Гуманітарні сили операції ООН у міждержавних відносинах

Силові заходи ООН, спрямовані на здійснення міжнародного захисту прав людини, можуть проводитися лише на підставі резолюції Ради Безпеки ООН. Ст. 53 Статуту ООН передбачає також, що Рада Безпеки для здійснення примусових заходів може залучати регіональні організації, причому жодна регіональна організація не має права здійснювати примусові заходи самостійно, без прямого дозволу Ради Безпеки.

Спеціалісти підкреслюють, що говорячи про силові заходи ООН доцільно уникати терміну гуманітарна інтервенція, і розглядати концепцію гуманітарної інтервенції окремо від інституту силових заходів ООН, спрямованих на захист прав і свобод особистості.

Гуманітарні силові операції ООН – це примусові заходи ООН. Які пов'язані із застосуванням збройної сили і здійснюються на підставі гл.VII Статуту ООН і в межах резолюції Ради Безпеки ООН з метою забезпечення дотримання принципу поваги до прав людини у тій державі, де масштаби серйозність порушень прав людини такі, що становлять порушення міжнародного миру або загрозу мирові, а офіційна влада цієї держави не в змозі (чи не бажає) самостійно припинити ці порушення.

Необхідно розрізняти примусові заходи ООН (гуманітарні силові операції) від операцій з підтримування миру.

Операції з підтримування миру мають такі характерні особливості:

1. це тимчасові заходи, що вживаються відповідно до статуту ООН (гл. VI), їхня мета - запобігання поновленню бойових дій;

2. вони можуть бути здійснені тільки за згодою всіх зацікавлених сторін, у тому числі за згодою держави, на території якої передбачається розташувати війська ООН з підтримання миру;

3. війська ООН, розташовані на території певної держави, прагнуть не до змін, а до підтримання встановленого статусу кво, і мають право вдатися до використання своєї зброї тільки з метою самооборони;

4. головним принципом операцій є принцип незастосування сили.

Гуманітарні не силові операції ООН є винятком із принципу незастосування сили в міжнародних відносинах. На відміну від операцій ООН з підтримання миру гуманітарні силові операції ООН:

1. є різновидом примусових заходів, не потребують згоди держави, по відношенню до якої вони здійснюються;

2. їхньою метою є не збереження статусу кво, а навпаки, припинення того становища, що стало джерелом гуманітарної кризи;

3. рішення про здійснення гуманітарних силових операцій ООН може прийматися тільки Радою Безпеки ООН, а не яким-небудь іншим органом ООН. Наприклад. Генеральною Асамблеєю ООН (як у випадку, коли йдеться про операції з підтримання миру).

За своєю природою гуманітарні силові операції носять змішаний характер, тобто вини можуть бути розглянуті і як санкції, і як превентивні заходи, оскільки їх метою є як запобігання можливого або неминучого здійснення міжнародних злочинів проти прав людини, так і необхідність покарання осіб, що винні у вже скоєних злочинах проти прав і свобод особистості.

Безпосередньо причиною застосування гуманітарних силових операцій ООН є міжнародна гуманітарна криза.

В резолюціях Ради Безпеки визначається поняття т.з. „гуманітарна криза”, підстави її виникнення, наголошується на необхідності застосування негайних силових заходів для її ліквідації.

Як правило, основною ознакою наявності гуманітарної кризи на території певної країни для Ради Безпеки є таке погіршення гуманітарної ситуації в цій країні, коли його масштаби „становлять загрозу” для миру та безпеки окремого регіону або всього світу та потребують „невідкладних дій світового співтовариства”.

Міжнародна гуманітарна криза – це такий стан фундаментальних прав людини на території певної держави, коли, по-перше, порушення цих прав є систематичним, тривалим та грубим; по-друге, масштаби порушень становлять явну загрозу для миру та безпеки в регіоні або в усьому світі; по-третє, внутрішньодержавні органи влади неспроможні чи не бажають покласти край порушенням фундаментальних прав людини у своїй державі і, по-четверте, існує нагальна потреба у невідкладних діях світового співтовариства для ліквідації цього становища.

Гуманітарні силові операції ООН становлять хоча й новий, але дуже важливий і необхідний компонент системи міжнародного захисту прав і свобод особи, про що переконливо свідчать зокрема нещодавні події в Ірані, Боснії, Сомалі.