Суб’єкти і об’єкти охорони праці

Кожна наука має свій об'єкт, предмет і засоби пізнання або вивчення, а також закони, що виявлені з використанням теорії пізнання — гносеології (від грец. γυώσις - пізнання і... логос) — вчення про сутність і закономірність пізнання, теорія пізнання.

Об’єкт — це те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-пізнавальній діяльності; предмет — усе те, що може перебувати в яких-небудь відносинах, мати якісь властивості.

Об’єктомвивчення працеохоронного менеджменту є охорона праці, предметом — управління безпекою елементів, з яких складається об’єкт вивчення, тобто охорона праці. У свою чергу об’єктом вивчення охорони праці як науки є праця (трудова діяльність). Трудову діяльність вивчають не тільки охорона праці, а й багато природничих і суспільних наук: політекономія, гігієна праці, ергономіка, соціологія, інженерна психологія та ін. Відрізняються ці науки предметом вивчення. Свій предмет вивчення має й охорона праці — безпека праці, а звідси — фізіологічні та психологічні можливості людини, закони розвитку праці і відображення їх у працеохоронній науці, формування умов праці, їх оптимізація тощо. Структура охорони праці нерозривно пов’язана з розумінням сутності, розподілу та видів праці. Сутність праці розкривається шляхом виявлення її структури, яка містить ряд взаємозалежних елементів:

- суб’єктів праці як носіїв мети;

- продуктивних сил (предметів і засобів);

- процесу трудової діяльності;

- продуктів праці (цільових і побічних);

- суспільних відносин (виробничо-економічних).

Праця, крім внутрішніх елементів системи, має і зовнішні елементи впливу (політична й економічна ситуація в країні, технічний рівень розвитку, природні умови тощо).

Таким чином, досліджуючи працю, охорона праці має вивчати окремо та у сукупності всі елементи, що становлять її структуру. Лише такий підхід дасть змогу вирішити багато проблем. Аналізуючи сутність праці, необхідно визнати перевагу за суб’єктом праці. Без нього не може бути не тільки виробничих та інших відносин, а й самого процесу праці.

На розвиток охорони праці істотно впливає розподіл праці, під яким маємо на увазі відокремлення якісно відмінних форм трудової діяльності в процесі праці. Розрізняють загальний, частковий та одиничний розподіл праці.

Завальний розподіл праці передбачає відокремлення таких форм трудової діяльності, як промисловість, будівництво, сільське господарство, геологія тощо. Кожна з названих форм трудової діяльності має свою специфіку у використанні засобів виробництва і визначає галузь народного господарства, а зрештою — наукову і практичну спрямованість охорони праці.

Частковий розподіл праці пов’язаний із поділом галузі на види і підвиди. Відповідно поділяється й охорона праці: у промисловості — охорона праці в машинобудуванні, енергетиці, харчовій, хімічній, гірничій промисловості і т.д.

Одиничний розподіл праці передбачає відокремлення видів трудової діяльності всередині підприємства за такими ознаками:

- функціональною (керування, основне і допоміжне виробництво);

- технологічною (за видами робіт);

- професійною;

- класифікаційною (за складністю робіт).

Одиничний розподіл праці дає змогу диференціювати й охорону праці. Одиничний розподіл праці слід відрізняти від поділу на види праці за прикладеною до неї енергією. В цьому випадку розрізняють працю розумову і фізичну.

Із розвитком НТП виникають чи виявляються нові шкідливі і небезпечні фактори. Завдання охорони праці — визначати, передбачати появу таких факторів, щоб захистити від них людину.

Виходячи зі структури праці, що є ергатичною системою „людина (Л) — трудова діяльність (ТД) — умови праці (УП) ˮ, можна побудувати систему охорони праці, яка складатиметься з таких елементів:

- безпека людини як суб’єкта праці (БЛ);

- безпека трудової діяльності (БТД);

- безпека умов праці (БУП).

Тоді структура працеохоронного менеджменту складатиметься з таких елементів:

- управління безпекою суб’єктів праці;

- управління безпекою трудового процесу;

- управління безпекою умов праці.

Виробниче середовище – це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність. У свою чергу, роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника.

Відмінності в напруженості певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. При цьому виділяють чинники важкості праці, фактори процесу, фактори умов праці.

Фактори важкості праці обумовлені особливостями трудового процесу та умовами виробничого середовища. Чинники трудового процесу визначають навантаження на нервову і м’язову системи; співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить і перероблюється; монотонність; робочу позу і змінність роботи.

Фактори умов праці включають певну сукупність санітарно-гігієнічних, психологічних та естетичних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи.

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини у процесі виробництва:

· фізичні зусилля (переміщення вантажів певної ваги, зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу);

· нервове напруження (складність розрахунків, особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання тощо);

· робоча поза (положення тіла людини і її органів відповідно зо засобів виробництва);

· монотонність роботи (багаторазове повторювання одноманітних короткочасних дій, варіацій, циклів);

· температура, вологість, теплові випромінювання в робочій зоні;

· забруднення повітря;

· виробничий шум;

· вібрація, обертання, поштовхи;

· освітленість.

Всі ці чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Тому необхідна комплексна оцінка факторів виробничого середовища та характеру праці.

Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників, які характеризують: результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини у процесі праці. Це показники:

- виробничі;

- фізіологічні;

- психологічні.

Охорона праці, працюючих в умовах інтенсивного переозброєння виробництва на базі комплексної автоматизації та механізації може бути забезпечена лише за всебічного урахування можливостей людини у трудовому процесі. Тут істотну роль відіграє ергономіка – наука, яка вивчає проблеми оптимального розподілу й узгодження функцій між людиною і машиною, обумовлює оптимальні вимоги до засобів і умов діяльності, розробляє методи їх урахування при створенні і експлуатації техніки.

Взаємодія людини і техніки у системі виробництва (людина – машина – виробниче середовище) має розглядатися під час проектування і створення безпечних умов праці, вирішення завдань оптимізації. Це і є предметом ергономіки.

Охорона праці у конкретних дослідженнях базується як наука на таких загальних принципах та підходах: комплексності, системності, гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.