Нтна позиція 2 страница

припущення, міркування структуруються, класифікуються за певними

параметрами, критеріями, обмеженнями та прогнозованими результатами.

Метод Дельфі.

Метод Дельфі полягає в анкетному опитуванні експертів щодо

ставлення до всіх параметрів вибору та до альтернативних стратегій.

Розробив метод математик Хельмер.

Анкети статистично опрацьовують, формують діапазон думок

експертів (від - до) щодо оптимальності вибору того чи іншого показника

анкети, тої чи іншої альтернативної стратегії. Після першого опитування

діапазон думок експертів, як правило, надто широкий. Тому метод Дельфі

передбачає проведення ще 3-4 опитувань, перед початком яких кожного

експерта знайомлять з результатами попереднього опитування. В ідеалі

опитування варто проводити до повного збігу думок експертів, а реально -

до отримання найвужчого діапазону суджень.

Метод складання сценаріїв.

Сценарій - це описання картини майбутнього у вигляді

взаємопов'язаних подій, правдоподібних передбачень і дій, які з певною

ймовірністю вказують на прогнозований стан підприємства.

Сценарій складається:

а) з характеристики дій, факторів і подій, які впливають на досягнення

цілей і прогнозованого стану підприємства;

б) описання їх можливих наслідків для підприємства.

Метод складання сценаріїв передбачає, що експерти, на основі

глибокого вивчення матеріалів про динаміку середовища підприємства,

складають, як правило, три прогнозні сценарії розвитку подій у кожному із

його середовищ: песимістичний, оптимістичний та найвірогідніший. А

потім, прогнозують майбутній стан підприємства за кожного сценарію

розвитку подій при реалізації кожної альтернативної стратегії і вибирають

найоптимальніший альтернативний варіант, який в найбільшій мірі

відповідає чинникам, обмеженням і критеріям відбору, особливо меті

підприємства.

4. Економічні альтернативи для сучасного підприємництва

Сучасний етап розвитку вітчизняного підприємництва характеризується

низкою проблем: невміння працювати на ринку, ідентифікувати потреби

споживачів та ідентифікувати ринок. Доцільним буде відзначити що все ж

таки існують певні альтернативи для українського підприємництва:

розробити короткострокову програму збільшення прибутку при

загальному зниженні витрат;

створення бізнес-культури і реструктуризація підприємства;

залучення нових інвестицій;

пошук нових маркетингових стратегій розвитку бізнесу;

впровадження жорсткого контролінгу;

прийняти рішення про вихід із бізнесу.

Під час економічної нестабільності для підприємства просто необхідним

є фінансове планування. Фінансове планування здійснюється на основі

Метод Дельфі полягає в анкетному опитуванні експертів щодо

ставлення до всіх параметрів вибору та до альтернативних стратегій.

Розробив метод математик Хельмер.

Анкети статистично опрацьовують, формують діапазон думок

експертів (від - до) щодо оптимальності вибору того чи іншого показника

анкети, тої чи іншої альтернативної стратегії. Після першого опитування

діапазон думок експертів, як правило, надто широкий. Тому метод Дельфі

передбачає проведення ще 3-4 опитувань, перед початком яких кожного

експерта знайомлять з результатами попереднього опитування. В ідеалі

опитування варто проводити до повного збігу думок експертів, а реально -

до отримання найвужчого діапазону суджень.

Метод складання сценаріїв.

Сценарій - це описання картини майбутнього у вигляді

взаємопов'язаних подій, правдоподібних передбачень і дій, які з певною

ймовірністю вказують на прогнозований стан підприємства.

Сценарій складається:

а) з характеристики дій, факторів і подій, які впливають на досягнення

цілей і прогнозованого стану підприємства;

б) описання їх можливих наслідків для підприємства.

Метод складання сценаріїв передбачає, що експерти, на основі

глибокого вивчення матеріалів про динаміку середовища підприємства,

складають, як правило, три прогнозні сценарії розвитку подій у кожному із

його середовищ: песимістичний, оптимістичний та найвірогідніший. А

потім, прогнозують майбутній стан підприємства за кожного сценарію

розвитку подій при реалізації кожної альтернативної стратегії і вибирають

найоптимальніший альтернативний варіант, який в найбільшій мірі

відповідає чинникам, обмеженням і критеріям відбору, особливо меті

підприємства.

4. Економічні альтернативи для сучасного підприємництва

Сучасний етап розвитку вітчизняного підприємництва характеризується

низкою проблем: невміння працювати на ринку, ідентифікувати потреби

споживачів та ідентифікувати ринок. Доцільним буде відзначити що все ж

таки існують певні альтернативи для українського підприємництва:

розробити короткострокову програму збільшення прибутку при

загальному зниженні витрат;

створення бізнес-культури і реструктуризація підприємства;

залучення нових інвестицій;

пошук нових маркетингових стратегій розвитку бізнесу;

впровадження жорсткого контролінгу;

прийняти рішення про вихід із бізнесу.

Під час економічної нестабільності для підприємства просто необхідним

є фінансове планування. Фінансове планування здійснюється на основі

аналізу інформації про фінанси підприємства, одержуваної з бухгалтерської,

статистичної і управлінської звітності.

Пріоритетним зараз для підприємства є планування витрат – визначення

можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та

грошових ресурсів. Зменшення витрат виробництва та обороту є важливим

фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за

рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає

змогу збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні

можливості для самофінансування.

Однією з головних проблем сучасних підприємств є ліквідація

дебіторської заборгованості. В умовах фінансової кризи вирішення даної

проблеми не можливе без допомоги банків.

В умовах сучасної економіки комерційні банки стають важливим

елементом ринкової інфраструктури. Взаємовідносини підприємств і банків

тепер будуються з урахуванням взаємних інтересів і повинні приносити

користь обом сторонам. Вони виникають з приводу розрахунково-касового і

кредитного обслуговування підприємств, а також з появою нових послуг,

характерних для ринкової економіки.

Беручи до уваги гнучкі умови надання фінансування, просту схему

документообігу та комплексне обслуговування портфелю боргових

зобов'язань, факторинг є дуже цікавим та вигідним інструментом

фінансування підприємств.

Факторингові операції - торгово-комісійні операції, які проводяться з

метою прискорити отримання постачальником платежу. Підприємства-

постачальники уступають банку право вимоги платежу по платіжним

документам за надані товари, виконані послуги, роботи. Банк відразу

відшкодовує постачальнику частину суми, інша частина надходить на

рахунок постачальника після надходження коштів від покупців. За

здійснення такої операції банк стягує плату зі свого клієнта-постачальника.

Найперша перевага цього інструменту для самого банку - він контролює

платіжну систему боржників і управляє їх дебіторською заборгованістю з

використанням сучасних технологій ведення бізнесу.

Для підприємств - постачальників перевага факторингу буде полягати у

тому, що він дозволяє мінімізувати ризики, пов'язані з відстрочкою сплати за

надані послуги, зменшує необхідність залучення персоналу для отримання

сплати від покупця, а також дозволяє швидше отримати кошти за рахунок

дебіторської заборгованості і скерувати їх в обіг та на подальший розвиток

бізнесу.

У кризовий етап розвитку держави платоспроможність споживачів

значно зменшується, тому стратегія фінансового маркетингу повинна бути

ефективною. Кожен маркетинговий захід повинен бути спрямований чітко

на цільову аудиторію підприємства. На кризу потрібно дивитись не лише як

на загрозу, але й як на можливість.

аналізу інформації про фінанси підприємства, одержуваної з бухгалтерської,

статистичної і управлінської звітності.

Пріоритетним зараз для підприємства є планування витрат – визначення

можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та

грошових ресурсів. Зменшення витрат виробництва та обороту є важливим

фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за

рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає

змогу збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні

можливості для самофінансування.

Однією з головних проблем сучасних підприємств є ліквідація

дебіторської заборгованості. В умовах фінансової кризи вирішення даної

проблеми не можливе без допомоги банків.

В умовах сучасної економіки комерційні банки стають важливим

елементом ринкової інфраструктури. Взаємовідносини підприємств і банків

тепер будуються з урахуванням взаємних інтересів і повинні приносити

користь обом сторонам. Вони виникають з приводу розрахунково-касового і

кредитного обслуговування підприємств, а також з появою нових послуг,

характерних для ринкової економіки.

Беручи до уваги гнучкі умови надання фінансування, просту схему

документообігу та комплексне обслуговування портфелю боргових

зобов'язань, факторинг є дуже цікавим та вигідним інструментом

фінансування підприємств.

Факторингові операції - торгово-комісійні операції, які проводяться з

метою прискорити отримання постачальником платежу. Підприємства-

постачальники уступають банку право вимоги платежу по платіжним

документам за надані товари, виконані послуги, роботи. Банк відразу

відшкодовує постачальнику частину суми, інша частина надходить на

рахунок постачальника після надходження коштів від покупців. За

здійснення такої операції банк стягує плату зі свого клієнта-постачальника.

Найперша перевага цього інструменту для самого банку - він контролює

платіжну систему боржників і управляє їх дебіторською заборгованістю з

використанням сучасних технологій ведення бізнесу.

Для підприємств - постачальників перевага факторингу буде полягати у

тому, що він дозволяє мінімізувати ризики, пов'язані з відстрочкою сплати за

надані послуги, зменшує необхідність залучення персоналу для отримання

сплати від покупця, а також дозволяє швидше отримати кошти за рахунок

дебіторської заборгованості і скерувати їх в обіг та на подальший розвиток

бізнесу.

У кризовий етап розвитку держави платоспроможність споживачів

значно зменшується, тому стратегія фінансового маркетингу повинна бути

ефективною. Кожен маркетинговий захід повинен бути спрямований чітко

на цільову аудиторію підприємства. На кризу потрібно дивитись не лише як

на загрозу, але й як на можливість.

У першу чергу є актуальним створення бізнес-культури. Необхідно

сформувати культуру, яка буде спроможна підтримувати процес

трансформації, певний рівень знань, мотивації, здібностей персоналу.

Важливим напрямом роботи є організація навчально-технологічних,

переддипломних практик студентів і працевлаштування молодих

спеціалістів.

Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової

інформації: нормативною, плановою і фактичною. Однак, зовнішньому

користувачу доступні лише фактичні дані про фінансовий стан

підприємства. Ця обставина ускладнює задачу користувача з розрахунку

рівня ризиків, оскільки найбільш надійний спосіб оцінки рівня ризику, ніж

дистанції між плановими і фактичними даними, зовнішньому користувачу

недоступний.

Удосконаленню інформаційного забезпечення системи управління

фінансами сприяють досягнення в області комп'ютеризації. Персональні

ЕОМ вже широко застосовуються в інформаційних процесах як на самому

підприємстві, так і між підприємством та зовнішнім середовищем.

Комп’ютери значно підвищили обсяг інформації, скоротили час на її

передачу і підвищили її якість.

Сьогодні інформація перетворилась на один з основних ресурсів

зростання продуктивності праці, тому перед спеціалістом з інформаційних

технологій необхідно поставити складне завдання - налагодити обмін

інформаційними потоками з діючими на підприємстві автоматизованими

системами.

Використання франчайзингу для підприємств на основі кооперації є

доволі перспективним за умов, що склались у нашій країні.

Проте тільки використання у купі всіх вище зазначених способів

можуть вивести українські підприємства на новий етап розвитку і фінансової

стабільності.

ТЕМА 12. ДЕКОМПОНУВАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ

ПІДПРИЄМСТВА

1. Особливості і основні етапи розробки стратегії підприємств.

2. Типові підходи до розроблення стратегій підприємства.

3. Способи розроблення стратегії.

4. Функції вищого керівництва підприємства при розробці стратегії.

5. Інформаційне забезпечення процесу розробки стратегії.

6. Поняття декомпонування стратегії підприємства.

7. Особливості декомпонування корпоративної стратегії підприємства.

8. Концепція підприємницьких стратегій.

9. Концепція організаційних стратегій підприємства.

10. Концепція виробничих стратегій.

11. Сучасні підходи до декомпонування корпоративної стратегії

підприємства.

1. Особливості і основні етапи розробки стратегії підприємств

У першу чергу є актуальним створення бізнес-культури. Необхідно

сформувати культуру, яка буде спроможна підтримувати процес

трансформації, певний рівень знань, мотивації, здібностей персоналу.

Важливим напрямом роботи є організація навчально-технологічних,

переддипломних практик студентів і працевлаштування молодих

спеціалістів.

Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової

інформації: нормативною, плановою і фактичною. Однак, зовнішньому

користувачу доступні лише фактичні дані про фінансовий стан

підприємства. Ця обставина ускладнює задачу користувача з розрахунку

рівня ризиків, оскільки найбільш надійний спосіб оцінки рівня ризику, ніж

дистанції між плановими і фактичними даними, зовнішньому користувачу

недоступний.

Удосконаленню інформаційного забезпечення системи управління

фінансами сприяють досягнення в області комп'ютеризації. Персональні

ЕОМ вже широко застосовуються в інформаційних процесах як на самому

підприємстві, так і між підприємством та зовнішнім середовищем.

Комп’ютери значно підвищили обсяг інформації, скоротили час на її

передачу і підвищили її якість.

Сьогодні інформація перетворилась на один з основних ресурсів

зростання продуктивності праці, тому перед спеціалістом з інформаційних

технологій необхідно поставити складне завдання - налагодити обмін

інформаційними потоками з діючими на підприємстві автоматизованими

системами.

Використання франчайзингу для підприємств на основі кооперації є

доволі перспективним за умов, що склались у нашій країні.

Проте тільки використання у купі всіх вище зазначених способів

можуть вивести українські підприємства на новий етап розвитку і фінансової

стабільності.

ТЕМА 12. ДЕКОМПОНУВАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ

ПІДПРИЄМСТВА

1. Особливості і основні етапи розробки стратегії підприємств.

2. Типові підходи до розроблення стратегій підприємства.

3. Способи розроблення стратегії.

4. Функції вищого керівництва підприємства при розробці стратегії.

5. Інформаційне забезпечення процесу розробки стратегії.

6. Поняття декомпонування стратегії підприємства.

7. Особливості декомпонування корпоративної стратегії підприємства.

8. Концепція підприємницьких стратегій.

9. Концепція організаційних стратегій підприємства.

10. Концепція виробничих стратегій.

11. Сучасні підходи до декомпонування корпоративної стратегії

підприємства.

1. Особливості і основні етапи розробки стратегії підприємств

Формування типової стратегії, як правило, відбувається у певній

послідовності відповідно до універсальних вимог щодо її змісту, який

повинен відповідати стратегічним цілям підприємства. А сама стратегія має

відповідати вимогам SMART-характеристик: Specific — точність і чіткість;

Measurable — кількісне вираження; Achieveable — досяжність; Related —

відповідність стратегічному баченню та інтересам виконавців; Time-bound

— часовий горизонт. За цими критеріями оцінюють відповідність стратегії

науковим стандартам, хоча спочатку SMART-вимоги відносили до цілей.

Певні розбіжності існують у порядку розроблення стратегії. Так, І.

Ансофф етапами цієї роботи вважає аналіз стану і перспектив підприємства,

оцінювання позиції у конкурентному середовищі і вибір стратеги; Ф. Котлер

— формування і декларування програми підприємства, визначення мети і

стратегічних цілей, формування напрямів і планів розвитку (корпоративного

портфеля стратегій), обґрунтування реалізації стратегії. Вітчизняний

дослідник В. Оберемчук виокремлює три етапи, які охоплюють складні і

своєрідні комплекси дій (рис. 12.1).

Рис 12.1. Етапи розроблення стратегії підприємства

За цим підходом етапи розроблення стратегії підприємства виокремлені

відповідно до рівнів управління ним (керівництво, функціональні підрозділи,

виробничі ділянки). Такий розподіл сприяє уникненню зайвої деталізації, що

ускладнює створення, сприйняття, а нерідко і реалізацію стратеги.

Складові процесу формування стратегії підприємства наведено на рис.

12.2. Суттєва особливість її полягає в наявності таких складових, як

філософія підприємства і стратегічне бачення.

Формування типової стратегії, як правило, відбувається у певній

послідовності відповідно до універсальних вимог щодо її змісту, який

повинен відповідати стратегічним цілям підприємства. А сама стратегія має

відповідати вимогам SMART-характеристик: Specific — точність і чіткість;

Measurable — кількісне вираження; Achieveable — досяжність; Related —

відповідність стратегічному баченню та інтересам виконавців; Time-bound

— часовий горизонт. За цими критеріями оцінюють відповідність стратегії

науковим стандартам, хоча спочатку SMART-вимоги відносили до цілей.

Певні розбіжності існують у порядку розроблення стратегії. Так, І.

Ансофф етапами цієї роботи вважає аналіз стану і перспектив підприємства,

оцінювання позиції у конкурентному середовищі і вибір стратеги; Ф. Котлер

— формування і декларування програми підприємства, визначення мети і

стратегічних цілей, формування напрямів і планів розвитку (корпоративного

портфеля стратегій), обґрунтування реалізації стратегії. Вітчизняний

дослідник В. Оберемчук виокремлює три етапи, які охоплюють складні і

своєрідні комплекси дій (рис. 12.1).

Рис 12.1. Етапи розроблення стратегії підприємства

За цим підходом етапи розроблення стратегії підприємства виокремлені

відповідно до рівнів управління ним (керівництво, функціональні підрозділи,

виробничі ділянки). Такий розподіл сприяє уникненню зайвої деталізації, що

ускладнює створення, сприйняття, а нерідко і реалізацію стратеги.

Складові процесу формування стратегії підприємства наведено на рис.

12.2. Суттєва особливість її полягає в наявності таких складових, як

філософія підприємства і стратегічне бачення.

Рис.12.2. Складові процесу формування стратегії підприємства

Кожен елемент (етап) цього процесу відіграє суттєву роль у

забезпеченні загального результату і має свою специфіку.

Суспільні потреби є першочерговою ланкою у будь-якій структурі або

системі, бо тільки внаслідок виникнення певної потреби в конкретному

товарі (послузі, виконанні робіт) виникає і конструктивна реакція на неї.

Потреба є першочерговим і надійним орієнтиром виробничої діяльності

підприємства.

Ресурси підприємства — засоби, що забезпечують ефективну і

стабільну його роботу. Ними є засоби виробництва, персонал, форми і

методи організації праці, маркетинговий потенціал, ноу-хау, запаси, цінності

тощо. Сукупне їх використання забезпечує виробництво продукції, послуг з

метою задоволення суспільних потреб.

Філософія підприємства — процес і результат пізнання й осмислення

суспільного призначення підприємства, що передбачають формулювання

відповідей на такі питання: для чого створене і функціонує підприємство;

наскільки суспільно важливою є його продукція і яка його соціальна роль; як

можна спрогнозувати його майбутнє з огляду на суспільні і

загальноцивілізаційні тенденції тощо.

Формулювання місії — визначення найзагальніших настанов, які

поєднують мету існування і принципи діяльності підприємства, надають

сенсу його діяльності, наповнюють старання людей певним змістом.

Вироблення стратегічного бачення — формування ідеальної картини

майбутнього (становища, якого можна досягти за сприятливих умов).

Визначення цілей — окреслення конкретних параметрів підприємства в

майбутньому. На цьому етапі відбувається конкретизація місії, що надає

чіткої спрямованості поведінці підприємства на певному часовому

проміжку.

Конкретизація, постановка поточних завдань — процес, який орієнтує

підрозділи, персонал на вирішення конкретних поточних завдань. Це

важливий мотиваційний чинник.

Рис.12.2. Складові процесу формування стратегії підприємства

Кожен елемент (етап) цього процесу відіграє суттєву роль у

забезпеченні загального результату і має свою специфіку.

Суспільні потреби є першочерговою ланкою у будь-якій структурі або

системі, бо тільки внаслідок виникнення певної потреби в конкретному

товарі (послузі, виконанні робіт) виникає і конструктивна реакція на неї.

Потреба є першочерговим і надійним орієнтиром виробничої діяльності

підприємства.

Ресурси підприємства — засоби, що забезпечують ефективну і

стабільну його роботу. Ними є засоби виробництва, персонал, форми і

методи організації праці, маркетинговий потенціал, ноу-хау, запаси, цінності

тощо. Сукупне їх використання забезпечує виробництво продукції, послуг з

метою задоволення суспільних потреб.

Філософія підприємства — процес і результат пізнання й осмислення

суспільного призначення підприємства, що передбачають формулювання

відповідей на такі питання: для чого створене і функціонує підприємство;

наскільки суспільно важливою є його продукція і яка його соціальна роль; як

можна спрогнозувати його майбутнє з огляду на суспільні і

загальноцивілізаційні тенденції тощо.

Формулювання місії — визначення найзагальніших настанов, які

поєднують мету існування і принципи діяльності підприємства, надають

сенсу його діяльності, наповнюють старання людей певним змістом.

Вироблення стратегічного бачення — формування ідеальної картини

майбутнього (становища, якого можна досягти за сприятливих умов).

Визначення цілей — окреслення конкретних параметрів підприємства в

майбутньому. На цьому етапі відбувається конкретизація місії, що надає

чіткої спрямованості поведінці підприємства на певному часовому

проміжку.

Конкретизація, постановка поточних завдань — процес, який орієнтує

підрозділи, персонал на вирішення конкретних поточних завдань. Це

важливий мотиваційний чинник.

Оцінювання зовнішнього середовища — стратегічний аналіз

макросередовища і безпосереднього інституційного оточення підприємства,

конкретні особливості якого можуть сприяти його успішній діяльності або

ускладнювати чи й унеможливлювати її.

Аналіз макросередовища передбачає з’ясування його демографічних,

економічних, соціальних, правових, політичних, національних і культурних

параметрів, які впливають на діяльність суб’єктів господарювання і

конкретного підприємства зокрема. Елементами безпосереднього оточення є

постачальники, покупці, конкуренти, ринок робочої сили тощо.

Аналіз внутрішнього середовища — вивчення чинників організації як

соціотехнічної системи, які визначають потенціал і конкурентоспроможність

підприємства. Його результати дають змогу побачити можливості,

насамперед потенціал, на який може розраховувати фірма в конкурентній

боротьбі в процесі досягнення своїх цілей; краще усвідомити цілі

організації; сформулювати місію. При цьому важливо пам’ятати, що

підприємство не лише виробляє продукцію для зовнішньої сфери (ринку), а

й забезпечує різноманітні умови для життєдіяльності і розвитку своїх

працівників, надаючи їм роботу, можливість участі у прибутках,

забезпечуючи їх соціальними гарантіями тощо.

Внутрішнє середовище аналізують за такими напрямами:

кадри фірми, їх потенціал, кваліфікація, інтереси тощо;

організація управління підприємством і його підрозділами;

організація

виробництва

(організаційні,

операційні,

техніко-

технологічні характеристики, наукові дослідження і розробки);

фінансовий стан підприємства;

рівень маркетингової культури, ефективність маркетингових програм і

заходів;

організаційна культура.

Оцінювання зовнішньої сфери й аналіз внутрішнього середовища

утворюють суть методу SWOT-аналізу, завдяки якому з’ясовують сильні

(STRENGTH), слабкі (WEAKNESS) сторони підприємства, можливості

(OPPORTUNITIES) і загрози (THREATS) його функціонуванню, а також

взаємозв’язки між ними, які в майбутньому можуть бути використані для

формулювання стратегії підприємства. Однак при цьому слід пам’ятати, що

можливості і загрози можуть за певних обставин бути нереалізованими.

Стратегічний аналіз — комплексне дослідження ресурсів і засобів,

завдяки використанню яких фірма досягатиме цілей в конкурентному

середовищі. Така робота потребує стратегічного мислення, уміння бачити

перспективу, критично оцінювати шанси, що є передумовою формування

реалістичних висновків про потенціал підприємства, доцільність і

можливості його оптимізації.

Розроблення стратегічних альтернатив — формування варіантів

стратегії на випадок відчутної зміни особливостей макро- і мікросередовищ

підприємства. Альтернативність відіграє неабияку роль у підприємницькій

практиці в процесі прийняття рішень, оскільки підприємство і його оточення

Оцінювання зовнішнього середовища — стратегічний аналіз

макросередовища і безпосереднього інституційного оточення підприємства,

конкретні особливості якого можуть сприяти його успішній діяльності або

ускладнювати чи й унеможливлювати її.

Аналіз макросередовища передбачає з’ясування його демографічних,

економічних, соціальних, правових, політичних, національних і культурних

параметрів, які впливають на діяльність суб’єктів господарювання і

конкретного підприємства зокрема. Елементами безпосереднього оточення є

постачальники, покупці, конкуренти, ринок робочої сили тощо.

Аналіз внутрішнього середовища — вивчення чинників організації як

соціотехнічної системи, які визначають потенціал і конкурентоспроможність

підприємства. Його результати дають змогу побачити можливості,

насамперед потенціал, на який може розраховувати фірма в конкурентній

боротьбі в процесі досягнення своїх цілей; краще усвідомити цілі

організації; сформулювати місію. При цьому важливо пам’ятати, що

підприємство не лише виробляє продукцію для зовнішньої сфери (ринку), а

й забезпечує різноманітні умови для життєдіяльності і розвитку своїх