Міжнародний контроль

Міжнародний контроль може бути передбачений міжнародним договором для перевірки того, як держава виконує узяті на себе зобов'язання. У разі порушення цих зобов'язань державі указується на таке порушення. Таким чином контроль — це не просто спостереження за ходом реалізації угоди, а перевірка його виконання з подальшим вживанням заходів, необхідних для добросовісного виконання зобов'язань. Сторона, винна в порушенні договору по фактах, розкритих в ході контрольних перевірок, може понести відповідальність. Прикладом договорів, що зачіпають права людини, в яких передбачений міжнародний контроль, є Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1). Згідно цим документам, учасник угоди, що знаходиться в міжнародному озброєному конфлікті з іншим учасником, може зажадати провести розслідування наявних, на його думку, порушень. Процедурні питання вирішуються з відома зацікавлених сторін. Якщо вони не досягають згоди за процедурою розслідування, то тоді сторони на основі взаємної домовленості вибирають арбітра, який вирішує питання про процедуру. Відповідно до прийнятої процедури проводиться перевірка виконання Конвенції. Якщо порушення Конвенції дійсно буде встановлено, сторони, що знаходяться в конфлікті, зобов'язані присікти його і, вжити заходи до покарання за нього в можливо короткий термін. Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), до Женевських конвенцій 1954 р. розвиває ці положення. Він встановлює правило про те, що сторона, що знаходиться в конфлікті, несе відповідальність за всі дії, що здійснюються особами, які входять до складу її збройних сил. Та сторона, яка порушує вимоги Конвенції і Протоколу повинна відшкодувати заподіяні збитки, якщо до того є підстава. Зокрема, такою підставою може бути серйозне порушення Конвенцій і Протоколу до них, наприклад, застосування практики апартеїду і інших негуманних і ображаючих гідність особи дій, пов'язаних з расовою дискримінацією. Як вже зазначалося, подібні порушення розглядаються як військові злочини. Для розслідування допущених порушень, згідно Протоколу, була створена Міжнародна комісія із встановлення фактів. До її складу входять п'ятнадцять членів, що володіють "високими моральними якостями і визнаною безсторонністю”. Комісія компетентна розслідувати будь-які факти, що є серйозними порушеннями. У інших ситуаціях Комісія проводить розслідування на прохання сторони, що знаходиться в конфлікті, тільки з відома іншої зацікавленої сторони або сторін. Розслідування положення може провадитися безпосередньо на місці. Всі одержані докази повністю доводяться до відома зацікавлених сторін. Останні мають право представляти Комісії свої зауваження. Сторони можуть також ці докази оспорювати. Потім Комісія надає зацікавленим сторонам доповідь про встановлені факти з викладом рекомендацій. Якщо одержати матеріали для вироблення об'єктивних і неупереджених висновків немає можливості, Комісія повідомляє причини, з яких вона не змогла це зробити. Всі договірні сторони повинні присікати серйозні порушення і вживати необхідні заходи для припинення інших порушень Женевських конвенцій і Протоколу. Що стосується серйозних порушень, то сторони зобов'язані вживати заходи з їх усунення як спільно, так і індивідуально, в співпраці з ООН і відповідно до її Статуту. В ході війни між Іраном і Іраком на підставі Женевської конвенції 1949 р. про поводження з військовополоненими був здійснений контроль її виконання. Перевірка відбувалася на прохання іракського уряду, що звинуватив Іран в порушенні названої Конвенції і наполягав на відправленні до Ірану місії із встановлення відповідних фактів. Іран дав згоду на, перевірку, яка відбувалася під егідою Генерального секретаря ООН. Останній направив до Ірану трьох емісарів, відібраних з урахуванням їх компетенції, особистих якостей і безсторонності. Емісари відвідали табори військовополонених в Ірані і провели опитування іракських солдатів. Свої висновки місія по встановленню фактів доповіла Генеральному секретарю, і він, у свою чергу, інформував про це Раду Безпеки ООН. Контрольні перевірки передбачені Європейською конвенцією з попередження тортур або принижуючого гідність поводження або покарання, прийнятої в 1987 р. (Конвенція і Протоколи до неї № 1 і № 2 ратифіковані Російською Федерацією 28 березня 1998 р.) Згідно Конвенції контрольний орган — Комітет незалежних експертів відвідує держави — учасники договору з метою "огляду місць висновку, включаючи в'язниці, казарми і психіатричні заклади, без попередньої згоди держав.

Контрольними функціями також наділений Комітет міністрів Ради Європи, покликаний ст. 24 Європейської рамкової конвенції про захист національних меншин 1995 р. спостерігати за виконанням даної Конвенції. Розгорнені процедури контрольних заходів визначені Конвенцією про заборону розробки, виробництва і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 р. Діяльність цих інспекцій здійснюється в рамках Організації по забороні хімічної зброї, установленої державами — учасниками Конвенції для Забезпечення реалізації її положень, включаючи положення про міжнародну перевірку її дотримання. Органами названої Організації, що мають відношення до розгляду результатів роботи інспекційних груп, є Конференція держав-учасників, Виконавча рада і Технічний секретаріат. Систематичній перевірці за допомогою інспекції на місці і спостереженню за допомогою приладів, встановлених на місці, підлягають всі об'єкти по виробництву хімічної зброї і всі місця його зберігання і знищення. Кожна держава — учасник Конвенції, згідно її умовам, повинно зробити офіційну заяву про свою хімічну зброю і об'єкти її виробництва ("представлення Оголошення"). Після цього у неї виникає обов'язок забезпечити доступ інспекційних груп до цієї зброї і відповідних об'єктів, включаючи об'єкти з її знищенню. Ініціатором інспекції на місці може бути будь-який інший учасник Конвенції. Метою такої інспекції є прояснення і врегулювання будь-яких питань, що стосуються можливого недотримання положень Конвенції у зв'язку із запитом держави. Генеральний директор Технічного секретаріату призначає інспекційну групу і видає їй мандат на інспекцію. Інспектована держава зобов'язана дати можливість цій групі реалізувати свій мандат і встановити необхідні для відповіді на запит факти. Інспекційна група в результаті перевірки готує завершальну доповідь, яка потім надається всім державам — учасникам Конвенції, включаючи державу, що зробила запит, і інспектовану державу, а також Виконавчій раді. Остання відповідно до своїх повноважень розглядає цю доповідь, зокрема з метою з'ясування, чи мало місце яке-небудь недотримання Конвенції. У разі потреби Виконавча рада вживає відповідні заходи із виправлення положення і забезпечення дотримання Конвенції. Ці заходи можуть включати конкретні рекомендації для Конференції — головного органу Організації. Вона може ухвалювати рішення з будь-яких питань, що стосуються Конвенції, зокрема з питань нагляду за її здійсненням і дотриманням. Одержавши конкретні рекомендації Виконавчої ради, Конференція повинна вжити заходи із виправлення і коректування будь-якого положення, що суперечить Конвенції. Зокрема, вона може зробити санкції — обмежити або припинити права і привілеї держави-порушника до тих пір, поки вона не уживе необхідних заходів для виконання своїх зобов'язань. Більш того, у випадку, якщо держава заподіяла серйозний збиток предмету і меті Конвенції, Конференція може рекомендувати державам-учасникам прийняти відносно порушника колективні заходи відповідно до міжнародного права, які також можуть мати характер санкції. Коли йдеться про особливо серйозні випадки, Конференція правомочна довести дану проблему з відповідними висновками до зведення Генеральної Асамблеї ООН і Ради Безпеки ООН, що має право ухвалювати рішення про санкції відносно держави, що порушує міжнародний світ і безпеку. Таким чином, дана Конвенція, передбачаючи діяльність інспекційних груп на місцях, встановлює за наслідками їх роботи міри із виправлення положення і забезпечення дотримання Конвенції.