ТЕМА 1.4. Судження ( 2 год.)

Мета

Освітня (навчальна): поглиблення та систематизація знань про головні форми мислення логіки, можливості логічного аналізу та контролю використання судження як форми мислення та пізнання в сфері права.

Розвивальна:: розвиток логічного мислення курсантів, студентів, набуття ними умінь працювати з логічними формами мислення, формування умінь і навичок аналізу використання суджень в сфері права.

Виховна: виховання культуриспілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення засад функціонування інтелекту людини, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля.

Основні поняття:: судження, суб'єкт судження, хибність судження, істинність судження, предикат судження, атрибутивні (категоричні)

ПЛАН

1.Судження як форма мислення та пізнання.

2.Прості категоричні судження та розподіл їх термінів.

ЛІТЕРАТУРА

(література до лекційних занять №4 і №5)

Базова література

1. Жеребкін В.Є. Логіка. – Х., 1996.

2. Ивин А.А. Основы теории аргументации. − М., 1997.

3. Ивин А. А. Логика для юристов. – М., 2005.

4. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1998.

5. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. 3-тє вид. перероб. та доп. – К., 2012.

6. Логіка: словник-довідник /авт.- уклад. М.Г. Тофтул. − К., 2012.

7. Логіка: Хрестоматія /Авт.- упор. С.Д. Цалін. - Х., 2006.

8. Логический словарь: ДЕФОРТ /Под ред.. А.А. Ивина. – М., 1994.

9. Переверзев В.Н., Логистика: Справочная книга по логике. – М., 1995.

10. Тягло А.В. Логика с элементами критического мышления. Материалы к курсу лекцій по логике для юристов. - Х., 1999.

11.Фурса С., Цюра Т. Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-практичний посібник. – К., 2005.

12. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

13. Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К., 2007.

Додаткова література

1. Белнап Н., Стол Т. Логика вопросов и ответов. - М., 1981.

2.Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: Логико-гносеологический анализ. М., 1989.

3.Ивин А.А. Логика норм. - М., 1973.

4.Ивин А.А. Основания логики оценок.. - М., 1970.

5.Кнапп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. М., 1987.

Головні положення лекційних питань (огляд).

1.Судження як форма мислення та пізнання.

Судження в класичній логіці означає форму мислення, в якій відображається різноманітність предметів і явищ, яким притаманні різні властивості та відношення. Відповідно, за допомогою судження як форми мислення, ми щось стверджуємо або заперечуємо про предмети і явища дійсності. Кожне судження логічно визначається як істинне або хибне (в цьому полягає принцип двозначності класичної логіки). Істинним вважається судження, яке адекватно відображає зв'язок предмета та його властивості, відповідає їй, а хибним — судження, що неадекватно відображає даний зв'язок.

У сучасній логіці використовують термін "висловлювання".

Висловлювання — це така логіко-семантична категорія, яка виражає форму мислення і форму виразу знання. У висловлюванні щось стверджується чи заперечується як про клас емпіричних об'єктів, так і про клас абстрактних об'єктів; виражаються відношення між об'єктами думок; фіксується наявність чи відсутність ознак, властивостей класу об'єктів чи елементу певного класу.

Висловлювання є основним предметом вивчення логіки висловлювань і логіки предикатів. Ці розділи класичної символічної логіки вивчають як прості, так і складні висловлювання, їх структуру і властивості, встановлюють не тільки змістовні, а також і формальні (логічні) зв'язки між висловлюваннями, розглядають логічні операції.

Мовною формою виразу висловлювань є речення. Всі види висловлювань виражаються через речення, але не будь-яке речення є висловлювання. Зокрема, побажання, прохання, заклики не є висловлюваннями (судженнями). Незважаючи на нерозривний зв'язок між висловлюванням і реченням, їх не можна ототожнювати. Наприклад, при правильному перекладі з однієї мови на іншу висловлювання залишається незмінним, хоча форма його виразу змінюється. Висловлювання може передаватися різними реченнями і в межах однієї мови.

К ласифікація висловлювань

Усі висловлювання з точки зору логіки поділяються на такі види:

1) прості і складні;

2) модальні висловлювання (атлетичні, аксіологічні, деонтичні, епістемічні, часові та інші)

3) запитання і відповіді.

Просте судження складається з трьох елементів: суб'єкта, предиката, зв'язки.

Суб'єкт відображає предмет думки і позначається символом S.

Предикат відображає властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки, позначається символом Р.

Зв'язка встановлює відношення між предметом і його численними властивостями, тобто між суб'єктом і предикатом, шляхом ствердження про наявність певної властивості у предмета або заперечення цієї властивості у нього. Зв'язка виражається словами "є" або "суть". За допомогою цих слів зв'язка може бути виражена явно або неявно. Структура простого висловлювання, в якому щось стверджується про предмет думки, тобто йому приписується певна властивість — "S є Р", а формула висловлювання, в якому заперечується наявність даної властивості у предмета думки — "S не є Р". Наприклад, "людина є головним суб'єктом права" (S є Р) і "людина не є головним суб'єктом права" (S не є Р).

Поняття, які утворюють висловлювання, тобто суб'єкт і предикат, називають термінами висловлювання.

Атрибутивне висловлювання характеризується з якісної та кількісної сторін. За якістю висловлювання поділяються на стверджувальні та заперечні. Якість висловлювання визначається за характером зв'язки: "S є Р" (вказано на наявність, ствердження ознаки) і "S не є Р" (вказано на відсутність, заперечення ознаки). За кількістю висловлювання поділяють на загальні, часткові та одиничні.

Висловлювання, в яких виражена належність (або відсутність) властивості чи ознаки всім предметам певного класу, називається загальними ("всі S є Р" і "жоден S не є Р"). Наприклад, "Правова держава — головний гарант захисту прав людини", "Всі норми права діють при певних умовах".

Часткове — це висловлювання, в якому та чи інша ознака належить (або не належить) лише деяким предметам даного класу ("Деякі S є Р" і "Деякі S не є Р"). Наприклад, "Деякі громадяни України порушують закони суспільного життя", "Деякі норми права не є досконалими".

Одиничне — це таке висловлювання, коли та чи інша ознака належить (або не належить) одиничному або одному елементу певного класу. Формула одиничного висловлювання — "Цей S є Р" або "Цей S не є Р". Наприклад, "Юстиніан — римський юрист".

Поєднуючи поділ атрибутивних висловлювань за кількістю та якістю, матимемо чотири види висловлювань:

а) загальностверджувальні ("Усі S є Р"), які позначають символом "А";

б) загальнозаперечні ("Жодне S не є Р"), які позначають символом "Е";

в) частковостверджувальні ("Деякі S є Р"), які позначаються символом "І";

г) частковозаперечні ("Деякі S не є Р"), які позначають символом "О".

Для правильного оперування висловлюваннями А, Е, І, О важливе значення має питання про розподіленість термінів — суб'єкта і предиката.

Розподіленість термінів у даних висловлюваннях означає, що ці терміни беруться у повному або частковому обсязі.

Якщо термін беруть у повному обсязі, то його вважають розподіленим і позначають знаком "+"; якщо ж термін не беруть у повному обсязі, тоді він вважається нерозподіленим і його позначають знаком "-".

В зведеній таблиці надамо розподіл термінів суджень A, Е, І, О:

А (Усі S є Р)	S+	P-/+
Е (Усі S не є Р)	S+	P+
І (Деякі S є Р)	S-	P-/+
О (Деякі S не є Р)	S-	P+

Графічне зображення в колових схемах категоричних (атрибутивних) суджень та розподілу їх термінів

Розглянемо судження «Деякі місцеві мешканці являються правопорушниками». Воно є частково стверджувальним і має структуру «Деякі S є Р». Суб'єкт тут виражено поняттям «місцеві мешканці», а предикат – поняттям «правопорушники». Зв'язка стверджувальна – дієслово

«являються». Кванторне слово «деякі» (квантор існування) вказує тільки на частину місцевих мешканців, а не на всіх і в силу цього термін «місцеві мешканці» як суб'єкт береться не в повному обсязі. Те ж саме відноситься і до предикатного виразу. Графічне зображення приймає такий вигляд:

Таким чином на підставі структури суджень, аналізу її елементів стає можливим надавати графічне зображення кожному виду суджень та вказувати розподіл їх термінів.

Особливий логічний статус мають запитання і відповіді. Запитання – це особлива імперативна форма вимоги певної інформації. Структура запитання: 1.передумова (пресупозиція) як вихідне, наявне знання (саме вона може приймати істинне або хибне значення); 2.контекст запитання (час, місце, інші значимі умови спілкування). Кожен з цих елементів забезпечує ефективність людського спілкування (зрозумілість для учасників про що йде мова).

лекційне заняття №5