметами і їх ознаками на основі вже відомих.

Теорія умовиводу на даний час є достатньо розробленою частиною сучасної формальної логіки. Умовивід має структуру:

- засновок – судження, котре представляє вже відомі зв’язки;

- висновок – судження, котре виражає нові зв’язки на підставі відомих;

- логічна основа переходу від засновків до висновку.

Висновок буде істинним за наявності двох необхідних умов:

1. Якщо посилки істинні за змістом.

2. Якщо умовивід правильний за своєю будовою (критерій формальної правильності).

Наприклад:

Засновок 1.Всі митці тонко відчувають природу;

Засновок 2. Левітан – митець.

Висновок: Левітан тонко відчував природу.

У цьому умовиводі обидві посилки істинні, він побудований правильно і є цілком істинним.

Навпаки, висновок може бути хибним, якщо:

1. Хоча б одна з посилок хибна;

2. Побудова умовиводу не є правильною.

Наприклад:

Засновок 1. Всі свідки правдиві

Засновок 2. Захаров – свідок

Висновок: Захаров – правдивий

У цьому умовиводі один з засновків є хибним. Висновок, відповідно, істинним не буде.

2.Види умовиводів. Дедуктивні доказові і правдоподібні умовиводи. Недедуктивні доказові і правдоподібні умовиводи (індукція та аналогія).

Класична логіка розрізняє:

1. Дедуктивні безпосередні умовиводи – висновок слідує лише з одного засновку. Наприклад, “Петров викликаний до суду в якості свідка, тому він повинен давати свідчення”.

2. Дедуктивні опосередковані – висновок слідує з декількох засновків: “Всі рідини пружні. Ртуть – рідина (за звичайних умов). Отже, ртуть має пружність”;

Дедуктивні – рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку (Всі люди смертні. Сократ – людина. Отже, Сократ – смертний); Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми – висновок базується на двох засновках, які є судженнями і зв’язані спільним для них поняттям (середнім терміном в теорії силогізму): Всі юристи діють на підставі права. Суддя – юрист. Отже, суддя діє на підставі права. Крім силогізмів виділяють також умовні і розподільні умовиводи;

3. Індуктивні - рух думки йде від суджень про одиничні часткові випадки до суджень з узагальненням про дані випадки: (Україна – країна Європи. Греція - країна Європи. Отже, вони - країни Європи);

4. Традуктивні (за аналогією) - рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. В них висновки мають ймовірний характер: (На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Ось чому можливо, що на Марсі є життя).

лекційне заняття №7

ТЕМА 2.1. Умовивід (2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): поглиблення та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю міркувань як форми мислення та пізнання в сфері права.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок аналізу міркуваньяк форми мислення в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття: умовивід, дедуктивні умовиводи, недедуктивні умовиводи, доказові і правдоподібні умовиводи, логічне слідування висновка із засновників, слідування висновка із засновників шляхом використання результатів емпіричного пізнання.

П Л А Н

1. Визначення логічного слідування в термінах істинності. Логічна коректність умовиводів.

2. Контроль логічної коректності і надійності умовиводів методом повних таблиць істинності в класичній логіці висловлювань.

1. Визначення логічного слідування в термінах істинності. Логічна коректність умовиводів. Контроль логічної коректності умовиводів методом повних таблиць істинності в класичній логіці висловлювань.

В класичній логіці існують засоби контролю логічного слідування висновків із засновків. Загальне правило полягає в тому, що при істинних засновках істинним повинен бути і висновок. Тим самим виключається ситуація, при якій засновки істинні, а висновок – хибний.

Розглянемо речення «Якщо людина не знає закону, то вона не звільняється від відповідальності. Людина знає закон. Отже вона звільняється від відповідальності». Перетворимо його в в формульний вираз логіки висловлювань: (~A ® ~ В), А Þ В)

(~A ® ~ В), А Þ В)

1. 1 0 0 0 1

2. 0 1 0 1 1

3. 0 1 1 10

4. 1 1 1 0 0

2.Контроль логічної коректності і надійності умовиводів методом повних таблиць істинності в класичній логіці висловлювань.

Використовуючи повну таблицю істинності встановлюємо, що в 3-тій строчці перший і другий засновки істинні, а висновок хибний (див. підкреслені значення істинності вказаної строчки). Ця ситуація являється порушенням головного правила логічного слідування висновка із засновків, яке визначається семантично в термінах істинності. Отже, наведений змістовний приклад умовиводу являється неправильним, в ньому відсутнє логічне слідування. Хоча інтуітивно здається, що воно існує. В цьому і полягає відмінність логічного аналізу міркувань від любого іншого.

Більш широкі вимоги до відношення логічного слідування полягають

в тому щоб сама схема умовиводу мала правильну структуру (це особливо важливо для умовиводів логіки предикатів, до якої відносяться категоричні силогізми).

лекційне заняття №8

ТЕМА 2.2. ЛОГІЧНІ ОСНОВИ АРГУМЕНТАЦІЇ (2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): засвоєння та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю міркувань як форми мислення та пізнання при здійсненні процесів аргументування в сфері права.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок аргументування в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття: аргументація, теза, аргументи, демонстрація як умовивід.

П Л А Н

1.Аргументація як операція доведення та спростування. Структура аргументації.

2.Доказова та недоказова аргументація. Види прямої і побічної аргументації. Аргументація в праві.

3.Правила аргументації в відношенні тези, аргументів та демонстрації.

ЛІТЕРАТУРА

Базова література

1.Жеребкін В.Є. Логіка. – Х., 1996.

2 Ивин А.А. Основы теории аргументации. − М., 1997.

3.Ивин А. А. Логика для юристов. – М., 2005.

4.Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1998.

5.Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. 3-тє вид. перероб. та доп. – К., 2012.

6.Логіка: словник-довідник /авт.- уклад. М.Г. Тофтул. − К., 2012.

7.Логіка: Хрестоматія /Авт.- упор. С.Д. Цалін. - Х., 2006.

8.Логический словарь: ДЕФОРТ /Под ред.. А.А. Ивина. – М., 1994.

9. Переверзев В.Н., Логистика: Справочная книга по логике. – М., 1995.

10. Тягло А.В. Логика с элементами критического мышления. Материалы к курсу лекцій по логике для юристов. - Х., 1999.

11.Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. – К., 2005.

12.Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

13. Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К., 2007.

Додаткова література

1.Алексеев А.А. Аргументация, познание, общение. - М., 1981.

2.Звягинцев А.И. Правовая аргументация: логический анализ при­роды и структуры практического аргумента //Сборник материалов научно-методической конференции "Актуальные проблемы подго­товки специалистов для системы МВД". - Луганск, 1996.

3.Ишмуратов А.Т. Логический анализ практических рассуждений -

К., 1987.

4.Поварнин П.И. Спор. О теории и практике спора //Вопросы

философии. - 1990. -№3.

5.Слемнев М.А., Васильков В.Н. Диалектика спора. - Минск, 1990.

6.Стешов А.В. Как победить в споре. - Л., 1991.

Головні положення лекційних питань (огляд).

1 .Аргументація як операція доведення та спростування. Структура аргументації.

Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обгрунтування може здійснюватися різними способами:

- положення можуть бути обгрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо).Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;

- обгрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обгрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.

У структурі аргументації такого типу відрізняють:

1. тезу;

2. аргументи;

3. форму (схему).

Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати.

Аргументи — це твердження, за допомогою яких обгрунтовується теза.

Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Аргументація за формою може бути:

- дедуктивною;

- недедуктивною (правдоподібною).

Дедуктивна аргументація — це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань.

Дедуктивна аргументація, як правило, будується на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вам вдалося дедуктивно обгрунтувати тезу, то вона набуває такого ж статусу достовірності, як і аргументи, з яких вона виводиться.

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — це аргументація, яка будується за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Характерною рисою правдоподібної аргументації є те, що теза тут завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність аргументів в такій аргументації ще не гарантує істинності тези, при детальнішому аналізі вона може виявитися хибною.

Розглянемо таку аргументацію. «Усі сини спадкоємця є його нащадками; усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку; отже, всі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Теза — «Усі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Аргументи — «Усі сини спадкоємця є його нащадками»; «Усі нащадки спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

Форма (схема) — дедуктивна аргументація.

2.Доказова та недоказова аргументація. Види прямої і побічної аргументації.

Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку — достовірне твердження.

Слід зазначити, що термін «доведення» у логіці й у праві має зовсім різні значення.

Якщо в логіці «доведення» — це процес встановлення істинності тези логічними засобами, то в процесуальному праві цей термін застосовується, принаймні, у двох основних значеннях:

1. для позначення фактичних обставин, які фіксують суттєві характеристики кримінальної або цивільної справи (наприклад, погроза обвинуваченого на адресу потерпілого; сліди, які були залишені на місці вчинення злочину тощо);

2. для позначення витоків інформації про фактичні обставини, що стосуються справи (наприклад, заяви свідків, письмові документи тощо).

Однак вимога обгрунтованості, доказовості висуваєтья також і до судочинства: судове рішення з кримінальної або цивільної справи вважатиметься правочинним, якщо воно отримало всебічне і об'єктивне обгрунтування в ході судового розгляду. Застосування з цією метою логічних доведень є в деяких випадках дуже ефективним засобом.

Іншим видом аргументації є недоказова аргументація.

Виділяють три види недоказової аргументації:

- перший вид. істинність аргументів, зокрема, деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи або деякі з них не є достовірними твердженнями, форма аргументації — дедуктивне міркування; теза - правдоподібне твердження.

- другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність уже встановлена; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження.

- третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне)міркування; теза — правдоподібне твердження.

3.Правила аргументації в відношенні тези, аргументів та демонстрації.

Аргументуючи чи критикуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації та критики.

Відповідно до структури аргументації та критики розрізняють три види правил:

1. правила щодо тези;

2. правила щодо аргументів;

3. правила щодо форми аргументації (демонстрації).

лекційне заняття №9

ТЕМА 2.3. ЛОГІКА ПОБУДОВИ І ПЕРЕВІРКИ ВЕРСІЙ (2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): засвоєння та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю міркувань як форми мислення та пізнання при здійсненні процесів побудови та перевірки версій в сфері права.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок будувати та перевіряти версії в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття: гіпотеза і версія, достовірне знання, проблематичне (правдоподібне) знання, структура версій, побудова версій, перевірка версій (доведення та спростування версій).

ПЛАН

1.Поняття гіпотези і версії та їх структури.

2.Логічні засади висування та перевірки версій.

ЛІТЕРАТУРА

Базова література

1.Жеребкін В.Є. Логіка. – Х., 1996.

2 Ивин А.А. Основы теории аргументации. − М., 1997.

3.Ивин А. А. Логика для юристов. – М., 2005.

4.Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1998.

5.Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. 3-тє вид. перероб. та доп. – К., 2012.

6.Логіка: словник-довідник /авт.- уклад. М.Г. Тофтул. − К., 2012.

7.Логіка: Хрестоматія /Авт.- упор. С.Д. Цалін. - Х., 2006.

8.Логический словарь: ДЕФОРТ /Под ред.. А.А. Ивина. – М., 1994.

9. Переверзев В.Н., Логистика: Справочная книга по логике. – М., 1995.

10. Тягло А.В. Логика с элементами критического мышления. Материалы к курсу лекцій по логике для юристов. - Х., 1999.

11.Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. – К., 2005.

12.Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

13. Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К., 2007.

Додаткова література

1.Меркулов И.П. Гипотетико-дедуктивная модель и развитие научного знания: проблемы и перспективы метолологического анализа. М., 1980.

2.Меркулов И.П. Метод гипотез в истории научного познания. -

М., 1984.

3.Пещак Я. Следственные версии. - М.,1976

Головні положення лекційних питань (огляд).

1.Поняття гіпотези і версії та їх структури.

Гіпотезою називається форма наукового пізнання, котра являє собою вірогідне обґрунтоване припущення відносно пояснення або вирішення досліджуваної проблеми.

Термін «гіпотеза» може вживатися в двох значеннях. Перше значення вказує на саме припущення, а друге – на спосіб мислення, який включає висування припущення, його розвиток і доведення.

Гіпотеза формується для того, щоб дати пояснення ще невизначеним явищам, подіям та фактам.

Побудова гіпотез – необхідний шлях в розвитку наукового пізнання. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза здатна формувати наукової теорії.

Логічна структура гіпотези складна. Вона являє собою систему понять, суджень та умовиводів. Самі ж умовиводи можуть бути різними – дедукція, аналогія, індукція.

Розрізняють дві стадії в розвитку гіпотетичного знання: 1) висування гіпотези; 2) доведення гіпотези.

Висування гіпотези спирається на сукупність фактів. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення щодо досліджуваного явища і формулюється гіпотеза.

Припущення – головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину та зв'язки явища, що пізнається.

Доведення гіпотези спирається на припущення, що судження гіпотези являється істинним та дедуктивно отримує наслідки, котрі повинні існувати, якщо існує причина. Самі ж наслідки додатково перевіряються на практиці.

Існує два види гіпотез – загальні та часткові. В рамках першою пояснюють причину явищ в цілому, другої – окремі властивості явищ або подій.

Гіпотеза в слідчому або судовому дослідженні називається версією (від лат. Versare – видозмінювати).

2.Логічні засади висування та перевірки версій.

Перевірка версій складається з трьох операцій: 1).Дедуктивного виведення наслідків із версії; 2).Співставлення цих наслідків з станом речей в дійсності; 3).Логічного доведення істинності або хибності висунутої версії.

У вигляді схеми це можливо записати в такому вигляді:

Більший засновок: Якщо мала місце причина А, то мають бути а,в,с;

Менший засновок: Факти а, в, с відсутні.

Висновок: Отже, не існує самої причини А.

Більш формалізовано вказана схема приймає вигляд: