функціональних підрозділів 3 страница

аналітичних даних і можливостей яких, розробити повноцінну і, головне,

придатну для реалізації загальну чи бізнесову стратегію неможливо.

Відповідальність за розробку функціональних стратегій лежить на

керівниках і головних спеціалістах відповідних функціональних служб.

Таким чином, призначенням функціональних стратегій є забезпечення

розробки і досягнення довгострокових цілей кожною функціональною

службою в руслі корпоративної і конкурентної стратегій підприємства,

будучи при цьому:

а) одним із елементів системи формування корпоративної і

конкурентної стратегій;

б) суб'єктами реалізації цих основних декомпонованих стратегій

підприємства.

Функціональні стратегії не ідентиферентні, а становлять систему. Тобто

вони взаємодіють між собою. Але основоположною серед них в ринковій

економіці є маркетингова стратегія. Вона дає стратегічні установки всім

іншим функціональним стратегіям при відповідних змінах ринкового

середовища.

Специфічні чинники

Кожна функціональна служба (функція управління) має свої специфічні

і найбільш загальні характеристики по яких їх розрізняють:

а) мета;

б) інформаційна база;

в) методи прийняття, оформлення і доведення рішень;

г) кадри певної кваліфікації;

д) спеціальна технічна база і обладнання;

е) специфіка планування;

є) організація діяльності і управління;

ж) мотивація діяльності і контроль.

Ці характеристики безумовно є одночасно специфічними чинниками,

що впливають на розробку тієї чи іншої функціональної стратегії.

Загальні чинники

Крім того, функціональні стратегії розробляються з урахуванням

наступних загальних чинників:

- змісту діяльності підприємства;

- взаємозв'язку змісту та напрямку впливу конкретної служби на

досягнення місії та конкретних цілей підприємства в цілому;

- характеру впливу виконання робіт кожною службою на розвиток чи

занепад підприємства в цілому;

- меж функціональних служб та сфер інтересів, що перехрещуються;

- сильних і слабких сторін в діяльності окремих функціональних служб,

у їх взаємодії;

- наявності вузько специфічних інтересів і підходів та конфлікту

інтересів у розв'язанні загальних проблем підприємства;

- збалансованості інтересів підприємства і функціональних служб, між

напрямками розвитку фірми в цілому і компетенцією фахівців, які є

виконавцями окремих функцій, їх професіоналізмом, етичними нормами,

підприємницьким духом тощо.

Функціональні стратегії інколи називають субстратегіями.

Елементи функціональної стратегії

До структури функціональної стратегії входять наступні елементи:

а) цілі даної функціональної служби узгоджені по вертикалі і

горизонталі, тобто з цілями підприємства та інших функціональних

підрозділів;

б) характеристика існуючих і потенційних умов середовища діяльності

служби;

в) параметри корпоративної і конкурентних стратегій, які має

забезпечувати служба;

г) основні напрямки їх розв'язання, тобто, напрямки діяльності служби

за різних сценаріїв розвитку подій;

д) послідовність і взаємоузгодженість розв'язання завдань;

е) перелік основних заходів по забезпеченню цілей і завдань.

2. Типологія функціональних стратегій підприємства

Корпоративна,

ділова

стратегії

підприємства

спираються

на

функціональні стратеги, які конкретизують окремі напрями в загальному

плані розвитку підприємства і реалізуються шляхом визначення підходів,

необхідних дій, практичних кроків щодо управління окремими підрозділами

або функціями бізнесу.

Функціональні стратегії чітко орієнтують менеджмент і персонал

підприємства у конкретних ситуаціях його функціонування

Теорія загального менеджменту виокремлює функціональний та

альтернативний йому предметний підходи до управління підприємством. З

позицій стратегічного менеджменту, предметний підхід вдосконалює

існуючий продукт, однак у перспективі це, як правило, не забезпечує його

стійкої конкурентоспроможності.

Функціональний підхід означає орієнтацію на потреби. З огляду на

необхідність їх задоволення підприємство часто створює нові оригінальні

продукти (послуги). Це є свідченням важливої ролі функціональних

стратегій.

Завдання функціональної стратегії підприємства полягає у підтримці

загальної,

ділової

стратегій

і

забезпеченні

конкурентоздатності

підприємства, у створенні управлінських орієнтирів для досягнення певних

його функціональних цілей. Вона є своєрідним планом, що передбачає

необхідні заходи щодо реалізації ділової, корпоративної стратегій,

досягнення загальних цілей і місії компанії.

Функціональна

стратегія підприємства — модель дій щодо

конкретизації за певними напрямами корпоративної, ділової стратегій;

- збалансованості інтересів підприємства і функціональних служб, між

напрямками розвитку фірми в цілому і компетенцією фахівців, які є

виконавцями окремих функцій, їх професіоналізмом, етичними нормами,

підприємницьким духом тощо.

Функціональні стратегії інколи називають субстратегіями.

Елементи функціональної стратегії

До структури функціональної стратегії входять наступні елементи:

а) цілі даної функціональної служби узгоджені по вертикалі і

горизонталі, тобто з цілями підприємства та інших функціональних

підрозділів;

б) характеристика існуючих і потенційних умов середовища діяльності

служби;

в) параметри корпоративної і конкурентних стратегій, які має

забезпечувати служба;

г) основні напрямки їх розв'язання, тобто, напрямки діяльності служби

за різних сценаріїв розвитку подій;

д) послідовність і взаємоузгодженість розв'язання завдань;

е) перелік основних заходів по забезпеченню цілей і завдань.

2. Типологія функціональних стратегій підприємства

Корпоративна,

ділова

стратегії

підприємства

спираються

на

функціональні стратеги, які конкретизують окремі напрями в загальному

плані розвитку підприємства і реалізуються шляхом визначення підходів,

необхідних дій, практичних кроків щодо управління окремими підрозділами

або функціями бізнесу.

Функціональні стратегії чітко орієнтують менеджмент і персонал

підприємства у конкретних ситуаціях його функціонування

Теорія загального менеджменту виокремлює функціональний та

альтернативний йому предметний підходи до управління підприємством. З

позицій стратегічного менеджменту, предметний підхід вдосконалює

існуючий продукт, однак у перспективі це, як правило, не забезпечує його

стійкої конкурентоспроможності.

Функціональний підхід означає орієнтацію на потреби. З огляду на

необхідність їх задоволення підприємство часто створює нові оригінальні

продукти (послуги). Це є свідченням важливої ролі функціональних

стратегій.

Завдання функціональної стратегії підприємства полягає у підтримці

загальної,

ділової

стратегій

і

забезпеченні

конкурентоздатності

підприємства, у створенні управлінських орієнтирів для досягнення певних

його функціональних цілей. Вона є своєрідним планом, що передбачає

необхідні заходи щодо реалізації ділової, корпоративної стратегій,

досягнення загальних цілей і місії компанії.

Функціональна

стратегія підприємства — модель дій щодо

конкретизації за певними напрямами корпоративної, ділової стратегій;

система орієнтирів у досягненні певних функціональних (виконавських)

цілей.

Основними функціональними стратегіями підприємства є стратегія

маркетингової діяльності, стратегія наукових досліджень і проектно-

конструкторських розробок, стратегія виробництва, фінансова стратегія,

стратегія управління персоналом, екологічна стратегія, а також комплексні

стратегії, між якими у процесі їх здійснення існують різноманітні зв’язки

(рис. 13.1). Ці зв’язки досить непрості і неоднозначні, оскільки кожен

підрозділ, кожна служба підприємства мають своє бачення перспективи, що

ускладнює узгодження функціональних стратегій, іноді породжує

суперечності між ними.

Координуванням

і збалансуванням їх займається керівництво

підприємства з участю керівників функціональних підрозділів.

Оптимальність

функціональних

стратегій

забезпечується

максимальним

урахуванням

при

їх

формулюванні

особливостей

внутрішнього і зовнішнього середовищ, сильних і слабких сторін

підприємства.

У цьому процесі вищий менеджмент, як правило, враховує:

зміст і значущість впливу діяльності функціонального підрозділу на

досягнення цілей і місії підприємства;

вплив робіт, пов’язаних із реалізацією кожної функції, на розвиток

підприємства;

переваги і недоліки окремих функцій;

ступінь збалансованості процесу розвитку підприємства і кваліфікації

виконавців (персоналу);

можливості трудових, виробничих і фінансових ресурсів підприємства;

ступінь взаємозалежності функцій у загальній системі управління

підприємством.

Функціональна стратегія, підтримуючи корпоративну, ділову стратегії,

підпорядковує функціональні системи підприємства (виробництво, фінанси,

персонал тощо) досягненню загальних цілей. У її межах зосереджуються

ресурси, що забезпечують реалізацію головних стратегій. За більшістю ознак

її роль є забезпечувальною, та аж ніяк не другорядною.

3. Маркетингова стратегія підприємства

Для підприємства, що бореться за успіх у конкурентному середовищі,

маркетингова стратегія є найважливішою функціональною стратегією,

оскільки вона покликана забезпечити обґрунтування його цілей і завдань на

кожному окремому ринку (сегменті ринку) і стосовно кожного виробу з

урахуванням особливостей конкуренції і попиту споживачів.

Маркетингова стратегія підприємства — модель, система дій

підприємства щодо вибору цільового ринку, забезпечення споживчої

цінності товару, ефективного проштовхування його на ринок і ефективного

збуту.

система орієнтирів у досягненні певних функціональних (виконавських)

цілей.

Основними функціональними стратегіями підприємства є стратегія

маркетингової діяльності, стратегія наукових досліджень і проектно-

конструкторських розробок, стратегія виробництва, фінансова стратегія,

стратегія управління персоналом, екологічна стратегія, а також комплексні

стратегії, між якими у процесі їх здійснення існують різноманітні зв’язки

(рис. 13.1). Ці зв’язки досить непрості і неоднозначні, оскільки кожен

підрозділ, кожна служба підприємства мають своє бачення перспективи, що

ускладнює узгодження функціональних стратегій, іноді породжує

суперечності між ними.

Координуванням

і збалансуванням їх займається керівництво

підприємства з участю керівників функціональних підрозділів.

Оптимальність

функціональних

стратегій

забезпечується

максимальним

урахуванням

при

їх

формулюванні

особливостей

внутрішнього і зовнішнього середовищ, сильних і слабких сторін

підприємства.

У цьому процесі вищий менеджмент, як правило, враховує:

зміст і значущість впливу діяльності функціонального підрозділу на

досягнення цілей і місії підприємства;

вплив робіт, пов’язаних із реалізацією кожної функції, на розвиток

підприємства;

переваги і недоліки окремих функцій;

ступінь збалансованості процесу розвитку підприємства і кваліфікації

виконавців (персоналу);

можливості трудових, виробничих і фінансових ресурсів підприємства;

ступінь взаємозалежності функцій у загальній системі управління

підприємством.

Функціональна стратегія, підтримуючи корпоративну, ділову стратегії,

підпорядковує функціональні системи підприємства (виробництво, фінанси,

персонал тощо) досягненню загальних цілей. У її межах зосереджуються

ресурси, що забезпечують реалізацію головних стратегій. За більшістю ознак

її роль є забезпечувальною, та аж ніяк не другорядною.

3. Маркетингова стратегія підприємства

Для підприємства, що бореться за успіх у конкурентному середовищі,

маркетингова стратегія є найважливішою функціональною стратегією,

оскільки вона покликана забезпечити обґрунтування його цілей і завдань на

кожному окремому ринку (сегменті ринку) і стосовно кожного виробу з

урахуванням особливостей конкуренції і попиту споживачів.

Маркетингова стратегія підприємства — модель, система дій

підприємства щодо вибору цільового ринку, забезпечення споживчої

цінності товару, ефективного проштовхування його на ринок і ефективного

збуту.

Усіма своїми засобами вона орієнтує підприємство на ринкові цінності,

підпорядковує його діяльність забезпеченню споживчих потреб покупців

цільового ринку. Формулювання її пов’язане із з’ясуванням особливостей

потенційних покупців, їх потреб і життєвих цінностей; головних

конкурентів, їх товарів, методів і способів поведінки на ринку; оптимальним

вибором товарної і цінової політики; умінням ефективно створювати і

використовувати торговельні мережі; здатністю створювати позитивний

імідж своєму товару, торговій марці, а також переконувати покупця в

особливих вигодах від користування пропонованим товаром і забезпечувати

ці вигоди.

Процес розроблення і формулювання маркетингової стратегії охоплює

такі етапи:

—дослідження ринку (конкурентного середовища, особливостей попиту

і купівельної поведінки споживачів, з’ясування масштабу потенційного і

незадоволеного попиту);

—вибір цільового сегмента ринку і формулювання зорієнтованої на

його специфіку маркетингової стратегії;

—формулювання мікс-концепції маркетингу — системи заходів щодо

ефективного використання результатів маркетингових досліджень, ресурсів і

можливостей

підприємства

з

метою

досягнення

найвигіднішого

співвідношення витрат і ефектів від них, очікуваних позицій у конкурентній

боротьбі, максимального визнання споживачів;

—реалізацію передбачених маркетингових заходів, аналіз результатів і

коригування подальших дій.

Для ефективного і стійкого функціонування підприємство повинно

мати маркетинговий стратегічний набір систему стратегій, покликаних

забезпечити його ринкову спрямованість.

Кількість і поєднання елементів цього набору обумовлюють

різноманітні зовнішні і внутрішні чинники, та найчастіше в ньому

фігурують:

а) стратегія розвитку ринку — дії підприємства щодо освоєння нових

сегментів ринку, тобто орієнтація на нові цільові групи споживачів;

б) стратегія проникнення — дії підприємств, спрямовані на

якнайшвидше входження на ринок, захоплення якнайбільшої його частки.

Найчастіше при цьому використовують цінові інструменти;

в) стратегія збереження частки ринку — дії підприємств щодо захисту

здобутих ринкових позицій. Для цього можуть бути використані

модернізація товару, післяпродажне обслуговування, цінові чинники;

г) стратегія репозиціонування — дії підприємств щодо виходу з

невигідних і входження на перспективні ринки.

Ігнорування маркетингової стратегії або невміле використання її

можливостей

призводить

до

зниження

підприємством

конкурентоспроможності, втрати ринкових позицій, нерідко — до

банкрутства.

Усіма своїми засобами вона орієнтує підприємство на ринкові цінності,

підпорядковує його діяльність забезпеченню споживчих потреб покупців

цільового ринку. Формулювання її пов’язане із з’ясуванням особливостей

потенційних покупців, їх потреб і життєвих цінностей; головних

конкурентів, їх товарів, методів і способів поведінки на ринку; оптимальним

вибором товарної і цінової політики; умінням ефективно створювати і

використовувати торговельні мережі; здатністю створювати позитивний

імідж своєму товару, торговій марці, а також переконувати покупця в

особливих вигодах від користування пропонованим товаром і забезпечувати

ці вигоди.

Процес розроблення і формулювання маркетингової стратегії охоплює

такі етапи:

—дослідження ринку (конкурентного середовища, особливостей попиту

і купівельної поведінки споживачів, з’ясування масштабу потенційного і

незадоволеного попиту);

—вибір цільового сегмента ринку і формулювання зорієнтованої на

його специфіку маркетингової стратегії;

—формулювання мікс-концепції маркетингу — системи заходів щодо

ефективного використання результатів маркетингових досліджень, ресурсів і

можливостей

підприємства

з

метою

досягнення

найвигіднішого

співвідношення витрат і ефектів від них, очікуваних позицій у конкурентній

боротьбі, максимального визнання споживачів;

—реалізацію передбачених маркетингових заходів, аналіз результатів і

коригування подальших дій.

Для ефективного і стійкого функціонування підприємство повинно

мати маркетинговий стратегічний набір систему стратегій, покликаних

забезпечити його ринкову спрямованість.

Кількість і поєднання елементів цього набору обумовлюють

різноманітні зовнішні і внутрішні чинники, та найчастіше в ньому

фігурують:

а) стратегія розвитку ринку — дії підприємства щодо освоєння нових

сегментів ринку, тобто орієнтація на нові цільові групи споживачів;

б) стратегія проникнення — дії підприємств, спрямовані на

якнайшвидше входження на ринок, захоплення якнайбільшої його частки.

Найчастіше при цьому використовують цінові інструменти;

в) стратегія збереження частки ринку — дії підприємств щодо захисту

здобутих ринкових позицій. Для цього можуть бути використані

модернізація товару, післяпродажне обслуговування, цінові чинники;

г) стратегія репозиціонування — дії підприємств щодо виходу з

невигідних і входження на перспективні ринки.

Ігнорування маркетингової стратегії або невміле використання її

можливостей

призводить

до

зниження

підприємством

конкурентоспроможності, втрати ринкових позицій, нерідко — до

банкрутства.

Вибір конкретної маркетингової стратегії є прерогативою вищого рівня

менеджменту підприємства і підпорядковується базовій корпоративній

стратегії. Залежно від ситуації його ресурси і можливості можуть бути

зосереджені на стратегії просування товару на ринок, стратегії розподілу,

продуктово-товарній чи на цінових стратегіях.

Стратегія просування товару на ринок. Завдання її полягає у плануванні

і реалізації системи заходів з метою забезпечення оптимальних обсягів збуту

товарів, підвищення попиту на них.

Стратегія просування товару на ринок — сукупність дій, спрямованих

на забезпеченння товару вигідної' позиції на ринку.

Досягають цього завдяки ефективним рекламі, паблік рілейшнз

(суспільним зв’язкам), гнучкій системі цін, спеціальному сервісу,

рекламному розпродажу.

Стратегія розподілу (розповсюдження). Своєю суттю вона концентрує

переважні зусилля на системі розповсюдження товарів і послуг.

Стратегія розподілу (розповсюдження) — система планів і дій щодо

розвитку каналів і мережі збуту продукції підприємства.

За традиційного підходу виробник, оптові і роздрібні продавці

функціонують розрізнено, кожен з яких дбає передусім про свій

економічний інтерес; за вертикальної маркетингової системи вони діють

об’єднано (один учасник каналу є власником інших підприємств, або володіє

на підставі договорів достатніми можливостями впливу на їх діяльність); за

горизонтальної — підприємства одного рівня об’єднують зусилля для

освоєння нових ринків; за комбінованої — підприємство використовує два

або більше каналів з метою освоєння двох або більше сегментів ринку.

Ця стратегія за змістом і методами здійснення має багато спільного із

стратегією інтеграції.

Продуктово-товарна стратегія. Суть її полягає у концентрації на

продукті, здобутті конкурентних переваг за рахунок ефективної товарної

політики (випередження конкурентів завдяки високій якості, надійності,

функціональності, модернізації товарів).

Продуктово-товарна стратегія підприємства — модель дій щодо

здобуття конкурентних переваг завдяки забезпеченню високої споживчої

цінності товарів і послуг та постійному їх збагаченню.

У практиці підприємств вона найпоширеніша і має багато різновидів. У

процесі реалізації продуктово-товарної стратегії виконують такі дії:

з’ясування особливостей впливу нових продуктово-товарних стратегій

на обсяги продажу виробів, які вже виготовляє підприємство (можливість

заповнення «стратегічної пустоти» — неосвоєних ринкових ніш);

аналіз життєвого циклу (часу, протягом якого товар життєздатний на

ринку і забезпечує досягнення цілей підприємства) і експортних

можливостей товару;

аналіз конкурентоспроможності товару, можливостей виготовлення

аналогічних товарів конкурентами;

Вибір конкретної маркетингової стратегії є прерогативою вищого рівня

менеджменту підприємства і підпорядковується базовій корпоративній

стратегії. Залежно від ситуації його ресурси і можливості можуть бути

зосереджені на стратегії просування товару на ринок, стратегії розподілу,

продуктово-товарній чи на цінових стратегіях.

Стратегія просування товару на ринок. Завдання її полягає у плануванні

і реалізації системи заходів з метою забезпечення оптимальних обсягів збуту

товарів, підвищення попиту на них.

Стратегія просування товару на ринок — сукупність дій, спрямованих

на забезпеченння товару вигідної' позиції на ринку.

Досягають цього завдяки ефективним рекламі, паблік рілейшнз

(суспільним зв’язкам), гнучкій системі цін, спеціальному сервісу,

рекламному розпродажу.

Стратегія розподілу (розповсюдження). Своєю суттю вона концентрує

переважні зусилля на системі розповсюдження товарів і послуг.

Стратегія розподілу (розповсюдження) — система планів і дій щодо

розвитку каналів і мережі збуту продукції підприємства.

За традиційного підходу виробник, оптові і роздрібні продавці

функціонують розрізнено, кожен з яких дбає передусім про свій

економічний інтерес; за вертикальної маркетингової системи вони діють

об’єднано (один учасник каналу є власником інших підприємств, або володіє

на підставі договорів достатніми можливостями впливу на їх діяльність); за

горизонтальної — підприємства одного рівня об’єднують зусилля для

освоєння нових ринків; за комбінованої — підприємство використовує два

або більше каналів з метою освоєння двох або більше сегментів ринку.

Ця стратегія за змістом і методами здійснення має багато спільного із

стратегією інтеграції.

Продуктово-товарна стратегія. Суть її полягає у концентрації на

продукті, здобутті конкурентних переваг за рахунок ефективної товарної

політики (випередження конкурентів завдяки високій якості, надійності,

функціональності, модернізації товарів).

Продуктово-товарна стратегія підприємства — модель дій щодо

здобуття конкурентних переваг завдяки забезпеченню високої споживчої

цінності товарів і послуг та постійному їх збагаченню.

У практиці підприємств вона найпоширеніша і має багато різновидів. У

процесі реалізації продуктово-товарної стратегії виконують такі дії:

з’ясування особливостей впливу нових продуктово-товарних стратегій

на обсяги продажу виробів, які вже виготовляє підприємство (можливість

заповнення «стратегічної пустоти» — неосвоєних ринкових ніш);

аналіз життєвого циклу (часу, протягом якого товар життєздатний на

ринку і забезпечує досягнення цілей підприємства) і експортних

можливостей товару;

аналіз конкурентоспроможності товару, можливостей виготовлення

аналогічних товарів конкурентами;

розрахунки обсягів прибутків за різними варіантами витрат на

маркетинг;

визначення ймовірної частки ринку для розрахунків обсягів

виробництва, що є передумовою ефективного використання виробничого

потенціалу;

дослідження ринку, в т. ч. методом пробних продаж. Отже, основна

мета продуктово-товарної стратегії полягає у забезпеченні вигідних

характеристик виробів підприємства порівняно з виробами конкурентів,

максимальної їх відповідності споживчим потребам, смакам та інтересам

споживачів і досягненні завдяки цьому очікуваних конкурентних позицій.

Стратегія ціноутворення. З урахуванням особливостей ринку, з

багатьох інших міркувань підприємство може обрати на певний час цінову

стратегію (стратегію ціноутворення) свого розвитку.

Стратегія ціноутворення — вибір цінової політики підприємства, яка б

забезпечувала вигідні конкурентні позиції його товарів на ринку, очікувані

прибутки від їх реалізації, а також досягнення маркетингових цілей.

Варіантами цієї стратегії можуть бути:

стратегія преміальних націнок (висока ціна за високоякісний товар);

стратегія підвищеної ціннісної значущості (використання преміальних

націнок як чинника, що засвідчує належність покупця до певної «елітної»

соціальної групи;

стратегія завищеної ціни (надто висока ціна порівняно з якістю товару).

Ризикованість її полягає в тому, що з часом покупці не тільки перестануть

купувати ці товари, але можуть відвернутися від торгової марки загалом;

стратегія «зняття вершків» (встановлення максимально високої ціни на

новий товар для отримання максимальних доходів за рахунок покупців,

здатних заплатити за нього будь-яку ціну);

стратегія проникнення на ринок (встановлення низької ціни на товар з

метою охоплення максимальної кількості покупців й освоєння

якнайширшого сегмента ринку).

Якщо підприємство випускає нову продукцію, яка не має конкурентів,

воно може обирати стратегію «зняття вершків», використовуючи високі

ціни. Однак, як правило, це не дає йому переваг у довгостроковій

перспективі. Стратегія «проникнення» зорієнтована на створення попиту

(ринку), поступове просування «кривою досвіду» (непряма лінія, яка

показує, що із збільшенням удвічі обсягів виробництва витрати на будь-яку

операцію у процесі виробництва знижуються на 20%), збільшення обсягів

продажів і отримання за середніх норм прибутків значної маси прибутку.

Кожен із варіантів виправданий за певних умов. Як свідчить досвід,

ціноутворення, зорієнтоване на «проникнення», створює довгострокову

перспективу.

Іноді підприємства обирають хибну цінову конкурен цію,

встановлюючи з метою інтенсифікації збуту своєї продукції нижчі за

середньогалузеві ціни, не враховуючи можливості відшкодування витрат на

виробництво і збут товарів, що ставить їх на межу ризику.

розрахунки обсягів прибутків за різними варіантами витрат на

маркетинг;

визначення ймовірної частки ринку для розрахунків обсягів

виробництва, що є передумовою ефективного використання виробничого

потенціалу;

дослідження ринку, в т. ч. методом пробних продаж. Отже, основна

мета продуктово-товарної стратегії полягає у забезпеченні вигідних

характеристик виробів підприємства порівняно з виробами конкурентів,

максимальної їх відповідності споживчим потребам, смакам та інтересам

споживачів і досягненні завдяки цьому очікуваних конкурентних позицій.

Стратегія ціноутворення. З урахуванням особливостей ринку, з