І. Вступ

Вивчення історії української культури – важлива складова гуманітарної підготовки фахівців, що дає можливість прилучитися до духовної спадщини, створеної нашим народом упродовж всієї історії його існування. Від рівня засвоєння цих надбань суттєво залежить розвиток почуттєво-образного сприйняття природи, суспільних явищ та художніх цінностей, світоглядні позиції фахівця, в цілому його загальна культура, здатність використовувати ці надбання у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Національна культура – це осмислення місця нації у загальному процесі розвитку людства, для українського народу – історичне відкриття, яке утверджує його як самодостатню структуру в співдружності етнічних спільностей і визначає належне місце, роль і значення в історичному контексті, без міфологізації, на діалектичних засадах. Демократизація суспільства, його трансформація гостро поставили проблему вивчення та осягнення своєї історичної спадщини, якій культури не тільки культурологічне, а й політичне, адже це один із вагомих чинників утвердження державності й відповідно визнання світовою спільнотою молодої держави – України.

Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства і формування національної свідомості, оскільки економічний та соціальний поступ неможливий без духовного прогресу, який спирається на культурну самобутність народу. Вивчення сутності, ролі та визначальних етапів еволюції національної культури в Україні в Україні лише розпочато. Недостатня кількість узагальню вальних праць з історії української культури ускладнює процеси формування незалежної держави. Тому виникає потреба у викладенні головних питань історії української культури, які допоможуть студенту розібратися у цій проблематиці. Тому автор вважає за необхідне висвітлити головні періоди розвитку вітчизняної культури від найдавніших часів до сьогодення.

Українська національна культура це загальнолюдське надбання. Це неповторний феномен у гамі таких же феноменів у яких проявляється національний характер, національна індивідуальність, без яких світ народів був би дуже нудним і сірим. Це система національних символів, в яких у концентрованому вигляді виражені гасла, етносоціальні сподівання та національні інтереси. Вона пов’язана з певним станом національного розвитку – загальним національним піднесенням та спалахом національної самосвідомості. Саме у такі історичні моменти і формується національна культура – свого роду вибух духовності нації. Він не тільки концентрує сплеск національного життя, а й тривалий час слугує джерелом, яке живить культуру у більш спокійні періоди, включаючи певні спади національного розвою. Яскраво виражену національну здатний мати не кожний етнос. Спади у розвитку культури не є трагедією для нації, а становить обов’язковий компонент механізму її розвиток, період накопичення духовно-національного потенціалу народу.

Вивчаючи курс «Історія української культури» студенти ознайомляться з основними етапами духовного життя нашого народу – від первісного суспільства до сьогодення. Розглядаючи вітчизняну культуру, вони зможуть переконатися, що вона представляє собою цілісне унікальне явище в царині європейсько-азіатського культурного простору. Засвоєння даного курсу дасть студентам уявлення про стилі, форми та типи національної культури, специфіку духовного життя українського народу, сприяє розумінню йми ролі мистецтва у суспільстві. Засвоївши вітчизняну культурну спадщину, студент повинен знати культурну спадщину українського народу та шляхи її використання, а також накопичувати досвід для її захист в практичній діяльності. Посібник містить методичні вказівки до усіх семінарських занять, передбачених за робочою програмою курсу. До кожної теми подано відповідний список літератури, перелік питань до самоконтролю знань, а в кінці посібника є тестові завдання до курсу «Історії української культури», а також словник культурологічних термінів.

Курс «Історія української культури» читається на всіх факультетах Запорізького національного університету і складається із лекцій, практичних занять, самостійної та індивідуальної робіт і модульного контролю. Підсумковою формою контролю з даної дисципліни – є іспит.

ІІ. Тематика семінарських занять