Загальні принципи природокористування

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством настільки неекономно, ніби всі природні ресурси нашої планети є невичерпними. При цьому з природного середовища вилучалося значно більше ресурсів, ніж це було потрібно для забезпечення життєвих потреб людей. Крім того, здобуті природні ресурси використовувалися далеко не повністю. Незважаючи на застереження окремих мислителів, домінуючим принципом природокористування до недавнього часу залишався економічний принцип, згідно з яким критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних затратах. До природи відносились як до завойованого ворога, якого намагалися обкладати якнайбільшою контрибуцією. Головною метою природокористування було негайне одер­жання якнайбільшого зиску. Як від цього постраждає природа, не бралося до уваги.

Лише тоді, коли порушення нераціональною антропогенною діяльністю динамічної рівноваги геоекосистем почало обертатись величезними економічними збитками, в природокористування спо­чатку несміливо, а потім усе ширше почав впроваджуватися еколого-економічний принцип, згідно з яким критерієм ефектив­ності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при якнайменшій шкоді для природного середовища. На цьому етапі природокористування починає розглядатися як система спеціалізованих видів трудової діяльності, що здійсню­ють первинне освоєння елементів навколишнього середовища, використання, охорону від забруднення, а також спрямовані на від­творення їх.

Впровадження у практику в 60-х - на початку 80-х років XX ст. еколого-економічного принципу природокористування дало певні позитивні наслідки - сприяло утвердженню в суспільній свідомості нового природоохоронного мислення, усвідомленню більшістю на­селення всієї гостроти сучасної екологічної кризи, розробці й частковому впровадженню у виробництво маловідходних, ресурсозбережних та екологічно чистих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд та пристроїв, розширенню мережі об'єктів державного природно-заповідного фонду, зокрема ство­ренню біосферних заповідників.

Однак еколого-економічний принцип природокористування не зміг вирішити існуюче про­тиріччя між суспільством та природою, оскільки поняття „наймен­ша шкода для природного середовища" надто вже неконкретне і розпливчасте. Воно дає змогу природокористувачам трактувати його дуже довільно, висуваючи на перший план другу частину даної формули - одержання максимальної економічної вигоди. Тому розрив між руйнуванням природи антропогенною діяльністю і спробами залікувати завдані природі пошкодження не тільки не зменшується, а навіть зростає внаслідок інтенсифікації економічно­го розвитку країн, збільшення об'ємів і темпів суспільного вироб­ництва, залучення у сферу природокористування нових природних об'єктів.

Отже, доки природоохоронна діяльність не стане органічною складовою частиною природокористування, замість того щоб по­стійно плентатись за ним навздогін, доки вся господарська діяль­ність не буде перебудована на принципово нових засадах, які по­лягають у тому, щоб не порушувати природного кругообігу речо­вин і обмінно-енергетичні процеси у біосфері, дана проблема не буде вирішена остаточно.

На сучасній стадії взаємодії суспільства та природи природоко­ристування повинне базуватися на новому екологічному принципі, коли критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обо­в'язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що до­сягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гра­нично допустимих меж.

Реалізація екологічного принципу природокористування на практиці означає перехід від пасивних галузевих природозахисних дій, спрямованих на боротьбу з негативними наслідками непроду­маної діяльності, до наступальних випереджувальних - створення такої територіальної системи раціонального природокористуван­ня, яка б охоплювала і раціональне використання природних ре­сурсів, і охорону природи, і оптимізацію життєвого середовища людей, а це означає, виключала б саму можливість виникнення конф­ліктних ситуацій між природою і суспільством.

Екологічний принцип природокористування вимагає пере­ходу від нераціонального екстенсивного природокористування до раціонального рівноважного. Екстенсивне природокористування відзначається тим, що ріст виробництва і поселень здійснюється за рахунок зростаючого навантаження на геоекосистеми, причому навантаження зростають швидше, ніж збільшується масштаб ви­робництва. При рівноважному природокористуванні суспільство повинне контролювати свій розвиток, домагаючись того, щоб су­марне антропогенне навантаження на геосистеми не перевищува­ло їх регенераційної здатності, тобто величина навантажень не перевищувала рівня гранично допустимого антропогенного наван­таження (ГДАН).

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шко­ди для свого нормального функціонування. Раціональному природокористуванню неслід, як дехто робить протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є невід'ємною складовою части­ною раціонального природокористування і без якої природокорис­тування не може вважатись раціональним.