Лекція 9. Тема 8. Культура України в умовах державної незалежності. Проблеми та перспективи розвитку

Мета заняття:

Навчальна: визначення історичних умов розвитку культури в умовах незалежної України, специфіки розвитку національної культури в умовах перехідного періоду, її основних проблем та майбуття.

Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати, оцінювати, пояснювати, давати різнобічну характеристику особистостям української культури, розкривати внутрішні мотиви їхніх дій.

Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, переконаності в необхідності подолання тоталітарного мислення в суспільній та індивідуальній свідомості, вивчення світового та національного культурного досвіду, зібрання і відновлення всіх істинних цінностей, створених нашим народом за його багатовікову історію.

Опорні поняття:

діаспора, державна мова, духовна свобода, плюралізм, толерантність, еклектика, масова культура, елітарна культура, кітч, контркультура, постіндустріальна цивілізація, перебудова, гласність, «Рух», деполітизація, лібералізація, державна мова, духовна свобода, плюралізм, постмодернізм.

П Л А Н

1. Соціокультурна ситуація в часи перебудови та становлення незалежності України.

2. Масова культура та її вплив на культурний світовий процес. Масова та елітарна культури в Україні.

3. Розвиток української культури в ХХ1 столітті: проблеми та перспективи.

1. Соціокультурна ситуація в часи перебудови та становлення незалежності України.

Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. Підвищується роль українських літераторів у громадсько-політичному житті. Газетно-журнальний бум періоду перебудови й гласності впливає на піднесення національної самосвідомості, становлення демократії. Прокладають шлях невластиві радянській системі плюралізм (незалежність і різноманітність поглядів, суджень) та толерантність (терпимість, поблажливість до когось або до чогось). Відбувається нове відкриття історії (воно супроводжується й міфологізацією минулого), розгортаються широкі дискусії про гетьмана І. Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939, публікація матеріалів про голод 1932—1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Здійснюються перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція відіграє визначальну роль у створенні Народного Руху України.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. настає новий етап розвитку українського суспільства, що має перехідний характер. Україна як суверенна демократична держава проголошує радикальні реформи. Утворюється нова соціокультурна ситуація в суспільстві: нові соціально-економічні умови, форми власності, характер стосунків між людьми, система цінностей. На цьому шляху маються як втрати, так і здобутки. Новий статус отримує національна українська культура. Держава формує законодавчу базу, яка могла б забезпечити розвиток культури та вільний доступ усіх громадян до її здобутків. У 1992 р. Верховна Рада прийняла «Основи законодавства України про культуру», де були задекларовані основні принципи державної політики в галузі культури, спрямовані на відродження і розвиток культури української нації та культури національних меншин, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, створення матеріальних та фінансових умов розвитку культури.

Найважливішим для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. було ухвалено Верховною Радою «Закон про мови в Українській РСР». Українська мова отримала статус державної. Відбувався перехід на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Серед труднощів, що стояли і стоять на цьому шляху, маємо такі: етнонаціональна та мовна більшості не співпадають, утворилася реальна ситуація двомовності української нації. Між тим, впровадження української мови в усі сфери суспільного життя є однією з важливих проблем, оскільки вживання і створення умов для розвитку власної мови є ознакою нації, і шлях набуття українською мовою реального статусу повноцінно державної є досить складним.

Конституція України (1996 р.) підтвердила зафіксовані попередніми законодавчими актами принцип державності української мови, проголосила гарантії і свободи у галузі різних видів творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав, збереження культурної спадщини та культурних пам’яток.

На жаль, фінансово-економічні проблеми останнього часу не дають можливості фінансувати сферу культури у повному обсязі, так, як це передбачено чинним законодавством України. За відсутності належного державного фінансування, в Україні створюються інші механізми матеріального забезпечення сфери культури: створюються благодійні фонди, культурні товариства, об’єднання митців, діяльність меценатів. Проте це не може замінити повноцінного державного фінансування. У цих умовах відбувається комерціалізація культури, коли створюються низькопробні, але прибуткові культурні проекти.

2.Масова культура та її вплив на культурний світовий процес. Масова та елітарна культури в Україні.

Масова культура – поширений у сучасному суспільстві тип культури, перетворений на індустріально-комерційну форму виробництва й розповсюдження стандартизованих духовних благ за допомогою засобів масової інформації. Основними рисами масової культури є спрощене зображення людських стосунків, розважальність, сентиментальність, культ успіху, споживання, конформізму.

Явище "масової культури" є характерною складовою світової культури ХХ ст. – ХХІ ст. Спрощення та примітивізація культурних цінностей, розраховане на максимально просте споживання культурної продукції, не вимагає зайвих інтелектуальних та емоційних зусиль. Поширеним явищем «масової культури» став кітч – художній безсмак, халтура, позбавлена смаку масова продукція, розрахована на зовнішній ефект. Далеко не найкращі твори масової культури витісняють національну культуру з активного вжитку, особливо в молодіжному середовищі. Сприяють цьому і мас-медіа: газети, радіо, телебачення, кіно тощо.

Елітарна культура на противагу масовій є культурою обраних, невеликої групи людей, об’єднаних за соціальною, майновою, професійною ознакою. Елітарна культура орієнтується на смаки обраної публіки, відрізняється складністю форм самовиразу митця, протистоїть загальнодоступній «масовій культурі».

На жаль, в Україні спостерігаємо переважання масової культури, що має згубний вплив на, передусім, національну культуру, витісняючи її з активного вжитку та все більше займаючи культурний простір.

Серед завдань духовного відродження України - необхідність подолання тоталітарного мислення в суспільній свідомості, вивчення світового та національного культурного досвіту, зібрання і відновлення всіх істинних цінностей, створених нашим народом за його багатовікову історію.

3. Розвиток української культури в ХХ1 столітті: проблеми та перспективи.

На тлі нескінчених економічних криз та фінансових негараздів проблеми в українській культурі отримали схильність не до їх вирішення, а до накопичення.

Далеко не кращі часи переживає освіта в Україні. У нормативно-правових документах щодо вищої освіти вказується актуальність постійного оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Нині реалізується проблема входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору в рамках Болонського процесу. Здіснюється підготовка спеціалістів за чотирма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Проте освітній рівень випускників внз занизький, отримання якісних знань не стало метою більшості студентів, поширена корупція у внз, новітні засоби навчання та технології не використовуються за відсутності фінансування.

Значні труднощі доводиться долати Національній академії наук України, що через недостатнє фінансування втрачає кращих спеціалістів.

Попри тенденцію певного зростання самосвідомості та духовності українського народу, відродження історичної пам’яті, повернення забутих імен діячів культури і мистецтва, переорієнтацію української культури на загальнолюдські цінності тощо, значна частина задекларованого відродження залишилася міфом. Наприклад: всього в Україні взято на державний облік близько 140 000 пам’яток історії та культури. З них: 53 501 - пам’ятки історії, у тому числі 42 900 - пам’ятники Великої Вітчизняної війни; 8 248 - пам’ятники монументального мистецтва, у тому числі - 5 015 пам’ятників Леніну, значну частину яких демонтовано; близько 56 000 - пам’ятки археології; решта - пам’ятки архітектури та містобудівництва. Для порівняння: у Польщі пам’яток архітектури - 44 000, а в одній тільки Баварії (Німеччина) - їх понад 80 000. У нас у одній тільки Львівській області не взято на облік понад 700 пам’яток історії.

Як пов’язати з духовним і культурним відродженням той факт, що починаючи з 1991 р. внаслідок різкого падіння життєвого рівня населення Україну залишили понад 7 млн. громадян? Серед них багато талановитих митців, які виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку.

У 1990 р. Україна мала єдину Українську православну церкву, а нині їх офіційно - 3 (УПЦ МП, УАПЦ, УПЦ КП). Чи може сприяти духовному відродженню така релігійна ситуація? А той, хто стоїть за розбратом православних в Україні, чи усвідомлює він усю повноту власної відповідальності перед православною громадою, суспільством взагалі, державою?

Загальмувався розвиток кінематографії. У 1900 р. в Україні випускалося на рік понад 30-40 повнометражних художніх фільмів, нині - 1-2. Технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів.

У рази, починаючи з 1991 р., випускається менше книжок українською мовою, а книжковий ринок почала заповнювати продукція як російськомовна, так і західних видавництв. У ринкових умовах частина письменників пише російською мовою, особливо в популярних нині жанрах фантастики та детективу.

Сучасний культурний український простір переповнений зразками зарубіжної масової культури, що витісняють національну культуру з активного вжитку, особливо в молодіжному середовищі.

Фінансувати сферу культури у повному обсязі, як то передбачено чинним законодавством України, не дають можливості фінансово-економічні проблеми. За таких умов створюються інші механізми матеріального забезпечення сфери культури: створюються благодійні фонди, культурні товариства, об’єднання митців, зароджується діяльність меценатів. Але це не може замінити повноцінного державного фінансування, тому відбувається комерціалізація культури, коли створюються низькопробні, але прибуткові проекти.

Таким чином, після здобуття незалежності в українців з’являються можливості для реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна цьому сприяти, оскільки стати рівноправним членом загальносвітового співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес. Роман Іваничук влучно зазначив: «24 серпня 1991 р. Україна раптово перемістилася з Азії в Європу, і хоч Європа вважається світовою модницею, все ж вона оцінюватиме нас за нашим розумом. Що ми бідні - всі бачать, що ми потенційно багаті - теж усі знають, але шануватимуть нас європейські народи не за наші скарги на злидні, не за наш традиційний український мазохізм і навіть не за матеріальний достаток, що є річчю набутною, а передусім за рівень просвіченості наших громадян».

Усе ж, після здобуття незалежності, в українців з’являються можливості для реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна цьому сприяти, оскільки стати рівноправним членом загальносвітового співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес. Роман Іваничук влучно зазначив: «24 серпня 1991 р. Україна раптово перемістилася з Азії в Європу, і хоч Європа вважається світовою модницею, все ж вона оцінюватиме нас за нашим розумом. Що ми бідні - всі бачать, що ми потенційно багаті - теж усі знають, але шануватимуть нас європейські народи не за наші скарги на злидні, не за наш традиційний український мазохізм і навіть не за матеріальний достаток, що є річчю набутною, а передусім за рівень просвіченості наших громадян».