Леся Українка 6 страница

Отримання контракту від місцевих органів влади є престижним для недержавної організації, й організації конкурують між собою за отримання таких контрактів. Це забезпечує їм фіксовану частину фінансування. При цьому держава залишає за собою право визначати перелік клієнтів, яким має надаватися соціальне обслуговування й обсяги соціальних послуг. Недержавна організація щомісячно звітує перед державною соціальною службою, а двічі на рік відбуваються перевірки якості надання соціальних послуг в організаціях, що працюють за контрактом. Одна перевірка — запланована, одна — без попередження. Інформація про результати перевірок доводиться до відома широкої громадськості (через місцеві засоби масової інформації).

В цілому взаємодія між державними органами та недержавними соціальними службами може бути чотирьох типів:

фіскального (гранти, заробітна платня і гонорари, непряма допомога, натуральна допомога);

регулятивного (встановлення стандартів та ліцензування);

надання послуг (обмін інформацією, зверненнями, консультування, координація і планування, контракти і спільні дії);

політичного (представництво інтересів та проведення кампаній) [2].

На відміну від західної практики, українські НДО соціальної сфери не мають можливості брати участь у тендерах на отримання бюджетного фінансування для надання послуг користувачам. Здебільшого вони не отримують фінансової підтримки від держави — здебільшого, бо така практика не закріплена законом. Проте, серед організацій соціальної сфери можна виділити організації ветеранів війни, Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС), які отримують фінансування для своєї базової діяльності. Ці організації працюють кілька десятиліть, мають розгалужену систему, що при бажанні охоплює кожного громадянина із зазначених категорій. УТОС та УТОГ — це, окрім суто адміністративних структур, що працюють у кожному регіоні України, система реабілітаційних агенцій та підприємств, що вижили навіть за складних часів економічної скрути.

Налагодження партнерських стосунків і діяльність нарівні з державними агенціями у системі допомоги окремим групам користувачів — приклад для наслідування і, варто сподіватися, майбутнє багатьох НДО соціальної сфери України.

Спроби створення нормативно-правової бази, яка б регулювала порядок надання соціальних послуг недержавними організаціями, мають орієнтуватися на визначення як засад для співпраці між органами влади та недержавними організаціями, так і певних стандартів щодо надання соціальних послуг та контролю за їхньою якістю. І, разом з тим, треба виважено підходити до регулювання діяльності недержавних соціальних служб, щоб не знищити перші паростки народження нових соціальних технологій.

Підсумовуючи, слід наголосити, що співпраця із громадськими організаціями, добровільними рухами та ініціативами взаємодопомоги має велике значення для соціальної роботи. Незважаючи на те, що рівень діяльності цих структур не завжди відповідає професійним стандартам соціальної роботи, їхня спрямованість та завдання в цілому збігаються із цінностями соціальної роботи і сприяють формуванню солідарності в суспільстві, яка, в свою чергу, є важливою умовою існування та розвитку соціальної роботи і соціальної сфери суспільства в цілому.

Важливим є також і те, що багато з тих, хто починав свою роботу в громадських організаціях, прагне набути фахових знань, і для багатьох — це перший крок до оволодіння соціальною роботою як професією.

Основні поняття

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО; ТРЕТІЙ СЕКТОР; НЕДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ; ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ; ГРУПА ВЗАЄМОДОПОМОГИ.

Запитання для дискусії

Чому люди об'єднуються в недержавні організації?

Якою може бути співпраця між державними та недержавними соціальними службами в Україні?

Які форми залучення нових членів до груп взаємодопомоги ви можете назвати?

Як ви гадаєте, чи потрібна підтримка професіоналів на етапі становлення груп взаємодопомоги? Чому?

Чи можна розпочинати роботу щодо створення групи взаємодопомоги, не маючи відповідної фінансової підтримки? Поміркуйте над наслідками.

Як ви ставитесь до думки, що "допомогти інвалідові може тільки інвалід"?

Що, на вашу думку, заважає розвиткові громадських організацій соціальної сфери в Україні?

Які враження у вас склалися на основі власного досвіду знайомства з роботою громадських організацій соціальної сфери?

Використана література

Social Work Dictionary.— 3rd ed./ Багкег, R. (Ed.).— Washington: NASW Press, 1995.— P. 68, 70.

Reading, P. Community Care and Voluntary Sector: The Role of Voluntary Organizations in a Changing World / British Association of Social Workers.— Birmingham:Venture Press, 1994.— 102 p.

Браун A. Групповая работа в Великобритании // Практика социальной работы.— К., 1996.— С. 57.

Вестник благотворительности.— 1999.— № 1—2.— С. 8.

Гарантии социальной защиты инвалидов: Сборник нормативных актов Украины.— К.: Изд-во избирательного штаба НДП, 1998.— 77 с.

Довідник громадських організацій України.— К.: Ресурсний центр "Гурт",

1997.— 240 с.

Довідник неурядових організацій України / Творчий центр Каунтерпарт.— К., 1998.— 519 с.

Закон України "Про об'єднання громадян" // ВВР.— 1993.— № 45.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" // Відомості Верховної Ради.— 1997.— № 46.

Правова база діяльності громадських організацій в Україні.— К., 1997.

ШумлянскийВ. Реформирование психиатрической службы в Украине: доклад из практики // Вісник Асоціації психіатрів України.— 1998.— № 3.

Як справи, ресурсні центри? // Нова громада.— 1998.— № 1.— С. 1.

ДОСВІД ВОЛОНТЕРСЬКОЇ РОБОТИ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Ірена Грига,

кандидат медичних наук, доцент Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія",

Оксана Брижовата,

магістр соціальної роботи, викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Лілія Дума,

магістр соціальної роботи, викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Ольга Лисенко

кандидат психологічних наук, керівник соціально-психологічної служби Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Визначення поняття "волонтер", "волонтерство" та їхнє значення у соціальній роботі.

З'ясування мотивів/потреб, які спонукають людей до волонтерської роботи.

Обґрунтування необхідності менеджменту волонтерів.

Розгляд методів професійного навчання, супервізії, підтримки та заохочення волонтерів.

Розгляд негативних впливів у роботі волонтерів, феномен "вигоряння".

Виділення чинників ризику стресу й вигоряння та з'ясування засобів їх запобігання та зменшення.

Виявлення потенційних можливостей заохочення волонтерів, які надають соціальну допомогу в НДО м.Києва, на основі вивчення їхніх особистісних потреб.

З'ясування шляхів удосконалення роботи волонтерів, які працюють з вуличними дітьми в м. Києві, з урахуванням специфічних чинників виникнення у них психологічних проблем.

Останнім часом в Україні поширюється волонтерський рух. Основними чинниками, які обумовлюють активізацію добровільництва, є загострення соціальних проблем та брак досконалої системи надання соціальних послуг вразливим верствам населення. Роль волонтерів є надзвичайно важливою у багатьох неприбуткових організаціях. Сьогодні значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і в державних організаціях м. Києва. Однак, у нашій країні дотепер не сформовано моделі волонтерської роботи, яка включала б ефективні механізми залучення та відбору, навчання та супервізії, підтримки та заохочення, що є основними елементами й етапами менеджменту волонтерів. Організація волонтерської роботи вимагає вивчення міжнародних традицій, а також аналізу першого вітчизняного досвіду добровільництва. Аналіз особистісних потреб волонтерів, а також чинників, що спричиняють психологічні проблеми в їхній роботі, дозволяє побачити шляхи вдосконалення менеджменту волонтерської діяльності, від чого виграватимуть не лише організації та їхні клієнти, а й самі добровольці.

ПОНЯТТЯ "ВОЛОНТЕР" І "ВОЛОНТЕРСТВО"

Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення Червоного Хреста — організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі [1].

Волонтерство— це діяльність, спрямована на допомогу іншим, яка здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі [10;11].

Поняття "волонтер" і "волонтерство" є дуже широкими. В основу добровільності покладена здатність однієї людини безкорисливо й, у більшості випадків, анонімно виконувати роботу на благо іншої. Тобто частину часу, енергії, знань, досвіду волонтер витрачає на виконання діяльності, яка приносить користь іншим людям чи суспільству в цілому. Однак, термін "волонтерство" означає передусім діяльність на основі доброї волі. Виходячи з цього, "суботники", роботу "тимурівських" загонів та інші види активності, які здійснювалися безплатно за радянських часів, не слід вважати формами волонтерства, оскільки вони не часто відповідали принципові доброї волі. До того ж, волонтерська робота не обов'язково є безплатною. Так, волонтери ДООН (Добровольці Організації Об'єднаних Націй), які працюють у технічній, економічній, соціальній сферах, мають право на отримання матеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, право на покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи, що включає вивчення місцевих умов і мови. Вони також забезпечуються житлом і основними видами обслуговування. Крім того, передбачається їх страхування на випадок хвороби та страхування життя. ДООН, створена в 1970 році Генеральною Асамблеєю ООН, охоплює сьогодні понад 130 країн світу.

Згідно із Загальною декларацією волонтерів, яку було прийнято на 11 Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів 14 вересня 1990 року в Парижі, волонтерська діяльність розглядається як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство — це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтер-ство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва справедливішого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій. У Декларації проголошено низку головних принципів руху, зокрема, принцип надання особистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства в елемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок [3].

На думку М. Дейчаківського та співавторів [4], волонтери — "найактивніші представники різних груп населення, які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленні демократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становища маргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфер".

В Україні волонтерський рух, детермінований гуманізацією суспільного життя, є відповіддю на суспільні потреби. Вважається, що роботу волонтерів можна спрямовувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров'я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культури міста, національних, творчих, релігійних традицій [6].

Волонтерська робота активно застосовується в організаціях, які надають соціальні послуги вразливим категоріям населення. Більша частина волонтерів працює в недержавних організаціях (НДО). Вони є одним з джерел людських ресурсів НДО. їхня робота — основа недержавного сектора. Без неї саме існування "третього сектора" було б проблематичним. За словами М. Кордонського [7], лідера Одеського клубу "Чужа дитина", недержавні організації, не маючи реальних джерел фінансування, використовують як головний ресурс безкорисливу добровільну працю своїх членів і привнесені ними матеріальні ресурси. До волонтерів можуть належати працівники організації, котрі виконують у її рамках благодійницьку роботу, якщо послуги, які вони надають, не є частиною їхньої постійної роботи. Вони, працюючи в комітетах органів самоврядування, організовуючи групи само- і взаємодопомоги, у своїй діяльності керуються тим, що волонтерська робота є корисною для інших, а також приносить задоволення їм самим.

Вважається, що робота волонтерів, котрі працюють в агенції, є необхідною й вигідною не лише тому, що дозволяє економити кошти й забезпечувати надання певних послуг. Волонтери привносять додаткові ресурси в роботу організації. Це, наприклад, знання та навички, якими не володіє оплачуваний персонал організації. Волонтери забезпечують також незалежну точку зору та незалежну допомогу. Останнє створює неформальну атмосферу щирості, невимушеності, людяності, що якісно відрізняє організації, де працює не лише оплачуваний персонал [18, 27].

МОТИВАЦІЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Аналіз результатів опитувань у Великобританії, Данії, Голландії, Франції, Бельгії, Канаді у 80-х роках, а також опитувань, проведених у Північній Америці та у Великобританії Центром Волонтерів 1990 року, дозволяє зробити висновки, що волонтер-ство— це діяльність, до якої залучена значна частина населення в країнах Європи та Америки.

Бажання виконувати роботу на волонтерських засадах не є таким уже рідкісним явищем. За даними досліджень, від чверті до половини дорослого населення країн Європи та Америки брали участь у будь-якій волонтерській діяльності за поточний рік. Звичайно, частота випадків регулярної діяльності значно менша. При цьому частіше волонтерами стають білі жінки віком 35—44 років, що мають оплачувану роботу, особливо ті, хто є висококваліфікованими професіоналами або займають керівні позиції, мають високий освітній рівень, одружені, мають дітей [24].

У 1991 році Національне опитування волонтерів, яке проводилося Центром Волонтерів Великобританії, ідентифікувало головні причини волонтерської роботи. Дані цього опитування не суперечать попереднім дослідженням.

Як приклад причин волонтерської роботи, що пропонувалися для оцінки 1991 року, L. Conway [13] зазначає такі: "Пов'язана з моїми потребами та інтересами" (48 % чоловіків, 31 % жінок.}, "Я хочу покращувати стан речей та допомагати людям" (35 % та 42 %), "Я хочу зустрічати людей і заводити друзів" (24 % та 28 %), "Я хочу мати можливість отримувати нові вміння" (12 % та 11 %). Поряд з причинами волонтерської роботи респонденти оцінювали також її фактичні переваги: "Дає можливість робити те, що я вмію" (70 % чоловіків, 68 % жінок), "Дає мені відчуття персональних досягнень" (78 % та 78 %), "Я зустрічаю людей, які стають друзями" (85 % та 85 %), "Дає шанс отримати нові вміння" (49 % та 45 %) Цікаво, що частоти зазначених причин волонтерської роботи були в середньому в 2—4 рази меншими порівняно з частотами фактично отриманих відповідних переваг/виграшів.

Можна виділити п'ять головних груп причин волонтерства:

соціальні контакти з іншими,

особистісний розвиток,

набуття вмінь та навчання,

виклик та досягнення,

внесок у суспільство [19, 24, 25, 27, 14].

Спираючися на теорію потреб А. Маслоу, S. Ellis [25] робить висновок, що люди виконують добровільну роботу, якщо вони "досяг-ли" вершини піраміди, тобто реалізують потребу в самоактуалізації. Люди ж, котрі реалізують потреби нижчих рівнів (базові потреби виживання — такі як їжа і притулок), не здатні бути волонтерами. Разом з тим, автор підкреслює, що хоча ми можемо використовувати наші судження, не варто робити припущення стосовно можливостей, інтересів, мрій людей. Численні дослідження свідчать про те, що є багато мотивуючих чинників для добровільництва. Більше того, волонтерська діяльність є по.іімотіївоваїюіо для кожного волонтера.

S. Ellis [25] наводить цілий шерег реальних причин волонтерської роботи, які перелічили люди, що брали участь у семінарах по залученню до волонтерської роботи у Північній Америці та за її межами. Ті ж причини визначають інші автори з Південної Америки та Європи. Окрім відомих уже причин, люди ставали добровольцями також: "Тому що члени сім'ї та друзі тиснули на них", "Щоб виконати громадянський обов'язок", "Заробити академічні кредити", "Отримати доступ до послуг для себе", "Щоб бути захисником", "Пишатися", "Перевірити себе", "Дізнатися про справжній стан речей", "Бути каталізатором змін", "Бути частиною команди", "Безплатно отримувати їжу, транспортування та інші пільги", "Не бути вдома", "Реалізувати фантазії", "Захистити клієнтів від інституцій", "З релігійних причин", "Для розваг", "Для визнання", "Тому що нема кому робити це", "Тому що мене попросили", "Через власний досвід подібних проблем". Серед причин волонтерської діяльності були вказані також: "Провина", "Сімейна традиція", "Як терапія".

ОСОБИСТІСНІ ПОТРЕБИ ВОЛОНТЕРІВ

Як зазначалося на початку глави, в Україні розвивається волонтерський рух. Волонтерська діяльність, хоча й не стала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб.

Чому українські громадяни стають волонтерами? З метою вивчення потреб особистості, котрі впливають на формування мотивації до волонтерської діяльності, в лютому—квітні 1998 року було проанкетовано 60 волонтерів п'яти недержавних організацій м. Києва.

Перша група складалася з 30 волонтерів, котрі надають соціальну допомогу дітям і молоді (клуб "Компас" — дитячо-молодіжне об'єднання, "СПОК"— Київська міська рада дитячих та юнацьких організацій). Друга група включала 30 волонтерів організацій, які надають соціальні послуги людям похилого віку ("Хесед Авот"— благодійний єврейський фонд, Товариство Червоного Хреста України, Київське товариство політв'язнів та жертв репресій).

Відповідно до ієрархії рівнів потреб за А. Маслоу, анкета містила перелік деталізованих і конкретизованих у прикладах потреб (до 5—8 на кожний рівень). Потреби оцінювалися волонтерами за п'ятибальними шкалами їх "важливості" і "задоволеності". Було проведено також індивідуальне напівструктуроване інтерв'ювання п'яти експертів, котрі або брали участь у підготовці волонтерів, або керували їхньою роботою.

При аналізі соціодемографічних характеристик респондентів було виявлено, що до першої групи ввійшли волонтери від 15 до 32 років (середній вік 18,5), до другої групи — від 41 до 84 років (середній вік — 61,5). Отже, люди молодого віку надають перевагу соціальній роботі з дітьми й молоддю, а люди старшого віку схильні допомагати літнім людям. Таким чином, волонтери надають перевагу роботі з тією категорією людей, проблеми якої є близькими і зрозумілими для них.

Цікавим був розподіл у групах за статтю: волонтери, котрі працюють з дітьми та молоддю, є переважно чоловіками — 63,3 %; волонтери, котрі працюють з людьми похилого віку,— це переважно жінки — 86,7 %. Волонтери першої групи не були, як правило, одруженими — 93,3 %, і це можна пояснити молодим віком. У другій групі одружених було тільки 23,3 %, а решта були неодружені, розлучені, вдови. Тобто, серед волонтерів обох груп переважали самотні люди.

Волонтери обох груп мали різну освіту (від неповної середньої до вищої) та професійну приналежність. При цьому найчисельнішою була група волонтерів, чиї професії можна віднести до технічних.

Виявлення потреб, які є мотивуючими до волонтерської діяльності

Аналіз пріоритетів у групах потреб

Одним із завдань дослідження було виявлення потреб, що є мотивуючими до волонтерської діяльності.

У людини певного віку, яка вирішила добровільно допомагати вразливим категоріям людей, є важливі потреби, які вона сподівається задовольнити у волонтерській роботі. Якщо такі потреби не задовольняються, то вона, скоріш за все, не захоче далі працювати як волонтер. Так, потреба, що не задовольняється на бажаному рівні, не може бути мотивуючою до добровільної (не оплачуваної) роботи. Тому тільки потреба, яка є важливою й водночас задовольняється, є мотивуючою потребою до волонтерської діяльності.

Волонтери першої групи пояснили своє бажання бути добровольцями переважно тим, що ця робота їм подобається, дає особисте задоволення. А волонтери другої групи — тим, що ця робота задовольняє особисте бажання бути серед людей, допомагає відчувати себе потрібним, уникати почуття самотності, дає користь тим, хто потребує допомоги. Оскільки переважна більшість респондентів висловила бажання й надалі бути волонтерами, то це дає можливість їхні найважливіші й водночас ті, які найбільше задовольняються, потреби вважати мотивуючими до роботи в подібних недержавних організаціях.

У першій групі волонтерів найвищі бали важливості були зареєстровані для блоків потреб в самореалізації, приналежності і любові, визнанні і повазі, а в другій групі — для блоків базових потреб, потреб самореалізації та приналежності й любові. Отже, для молодих людей, які складають першу групу, визначальним є бажання само-ствердитися, довести собі і оточуючим, що вони варті визнання і поваги, бути причетними до групи (гурту, кола спілкування за певними інтересами), де вони могли б проявити таланти і бути визнаними, оціненими.

Натомість найвищий рейтинг базових потреб у другій групі свідчить про актуальність для старших людей проблем матеріального забезпечення, стану здоров'я, про те, що вони мають менший енергетичний потенціал і потребують часу та умов для відновлення сил. Як і для молодих людей, для людей старшого віку важливо самореалізу-ватися, передавати свій життєвий досвід, знання, набувати нового досвіду, відчувати свою потрібність, а також бути причетними до групи людей, мати їхню підтримку, уникати самотності.

При аналізі пріоритетів всередині блоків потреб для волонтерів двох груп також були виявлені відмінності (табл. 1). Так, переважна більшість волонтерів 1-ї групи в блоці потреб самореалізації як найважливіші (в 5 балів) оцінила потреби бути ініціативним, творчо підходити до роботи, отримувати задоволення від роботи. Для людей молодого віку є визначальним бажання самостійно приймати рішення, щоб відчувати свою дорослість, реалізовувати свої таланти, досяга-

Аналіз пріоритетів всередині блоків потреб самоактуалізацїі, визнання й поваги, приналежності й любові

Таблиця 1

Потреби,

що мотивують до волонтерської діяльності

Назва блоку потреб	Всі волонтери (1 і 2 групи)	Волонтери, які працюють з дітьми та молоддю (1 група)	Волонтери, які працюють з людьми похилого віку (2 група)
Самореалізація	Отримувати задоволення від роботи	Бути ініціативним Творчо підходити до роботи	Відчувати суспільний сенс роботи
Визнання і повага	Відчувати недаремність зусиль	Отримувати схвалення від інших членів колективу	Отримувати схвалення від користувачів
Приналежність і любов	Зустрічатися з новими людьми Будувати особисті стосунки	Відчувати належність до колективу Знайомитися з новими волонтерами

ти бажаного рівня у творчому пошуку себе. Вони очікують задоволення цих потреб у добровільницькій роботі, бо вона може надавати простір і можливості для цього. Три перелічені потреби є водночас такими, які найбільше задовольняються.

Волонтери другої групи серед потреб, віднесених до блоку самоактуалізацїі, перевагу надають потребам відчуття суспільного сенсу роботи й отримання задоволення від роботи. Найважливіші потреби є водночас такими, які найбільше задовольняються для цієї групи волонтерів. Акцент на суспільному значенні роботи може бути пояснений більшою соціальною активністю та відповідальністю людей старшого покоління, вихованих у дусі колективізму та надання переваги громадським інтересам порівняно з особистими. Очевидно, актуальність поєднання суспільної користі з особистим задоволенням від роботи пояснюється ще й тим, що участь людей старшого віку в суспільному житті є значно обмеженою через вихід на пенсію або скорочення робочих місць. Найменш важливою (1 бал) волонтери цієї групи вважають потребу в особистішому зростанні. У ході дослідження був також встановлений зв'язок між віком волонтерів та ступенем важливості потреби особистішого зростання. Радше за все, волонтери старшого віку вважають себе вже досить сформованими особистостями й не бачать необхідності для особистішого зростання.

У блоці потреб у визнанні і повазі волонтери як першої, так і другої групи найбільшої важливості надали потребі відчувати недаремність зусиль. Але в той час, як на другому за рейтингом місці для волонтерів першої групи стоїть найбільша важливість потреби отримувати схвалення від інших членів колективу, для волонтерів другої групи — це найбільша важливість потреби отримувати схвалення від користувачів. Зрозуміло, що в молодому віці потреба бути прийнятим і підтриманим у референтній групі є актуальнішою. Цікаво, що для волонтерів обох груп мінімальний рейтинг має потреба бути поміченим засобами масової інформації.

Серед потреб у приналежності і любові волонтери першої групи відзначили як найважливішу потребу необхідність відчувати належність до колективу та знайомитися з новими волонтерами; потребу зустрічатися з новими людьми та будувати особисті стосунки. Важливість належності до референтної групи, а також розширення кола спілкування є характерними для молодого віку, віку встановлення дружніх та близьких стосунків. Участь у волонтерському русі цілком задовольняє зазначені потреби респондентів першої групи, оскільки, за даними анкетування, значна кількість волонтерів відзначила максимальний рівень задоволеності цих потреб. Варто згадати, що при досить високій частоті визначення найбільшої важливості потреби підвищувати свій соціальний статус, частота її найбільшої задоволеності не є високою.

У другій групі всі без винятку респонденти відзначили як найважливішу потребу будувати особисті стосунки та значна кількість назвала потребу зустрічатися з новими людьми, що можна пояснити самотністю волонтерів цієї групи та загостренням з віком проблеми спілкування. У відповідях на відкрите запитання анкети щодо причин бажання надалі працювати волонтерами в НДО волонтери другої групи пояснили це прагненням бути серед людей, уникати почуття самотності. Люди старшого віку втрачають ряд соціально важливих ролей, пов'язаних із спілкуванням, особистими стосунками, тому, працюючи волонтерами в НДО, де стосунки є менш формальними, вони знаходять коло спілкування, налагоджують близькі стосунки, про що свідчить високий рейтинг найбільшої задоволеності вказаних потреб.

Аналіз пріоритетів всередині блоку потреб у безпеці та блоку базових потреб

Потреби у безпеці мають менші частоти найбільшої важливості й задоволеності порівняно з наведеними вище. Проте порівняння їхніх рейтингів у двох групах волонтерів має сенс. Найчастіше в першій групі згадувалися потреби в отриманні нових знань, щоб зберегти чи отримати роботу і потреби налагоджувати "потрібні" контакти. Варто зазначити також, що половина волонтерів першої групи за найважливішу потребу вважають отримання правової інформації щодо соціального захисту, але жоден з респондентів цієї групи не вважає дану потребу задоволеною на найвищому рівні. Відносно високими для волонтерів другої групи є частоти важливості потреб забезпечення соціальних потреб родини за профілем агенції.

Аналіз показників найбільшої важливості базових потреб для волонтерів першої групи засвідчив, що, порівняно з іншими важливими потребами, вони є дещо нижчими. Разом з тим, досить значна кількість волонтерів найбільшої важливості надають потребі відпочинку в спеціально обладнаній кімнаті, літньому відпочинку і лікуванню. Частина респондентів "Компасу" задовольняє цю потребу при виконанні волонтерської роботи в літніх таборах відпочинку для дітей і підлітків, які організовує їхня НДО.

Для волонтерів другої групи частоти важливості всіх запропонованих для оцінки базових потреб є досить значними. Це такі потреби як отримання гуманітарної допомоги, матеріальної винагороди, безплатне харчування при виконанні волонтерської роботи, відпочинок у спеціально обладнаній кімнаті, літній відпочинок і лікування. Отож, очевидно, що волонтери старшого віку хотіли б задовольнити свої базові потреби, оскільки мають проблеми, пов'язані з матеріальним забезпеченням, харчуванням, здоров'ям. В поняття "відпочинку в спеціально обладнаній кімнаті", окрім можливості зняти втому в комфортній обстановці, випити чашку кави або чаю, волонтери обох груп вкладали також можливості спілкування з колегами, обмін думками, психологічну "вентиляцію". Максимальна задоволеність базових потреб має найнижчі частоти порівняно з іншими потребами і значно нижчі частоти порівняно з важливістю відповідних потреб.