Лекція 1. Духовно-моральні та соціокультурні основи розвитку соціально-економічних систем

1.1 Економічна (господарська) діяльність як єдність економічного і неекономічного, природного і морального начала. Антропологічний характер економіки. Необхідність курсу «Моральні основи економіки і підприємницької діяльності»

1.2 Цивілізаційний (соціокультурний) вимір господарювання.

1.3 Джерела перших моральних законів ведення господарської діяльності.

1.3.1 Моральні правила ведення господарства у Старозавітному законодавстві (Староєврейська цивілізація).

1.3.2 Економіка як домобудівництво. Економіка та хрематистика. Давньогрецька (Еллінська) цивілізація.

1.3.3 Тенденції розвитку науки про економіку (Християнська цивілізація)

1.1 Економічна (господарська) діяльність як єдність економічного і неекономічного, природного і морального начала. Антропологічний характер економіки. Необхідність курсу «Моральні основи економіки і підприємницької діяльності»

Економіка за своєю суттю антропологічна, адже вона існує не для самої себе, а для людини, все в господарській діяльності йде від людини і до людини. А людина – істота не тільки біологічна, індивідуальна, та, що господарює, але і соціальна, традиційна, культурна, духовна. Проте економічна наука, повільно повертаючись обличчям до людини, бачить в ній частіше лише виробника і споживача, а в кращому разі – інтелектуальний або людський капітал.

У господарсько-економічному і соціальному досвіді минулого неподільно панувала настанова на корисність, вигідність, багатство.

Ринкове трактування сучасної економічної науки зводить її предмет до вивчення закономірностей розміщення рідкісних благ, в основному матеріального характеру, виражених в загальному грошовому еквіваленті. Йдеться про вибір напрямів їх вигідного використання для задоволення конкуруючих цілей.

Практично всі європейські і американські школи економічної теорії до середини ХХ ст. міркували про людину в економіці у дусі матеріалізму.

На щастя, зараз в сучасному суспільствознавстві склалася ситуація, коли економіка залишає свої претензії на домінування над філософією і історією господарства і звертається до живої людської особи, проблем її особистої відповідальності і творчої волі. Вчені повертаються до витоків розуміння того, що економіка поза філософським, релігійним збагненням і духовним вимірюванням предстає не тільки неповною і незавершеною, але і неповноцінною.

Такий підхід до розуміння економіки запропонували ще на початку ХХ ст. представники східнослов’янської економічної думки – історичного морально-етичного напряму, біля витоків якого стоявС.М. Булгаков. Згідно з ним економіка розглядається як частина науки про людину, а господарство – не тільки як процес індивідуальний, але і родовий, історичний, як реалізація діяльного, творчого відношення людини до світу. Розвивається положення про спадкоємність соціальних і духовних явищ, що визначають тип господарювання. У центрі такого дослідження знаходиться людина як конкретний духовний тип зі всією складністю і різноманіттям психологічних мотивацій.

С.М. Булгаков осмислює господарство як явище духовного життя, вводить поняття «дух господарства».І це зрозуміло. Ступінь своєї духовності (стан своєї душі) людина переносить на весь зовнішній світ, на свої відносини з людьми, своє відношення до праці, багатства, власності.

Так, на жаль, ми знаємо, що історія багатства і величезних спадків деяких людей написана кров'ю і віроломством, шляхом знехтування життєвих інтересів більшості. І причини тому необхідно шукати не стільки в економіці, скільки в самій людині. Саме за її «образом і подобою» формувалося господарство і праця, розподіл, обмін і споживання, «відливалися» інституційні форми власності, економічного права, інструменти фінансової, кредитної і грошової політики.

Багато економічних категорій, наприклад, такі як власність, праця, фінанси і т.д. не можна зводити тільки до господарських відносин. Власність більш належить до сфери права, моральності, психології і соціальних відносин. Фінанси – це не просто гроші, цінні папери, як правило, віртуальні, і навіть не золото і коштовності, а, перш за все, – відносини щодо розподілу і споживання багатства.

Західна економічна наука впродовж багатьох століть, але особливо у ХVIII–ХХ ст. розглядала людину (homo economicus) як раціональну істоту, яка прагне до власного благополуччя і прибутку і геть забуває такі поняття, як мораль, любов, здатність принести жертву. При такій постановці питання економічна діяльність перетворюється на самоціль. Потім економіка і її структури починають функціонувати заради самих себе, а господарство, виходячи з під контролю моралі, може стати антилюдським. Це яскраво демонструє світова соціально-економічна криза ХХІ ст.

Але якщо людина обирає і обґрунтовує егоїстичну мету забезпечення особистого благополуччя будь-якою ціною і за чужий рахунок, необмеженого споживання непоновлюваних природних ресурсів шляхом нехтування життєвими інтересами інших людей – така мета позбавлена не тільки моральних, але і раціональних економічних підстав.

Про те, що соціально-економічний стан і розвиток визначаються, перш за все, духовно-моральними факторами, ми тепер знаємо не з чуток. Криза, що переживається пострадянськими державами, рекордна за тривалістю і глибиною соціально-економічної деградації суспільства і людини, переконливо виявляє руйнівну силу бездуховності. Як говорив один з героїв Ф.М. Достоєвського – якщо немає Бога, то дозволено все. Кризи ХХI століття також мають духовно-моральну основу.

І лише від поверхневого погляду, «за корою» господарських явищ прихована духовна суть і принципово неекономічна природа всеосяжної, системної, найбільшої за тривалістю і гостротою суспільної кризи, що переживається Росією, Україною на рубежах XX і XXI століть. Сьогодні, вже з позиції деякої історичної дистанції, можна оцінити підсумки і уроки двадцятирічного радикально-ліберального реформування російського, українського суспільства, яке відмічене важкими економічними і соціальними потрясіннями. Процес саморуйнування народногосподарського комплексу і відтворювального потенціалу досягає граничних значень. Економіка несе втрати не тільки в об'ємах, кількості, але і в якісних показниках: ефективності, продуктивності праці, наукоємності, конкурентоспроможності, не говорячи вже про соціальну справедливість і людяність.

Відбулося жахливе спотворення цілей та мотивів економічної діяльності і цінності праці. Вони все більш концентруються не на створенні корисних благ, а на отриманні прибутку, будь-якою ціною і за чужий рахунок. Рентні, статусні, спекулятивні, тіньові доходи спотворюють економіку, розгортають її убік від реального і продуктивного сектора. Творча праця з гідною оплатою підміняється на участь, як правило – злочинну, в перерозподілі і переділі власності, доходів, влади. Неприпустимо високого ступеня досягла майнова диференціація, неузгодженість економічних і соціальних інтересів суспільства, держави в цілому і переважної більшості суб'єктів господарювання.

Загрозливий характер приймає процес демографічного відтворення населення України, все більш виразно проступає нестача людських ресурсів, особливо в матеріальному виробництві. Україна вступала в смугу соціально-економічних реформ з населенням в 51,94 млн. осіб. За роки реформ чисельність населення скоротилася майже до 45,78 млн. осіб. За даними, приведеними в докладі ООН про розвиток людини 2010 р. розрив в тривалості життя української людини порівняно з аналогічним показником країн Євросоюзу перевищує 11 років, а з Японією – 14 років [33].

Найбільш небезпечною і руйнівною зоною деградації відтворювального процесу є необоротні втрати в самій людині, освіті, вихованні, фізичному і моральному здоров'ї нації. І вони навіть не зіставляються з великими, але все-таки тимчасовими втратами в економіці, соціальній сфері, політиці.

Сьогодні економісти, соціологи, демографи, статистики серйозно займаються вивченням, аналізом і прогнозуванням головного багатства країн і народів – їх людського ресурсу. У основу такої оцінки покладений індекс людського розвитку (ІРЛП). Визначається цей показник досить просто. У його основу беруться три головні компоненти: індекс тривалості життя, який синтезує стан здоров'я людини і суспільства; індекс освітнього рівня і індекс добробуту, який виражається часткою валового внутрішнього продукту на душу населення. Кожний з позначених показників складає одну третину, а їх сума і буде рівна загальному індексу людського розвитку. Підрахунок нескладний і дозволяє наочно представити яких успіхів досягла та або інша країна, як розвивається її людський потенціал, яке місце вона займає в економічному «табелі рангів» [38].

Фахівці і експерти ООН фіксують загальносвітову тенденцію значного зростання людського потенціалу по даному індексу у всіх країнах світу. У розвинених країнах економічне зростання націлюється на потреби соціальної сфери, серйозне значення надається перерозподілу ресурсів і прогресивному оподаткуванню на надприбутки (у Швеції такий податок досягає 70%). І це цілком зрозуміло. Формування і розвиток потенціалу особистості, відтворення самої людини здійснюється саме в соціальній сфері.

По індексу людського розвитку наша країна у складі СРСР до початку реформ входила в першу світову десятку. За даними Докладу ООН про розвиток людини у 2009 році Україна відносилася до країн з середнім рівнем ІРЛП і посідала 85-е місце зі 182 країн світу (розрахунок показників виконаний за даними 2007 р.). При тому, що відносно високе місце у цьому рейтингу Україна отримувала за рахунок освітньої складової, а інші – стан здоров’я та економіки були на досить низькому рівні. По одному з найважливіших економічних показників – об'єму ВВП на душу населення в 2009 році Україна опинилася на 129 місці серед 228 країн світу, а за очікуваною тривалістю життя на 150 місці з 224 країн світу [32, 37].

Хоча в Докладі ООН про розвиток людини 2010 р. (складений на основі даних 2009 р.) Україна посідає 69 місце з 169 країн світу і відноситься до країн з високим рівнем людського потенціалу. За об'ємом ВВП на душу населення в 2010 році Україна опинилася на 88 місці серед 169 країн світу, а за очікуваною тривалістю життя на 104 місці з 169 країн світу [33].

Але звернемось до інших показників та рейтингів.

В країні спостерігається високий ступінь диференціації населення по рівню доходів і відповідно низький ступінь соціальної захищеності, що породжує соціально-економічну нестабільність [33]. Так, співвідношення доходів 10% найбільш багатих українців і 10% найбідніших в Україні у 2010 році згідно Докладу ООН про розвиток людини складає 6:1 [33]. Але за різними оцінками російських та українських фахівців це співвідношення набагато більше і становить 40:1 (для прикладу, в країнах ЄС – 5,7:1; критичне значення цього показника в світовій практиці – 10:1) [65].

Щодо рівня напруженості праці, то українці отримують за власну працю у багато разів менше, ніж жителі Західної Європи або Америки. Так, мінімальне критичне значення годинної ставки оплати праці складає 3 американських долара, тоді як у нас годинна оплата праці складає приблизно 1,5 американських долара [за розрахунками 33].

У загальносвітовому рейтингу якості життя-2011, який щорічно складає ірландський журнал International Living (2010 р.), Україна спустилася з 68 на 73-е місце серед 192 країн і знаходиться в групі з такими державами, як Марокко (71), Намібія (72), Ботсвана (74), Тринідад і Тобаго (75) і Туніс (77). Глобальний рейтинг якості життя очолили США. При складанні рейтингу до уваги приймаються вартість життя, культурний розвиток, економічне становище, екологія, клімат і громадянські свободи, якість охорони здоров'я, інфраструктури, безпеку життя та ризики, яким піддаються громадяни кожної країни [72].

Укладачі рейтингу вважають, що економічна ситуація в Україні за 2010 рік значно погіршилася. Проаналізувавши рівень процентних ставок, інфляцію, темпи зростання ВВП, ВВП на душу населення, автори дослідження визнали українську економіку однією з найгірших у світі. За економічним критерієм України потрапила в трійку найгірших країн.

Україну у 2010 році виключили з категорії "вільних країн" в рейтингу американської неурядової організації Freedom House. Відповідно до щорічного рейтингу демократичних прав і громадянських свобод, Україна зарахована до категорії "частково вільних країн".

За даними звіту дослідницької організації Freedom House за 2009 р. (Freedom House's 2009 survey) субіндекс свободи в Україні становить 75 балів, найвища оцінка - 100 балів присвоєна 45 країнам, у тому числі Франції, Австралії, Швейцарії, Німеччині. Для порівняння: Росія в субіндексі «Свобода» набрала 42 бали, а показник Білорусі склав 8 балів [72, 73].

Таким чином у світових рейтингах, які характеризують стан економіки та якість життя населення, Україна знаходиться на зовсім непривабливих місцях.

Але, нажаль, Україна є світовим лідером по рівню корупції. Згідно дослідженням міжнародної організації Transparency International у 2009 році індекс корумпованості України склав 2,2. Цей показник визначає рівень корупції в державному секторі тієї або іншої країни, вимірюється за шкалою від 0 до 10 балів, причому нуль означає найвищий рівень сприйняття корупції, а 10 – найменший. Найкращий рейтинг Україна мала в 1998 році, коли її індекс склав 2,8, проте вже в 2000 році він знизився до 1,5 [75].

За індексом корупції на одному місці з Україною, яка зайняла у 2009 році 146 місце серед 180 можливих, опинились такі держави як: Камерун, Еквадор, Кенія, Сьєрра-Леоне, Східний Тимор, Росія и Зімбабве.

Найменш корумпованою країною у 2009 році експертами Transparency International визнана Нова Зеландія – її індекс склав 9,4. У п'ятірку лідерів також входять Данія, Сінгапур, Швеція і Швейцарія. У кінці списку знаходяться Судан і Ірак (по 1,5), М’янми (1,4), Афганістан (1,3), останнє 180 місце посідає батьківщина піратів 21 століття – Сомалі (1,1 бал). Країни з дуже низьким рівнем корупції, чий бал складає 9 і вище, а саме Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Ісландія, Сінгапур і Швеція, – переважно багаті країни [75].

В той же час відомий американський журнал Newsweek у 2009 році опублікував список 100 кращих для життя з точки зору економіки, охорони здоров'я, якості життя, освіти і політичної ситуації країн світу. Україна займає в цьому рейтингу 49-е місце. Україна визнана країною з найбільш високим рівнем життя серед країн з низьким рівнем доходу [85].

Аналізуючи помилки минулого, сьогодні необхідно зрозуміти, що:

1. Суспільство та економіка без моралі і культури приречені на загибель. Для того, щоб економіка була ефективною, вся державна машина повинна бути повернена обличчям до людини. Справді ефективною може бути лише така діяльність яка людяна і моральна.

2. Подальші перетворення в економіці необхідно здійснювати з урахуванням двох важливіших законів – закону духовно-моральної детермінації та закону соціально-культурної ідентичності суспільного, у тому числі соціально-економічного розвитку

3. Щоб підняти економіку, необхідно піднімати рівень культури, освіти і, перш за все, моральності населення, забезпечивши при цьому ефективне законодавство. Ще раз підкреслимо, що в програмах економічного розвитку необхідно враховувати національну самобутність народу: особливості національного характеру, фундаментальні цінності.

Базові цінності відрізняються високим потенціалом самозбереження, оскільки вони є свого роду закодованим геном духовно-історичного досвіду нації. І цей потенціал самобутності надзвичайно виявляється в переломні, смутні періоди історії.

Усі цінності формуються на грунті культуростворюючої релігії та під впливом історичного процесу, природно-географічних факторів. Формування цінностей, їх збереження та трансляція - функція виховання та освіти. А якщо мова йде про економічні цінності та мотивацію економічної діяльності, то безумовно – економічної освіти. Це і визначає мету, предмет та структуру даного курсу.