Ущільнювати ґрунт необхідно також у виїмках. 1 страница

Трамбування застосовують, коли відсипають насипи із різнорідних ґрунтів. Способом трамбування можна ущільнювати досить товсті шари (до 1,5) м. Трамбування в складних ситуаціях може замінювати інші засоби.

Широко застосовується ущільнення ґрунтів трамбуючими плитами на екскаваторах. Екскаватор рухається вздовж осьової лінії насипу і на кожній зупинці виконує розрахункову кількість ударів (рис. 3.7).

Після трамбування верхній шар має недостатню щільність, його додатково підкочують котками. Плити для трамбування мають розміри 0,6; 1,0; та 1,5 м², масу – 0,5…2,5 т. Раціональна висота падіння плити при ущільнюванні – 1,5…2,0 м.

Продуктивність трамбуючої плити, м³/зміну:

(3.14)

де Т_з – тривалість зміни, год; к_в – коефіцієнт використання зміни (к_в=0,85); F – площа трамбівки, м²; к_п – коефіцієнт перекриття при ущільненні, який приймають рівним 0,9; H – товщина шару ущільнення, м (H=k₁z_a), z_a – глибина активної зони, м; к₁ – коефіцієнт, що залежить від ступеня ущільнення ґрунту:

при к_у=0,98…1,0 к₁=0,5

при к_у=0,95 к₁=1,0;

τ – повний час удару, становить 6…10 с; N – кількість ударів,

; (3.15)

Н_ф – фактична товщина шару ущільнення, см; і_р – граничне значення ударного імпульсу; n₁ – коефіцієнт, який виражає співвідношення стандартної щільності до досягнутої (табл. 3.4).

Таблиця 3.4.

Значення коефіцієнта n₁

Коефіцієнт ущільнення	Тип ґрунту
зв'язний	незв'язний
0,95
0,98
1,00

Для ущільнення невеликих об'ємів ґрунту в стиснених умовах застосовують ручні пневмоутрамбовувачі Тр-1, І-157 та С-690.

В специфічних умовах можуть застосовуватися віброкотки та самохідні вібраційні машини. Віброкотки ущільнюють шари до 1,5 м, самохідні вібромашини – 0,6…1 м.

В процесі будівництва ЗП виникає необхідність також в ущільненні ґрунтів укісної частини насипів. З цією метою можна використовувати вальцьові трамбівки, ущільнюючі плити та віброкотки. Найпростіший спосіб – вальцьова трамбівка, її маса регулюється за допомогою баласту.

Література

· ГОСТ 5180-77. Грунты. Метод лабораторного определения влажности.

· Сиденко В.М., Батраков О.Т., Леушин А.И. Технология строительства автомобильных дорог. Ч.І. – К.: Вища школа, 1970. – 236 с.

· Руководство по сооружению земляного полотна автомобильных дорог. – М.: Транспорт, 1982. – 160 с.

· Беспалов Н.А., Шелюбский Б.В. Дорожно-строительные машины и оборудование. – К.: Будівельник, 1980.

Тема 4. Технологія підготовчих робіт

1. Відновлення і закріплення траси.

2. Розчищення дорожньої смуги.

3. Зрізання рослинного шару ґрунту.

4. Розбивка земляного полотна.

5. Влаштування тимчасових доріг.

Нагадаємо, що до підготовчих робіт відносяться: будівництво тимчасових споруд та промислових об'єктів, розв'язування проблем, пов'язаних з транспортним процесом (тимчасові під'їзні та об'їзні дороги), відновлення траси, розчистка смуги відведення, розбивка земляних споруд. Як правило, підготовчі роботи розпочинають з будівництва тимчасових селиш та промислових підприємств. Ця окрема широка тема розглядається в подальших розділах дисципліни “Технологія і організація будівництва робіт”.

1. Відновлення і закріплення траси.

Перед початком робіт треба відновити і закріпити на місцевості всі точки, які визначають положення траси в профілі і траси з двох міркувань. По-перше, між розвідуванням траси та початком будівництва інколи проходить значний проміжок часу. Тому деякі геодезичні знаки можуть бути знищені або загублені. Можуть вони також змінити своє просторове положення за різних причин. По-друге, закріплювальні знаки, що встановлюються при розвідуваннях, можуть бути знищені в результаті розчищення дорожньої смуги перед спорудженням земляного полотна. Тому ці знаки треба виносити за межі смуги відведення.

Перелік робіт:

8. винесення пікетів за межі дорожньої смуги;

9. закріплення осі та вершин кутів повороту;

10. перевірка відміток існуючих реперів та, якщо необхідно, встановлення додаткових;

11. розбивка вісі штучних споруд.

Пікети закріплюють на вісі дороги міцно забитими кілками із сторожками або тичками довжиною 3…4 м (рис. 4.1,а). Вісь закріплюється стовпами через 0,5 км. Стовпи закопують у землю (рис. 4.1,б). Кути повороту закріплюють стовпами, які розташовують на продовженні бісектриси кута на відстані 0,5 м від вершини (рис. 4.2,а). Надпис на стовпі позначає номер кута та його величину, він повинен бути повернений у бік вершини кута, яка позначається кілком. Якщо величина кута така мала, що його вершина попадає в межі дорожньої смуги, то на продовженні тангенсів встановлюють по дві віхи через 20 м від вершини кута (рис. 4.2,б).

Репери розташовують від вісі дороги так, щоб забезпечувалась їх цілісність під час будівництва. Кількість реперів повинна бути такою, щоб було можна легко та швидко одержувати необхідні відмітки ЗП та штучних споруд. Для реперів використовуються існуючі стовпи, міцно закопані в землю. Їх вертикальна нерухомість повинна цілком забезпечуватись. Можна скористатися також великими (нерухомими) валунами, цоколями будівель, виступами скель, залізобетонними підпірками стовпів. На реперах фарбою, цвяхом, костилем, позначають місце установки нівелірної рейки. Відстань між реперами не повинна перевищувати 2 км у рівнинній місцевості та 1 км – у пересіченій. Необхідно встановлювати додаткові репери біля всіх без виключення штучних споруд та високих (більше за 5 м) насипів чи глибоких виїмок.

Одночасно з відновленням траси позначають дорожню смугу кілками та віхами. Будівлі, споруди, лінії електропередачі, сади, городи і таке інше в межах відведеної смуги підлягає зносу чи переносу. Ширина дорожньої смуги повинна бути мінімально можливою за умови розташування на ній споруд дороги та руху технологічного транспорту.

Після закінчення будівництва ЗП ділянки, що були відведені для розташування бокових резервів, тимчасових споруд, повинні бути повернені землевласникам у тому стані, який визначається актом землекористування на час будівництва.

2. Розчищення дорожньої смуги.

Розчищення дорожньої смуги передбачає усунення будь-яких перешкод, що заважають проведенню робіт у межах дорожньої смуги та розташуванню дорожніх споруд. Та коли йдеться про розчищення, то найчастіше мають на увазі звільнення дорожньої смуги від лісу та чагарників із використанням таких робіт:

1. пересадження дерев цінних порід, якщо виникає така необхідність;

2. зрізання чагарників і дрібного лісу;

3. звалювання дерев;

4. відокремлення гілок від стовбурів;

5. вивезення стовбурів;

6. викорчовування та прибирання пнів;

7. засипання ям, що утворилися після викорчовування.

Чагарник прибирають за допомогою кущорізу – причіпного обладнання до трактора потужністю 100…150 к.с. Кущоріз схожий на клиновий відвал, уздовж нижніх окрайок якого укріплені ножі, за допомогою яких зрізаються невеликі дерева та чагарник, а відвал відкидає їх на два боки.

Продуктивність кущорізів в гектарах за зміну можна визначити за формулою

(4.1)

де b – ширина захвату, м; v – швидкість кущоріза, км/год; Т_з – тривалість робочої зміни, год; t_n – тривалість одного повороту, год; к_в – коефіцієнт використання машини за часом (0,75…0,85); n₁ – кількість поворотів кущоріза в кінці дільниці; n₂ – кількість проходів машини по одному сліду для повного видалення кущів (1…4).

Зрізують чагарник інколи також бульдозером, заглиблюючи його ніж у поверхневий шар ґрунту на 10…15 мм. Потім зрізаний чагарник складають у купи і видаляють за межі дорожньої смуги.

Дерева намагаються звалювати взимку, бо в цей час деревина як матеріал має найкращі якості (дерево ніби засипає взимку, тому рух соків у ньому припиняється). Дерева потім використовуються на будівництві, тому стовбури хвойних порід (сосна, ялина, ялиця, модрина) та листяних (дуб, бук, ясень) після обрубки гілок на місці розчищення звозять на склад, де їх сортують та ріжуть на бруси, дошки тощо. Звалюють дерева бензопилками типу “Дружба”, “Урал”, “Тайга”. Рідше застосовують електричні пилки, оскільки виникає необхідність у пересувних електростанціях та кабелях.

До звалювання дерев треба готуватися, тобто прибрати чагарник, зрізати гілки, що низько звисають, очистити сніг біля дерева. В разі звалювання слід дотримуватися деяких правил (рис. 4.3). Так, площина зрізування повинна бути горизонтальною і розташовуватися на рівні верхньої окрайки підпилу. Підпил роблять на четверту частину діаметра стовбура, недопил – на 1…4 см залежно від діаметра (1 см – 20 см, 4 см – 60 см). Якщо пні передбачається викорчовувати, то для зручності захвату треба лишати їх висотою 30…40 см над землею, якщо ні, то їх залишають якомога нижчими.

Дерева зіштовхують з пнів за допомогою спеціальних пристроїв – вил та лопаток. Звалюючи дерева, треба враховувати напрям вітру. Якщо дерева зависають, їх треба стягувати трелювальним трактором або лебідкою.

Пні викорчовують корчувальниками, бульдозерами, іноді за допомогою вибуху. Вибухівку краще використовувати взимку, коли ґрунт добре чинить опір дії вибухової хвилі, тому ефект вибуху підсилюється. Шпури діаметром 50…70 мм бурять у ґрунті на глибину 1-1,5 м під кутом 40-50˚ до горизонту під корінь (рис. 4.4).

Інколи дорожню смугу приходиться розчищати від валунів та великих брил (частіше в горах). Якщо вдається, то валуни і брили виштовхують бульдозером за межі дорожньої смуги, якщо ні – підривають накладними зарядами. Доводиться зносити іноді будівлі та споруди. Особливі труднощі складають комунікації: водопроводи, газопроводи, каналізація, теплотраси, лінії зв'язку та електропередачі.

Місця перетину комунікацій обладнують так, щоб забезпечити їх надійну експлуатацію в майбутньому (дюкери, прохідні канали та ін).

3. Зрізання рослинного шару ґрунту.

Рослинний шар ґрунту не придатний для розміщення його в основі насипу, тому що складається з гумусу, який погано ущільнюється. Гумус – це верхній шар земної кори, що складається з ґрунту, насиченого рештками тварин та рослин. Ще одна небажана властивість гумусу – значна вологомісткість. У поєднанні зі значною пористістю, яка виникає внаслідок життєдіяльності згаданих організмів, наявність цього шару не сприяє стійкості ЗП. Окрім того, цей ґрунт використовується для рекультивації, тому його на період спорудження ЗП видаляють із дорожньої смуги. Найтовщий рослинний шар у лісі 20…25 см, найтонший – на задернованих ділянках 8…12 см, на ріллі – в середньому 15…18 см. (зустрічається родючий шар значної товщини 0,6…0,8м).

Існує декілька схем зняття та тимчасового видалення рослинного шару: човникова з валиками ґрунту по обидва боки дороги з розривами; поперечна – з суцільними валиками (рис. 4.5); поздовжньо-поперечна. Човникова схема застосовується за однобічного зрізування ґрунту на смузі шириною до 20 м.

Зрізаний ґрунт складають у вигляді поздовжніх валиків на відстані 1,5 м від підошви насипу.

Поздовжня і поздовжньо-поперечна схеми застосовуються, коли ґрунт для насипу беруть з бокових резервів, при високих насипах та глибоких виїмках. За цими схемами ґрунт зрізають та переміщують бульдозером від осі дороги. Застосовується також скрепер.

4. Розбивка земляного полотна.

Розбивка земляного полотна полягає в позначенні на місцевості його меж та контуру: виносять нульові точки, межі резервів і т. ін. Це робиться на основі конструктивних креслень дороги: плану, поздовжнього та поперечного профілів. Спосіб розбивки залежить від технології, що застосовується та конструкції ЗП. Розбиваючи насипи, що відсипаються з бокових резервів,
позначають кілками вісь дороги, лінію підошви насипу, яка збігається, якщо берми відсутні, з внутрішніми бровками резерву (рис. 4.7). Кілки з висотними відмітками виносять за зовнішні бровки укосів резерву. Відстань

А/2=В/2+mH,

Де В – ширина ЗП по верху; Н – робоча відмітка насипу.

На косогорах насипи розбивають за допомогою віх, візирок, кілків (рис. 4.8,а).

Щоб одержати формули для відстаней ℓ_н та ℓ_в, скористаємося співвідношеннями в трикутнику АВС (рис. 4.8,б):

(4.2)

(4.3)

(4.4)

Аналогічно

(4.5)

Для розбивки користуються також геодезичними інструментами, укісними лекалами і шаблонами, а також візирками (рис. 4.9).

Укіс насипу розбивають величиною кута нахилу, виходячи з робочої відмітки h_н і його закладення d. У цьому випадку теодоліт встановлюють у точці підошви насипу і вимірюють його висоту v. По горизонтальній відстані d від теодоліта до рейки за відомої робочої відмітки h_н обчислюють tgβ₀=h_нd. На вертикальному колі теодоліту роблять відлік, що дорівнює розрахунковому куту нахилу β₀, і візирують уздовж поперечника на рейку, яка знаходиться на насипу.

При відліку по рейці b=v висота насипу дорівнюватиме проектній. У випадку b≠v висоту досипання Δh визначають як Δh=b-v.

Розбиваючи виїмки, встановлюють постійні укісні лекала (рис. 4.10). Спочатку виїмку копають до лінії І-І, потім розбивають бічні канави (кювети).

На стадії розбивки кілками та віхами позначають також характерні технологічні лінії в просторі для різних механізмів, наприклад, лінії першого зарізанні автогрейдера, лінію напряму руху екскаватора і т. ін.

Геодезичну основу для розбивки ЗП та відновлення траси замовник має здати виконавцю за 10 днів до початку будівництва за актом. Виконавець повинен перевірити наявність та можливість зберігання знаків геодезичної основи. Точність геодезичних робіт при відновлення траси та розбивці ЗП така: кутові вимірювання 45", лінійні вимірювання та відмітки до сантиметра.

5. Влаштування тимчасових доріг.

До початку основних робіт на дорожній смузі вздовж її меж прокладається тимчасова дорога. Цією дорогою возять будівельні матеріали, конструкції штучних споруд, ПММ, продукти харчування для робітників та їх самих до місця роботи.

Тимчасові дороги повинні влаштовуватися за мінімальних затрат та полегшених нормативів щодо радіусів кривих та похилів. Для таких доріг
повинна бути передбачена служба, яка приділяла б увагу постійному їх ремонту та утриманню, особливо на ділянках з напруженим рухом. Недостатня увага до тимчасових доріг може значно знизити продуктивність роботи технологічного транспорту, привести до значних втрат матеріальних ресурсів.

На час будівництва ЗП необхідно запобігти його зволоженню дощовими, паводковими та талими водами. Всі роботи по будівництву нагірних канав, водоскидних колодязів, валів та інших споруд системи поверхневого водовідведення, передбачених проектом, закінчити до початку основних робіт.

Література

· Сиденко В.М., Батраков О.Т., Леушин А.И. Технология строительства автомобильных дорог. Ч.І. – К.: Вища школа, 1970. – 236 с.

· Строительство улиц и городских дорог: В 2 ч. – М.: Стройиздат, 1987. – Ч.1: Сооружение земляного полотна /А.Я.Тулаев, А.А.Авсеенко, Л.С.Малицкий; Под ред. А.Я.Тулаева. – 480 с.

Тема 5. Спорудження насипів і розробка виїмок
у нескельних ґрунтах за звичайних умов

5.1. Розпушення ґрунтів

5.2. Спорудження насипів та розробка виїмок за допомогою бульдозерів

5.3. Використання автогрейдерів для улаштування земляного полотна

5.4. Використання скреперів для улаштування земляного полотна

5.5. Використання екскаваторів для спорудження земляного полотна

5.6. Використання грейдер-елеваторів для спорудження земляного полотна

5.1. Розпушення ґрунтів

Щільні зв'язні ґрунти з вологістю меншу за оптимальну, особливо III-IV груп, для підвищення продуктивності землерийних машин попередньо розпушують. Застосування розпушувачів дозволяє використовувати машини малої потужності для розробки щільних зв'язних ґрунтів. Тільки у випадку застосування бульдозера з гідравлічним приводом, який забезпечує примусове заглиблення відвалу, ґрунти можна розробляти без попереднього розпушування. В залежності від щільності, вологості і потрібної глибини розпушення ґрунтів застосовують різні розпушувачі.

В теперішній час найчастіше використовують навісні розпушувачі до тракторів середнього класу тяги (100 кН). Конструкції навісних робочих органів можуть бути різними. Для розпушення щебенистих і гравелистих ґрунтів (за трудністю розробки III, IV групи) застосовують потужні трактори важкого класу тяги (більше 150 кН), при цьому глибина розпушення не перевищує 0,15-0,20 м. Кількість зубців знижують до двох, нерідко й до одного, в залежності від потужності двигуна – у цьому випадку зуби приварюються до нижнього окрайку ножа бульдозера. За трьох зубців ширина смуги розпушення складає 1,5 м, при одному зубі ширина смуги розпушення – 0,07-0,10 м. Відстань між зубцями приймають 0,70-0,85 м. Швидкість руху розпушувача у робочому стані не перевищує 3,5-5,0 км/год.

В м'яких ґрунтах глибина розпушування може досягати 0,20-0,25 м при застосуванні бульдозерів з поворотними розпушувальними зубцями. При зворотному русі бульдозера такі зубці заглиблюються у ґрунт і розпушують його (рис. 5.1).

Найбільша глибина розпушування досягається при використанні навісних розпушувачів. Важкі розпушувачі на тракторах потужністю 100-150 к.с. розпушують суглинисті ґрунти до глибини 0,4-0,5 м. Ширина розпушення – 2,2 м. Розпушуючи ґрунт, трактор рухається як у поздовжньому, так і поперечному напрямах. На розпушувачі встановлюється один, два, три, але не більше п'яти зубців. Розпушувачі з одним зубом застосовуються в ґрунтах вище IV групи щодо трудності розробки та в щільних мерзлих ґрунтах.

Дуже щільні щебеневі, каменисті та мерзлі ґрунти розпушують навісними розпушувачами, які змонтовані на тракторах потужністю до 900 к.с. У цьому випадку глибина розпушення досягає 0,35-0,4 м, а вартість розпушення на 50% нижче, чим розробка таких ґрунтів буровибуховим способом. Вартість розробки тріщинуватих вапняків із застосуванням розпушувачів більше ніж в 2 рази нижче, ніж при буровибухових роботах.

Для розпушення мерзлих ґрунтів при глибині промерзання до 0,25 м використовують бульдозер, до якого позаду відвалу болтами кріпиться зуб довжиною 600 мм. Продуктивність бульдозера при цьому збільшується на 15 %. За більшої товщини шару мерзлого ґрунту для розпушення можна використовувати роторні екскаватори шляхом нарізування поздовжніх траншей шириною 1,2 м і глибиною 1,5-2 м.

Спочатку екскаватор нарізує першу траншею. потім на відстані 1,2 м від першої - другу, засипаючи вийнятим ґрунтом першу траншею. Третю траншею нарізують на тій же відстані від другої і одночасно засипають другу. Четверту траншею нарізують на перемичці між першою та другою траншеями. В результаті суттєво підвищується продуктивність робіт і знижується їх вартість близько 20 %.

Раціональне використання розпушувачу залежить не тільки властивостей ґрунтів, їх стану і потужності бульдозера, а також від розташування зубців самого розпушувача. Можливі не менш як 7 варіантів їх положення відносно трактора, що суттєво впливає на його продуктивність. Прикладом одного з варіантів є розпушувач, на стояку якого змонтовано два зуби – передній і задній. Передній зуб розпушує і розташований вище заднього, він винесений уперед за напрямом руху базового трактора. важливе значення має і відстань між зубцями по горизонталі. Вихідною умовою для його вибору є вільне сколення ґрунту заднім зубом, щоб тильна поверхня переднього зуба не взаємодіяла з ґрунтом, який розпушений заднім зубом.

Застосування бульдозерів і скреперів більш ефективно, якщо ґрунти III та IV груп частково розпушені, тобто зроблені прорізи без підняття пластів, що полегшує заповнення ковша.

Об'єм розпушеного ґрунту не повинен перевищувати змінної продуктивності ланки скреперів чи бульдозерів, бо ґрунт дуже швидко пересихає в суху погоду або надмірно зволожується у дощову.

Підзолисті ґрунти, макропористі леси або лесові суглинки і структурні чорноземи обов'язково необхідно розпушувати якомога глибше на смузі, яка дорівнює ширині підошви насипу, висота якого менше 1,5 м і у виїмках. Після ущільнення попередньо розпушеного ґрунту знижується водопроникність, швидкість переміщення вологи, і як наслідок, морозного пучення (здимання).

Технологія за суттю складається з однієї операції – процесу розпушення. Розробляючи бічні резерви, перший прохід розпушувача роблять на смузі, яка найближча до підошви насипу. Наступні проходи поступово видаляють до межі дорожньої смуги. Але у дощову погоду розпушують завжди на низовий ділянці для нормального стану поверхневих вод.

Продуктивність розпушувача П_р, м³/зміну:

, (5.1)

де b - ширина захватки, м;

V - швидкість руху, км/год;

Т_з - тривалість зміни, год;

К_в - коефіцієнт використання робочого часу, (К_в =0,75-0,85);

n - кількість поворотів на кінцях робочого ходу;

t - час одного повороту, год;

h - глибина розпушення, м;

m - кількість проходів по одному сліду (m =1-4).

5.2. Спорудження насипів та розробка виїмок за допомогою бульдозерів

Слово buldozer з'явилося у англійській мові (США) в XIX ст. від bull – бик, doz – доза "сильний". Цим словом називали людину, яка мала надзвичайну силу. Дещо пізніше, в XX ст., ця назва перейшла на машину, яка і насправді нагадує бика, що рогами може щось важне перемістити з місця на місце. Інколи зустрічається застаріла назва – тракторний відвал.

5.2.1. Сфера використання бульдозерів

До основних робіт, які виконуються бульдозерами, можна віднести:

1. видалення валунів та пнів після корчуванням;

2. знімання рослинного шару ґрунту;

3. зведення насипів висотою до 1,5 м у звичайних умовах та на косогорах з бокових резервів та виїмок;

4. розробка виїмок при переміщенні ґрунту в насип;

5. землерийно-планувальні роботи (планування площ, пошарове розрівнювання ґрунту і переміщення його до голови насипу).

Як видно з переліку основних робіт, бульдозер – машина універсальна. Для розширення сфери застосування бульдозери обладнуються укосниками, відкрилками, поширювачами, канавними насадками, кущорізними насадками тощо.

5.2.2. Характеристика бульдозерів та цикли їх роботи

У дорожньому будівництві застосовуються колісні та гусеничні бульдозери загального призначення. Бувають бульдозери спеціального призначення, наприклад, для штовхання скреперів, підводних робіт і т. ін.

За способом установки відвалу - з неповоротним і з поворотним (універсальним) відвалом. Поворотний відвал може бути встановлений і закріплений під кутом 90° і 60° до поздовжньої осі трактора у обидва боки. Крім того, відвал у деяких бульдозерів можна встановлювати у похилому положенні до 5° до горизонтальної площини. У дорожньому будівництві переважне застосування мають бульдозери з неповоротним відвалом на гусеничних тракторах. Останнім часом у дорожньо-будівельних організаціях зустрічаються бульдозери на пневмоколесному тракторі К-702 "Кіровець" потужністю 200 к.с.

За способом управління відвалом бульдозери поділяються: з механічним та гідравлічним приводами.

За номінальним тяговим зусиллям бульдозери поділяють: на надважні з тяговим зусиллям більшим за 300 кН, важкі 150-300 кН; середні 50-150 кН; легкі 30-50 кН; малогабаритні до 30 кН. Тяговий клас - це номінальне тягове зусилля в кілоньютонах, поділене на 10 (табл. 5.1). Гусеничні бульдозери бувають п'яти тягових класів: 4; 10; 15; 25 та 30. Зустрічаються бульдозери класу 3, але частіше вони застосовуються у сільському господарстві, ніж у дорожньому будівництві. Колісні бульдозери випускаються восьми класів: 0,6; 0,9; 1,4; 3; 5; 10; 15 та 25.

Робочий цикл бульдозера при спорудженні ЗП складається: із зарізання ґрунту; його переміщення; укладання та зворотного холостого ходу у забій (резерв).

Щоб відокремити ґрунт від масиву, ніж відвалу заглиблюється одночасно з переміщенням бульдозера уперед. Різання ґрунту продовжується доти, поки призма волочіння - ґрунт, який накопичується перед відвалом, не досягне верхнього окрайка відвалу.

Таблиця 5.1. Технічні характеристики деяких типів бульдозерів.

Марка	Потужність двигуна, к.с.	Розміри відвалу, м	Тип ходового обладнання
ДЗ-37А		2,10×0,65	Колісне
ДЗ-133		2,10×0,66	те ж
ДЗ-48		3,64×1,20	- // -
ДЗ-18		3,90×1,00	Гусеничне
ДЗ-35Б		3,64×1,48	те ж
ДЗ-60ХЛ		5,48×1,88	- // -

Потім бульдозер пересовує призму волочіння до місця укладання і розвантажує ґрунт, підіймаючи відвал догори. Розрівнює ґрунт бульдозер за схемами "на себе" та "від себе".