Леся Українка 1 страница

СПЕЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ

Перетворення на програмному рівні здійснюється шляхом залучення соціально вражених, маргінальних прошарків населення у цільові та/або комплексні соціальні проекти регіонального, державного або міждержавного характеру. Яскравою ілюстрацією даного рівня є соціальні програми Європейського Союзу (ЄС), "орієнтовані на молодь, хронічно хворих, мігрантів, етнічні меншини, жінок, хворих на алкоголізм або наркоманію, людей із обмеженими можливостями. Допомога цим категоріям осіб здійснюється в різних формах, включаючи професійне навчання і перенавчання; створення нових робочих місць за рахунок відкриття дрібних, в т. ч. так званих соціальних підприємств; допомога нещодавнім випускникам різних навчальних закладів у пошуках роботи; зокрема, формування у молодих людей навичок міжособистісного спілкування, підприємливості, важливих для успішного працевлаштування; створення умов для незалежного існування людей з обмеженими можливостями, які в противному разі будуть змушені стати постійними мешканцями установ інтернатного типу" [36].

Комунікативна функція

Комунікативна (від лат. communico — роблю спільним, зв'язую, спілкуюсь) функція забезпечує смисловий аспект, стратегію і тактику співробітництва соціального працівника з потенційним/реальним клієнтом. Полягає у встановленні, продовженні і припиненні необхідних професійних контактів, обміні інформацією, виробленні у всіх взаємодіючих сторін позитивної перцепції один одного.

Організаторська функція

Організаторська (від пізньолат. organizo — надаю стрункого вигляду, облаштовую) функція передбачає активність соціального працівника у забезпеченні узгодженої взаємодії елементів системи сервісних послуг у комплексному обслуговуванні клієнтів; зміні неефективних сторін функціонування соціальних агенцій; створенні, розвитку і координації' соціальної мережі (волонтерських організацій, громадських формувань, соціально-значимого спрямування, груп самодопомоги тощо).

Правозахисна функція

Передбачає використання соціальним працівником всього "арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, сприяння у застосуванні заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо клієнта"[6].

Превентивна функція

Пафос превентивної (від лат. praeventio — застерігаю, попереджаю) функції полягає в орієнтації на роботу зі "здоровим" клієнтом. Вона передбачає, за визначенням Мартина Блума [4], науково обґрунтовані і своєчасно вжиті соціальним працівником заходи, спрямовані на запобігання виникненню можливих життєвих колізій в окремих індивідуумів та в групах ризику; збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей і розкриття їхнього внутрішнього потенціалу (включаючи, наприклад, профілактику девіантності; формування здорового способу життя; викорінення джерел стресу і в самій людині, і в довколишньому середовищі; створення умов для надбання клієнтом досвіду розв'язання потенційно існуючих проблем тощо). У спеціалізованих джерелах дану функцію називають також попереджувально-профілактичною, соціально-терапевтичною, іноді її частину виокремлюють як соціально-медичну функцію.

Психотерапевтична функція

Психотерапевтична (від грецьк. psyche — душа і therapia — догляд, лікування) функція визначається як комплексний вербальний і невербальний вплив соціального працівника на когнітивну, емоційну і поведінкову сфери особистості клієнта, з метою сприяння йому у зміні ставлення до наявних проблем навколишнього соціального середовища (в різних концепціях ця мета може формулюватися також як особистісне зростання, самоактуалізація, самовизначення, самовиховання тощо). Деякі автори, виходячи з того, що психотерапію не можна вважати соціальною роботою, віддають перевагу іменуванню даної функції психологічною, забуваючи при цьому, що "психотерапія... може бути змістом соціальної роботи" [34]. Особливо, якщо йдеться про так звану психотерапію здорових людей, кількість яких, за даними В. Т. Кондрашенко і Д. І. Донського, складає не менше половини пацієнтів психотерапевтів [24].

Рекламно-пропагандистська функція

Вперше виділена П. Д. Павленком [59]; полягає у поширенні ідей соціального захисту людини, а також об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг з метою створення попиту на них.

Соціально-педагогічна функція

У широкому сенсі її трактують як поняття, подібне багатоаспект-ному поняттю "функції соціального працівника" (Бочарова В. Г., Звєрєва І. Д., Коваль Л. Г. та ін.). В цьому випадку основні функції соціального працівника (табл. 4) розглядаються крізь призму пріоритетності цілеспрямованого виховного впливу соціуму на поведінку і діяльність клієнтів, що його організовує соціальний педагог — повноважний носій всього розмаїття існуючих сервісних послуг.

У вузькому сенсі "соціально-педагогічна [функція] виявляє інтереси і потреби людей у різних видах діяльності (культурного дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої творчості, туризму) і залучає до роботи з ними різноманітні заклади, товариства, творчі спілки" [59].

Соціально-економічна функція

У багатьох країнах є провідною в діяльності соціального працівника, передбачаючи задоволення матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених прошарків населення. Реалізується у формі надання натуральної та грошової допомоги; встановлення пільг; надання допомог, одноразових компенсацій; здійснення соціально-побутового патронажу. Остання складова характеризованої функції в російській літературі розглядається як самостійна, соціально-побутова функція, яка орієнтує соціального працівника на покращення житлових умов своїх клієнтів, забезпечення їх нормального побуту.

Представлена класифікація ролей соціального працівника. Виділені групи практичних, посередницьких, керівних, дослідницьких, сервісних, латентних ролей. Визначені мета та зміст діяльності соціального працівника в межах кожної ролі.

Професійні функції, властиві соціальним працівникам, подані відповідно до їх ролей (спектральний підхід). Представлені також класи функцій: базові та спеціальні (процесуальний підхід). Продемонстровані концептуальні підходи, які використовуються соціальними працівниками при втручанні, їхні цілі/задачі.

Основні поняття

ПРОФЕСІЙНА РОЛЬ; ПРАКТИЧНІ, ПОСЕРЕДНИЦЬКІ, КЕРІВНІ, ДОСЛІДНИЦЬКІ, СЕРВІСНІ, ЛАТЕНТНІ РОЛІ; УЧИТЕЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ВМІНЬ, КОНСУЛЬТАНТ/ КОНСУЛЬТАНТ-КЛІНІЦИСТ, АГЕНТ У ПИТАННЯХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН, АНІМАТОР, СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖЕР, ПОМІЧНИК КЛІЄНТА, ВУЛИЧНИЙ ПРАЦІВНИК, БРОКЕР СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ, КЕРУЮЧИЙ СПРАВАМИ КЛІЄНТІВ, ЗАХИСНИК ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА, КЕРІВНИК РОБОЧОГО НАВАНТАЖЕННЯ, ЛІДЕР КОМАНДИ, КЕРІВНИК ПЕРСОНАЛУ, АДМІНІСТРАТОР, ЕКСПЕРТ, АНАЛІТИК, ДОСЛІДНИК, ВИ-

КЛАДАЧ, КЕРІВНИК ПОЛЬОВОЇ ПРАКТИКИ, СУПЕРВІЗОР, ЗАХИСНИК ПАНІВНОГО ПОРЯДКУ, ПІДРИВАЧ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ, БРОКЕР У СІРИХ ТОНАХ, ЦАП-ВІДБУВАЙЛО, ДОНОР, ПОТЕНЦІЙНИЙ ГНОБИТЕЛЬ, ВСЕЗНАЙКО; ПРОФЕСІЙНІ ФУНКЦІЇ.

Запитання для дискусії

Яке співвідношення спостерігається між посадами та ролями соціальних працівників? Наведіть приклади.

Чи вимагають певні ролі відповідних особистіших якостей? Поясніть свою думку.

Які ролі вкладаються у репертуар українських соціальних працівників?

Які ролі випадають з репертуару вітчизняних соціальних працівників і як ви бачите перспективи їх виконання?

Як співвідносяться ролі з освітніми рівнями соціальних працівників?

Використана література

Guggenbuhl-CraigA. Power in the Helping Professions.— New York, 1971. Цит. по: Брэндон Д. Защита прав и интересов клиентов как вопрос политики и практики // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Ра-мон.—М., 1997.— С. 150.

Амман Г. Социально-культурная анимация в Швейцарии// Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт: В 2 т.—М., Тула, 1993. — Т. 1.— С. 230.

БернгардГ. Качественные и количественные методы исследования в социальной работе // Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт: В 2 т.— М., Тула, 1993.— Т. 1.— С. 133.

Блум М. Профилактика в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 2.— С. 369.

Бочарова В.Г. Социальная микросреда, как фактор формирования личности школьника. Автореф. дис. д-ра. пед. наук.- М., 1991.— С. 28 и др.

Бочарова В.Г. Социальный педагог и социальный работник в России: профессиональные и этические стандарты // Социальная защита человека: региональные модели.— М., 1995.— С. 16.

Бочарова В.Г., Филонов Г.Н. Научный статус социальной педагогики и ее отношение к практике.— М., 1994.— С. 7—8.

Бриленд Д., Гольдфарб С. Юридические службы // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 3.— С. 462—463.

Брэндон Д. Защита прав и интересов клиентов как вопрос политики и практики // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Ра-

мон.— М., 1997.— С. 142—143.

10. Бургес П. Работа по правам на социальную защиту // Практика социальной ра-боты / Ассоциация психиатров Украины.— Амстердам—Киев, 1996.— С. 207—

210.

Вейссман Э. Посреднические услуги в практической социальной работе // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 2.— С. 285—286.

Виттингтон Р., Крайтс Л. и др. Мир начинается с меня: Учебная программа формирования ненасильственных ценностей у учащихся школ.— М., 1993.— 140 с.

Владинска Н. В. Тенденции в развитии обучения социальных работников и социальных педагогов в Болгарии// Обучение социальной работе: состояние и перспективы. Материалы международных конгрессов школ социальной работы / Отв. ред. В. Г. Бочарова.— М., 1997.— 119 с.

Волкер Д. Консультування у регіональних установах соціальних служб: практика, що стоїть за теорією // Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джеффса, М. Сміта.— Амстердам — К., 1996.— С. 56—71.

ГибсонР. Лидерство в свободном обществе // Лидерство. Психологические проблемы в бизнесе.— Дубна, 1997.— С. 17—18.

Глассман Ю., Месбур Э. Организация семинара по программам качественной подготовки руководителей полевой практики // Обучение социальной работе: состояние и перспективы. Материалы конгрессов школ социальной работы / Отв. ред. В. Г. Бочарова.— М., 1997.— С. 225—230.

Голан Н. Вмешательство в кризисную ситуацию // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1993.— Т. 1.— С. 110—116.

Гордон Т. Повышение родительской эффективности// Популярная педагогика.— Екатеринбург, 1997.— С. 323—607.

Джиллеспи Д. Этические проблемы в социальных исследованиях // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.—М., 1993.— Т. 3.— С. 443—445.

Доуэл М., Марш П. Ориентированная на решение задачи социальная работа.— Амстердам— К., 1997.— С. 63—64.

Херсонский Б. Г. Неопубликованное выступление Б. Г. Херсонского на международной научно-практической конференции "Проблемы социальной защиты молодежи в условиях изменения социально-экономических отношений" (г. Киев, 25—28 ноября 1992 г.).

Как сформировать работоспособный коллектив.— М., 1994.— С. 13.

Калашник Т. Социальный педагог: Профессиональный портрет. // Освіта.—

1994.— 12 трав.— С. 7.

24. Кондрашенко В. Т., Донской Д. И. Общая психотерапия: Учебное пособие.—

Мн., 1997.— С. 16.

Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского.— М., 1998.

Крофт С., Бересфорд П. Соучастие пользователей в социальной работе // Практика социальной работы / Ассоциация психиатров Украины.— Амстердам—К.,

1996.— С. 68.

Кучерявый А. Г. Формирование у студентов целостной готовности к труду социального педагога // Теория и практика социальной педагогики и социальной работы / Под ред. В. Н. Сидорова, А. С. Киселева. — Донецк, 1997.— С. 102—105.

Лоренц В. Социальная работа в изменяющейся Европе / Ассоциация психиатров Украины.— Амстердам—К., 1997.— 199 с.

МакГоуэнБ. Защита прав клиента // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.—

М., 1993.— Т. 1.— С. 304.

Мюллендер О. Группы как средство активизации: облегчая самоуправляемые изменения // Принцип активизации в социальной работе / Под ред. Ф. Парс-лоу.— М., 1997.— С. 152.

Мердак А. Ресурсы клиента: Мобилизация и координация // Энциклопедия социальной работы. В 3 т.— М., 1994.— Т. 3.— С. 29—31.

Мертон Р. Явные и латентные функции // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В. И. Добренькова.— М., 1994.— С. 379—448.

Мигович I. I. Соціальна робота: Вступ до спеціальності.— Ужгород, 1997.— С. 122—123;

МиддлмэнР., ГольдбергГ. Социальная работа с группой // Энциклопедия социальной роботы: В 3 т.— М., 1994.—Т. 3.— С. 198.

МоффатК. Практика социальной работы как процесс размышления // Обучение социальной работе / Под ред. Ш. Рамон, Р. Сарри.— М.: Аспект Пресс, 1996.— С. 250.

Мэнди Б. Роль надгосударственных организаций в формировании социальной политики и определении направления развития социальной работы: на примере Европейского Союза// Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон.— М., 1997.— С. 69—71.

Мюллендер О., УордД. Самокерована групова робота: Д1яльшсть користувач1в з метою наснаження.— Амстердам—К., 1995.— 140 с.

Нортен X. Социальный диагноз // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 3.— С. 287.

О'Хаган К. Кризисное вмешательство: изменение точек зрения // Практика социальной работы / Под ред. Ш. Рамон.— Амстердам—К., 1996.— С. 164—176.

Основы социальной работы / Отв. ред. П. Д. Павленок.— М., 1998.

Остин М., Пекора П. Управление персоналом // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.—М., 1994.— Т. 3.— С. 338.

Перлмуттер Ф. Административное управление: внешние аспекты// Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1993.— Т. 1.— С. 15.

Права человека и работа в социальной сфере: Пособие для школ социальной работы и работников социальной сферы.— Нью-Йорк, Женева, 1995.— С. 9.

Практика социальной работы / Под ред. К. Ханвея, Т. Филпота.— Амстердам— К., 1996.— С. 12—13.

Приложение к постановлению Госкомтруда СССР (№ 101 от 22 мая 1991 г.). Цит. по: Информационно-методический бюллетень Украинской ассоциации социальных педагогов и специалистов по социальной работе / Под ред. В. Н. Сидорова.— Донецк, 1992.— С. 51—52.

Профессиональная деятельность социального работника: содержание и организация.— М., 1993.— С. 28.

Рамзей Р. Социальная работа: наука-профессия.— М., 1991.— С. 3.

Рейд У. Исследования в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1993.—Т. 1.— С. 382—389.

Роли и функции социальных работников // Профессиональная деятельность социального работника: содержание и организация.— М., 1993.— С. 14.

Рубин А. Комплексное обслуживание // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 2.— С. 211.

Сарри Р. Административное управление в социальном обеспечении // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1993.— Т. 1.— С. 5.

Серова Т.С. Социальная работа на западноевропейских предприятиях и фирмах: Опыт Германии и Австрии // Социальная работа: сб.— М., 1992.— Вып. 4.—

С. 81—97.

Симпсон Б., Тиндалл Г. Программы структурной полевой практики для первокурсников // Обучение социальной работе: состояние и перспективы. Материалы международных конгрессов школ социальной работы / Отв. ред. В. Г. Бочарова.— М., 1997.— С. 261—268.

Сипорин М. Ресурсы клиента: задачи социальных служб по их выявлению // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.—Т. 3.— С. 27.

Смелзер Н. Социология.— М., 1994.— С. 611.

Соловьев А. Процесс рождения новых профессий: социальная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон.— М., 1997.— С. 108.

Социальное воспитание учащихся: Основные теоретические положения.— М.,

1990.— С. 23.

Социальное обслуживание населения и социальная работа за рубежом.— М., 1994.— С. 15—23.

Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Панова, Е. И. Хо-лостовой.— М., 1997.— С. 18.

Стреч Дж., Креугер Л., Келли М. Технология и организация социальных услуг: проблемы обучения социальной работе // Обучение социальной работе: состояние и перспективы. Материалы конгрессов школ социальной работы / Отв. ред.

B. Г. Бочарова.— М., 1997.— С. 246.

61. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холостовой.— М., 1998.—

C. 58.

Тернер М. Кураторство // Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джеффса, М. Сміта; Асоціація психіатрів України.— Амстердам—К., 1996.— C. 135.

Фесуненко О. Л. Подготовка студентов к социально-педагогической деятельности. Автореф. дис. канд. пед. наук.— Р-н/Д., 1992.— С. 14.

Фризен Б. Административное управление: межличностные аспекты // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1993.— Т. 1.— С. 20.

Хейкок К., Хьюз Л. Проблема оценки практических умений будущего социального работника // Обучение социальной работе: состояние и перспективы. Материалы конгрессов школ социальной работы / Отв. ред. В. Г. Бочарова.— М.,

1997.— С. 233—234.

Холланд Т., Петчерс М. Организационные аспекты социальной работы // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.— М., 1994.— Т. 2.— С. 171.

Чепмен В. Командна робота // Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джеффса, М. Сміта; Асоціація психіатрів України.— Амстердам—К., 1996.—

С. 28—29.

Чорбинский С. И. Социальная работа и социальные программы в США.— М., 1992.— С. 110—118.

Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современности: новая профессия и академическая дисциплина в контексте социальной теории и политической практики наших дней // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон.— М., 1997.— С. 25.

Шардлоу С. Навыки социальной работы // Что такое социальная работа.— Амстердам—К., 1996.— С. 19.

Шардлоу С. Резидентная работа без резидентности // Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. С. Шардлоу.— Амстердам—К., 1996.— С. 91.

Элкин Р. Управление финансами // Энциклопедия социальной работы: В 3 т.—

М., 1994.— Т. 3.— С. 344.

73. Энциклопедия социальной работы: В 3 т. / Пер. с англ.— М., 1993—1994.—

Т. 1 — С. 9; Т. 2 — С. 31, 191, 213, 284, 307; Т. 3 — С. 26—28, 30, 56, 162, 174, 197, 312.

74. GillonR. Philosophical Medical Ethics// British Medical Journal.— 1985.— Vol. 290;Vol. 291; 1986.— Vol. 292.

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Олена Іванова

старший викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Визначення ключових понять соціальної політики.

Історичні передумови та сучасна ситуація в галузі соціального захисту населення.

Характеристика ціннісних, культурних, політичних, економічних, географічних/територіальних, соціально-демографічних передумов соціальної політики та аналіз їхнього впливу на формування соціальної політики в Україні.

Класифікація систем соціального забезпечення (за Ф. Уїльямс).

Характеристика ліберальної та соціал-демократичної моделей соціального захисту.

Характеристика інструментів соціальної політики (за Т. Ганслі).

Приклади використання інструментів соціальної політики в Україні.

В Україні, за одностайним визнанням як вітчизняних, так і іноземних фахівців, і навіть з точки зору пересічного громадянина, можна констатувати кризовий стан соціальної політики. Чому так сталося? З одного боку, Україна має одну з найдетальніше розроблених у світі систем соціального захисту, а з іншого боку зубожіння охоплює дедалі ширші верстви населення.

Ще 1994року було проведено експертне опитування профспілкових лідерів та депутатів Верховної Ради України щодо основних причин кризи в соціальній політиці [19]. Минуло п'ять років, криза триває, а причини залишилися такі ж самі. Серед них:

відсутність стратегії і тактики діяльності держави в цій сфері;

невключення підсистеми соціального керування до загальної системи керування економічним розвитком;

недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази соціального управління;

брак національних соціальних стандартів;

відсутність прогнозування соціальних наслідків прийняття керівних рішень органами державної влади;

механічне перенесення іноземного досвіду соціального управління без урахування можливостей його запровадження.

Крім того, на думку депутатів, загальною тенденцією в діяльності органів керування соціальною політикою є не систематичний, а випадковий характер дій.

Аналіз цих причин дозволяє зробити висновок про недостатність теоретичного підґрунтя для формування соціальної політики в Україні та брак вітчизняних фахівців у галузі соціальної політики і соціальної роботи.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА: КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ

Соціальна політика — це

діяльність по розвитку соціальної сфери, по задоволенню і гармонізації соціальних потреб особистості і соціальних груп [14];

певна орієнтація та система дій по оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створенню тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників [13];

сукупність принципів, рішень і дій державних органів та інших організацій, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціальних спільнот та окремих індивідів, їх соціальну захищеність у кризові періоди життя суспільства [18];

принципи і види соціальної діяльності, що спрямовують і регулюють відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними інститутами; детермінують розподіл ресурсів і рівень добробуту членів соціуму [17];

система спеціальних програм або заходів для забезпечення добробуту, підвищення рівня і якості життя всього населення країни або його окремих груп [10]

курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів [27].

Поняття "соціальна політика", або соціальне адміністрування, з'явилось не так давно. Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX— XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь [3]. Хоча окремі приклади державного втручання спостерігалися в різних країнах і в середні віки (заходи по охороні здоров'я, державні освітні заходи, закон про жебраків), практика регулювання державою соціальних проблем набула поширення тільки у ХХ ст. Розвиток соціальної політики був пов'язаний із переходом від державної та громадської благодійності нижчим прошаркам населення до вироблення загальнодержавних і місцевих систем соціальної допомоги [3].

Сучасні системи соціальної політики сформувалися у розвинутих країнах в основному на початку 40-х років. Важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія (1961), яка проголосила право людини на соціальний прогрес [10].

Не існує визнаного або найширше вживаного визначення соціальної політики. В різних країнах визначають це поняття по-різному, хоча значна частина цих трактувань є досить схожими та мають спільні положення. В більшості визначень поняття соціальної політики пов'язане з низкою заходів уряду та інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту і задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому. Необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів, тому однією з найважливіших функцій соціальної політики є функція перерозподілу.

Вирізняють такі характерні риси соціальної політики [17, с. 266 — 267]:

колективність (використовує ресурси колективу/відповідає на колективні потреби);

зосередженість на соціальних відносинах (використовує/змінює

їх);

• обумовленість незадоволенням в економічному становищі в зв'язку з обмеженістю ресурсів.

Мету соціальної політики можна визначити як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту.

Цілі соціальної політики — розв'язання або полегшення соціальних проблем, зменшення нерівності в суспільстві та уникнення економічної і соціальної маргіналізації.

Завдання соціальної політики — поліпшення умов праці та життя всіх верств населення, надання особливого захисту й допомоги бідним та малозахищеним групам населення [2; 14].

Поле діяльності соціальної політики обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежене певними сферами, що належать до компетенції соціальної політики.

Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житлова політика, освіта.

Проблеми, які розв'язує соціальна політика: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, недужість та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності/невигідних умов, забезпечення соціальної злагоди і солідарності.

Об'єктом соціальної політики є все населення країни, в якому, виходячи зі специфічних потреб, можна виділити такі соціальні верстви: немовлята й матері, діти і сім'ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пенсіонери, старі люди, важко хворі та інваліди, люди, які постраждали внаслідок війн, катастроф, стихійних лих, біженці та мігранти, національні меншини.

Суб'єктом соціальної політики є держава.

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Історичні передумови та сучасна ситуація

Принцип, за яким була побудована система соціального захисту населення в Україні (і що залишився в спадок від часів Радянського Союзу), передбачав універсальність допомоги для всіх категорій населення, не враховуючи рівня доходів реципієнтів, як це робиться в багатьох країнах.

Серед передумов формування соціальної політики вирізняють:

ціннісні,

політичні,

географічні/територіальні,

культурні,

економічні,

соціально-демографічні.

Після проголошення в 1991 році незалежності України перехід до ринкових відносин розпочався без попередньої розробки стратегії і тактики державного регулювання соціальних процесів. Внаслідок швидких змін соціальної структури населення відбулось стрімке розшарування на багатих і бідних. Намагання виправити ситуацію призвело до перегляду системи соціального захисту в напрямку збільшення різноманітних виплат, пільг, допомог, але відбулося це без урахування економічних передумов.

Державні органи управління ухвалюють законодавчі акти, програми, спрямовані на реалізацію високого рівня соціальних гарантій (навіть вище, ніж за часів Радянського Союзу), не зважаючи на економічні можливості їх здійснення [19]. Зростання частки витрат на соціальну сферу призвело до значного переобтяження державного бюджету.

1995року майже 80 % сімей отримували соціальні виплати, грошові допомоги чи компенсації з бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів і за рахунок коштів підприємств та організацій. Кількість пенсіонерів становила 14,5млн чоловік, 1,5млнмолодих людей, котрі навчалися, отримували стипендію, для 5,6 млн дітей було призначено грошову допомогу на виховання та утримання, понад 2,5 млн громадян отримували грошову допомогу на прожиття, різні види грошових допомог та компенсацій мали 3,5 млн громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, 1,4 млн сімей призначено субсидії' на утримання житла, майже одному мільйону малозабезпечених громадян було надано грошову допомогу в осінньо-зимовий період, 450 тис. самотніх непрацездатних громадян отримували постійну допомогу вдома, понад 50 тис. громадян похилого віку перебували на повному державному утриманні, 74 тис. громадян мали підтримку як безробітні, майже 300 тис. громадян відшкодовувалися збитки, заподіяні внаслідок травм на виробництві. Крім того, кожний третій громадянин України мав право на безплатний проїзд у міському транспорті, 3,6 млн громадян сплачували лише частину коштів за утримання житла, 6,1 млн громадян — за електроенергію, 6,3 млн— за газ, 1,5 млн громадян — за користування телефоном. Окрім того, існувало ще кілька десятків різноманітних пільг, серед яких: безплатний проїзд залізницею, пільгове оподаткування доходів, придбання житлових приміщень за цінами, нижчими від їхньої вартості, безплатне або пільгове забезпечення автомобілем [11].

Сьогодні, в умовах економічної кризи, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, застосування такого принципу виявилось неможливим. Незначні кошти розпорошуються між великою кількістю людей, одна частина яких цих коштів не потребує, а іншій їх не вистачає. З другого боку (така тенденція спостерігалася в багатьох країнах), коли люди звикають очікувати багато від держави, з'являється так звана "споживацька позиція", що особливо небезпечно в період, коли ресурси держави обмежені.

Суттєвою стратегічною помилкою соціальної політики в Україні була орієнтація на соціальний захист, без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього — спад виробництва. Виникла парадоксальна ситуація, коли матеріальної допомоги потребують ті, хто працює. Але ж загальновідома істина, що неможливо ефективно захищати бідних у суспільстві, де більшість є бідними.