Семінар 1 6 страница

узагальнення, серйозне вивчення історії культури Київської Русі, ве­ликомасштабні фольклорні та етнографічні експедиції тощо. Поруч з цим саме в цей період особливо відчутні відповідні обмеження в офіційній історіографії, зокрема найбільш важливих періодів її роз­витку — заборона дослідження козаччини, викривлення в аналізі періодів XVII—XVIII ст. тощо.

Далі необхідно зазначити, що на зламі 60—70-х рр., в умовах застою і регресії, які починають визначати характер суспільного життя, утверджується зневажливе, нігілістичне ставлення до мови, історії, літератури, мистецтва, що, зокре­ма, виявилось у звуженні сфери функціонування рідної мови, у за­бороні деяких художніх творів, пов'язаних зі сторінками боротьби за національну гідність, переслідування діячів культури. Ця гірка доля не обминула видатного сучасного скульптора, живописця, етно­графа, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка І. Гончара, художників А. Горську, Л. Семикіну, О. Заливаху, Г. Севрук (було знищено шестиметровий вітраж у Київському університеті). У дороб­ку художниці-кераміста Г. Севрук були твори, що належали до «Ко­зацького циклу», але в період тотальної русифікації ця тема виявилась забороненою, і митця виключили зі Спілки художників України. В українській культурі єдиним правильним методом продовжу­вав визнаватись соціалістичний реалізм. Разом з тим, великого розголосу у 70-х рр. набула Українська Гельсінська група, яка виступала в культурній опозиції ідеологічному диктатові. Українська група сприяння виконанню гельсінських домовлено­стей була утворена 9 листопада 1976 р., її засновниками стали М. Руденко, О. Мешко, О. Тихий. Організатори гельсінської групи ставили свої підписи під заява­ми, зверненнями, протестами про порушення радянським урядом прав людини в СРСР, припускаючи, що це в більшій мірі активізує широкі маси, позбавить їх комплексу страху, успадкованого від часів сталін­ського терору. Свою діяльність вона спрямовувала на відстоювання людини. Саме в цей період все більш відчутною стає загальна криза соціалізму і дискредитація офіційної ідеології, що знайшло відображення в літе­ратурі дисидентського напрямку (В. Симоненко, В. Стус, В. Некрасов, Б. Чичибабін, І. Ратушинська).

Продовжувало розвиватися українське мистецтво. Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співаки Д. Гнатюк, Б. Руденко, Т. Пономаренко, В. Тимохін, Л. Лобанова та багато інших. В українському живопису цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника і образи природи у Н. Глущенка, І. Бокшая, С. Шишка, Т. Яблонської, А. Шовкуненка, а також історичного мину­лого в творах М. Дерегуса, А. Лопухова, В. Чеканюка, В. Шаталіна. Невід’ємною частиною багатоаспектного прояву української куль­тури зазначеного періоду, що відбивало в свідомості українця озна­ки етнобуття народу, його тяжіння до пантеїстичного світогляду, була народна культура і безпосередньо народне мистецтво. Народному мистецтву як певній художній структурі властиві певні стильові ознаки: декоративність, стилізація зображень, узагальненість образів, композиційна ясність, внутрішня сутність твору, що розкривається при його сприйнятті. Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гон­чарства є опішнянські фігурки. Опішнянська кераміка відзначаєть­ся спокійними, повновагомими формами ужиткового посуду, невичерп­ною фантазією і неперевершеною пластикою декоративних виробів (відомі майстри І. Білик, І. Кітриш, В. Никитченко, А. Пошивайло та ін.). Набули визнання орнаментальні тканини П. Клин, О. та Р. Горбових, І. Дерцені, М. Шерегій, Г. Вергес. Різьба по дереву — один з найпоширеніших та оригінальних ви­робів народного мистецтва України. З одного боку, вона розвиваєть­ся як ужиткова й архітектурна орнаментика, з другої — як скульптура, іграшка, об’ємний декоративний посуд тощо. У сучасних народних промислах продовжують жити і розвиватися кращі традиції мину­лого, зберігаються прадавні архетипи мислення і естетичні уподобання нашого народу.

Однак епоха тоталітаризму, яка проникла у всі сфери людського буття, певним чином позначилась і на розвитку декоративно-ужиткового мистецтва післявоєнних і новітніх часів, деформувала етнокультур­ну парадигму мислення народу, позначила тенденційність сучасного мистецтва. У 70—80-х рр. відбулося загальне розчарування в соціалістич­них ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетради­ційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, захід­ного способу життя і мислення. Незважаючи на несприятливі умови розвитку, українська культура у 80-х рр. продовжує розвиватися, адже саме в цей період були створені умови пробудження української свідомості, накопичення національно-культурного потенціалу, відновлення історичного мето­ду при аналізі питань походження українського народу, його древніх коренів. Внаслідок цього відбуваються зміни в образотворчому мистец­тві (авангардистські течії і національна тематика), музиці (україн­ський рок, фестиваль «Червона рута»), кіно (звернення до історичної тематики).

Студенту слід усвідомити, що тільки з кінця 80-х рр. почався процес подолання наслідків тоталітаризму. Заперечення минулого суспільного ладу, розвінчання сталінізму в усіх його проявах призвело до змін в економіці й політиці, моралі, психології та культурі. Однак події початку 90-х років показали, що країни, які позбавилися тоталітаризму, не можуть жити одним лише запереченням минулого. Породжені таким запереченням песимізм, скепсис і цинізм, осудження і відчуження самі по собі непродуктивні. Такі явища виникають як результат розладнаної свідомості деморалізованої людини, тобто вони є супутнім продуктом культури перехідного періоду.

У цей час починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які своєю діяльністю торували шлях розвит­ку самобутньої української культури (В. Винниченко, О. Ольжич, багато інших). У процесі відродження української культури гідну роль відігра­ють «шістдесятники», загартовані у протистоянні офіційній ідеології. Д. Павличко у своїх творах засуджує байдуже ставлення до власного народу, України, рідної мови, Л. Костенко веде діалог минулого із сучасним, заглиблюється в проблему обов'язку митця перед народом (роман «Маруся Чурай»), І. Драч розкриває непростий зв'язок науково-технічного прогресу з духовними цінностями нації («Чорнобильська мадонна»), В. Голобородько філософськи осмислює сенс людського життя, Р. Іваничук, використовуючи історичну тематику, розкриває правду про минуле українського народу («Манускрипт з вулиці Русь­кої», «Вода з каменю»). Належне місце в скарбниці української культури займають тво­ри галицьких майстрів, що характеризуються безпосереднім і щи­рим баченням світу, емоційною насиченістю, самобутністю. Серед них пейзажі В. Сіпера, В. Сільського, жанрові полотна В. Монастирського, Г. Смольського тощо. Виникають передумови підйому української національної культури в 90-х рр., її важливої ролі в утворенні та розвитку незалежної держави.

Серед основних напрямів оновлення і перспективного розвитку української культури — проблематика буття особи, нації і держави, національні традиції та їх оновлення відповідно до вимог часу, гли­бокий патріотизм, культурний діалог на міжнаціональному й міждер­жавному рівні, екологічна проблематика, усвідомлення належного місця українського народу, його держави та культури у всесвітньо-історичному процесі.

Зміна соціально-політичної парадигми в Україні в 90-х рр. певним чином позначилась на всьому спектрі соціально-культурних умов буття української культури. Нова соціокультурна реальність в умовах незалежної України зумовила нове бачення місця й значення культури в українському суспільстві, визначила різноманітні прояви і аспекти культурологіч­ної діяльності. Українське суспільство все чіткіше й послідовніше приходить до думки, що культурна диверсифікація є одним із засобів етнобуття народів України, адже формування толерантності між етнічними спільнотами слугують переконливим доказом цілісності українського суспільства.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Як слід визначити сутність українізації?

2. Поясніть значення терміну «розстріляне українське відродження»

3. Якими були особливості розвитку вищої освіти в Україні у 20-х рр. ХХ ст.?

4. У чому полягала сутність культурницької місії шістдесятників?

5. Якими новими явищами в культурі позначені 80-ті рр. ХХ ст.?

6. Що нового принесла в життя української культури «перебудова»?

7. Яку роль зіграла українська інтелігенція в розвиткові «перебудови»?

Література:

Бокань В., Польовий Л. Історія української культури: навч. посіб. / В. Бокань, Л. Польовий – К.: МАУП, 2002. – 249 с.

Касьянов Г. В., Даниленко В. М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті роки) / Г. В. Касьянов, В. М. Даниленко. – К.: Наук. думка, 1991. – 95 с.

Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посібн. /За ред. М. М. Заковича. – К.: Знання, 2004. – 567 с.

Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 роки) / С. В. Кульчицький. - К.: Знання, 1999 – 156 с.

Попович М.В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К.: АртЕК, 1998. – 383 с.

Шейко В. М., Білоцерковський В. Я. Історія української культури: навч. посіб./ В. М. Шейко, В. Я. Білоцерковський. - К.: Знання, 2009.- 413 с.

ІІІ. Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика ареалу культури східнослов’янських племен.

2. Основні джерела вивчення культури стародавніх слов’ян.

3. Особливості взаємозв’язків різних типів культури стародавніх слов’ян.

4. Основні етапи розвитку старослов’янської культури.

5. Трипільська культура та її особливості.

6. Культура скіфської доби.

7. Черняхівська культура та її особливості.

8. Характер релігійних вірувань стародавніх слов’ян.

9. Міфологія стародавніх слов’ян та її характерні риси.

10. Які першовитоки має культура Київської Русі?

11. Як сприймали русичі процес християнізації?

12. Що нового було привнесено у державну систему освіти за часів князювання Ярослава Мудрого?

13. Які ви знаєте провідні жанри оригінальної літератури Київ­ської Русі?

14. Кого ви назвете з видатних діячів культури Київської Русі?

15. Коротко охарактеризуйте основні жанри образотворчого мистецтва Київської Русі. Чи існували тоді художні школи, цехи, майстерні?

16. Що становлять собою мозаїки та фрески? Чи можна їх відне­сти до оригінального вітчизняного мистецтва?

17. Які види прикладного мистецтва набули високого розвитку та поширення на Русі?

18. Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації в Галицькій і Волинській землях у XII—XIII століттях.

19. Розкрийте об’єктивні та суб'єктивні причини утворення Галицько-Волинського князівства.

20. Назвіть основні осередки культури в Галицько-Волинському князівстві.

21. Освіта в Галицько-Волинському князівстві та її особливості.

22. Розвиток книжної справи в Галицько-Волинському князівстві. Особливості літописної, перекладної та оригінальної літератури.

23. Значення культурних зв’язків Галицько-Волинського князів­ства з іншими землями Стародавньої Русі та західними державами.

24. Специфіка соціально-політичної і культурної ситуації в литовсько-польську добу.

25. Розвиток освіти в литовсько-польську добу.

26. Які особливості козацтва визначили його роль у культурній розбудові України XVII ст.?

27. Що значить для української ментальності поняття «козак» стосовно оцінки людської особистості?

28. Хто із козацької старшини взявся першим опікувати куль­турні потреби суспільства?

29. Якою була роль Петра Могили у відновленні культурних па­м’яток у Києві?

30. Дайте характеристику стилю «українське бароко».

31. Назвіть основні види театральних вистав.

32. Що зумовлює національну специфіку іконопису XVII—XVIII ст.?

33. Які особливості характерні для портретного живопису XVII—XVIII ст.?

34. Що визначало національну своєрідність дерев’яних і кам'я­них («козацьких») храмів XVII ст.?

35. Назвіть основні барокові архітектурні ансамблі XVIII сто­ліття.

36. Які взаємозв'язки української культури з авангардним пошу­ком у світі мистецтва?

37. У чому виявилась національна своєрідність української куль­тури періоду ХІХ – поч. ХХ ст.?

38. Охарактеризуйте основні стилі та напрямки літератури і мистецтва в Україні на початку XX ст.

39. У чому виявилось входження української культури зазначено­го періоду в загальноєвропейський контекст?

40. Яким є значення української культури зламу століть?

41. Які фактори (соціальні, національні) зумовили український культурний ренесанс?

42. Простежте зв'язок між політикою українізації і станом осві­ти у 20-ті роки ХХ ст.

43. Основні літературні течії 20-х рр. ХХ ст. в Україні та їх представ­ники.

44. Які новаторські риси характерні для театру «Березіль»?

45. Яка з авангардних течій найбільш плідна виявила себе в укра­їнському живопису?

46. Що визначило світовий авторитет скульптора О.Архипенка?

47. Які здобутки і втрати української культури в другій половині XX століття?

48. Дайте характеристику новій соціально-культурній ситуації в період так званої перебудови, її особливості.

49. Визначте основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.

50. Які перспективи розвитку української культури в сучасних умовах?