ЛЕКЦІЯ 2. Тема 2. Витоки української культури

а/ трипільська культура, б/кимерійська, скифська та сарматська культури, в/ культура стародавніх слов’ян–праукраїнців.

2. Античні міста-держави Північного Причорномор’я та їх культурний внесок. Значення античної спадщини в духовному розвитку європейського культурно-історичного регіону.

3. Візантія та її культурний вплив.

А) Християнство – світоглядна основа візантійської культури.

Б) Світове значення візантійської культурної спадщини та її вплив на культуру Київської Русі.

На території України близько 8 тис. років тому почався й тривав до 3 тисяч. до н.е. новокам’яний вік (неоліт). У цей період первісні люди перейшли від збиральної форми господарської діяльності до відтворюючих – мотижного землеробства і скотарства. Першими землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури (4-3 тисячоліття до н.е.). Вперше дослідив пам’ятки цієї культури Вікентій Хвойка у 1896 р. Сформувалася трипільська культура, ймовірно, шляхом злиття культур тих племен, що прибули зі Східного Середземномор’я та Балкан, із місцевими культурами. Сліди культури виявлено на теріторії, що охоплює всю Правобережну Україну, Румунію, Молдову та Польшу. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, жито, бобові, просо, коноплі, займалися скотарством. Для обробки землі використовували мотику. Полювали, рибалили. У гончарних печах виготовляли керамічний посуд, котрий прикрашали орнаментом. Користувалися домотканим одягом. Мали не менше 5 видів взуття, до 10 моделей жіночих зачісок. Міфологія трипільців включала Богиню-Матір, Бика, Змія. Осередком суспільства була сім’я.

Наприкінці ІІ тис. до н. е. південні українські землі населяли кіммерійці. Кіммерійці - найдавніший народ на українській землі, ім’я якого зберегла історія. Їх культурі притаманні табунне скотарство, високий рівень обробки бронзи й заліза. Зброя та кінське спорядження булим звичним атрибутом курганих поховань кіммерійців. Вірогідно, що центральної влади у кіммерійців не існувало. На чолі окремих племен стояли вожді. Одними з перших кіммерійці почали виплавляти залізо.

У УІІ ст. до н. е. на землі України мігрували скіфи. Територія розселення скифів – від Дону до Дунаю. Скіфи вели запеклу боротьбу з праслов’янськими племенами Лісостепу. За царя Атея у ІУ ст. до н. е. із зародкової форми державності у вигляді союзу племен Велика Скіфія перетворилася у класичну східну деспотичну монархію. Скіфське право закріплювало рабовласницький лад, захищало передусім інтереси царської сім’ї та родоплемінної знаті. Важливим джерелом пізнання скіфської культури стали кургани.

Сарматське завоювання прочорноморських степів розпочалося у ІІІ ст.. до н. е. сарматська кіннота вважалася непереможною. Головним предметом їхнього культу був меч. Жінки та дівчата теж вправно володіли зброєю. Сарматське суспільство було соціально розшарованим і воєнізованим. Політична влада зосереджувалася переважно в руках найагресивнішої частини воїнів. Серед занять переважало конярство, також займалися вівчарством, розводили велику рогату худобу. Доволі розвиненими були деревообробка, бронзове литво, обробка шкіри. Жінки займалися прядінням і ткацтвом.

Наприкінці І тис. до н. е. відбувся процес відокремлення двох гілок – східних і західних слов’ян. Половина відомих великих племінних об’єднань, які існували в УІ-УІІІ ст., пов’язана з територією сучасної України. Соціальна структура ранньослов’янського суспільства відображається в груповому або гніздовому принципі розташування селищ, коли структура забудови просторово пов’язувала певну кілкість споруд, засвідчуючи споріднені зв’язки між родичами великої патріархальної сім’ї – верві. Окрім жител, на поселеннях траплялися комори, стайні, ремісничі майстерні, погреби. У житлах віднайдені горщики, миски, кухлі, сковороди, диски. Господарською основою існування слов’ян було землеробство. Скотарство мало присадибний характер. Помітне місце в господарстві займали полювання, рибальство, збиральництво, бортництво. Розвивалися ремесла: залізо обробне, ювелірне, керамічне, виробництво жорен для ручних млинів, зброярство тощо. Основою культури будь-якого народу є мова. Можливо, що що вже за часів Київської Русі сформувався певний південно руський діалект, з якого виростала згодом українська мова. У основі світогляду східних слов’ знаходилося язичництво. Світогляд поступово ускладнювався від родових культів та поклоніння силам природи (лісові, польові, водяні, русалки, домові, берегині, род, рожаниця) до появи антропоморфних богів (Сварог, Дажбог, Хорс, Велес, Стрибог, Симаргл, Мокош).

УІІІ ст. до н. е. - початок грецької колонізації Північного Причорномор’я. Істрія, Борисфеніда, Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей – рабовласницькі демократичні республіки. Вони мали свої ради та народне віче, а виконавча влада належала колегії архонтів або тиранам. Із колоній вивозили пшеницю, рибу, шкіру, сіль, хутор, мед, віск, будівельний ліс, продукцію тваринництва, рабів. Поліси мали розвинену економіку, карбували монету, виробляли багато предметів із золота, срібла, бронзи. Архітектура міст типова для античної Греції. Житлові будинки зводилися з каменю чи цегли. Інтер’єр розписували фрескою, підлогу – мозаїкою. Еллінська ера в Південній Україні справила великий вплив на культуру місцевих племен. У містах-державах діти більшості вільних громадян вчилися читати, писати, рахувати, засвоювали риторику, філософію, займалися музикою і спортом. Жителі колоній були постійними учасниками спортивних змагань, що рповодилися в афінах. Певна річ, не завжди їх стосунки з сусідніми народами були ворожими, і ті мали змогу багато що в них запозичити.

Однією з важливих причин вибору Володимиром саме грецького християнського обряду було підпорядкування вищих духовних осіб імператорській владі. Відомий український поет В. Стус вважав, що з прийняттям християнства на Русь прийшла деспотія візантійського православв’я, розвинувся комплекс лицемірства, виникла жіночність духу, зникла чітка структура державних установ.

Від Візантії східне слов’янство сприйняло нову ідею державності, яка означала нехтування правами особи, захоплення адміністративним опікунством на шкоду індивідуального почину, надто гордовита впевненість у своєму історичному месіанізмі, сліпу покірність авторитетам і переслідування будь-яких спроб аналізу помилок влади.

ЛЕКЦІЯ 3. Тема 3. Культура Київської Русі. (2 год.)

Мета заняття:

Навчальна: з’ясування значення хрещення Русі для подальшого розвитку української культури, з’ясувати особливості картини світу людини середньовічної культури на прикладі видатних пам’яток духовної спадщини нашого народу, визначити роль культури Київської Русі в історичній долі українського народу;

Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати, оцінювати, пояснювати.

Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, почуття причетності до культурних досягнень наших пращурів.

Опорні поняття: теоцентризм, дуалізм, символізм, креаціонізм, фіналізм (есхатологія), провіденціалізм, агіографія, іконографічний канон. цезаропапізм, билини, глаголиця, етнос, язичництво, ідоли, графіті, християнство, Лавра, Оранта, «Руська правда», фреска, апокрифи, культ, громада, житіє, православ’я, літопис, зернь, скань, перегородчата емаль, скоморохи.