Види держав як суб'єктів міжнародною публічного права

У міжнародному публічному праві термін «держава» виступає синонімом поняття «країна». В даному випадку «держава» являє. собою не що інше, як певна форма або певний спосіб організації суспільства. Територіально-організаційна структура держав-учасників міжнародно-правових відносин — може бути різною. Розрізняють прості (унітарні) і складні держави.

В унітарних державах існує єдина структура державного апарату на всій території країни. В такій державі діє одна конституція, вона має єдине громадянство, єдину систему права. Усі адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий юридичний; статус і не володіють ніякою політичною самостійністю, хоча можуть іноді користуватися адміністративною автономією. Тут тільки держава в цілому виступає як суб'єкт міжнародного права. До унітарних держав відносяться Великобританія, Італія, Норвегія, Фінляндія, Франція. Швеція, більшість країн Африки й Латинської Америки, Таїланд, Японія і ряд ін.

До складних держав належать конфедерації та федерації. Конфедерація - це союз суверенних держав, що утворюють спільні органи для розв'язання спільних завдань (оборони, зовнішніх зносин, державної безпеки, фінансування та ін.). Проте кожен член конфедерації має свого главу держави. Члени конфедерації і- суб'єктами міжнародного права. Прикладами конфедерації, в минулому були СИГА (1770-1787 рр.), Германія (1815—1866 рр.) і Швейцарія (1815 1848 рр.).

Федерація — це складна держава, що утворилась з інших самостійних державних утворень (штати, землі, провінції, республіки), які об'єдналися заради спільної діяльності. Специфічними ознаками такої держави є: 1) поряд із загально федеративною конституцією і федеративними законами діють і закони суб'єктів федерації (в ряді федерацій її суб'єкти мають власні конституції); 2) поряд із законодавчими, виконавчими і судовими органами федерації утворюються й відповідні органи влади суб'єктів федерації; 3) наявність подвійного громадянства в окремих країнах.

У світі в даний час існує 21 федеративна держава: Австралія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Індія, Канада, Малайзія, Пакистан, Росія, США, Швейцарія та ін. У всіх цих країнах федерація в цілому, а не її члени є суб'єктом міжнародного публічного права. А передбачене в конституціях ряду федерацій (США, ФРН) право їх членів укладати міжнародні угоди з деяких питань може здійснюватися тільки за згодою самої федерації.

З-посеред інших держав як суб'єктів міжнародного публічного права виділяють держави, які мають статус постійного нейтралітету. У міжнародному праві під нейтралітетом постійним розуміється міжнародно-правовий статус держави, у відповідності з яким вона зобов'язана не брати участі у збройних конфліктам, які можуть виникнути між іншими державами, не вступати у військові союзи й блоки, не надавати свою територію для іноземних військ і військових баз, У даний час подібний статус мають Австрія, Камбоджа, Мальта, Швейцарія.

Міжнародно-правові норми стосовно статусу постійного нейтралітету містять як міжнародні угоди (Акт відносного визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії і недоторканості її території від 8 (20) листопада 1815 р.., який підписали представники Австрії, Франції, Великобританії, Росії, Португалії, Прусії) так і внутрішньодержавні правові акти відповідних держав (Державний договір) про поновлення незалежної демократичної Австрії 1955 р. і Федеральний конституційний закон про нейтралітет Австрії від 26.X.1955 р.; Декларація уряду Республіки Мальта стосовно нейтралітету Мальті від 14.V.1981 р. і, нарешті, у липні 1989 р. парламент Камбоджі схвалив Декларацію про постійний нейтралітет цієї держави).

Статус постійного нейтралітету передбачає цілу серію зобов'язань і прав для держав, які добровільно обрали цей шлях у міжнародних відносинах. Основні обов'язки постійно-нейтральних держав можна визначити так: неучасть у жодному збройному конфлікті та збереження стану нейтралітету під час війни, а в м принц час вони зобов'язані не приєднуватися, не вступати у військові союзи, не готуватися до війни; не дозволяти використання своєї території для розширення військових баз, не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї; підтримувати відносини дружби. миру і співробітництва з усіма державами.

Одночасно постійно-нейтральні держави мають цілий ряд прав, серед яких: право на суверенітет і територіальну цілісність, право участі в міжнародних договорах і конференціях, право на самозахист від збройного нападу (у зв'язку з цим їм дозволяється утримувати збройні сили в необхідній кількості), право одержання допомоги у випадку збройного нападу.

Політику нейтралітету проводить Швеція. Проте її статус нейтралітету не зафіксовано ні в конституційних актах країни, ні в будь-якому міжнародному договорі. Тому можна говорити про «традиційний» нейтралітет Швеції. Не можна не згадати у цьому зв'язку і нашу державу. В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою республіки 16 липня 1990 р., Україна урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.

В спеціальній літературі з міжнародного публічного права проблема Ватикану як суб'єкта міжнародно-правових відносин є дискусійною. Проте більшість учених-міжнародників визнають Ватикан як суб'єкт міжнародного права, який володіє здатністю укладати міжнародні договори. І це дійсно так.

Згідно з Лютеранськими угодами 1929 р. між італійським урядом і Ватиканом, Італія визнала «суверенітет Священного престолу в міжнародній галузі» та його ви ключини суверенітет і юрисдикцію над містом Ватиканом. Держава-місто Ватикан підтримує дипломатичні відносини, укладає угоди (конкордати) релігійного характеру, є членом міжнародних організацій (ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ФАО — більше 15 міжурядових організацій, представлена в ООН спостерігачем), бере участь у міжнародних конференціях і т. п. На 1 січня 1990 р. мав дипломатичні відносини зі 120 державами.

Звичайно, з точки.зору його функцій, території та адміністративної організації м. Ватикан наближається до держави. Проте йому властиві певні особливості. Він не має населення (постійно мешкають у ньому близько 1000 людей, з них ватиканське підданство мають тільки 700) та його єдиною метою є підтримка Священного престолу як релігійного центру католицької церкви. Отже, міжнародна правосуб’єктність Ватикану є неповною.