Класифікація підходів до визначення місця моралі в економіці

Інакше справа йде у вітчизняній економічній думці і практичній діяльності. Аж до революційних подій 1917 року світоглядною і теоретичною основою для ведення господарського життя в Росії, Україні, яка входила до її складу, традиційно було Священне Писання і заснований на ньому "Домострой" - цим і визначався факт пріоритету моралі в економічній діяльності. Про переважання морального начала над економічним говорить сама структура "Домострою": (Часть 1- «О духовном строении»; Часть 2- «О мирском строении»; Часть 3 – «О Домовном строении (хозяйственные рекомендации)») [34]. Крім того, про це писали багато представників східнослов’янської економічної думки, зокрема І.Т. Посошков. У роботі І.Т. Посошкова "Книга о скудости и богатстве" перша глава має назву "Про духовність" [70]. "Первее же предложим расположение о духовном направлении...", - пише він, вважаючи неможливим без цього міркувати про господарські справи. А такі вчені як К. І. Бабст, І. І. Янжул, Д. І. Пихно виділяли моральний капітал, культурно-історичні сили народу як найважливіший і визначальний чинник виробництва [66, 104]. Професор економіки, філософ і богослов С.М. Булгаков відмічає, що визначальний вплив на економічну людину, господарювання, здійснює релігія, пануючий світогляд [15].

З 1917 року християнська мораль стає під забороною і моральним підґрунтям економічної діяльності стає більшовицька, комуністична ідеологія. "Відважні дев'яності" приносять в економіку, як Росії, так і України - вже окремих держав, нову модель дикого капіталізму, згідно з якою вважається моральним усе, що вигідно.

Нині найбільш відомими підходами до проблеми співвідношення моралі і економіки є дві альтернативні точки зору. Перша точка зору – "обмежено прагматична" – заперечує позитивний вплив моральності на економіку. Стверджується, що головна мета бізнесу полягає в прибутку. Бізнес повинен приносити прибуток, не дивлячись на засоби. Моральність є навіть перешкодою для ділових стосунків, вона припускає "зайву" відповідальність, "непотрібні" обмеження ділової активності, сумніви етичного порядку, душевні переживання, що знижують у ділової людини активність, упевненість, що віднімають час і енергію. Прибічники цієї точки зору підпорядковують моральність економіці, позбавляючи її всякої автономії, і оголошуючи "моральним усе, що економно". В якості емпіричного доказу вказуються факти з історії капіталізму, коли успіх "батьків засновників" великих компаній визначався подібним прагматичним підходом до моральності.

До прибічників обмежено прагматичної точки зору на проблему співвідношення моральності і економіки слід віднести відомого економіста другої половини ХХ століття М. Фридмана, представника чікагської школи економіки. М. Фридман є прибічником неокласичної, ліберальної ринкової економіки (за рецептами якої здійснювалися ліберальні реформи в пострадянських країнах). Як він пише, в "вільній економічній системі існує один єдиний вид відповідальності, згідно з яким усі наявні засоби повинні використовуватися з максимальною ефективністю і всяка діяльність повинна перевірятися максимально можливим прибутком" [цит. за 51, С.2]. Цієї ж точки зору дотримується і Дж. Сорос. "Усіма і усім рухає прибуток!" - такий принцип і сенс дуже символічної за назвою книги Дж. Сороса "Алхімія фінансів". По його визнанню "ринкова економіка природжено є аморальною" [21, С.24]. А відомий сучасний американський економіст А. Карр вважає, що від бізнесменів, як і від гравців в покер, безглуздо вимагати загальногромадянської моралі в їх грі – бізнесі [цит. за 98].

На жаль, більшість сучасних українських бізнесменів, особливо тих, що мають відношення до влади, в тій чи іншій мірі дотримуються саме цього принципу.

Друга точка зору визнає діалектичний зв'язок між моральністю і економікою. Тут підкреслюється не лише особистісно-моральний аспект економіки, але і її структурно-моральний аспект, її ефективний вплив на економіку. Прибічники цієї точки зору вважають, що в економіці можлива ефективна діяльність у рамках добра, де може виявити себе і морально-позитивна особа. Саме морально-позитивна економіка і забезпечує довгострокову, стратегічну ефективність, рентабельність. Підприємець, який не обманює і якісно обслуговує ділових партнерів і споживачів, створює позитивну репутацію, довіру до себе, тим самим закріплює за собою надійних партнерів і коло постійних споживачів. Ефективна економічна діяльність, яка здійснюється у рамках добра, сприяє вдосконаленню соціальних стосунків і особистої моральності.

Справедливим буде і зворотне твердження – будь-який обман в бізнесі в довгостроковій перспективі спричиняє втрату кваліфікованих працівників, надійних партнерів і клієнтів, а можливо і кримінальну відповідальність. Неетична поведінка, аморальний бізнес обернуться, рано чи пізно, соціальними і моральними втратами, як для особи, так і для підприємства, суспільства. З приводу соціальних і моральних наслідків порушення моралі в економіці для зростання в якості прикладу можливо привести взаємозв'язок тіньової економіки (її частини, яка пов'язана з несплатою податків) і соціальної сфери. Поява платної освіти, медицини, зниження рівня їх матеріально-технічного стану та, відповідно якості послуг, мізерна величина соціальної допомоги населенню – це у тому числі результат несплати податків, приховування доходів. А кримінальна сфера тіньової економіки, наприклад торгівля наркотиками або людьми призводить до непоправних моральних, соціальних, а потім і економічних втрат.

Прибічники цього підходу також звертаються до історії економіки, до історії економічної і етичної думки. Наприклад, ось що пише Г. Форд, засновник знаменитої династії і відомої фірми, що займається виробництвом автомобілів: «Работу на общую пользу ставь выше выгоды. Без прибыли не может держаться ни одно дело… Хорошо поставленное предприятие, принося большую пользу, должно приносить и большой доход и будет приносить таковой. Но доходность должна получаться в итоге полезной работы, а не лежать в её основании» [цит. за 21].

Проте вважаємо необхідним підійти до другого підходу більш диференційовано, виділяючи наступні точки зору:

1) моральний чинник може бути присутнім в економіці, але економіка панує над мораллю (станом економіки визначається ступінь моральності і готовності поводитися в господарській діяльності відповідно до моральних принципів;

2) мораль обов'язково має бути присутньою в економіці, моральний чинник в деякому розумінні домінує над економічним, але потрібний інститут права - правова підтримка;

3) теологічна концепція: визначальний вплив стану моралі в суспільстві на економіку.

Першої точки зору дотримується Пол Хейне, який вважає, що „экономическая эффективность является слугой гуманистических стремлений, а не их соперником» [цит. за 64]. П. Хейне стверджує, що чим більшою кількістю коштів володіє підприємець, тим більше можливостей він матиме для того, щоб витрачати ці кошти на добродійні і інші соціальні цілі.

Ми не погоджуємось з цією позицією: в даному випадку ми маємо лише абстрактну можливість реалізації моральної дії, яка так і залишиться можливістю за відсутності у бізнесмена необхідних моральних якостей. З того, що окремі суб'єкти, які діють у соціально-економічній системі (бізнесмени, підприємці), стають багатіше (підвищують свій соціально-економічний статус), абсолютно не витікає підвищення загального добробуту. Між економічною можливістю зробити морально позитивну дію, наприклад, направити прибуток на соціальні цілі, і реальною дією, знаходяться два чинники - суб'єктивний або індивідуальний - моральні якості учасника соціально-економічних стосунків (менеджера і підприємця) і системний або інституціональний - стан суспільної моралі і інститутів, її що її регулюють (у тому числі у сфері економічних відносин).

2.3 Діалектика взаємозв’язку моралі та економічної діяльності (західні теорії)

Другу точку зору підтримують багато вчених. Серед західних економічних мислителів уперше порушив проблему соціальної і моральної відповідальності працедавців швейцарський економіст Ж. Симонд де Сисмонди. На його думку, якщо працедавець вирішує максимізувати прибуток шляхом мінімізації заробітної плати робітників, в програші опиняться обидві сторони. Він вказує, що працівники за рахунок високої експлуатації працедавців та недоотримання заробітку, а отже неможливості якісно задовольняти базові потреби, втрачають можливість виконувати свої функції. І тоді їм доводиться переселятися в будинки презирства, витрати на утримання яких в тій або іншій формі - «в форме ли частной благотворительности, взносов в дома призрения, или налога в пользу бедных» - лягають на плечі фабрикантів [80, С.174].

В наш час ми спостерігаємо дуже схожу за сутністю картину: для забезпечення свого існування працівники шукають додатковий заробіток, працюючи на двох - трьох роботах, що призводить як до швидкого морального і фізичного "зношування" самої людини, втрати її здоров'я і працездатності, так і до втрати морального здоров'я покоління, що зростає (батьки, які працюють в подібному ритмі не можуть приділити досить часу і уваги для якісного виховання своїх дітей).

У моделі економічного розвитку, яку собі уявляв Сисмонди, важлива роль відводиться суб'єктивним чинникам. На відміну від моделі, створеної родоначальниками політекономії, він вказує на необхідність втручання морального чинника в економіку, що повинно відбуватись як свідомий людський акт, що не корелює з максимізацією особистої вигоди.

Дуже цікаво обґрунтовують необхідність існування етичних норм і принципів в економіці і підприємницькій діяльності сучасні німецькі вчені К. Хоман і Ф. Бломе-Дрез. Вони стверджують, що юридичні закони з точки зору їх можливості повноцінно охопити усі сторони моральних вимог не можуть бути досконалими. Це пов'язано з дією наступних чинників системного порядку:

1) будь-які зміни закону і інституціонального порядку є реактивними, тобто відбуваються з деякою затримкою в часі. Реальне життя, особливо сучасне, настільки складне, багатогранне і мінливе, що законодавчі норми не встигають за ним.

Прикладом можуть бути сфери, що динамічно розвиваються, - генна інженерія, виробництво біодобавок, де закон не може відразу чітко визначити межі дозволеного і забороненого, або нові для економіки види бізнесу, що набувають форми різних інвестиційних фондів, а по суті є фінансовими пірамідами. Поки будуть встановлені ефективні закони, підприємства діють без достатніх правил гри і можуть завдати непоправної шкоди споживачам і суспільству в цілому;

2) не існує досконалої системи контролю виконання законодавства, регулююча роль правоохоронних органів обмежена;

3) не усе, що не заборонено законом, може вважатися допустимим з точки зору моралі. Наприклад, реклама сигарет і спиртних напоїв, використання "25 кадру";

4) „занепад компетентності політики і порядку в політиці" [69].

Відповідність якостей політиків щодо виконання їх важливішого завдання – підготовки все більше знижується. Це можна пояснити як недоліками в існуючій інституціональній системі, так і особистісними чинниками - "відсутністю свідомості політики порядку" у людей, що приймають політичні рішення. Останнє необхідно пояснити як відсутність таланту політика, керівника, громадського діяча, відсутність або слабкість професійних знань і навичок, а також доповнити такими морально-психологічними характеристиками, як спотворена совість, низька моральність, егоїзм політиків.

Таким чином, існування чинників системного порядку, які порушують універсальність законодавчих норм, вимагає застосування в економічній діяльності моральних регуляторів. У разі, коли для відповідної ситуації, рішення не існує законодавчих норм, підприємець, керівник діє відповідно до норм власної моралі. На окремих підприємствах вони існують у формі принципів управління, керівних стратегій, прийнятих цінностей, методів мотивації, норм поведінки. Звичайно, при недосконалому законодавстві ніхто і ніщо (за винятком совісті) не стримуватиме ухвалення аморального, але економічно вигідного рішення, але відповідальність за нього не знімається. Тому К. Хоман і Ф. Бломе-Дрез наголошують про необхідність існування в економіці як інституціональної, так і індивідуальної етики.

Функція індивідуальної етики полягає в тому, щоб за допомогою закликів до совісті окремих менеджерів і підприємців впровадити в економічний процес моральні наміри. Реалізація моральних норм залежить від власного вибору менеджерів і підприємців, які приймають рішення.

Інституціональна етика не безпосередньо впливає на підприємницьку поведінку. Інституціональні інструменти для впровадження моральних прагнень знаходяться як на рівні законодавства, що встановлюється для усіх підприємств (у широкому сенсі це система законів і механізм їх виконання і контролю), так і на рівні окремих підприємств.

На думку авторів, індивідуальна етика ефективна завжди в малих осяжних співтовариствах, в яких індивідуальна дія має наслідки, які можливо прямо підрахувати і оцінити. По суті, тут йдеться про внутрішнє середовище підприємства - окремі групи і колектив в цілому, коли дотримання моральних норм (повага до особи працівника, гідна і своєчасна оплата праці і так далі) створює сприятливий психологічний клімат, мотивує високоефективну роботу.

Проте, коли підприємство стикається із зовнішнім середовищем, в якому не існує інституціональної етики (тобто порушення норм моралі в економіці є певною нормою), індивідуальна втрачає сенс з точки зору можливості забезпечення економічної ефективності діяльності підприємства. При цьому не виключається можливість співтовариства підприємців, окремих лідерів істотно поліпшити, з моральної точки зору, існуючі правила ігри, як формальні (закони) так і неформальні.

Але існує і третя точка зору на взаємозв'язок економіки і моралі. Вона мало відома широкому колу унаслідок того, що її носіями є богослови, представники східнослов’янської філософсько-економічної думки, теорії яких тільки зараз стають доступними для усіх охочих. Ця точка зору полягає у визнанні визначального впливу моралі на економіку. Наведемо теологічну концепцію.