Леся Українка 4 страница

під впливом західних спеціалістів соціальної роботи, різноманітних європейських та американських проектів, а також появою в Україні соціальної роботи як професії, почали розвиватися принципово нові для країни соціальні служби та надаватися нові соціальні послуги.

Разом з цим різке скорочення фінансування соціальних програм не дозволяє говорити про позитивну динаміку розвитку соціальних служб.

РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ

В останні роки основний наголос у наданні послуг літнім людям державні органи соціального захисту населення зробили на роботі територіальних центрів і відділень соціальної допомоги вдома.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів І і II групи незалежно від віку, одиноких непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян (далі — непрацездатні громадяни), які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа одиноких непрацездатних громадян належать громадяни, в тому числі подружжя, які не мають працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

За даними Міністерства праці та соціальної політики України [5], органами соціального захисту виявлено й взято на облік 637 тисяч самотніх непрацездатних громадян та інвалідів, які за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання потребують різних видів матеріально-побутової, медичної та натуральної допомоги. Із них 543 тисячі чоловік відповідно до висновків лікарів потребують соціально-побутової допомоги вдома.

Для організації обслуговування цих людей у кожному районі і місті відкрита мережа служб по організації соціально-побутового обслуговування. На початок 1998 року діяло 890 відділень соціальної допомоги й 530 територіальних центрів, які обслуговували понад 500 тисяч громадян похилого віку.

У державній системі соціального обслуговування працюють майже 37 тисяч соціальних працівників, які не мають відповідної освіти. Поступово починають впроваджуватися короткострокові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих соціальних працівників базового рівня. За допомогою проектів Технічної допомоги Євросо-юзу (Тасіс), шведського проекту "SIDA" та інших проводять семінари у різних областях України, напрацьовуються навчальні, методичні матеріали. У навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству праці та соціальної політики України, відкрито спеціальність "Соціальна робота".

Не існує єдиного державного стандарту для цих служб. Типовим положенням про територіальний центр передбачено майже 40 видів різних послуг людям похилого віку [11]. Зокрема:

придбання продуктів харчування і медикаментів;

приготування їжі;

виклик лікаря;

прання білизни та прибирання житла;

доставка палива й сплата комунальних платежів;

допомога в обробітку присадибних ділянок;

оформлення документів на субсидії;

влаштування до будинку-інтернату, пансіонату тощо.

Хоча формально кількість послуг, що надаються в великих містах і в сільській місцевості, не відрізняється, але фактично в сільській місцевості є тільки окремі види допомоги, що надається соціальними працівниками базового рівня (часто — сусідами, колишніми вчителями, медсестрами тощо) тим самотнім літнім людям, які перебувають в дуже тяжкому фізичному стані.

Таблиця 2

Мережа територіальних центрів, відділень соціальної допомоги вдома та інших установ соціального захисту населення на 01.01. 1998 р.

Динаміка розвитку системи соціального обслуговування Дніпропетровської області

в 1989 — 1998 роках

1991 1992

Відділення соціальної допомоги "Відділення соціально-побутової реабілітації "Відділення медико-соціальної реабілітації Дитяче відділення реабілітації

Відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги -Відділення соціальної допомоги (самостійне) -Територіальний центр

Відділення для тимчасового проживання

Побутовий комплекс

У маленьких містах та в сільській місцевості практично немає денних центрів і відділень медично-соціальної реабілітації, немає системи комплексного обслуговування підопічних.

Згідно з Типовим положенням в територіальному центрі можуть бути такі відділення [11]:

відділення соціальної допомоги вдома;

відділення соціально-побутової реабілітації;

відділення медико-соціальної реабілітації;

стаціонарне відділення для тимчасового та постійного проживання самотніх непрацездатних громадян;

відділення організації надання грошової і натуральної адресної допомоги (відділення гуманітарної допомоги).

Важливо відзначити, що кількість територіальних центрів і відділень соціальної допомоги із року в рік збільшується (понад 30 — щорічно), особливо після того, як Міністерством праці та соціальної політики України було дозволено утворювати терцентри, що складаються з двох відділень (наприклад, відділення соціальної допомоги вдома та відділення розподілу гуманітарної допомоги).

У деяких територіальних центрах почали також обслуговувати багатодітні сім'ї та дітей-інвалідів (наприклад, хворих на ДЦП).

Динаміку розвитку мережі соціального обслуговування добре видно на діаграмі, підготовленій Дніпропетровським інформаційно-консультативним центром (схема 3). Цей приклад Дніпропетровської області свідчить про впровадження нових форм обслуговування населення [7].

Аби мати уявлення про специфіку роботи територіальних центрів як домінуючих установ соціального обслуговування, наведемо інформацію про один із кращих таких центрів [7].

ДОСВІД РОБОТИ

САКСАГАНСЬКОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ПО ОБСЛУГОВУВАННЮ ОДИНОКИХ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ГРОМАДЯН В м. КРИВОМУ РОЗІ

Історія створення та розвитку Саксаганського територіального центру в м. Кривому Розі звичайна. Спочатку в 1987 році було відкрито одне відділення соціальної допомоги, яке обслуговувало 100 одиноких пенсіонерів. Роботу розпочинали всліпу, не маючи для цього необхідної методичної літератури, в основному покладаючись на власну інтуїцію та співчуття до знедолених. Щиро вірили в необхідність і важливість розпочатої справи.

Працівники відділення організували активну роботу по виявленню одиноких людей похилого віку, обстежували їхні побутові умови, знаходили можливість надати їм ту чи іншу допомогу. Виявляти таких людей допомагали працівники лікувальних установ, житлово-комунальних підприємств, відділу соціального захисту населення.

У березні 1991 року з метою покращення і розширення видів послуг для одиноких непрацездатних громадян було вирішено створити у Сак-саганському районі м. Кривого Рогу територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів. Після реконструкції та капітального ремонту приміщення дитсадка 19 червня 1992 року територіальний центр було відкрито.

Сьогодні в центрі працюють:

4 відділення соціальної допомоги вдома, які обслуговують 2520 одиноких непрацездатних громадян;

відділення медико-соціальної реабілітації на 27 місць;

відділення соціально-побутової реабілітації на 60 місць;

відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги на 600 чоловік.

Надання послуг одиноким постійно розширюється:

проводиться копання, посадка та збирання городів не одним соціальним працівником, а кількома одразу;

проводиться поточний ремонт квартир, для чого створена бригада для виконання поточних ремонтних робіт із 4-х соціальних працівників. З початку 1998 року відремонтовано 46 квартир;

відкрито перукарню, яка безкоштовно надала 750 послуг непрацездатним клієнтам центру;

введено в практику щоденну доставку обіду пенсіонерам, прикутим до ліжка і неспроможним приготувати їжу;

функціонує безоплатний магазин "Доброзичливість", в асортименті якого одяг та взуття, які вже були в користуванні, для дітей і дорослих;

відкрито цех по приготуванню макаронних виробів з метою забезпечення власних потреб центру і надання продовольчої допомоги одиноким малозабезпеченим громадянам;

створено майстерню по безоплатному ремонту взуття;

засновано цех по виготовленню легкого жіночого одягу, білизни, оновленню постільної білизни.

У відділеннях підопічним надають різні медичні послуги, пенсіонери мають змогу відпочити в затишних палатах, кімнатах відпочинку, читальному залі. Культорганізатор проводить розважальні заходи: обговорення прочитаних книг, журналів, газет, слухання музичних записів, організовує співи. В центрі багато років є свій хор.

Цікаво проходять у територіальному центрі свята: дні народження, ювілеї, концерти, зустрічі з юними артистами СШ № 19, учасниками художньої самодіяльності Палацу культури ім. Леніна та ім. Кірова, з працівниками радгоспу "Декоративні культури" та інше.

У спортивному залі до послуг підопічних різноманітні тренажери, більярд, різні оздоровчі системи з урахуванням вікових категорій.

Багато уваги роботі територіального центру приділяє Саксаганський районний виконавчий комітет м. Кривого Рогу та його голова— Г. П. Гончарук. Він постійно працює з підприємствами та установами району по наданню допомоги малозабезпеченим громадянам.

Адміністрація територіального центру постійно веде роботу по залученню до співробітництва спонсорів, працює в тісному контакті з колективними сільськогосподарськими підприємствами. Так, на позабюджетний рахунок центру за 1997 та 1998 роки поступило майже 5300 гривень.

Досвід роботи Саксаганського територіального центру засвідчив, що доброта й милосердя, пошук нових форм у роботі допомагають людям пенсійного віку відчувати себе захищеними, соціально активними, потрібними суспільству й один одному.

Інформаційно-консультативний центр управління соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації

СТАЦІОНАРНІ УСТАНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

За даними Міністерства праці та соціальної політики України [5], в державній системі соціального обслуговування функціонує 276 бу-динків-інтернатів на 54,7 тисячі місць.

Таблиця 3

Мережа інтернатних установ на 01.01. 1998 р.

К-сть місць

	Всього	Фактично	Зайнято	Вільно
Будинки-інтернати загального типу в т. ч. будинки-інтернати для громадян		15 656	13 435
похилого віку та інвалідів		12 680	10 988
Пансіонати
Спеціальні будинки-інтернати
Психоневрологічні інтернати		29 352	25 212
Дитячі будинки-інтернати
Разом		54 654	46 768

Із цих 276 будинків-інтернатів тільки 105 збудовані за типовими проектами, решта — розташовані в прилаштованих приміщеннях.

Вважається, що громадяни похилого віку утримуються в цих інтернатах на повному державному забезпеченні. За звітами Міністерства праці та соціальної політики України, підопічні інтернатів забезпечуються "згідно із встановленими нормами одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням, в тому числі, дієтичним харчуванням, мають можливість цілодобово отримувати медичну допомогу". Підопічним виплачується 25 відсотків від призначеної їм пенсії.

При інтернатах створено 252 навчально-виробничі майстерні. їхнє завдання — сприяти соціальній адаптації підопічних.

Але система державних інтернатних закладів є непопулярною. Про це свідчить той факт, що майже 8 тисяч місць у цих інтернатах — вільні. Цьому, не в останню чергу, сприяють ті обставини, що при влаштуванні до будинку-інтернату для громадян похилого віку підопічні зобов'язані передати свою квартиру державі, що робить неможливим повернення з інтернату, якщо в стаціонарному закладі щось не складеться. Окрім цього, в інтернатних закладах недостатня увага приділяється соціальній роботі з літніми людьми (її морально-естетичним та психологічним аспектам). Розуміння, що літній людині потрібен не тільки догляд, харчування та ліки (часто в недостатньому обсязі, через те, що інтернати фінансуються державою на 30—50 відсотків від потреби), поки не стало складовою частиною діяльності системи стаціонарних закладів соціального захисту.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ ТА ДІТЕЙ

У сучасному українському суспільстві за умов трансформації всіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, як і переважна більшість інших верств насе-

лення, опинилася у кризовому Майже 20 % населення Укра-становищі. Для того, щоб допо- їни — молодше 15 років. могти молодим людям вижити у складних економічних та соціальних умовах, уряд України проводить певні заходи, організовує програми, структури для підтримки та допомоги молоді тощо.

На кінець 1998 року в Україні було створено 457 соціальних служб для молоді.

У 1999 році планувалося відкрити ще 263 центри.

На сьогодні на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка в силу своєї специфіки переважно має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет у справах сім'ї та молоді, працює Український науково-дослідний інститут проблем молоді, створені Соціальні служби для молоді (ССМ),

які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.

Перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у "Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" та Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні". Затверджене й відповідне Типове положення [9].

Мета цієї системи — створити умови для позитивної соціалізації молоді. За визначенням Українського державного центру соціальних служб для молоді, зміст роботи цих соціальних служб для молоді полягає у:

наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки;

допомозі здійснити право молоді на повноцінне життя;

прищепленні навичок соціально схвальної поведінки;

навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу. Пріоритетшгми напрямами діяльності центрів ССМ є:

соціальна підтримка молодої сім'ї (у 1998 році в Україні діяло 463 програми);

соціальна робота з жіночою молоддю;

соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків (у 1998 році діяло 303 регіональні програми);

профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;

соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами (у 1998 році реалізовувалося 404 регіональні програми);

соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військовослужбовцями та членами їхніх сімей, службовцями за призовом, молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;

• служба Телефон довіри (діють 104 спеціалізовані служби). Варто додати, що економічне становище країни не дає ССМ можливості належним чином сприяти молоді в її соціальному становленні, тримати у сфері державної молодіжної політики всі її верстви. Завдання, які були поставлені перед соціальними службами для молоді — "Дійти до кожної молодої людини", в умовах країни з перехідною економікою виявилися малоздійсненними. "Небажання погодитися з цим призводить до розпорошення зусиль держави, а часто — і до декларативного характеру її молодіжної політики, і, як наслідок, до зневіри молоді в державу та у справедливість суспільства" [4].

В ситуації, коли Україна не може дозволити собі утримання за державний кошт адміністративного апарату соціальних служб для молоді, постає проблема розвитку молодіжних громадських об'єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема, для реалізації соціальних програм.

Окремо слід згадати про соціальну підтримку дітей. Насамперед — дітей із особливими потребами. Одна з найболючіших проблем — зростання кількості дітей-сиріт і так званих "соціальних си-ріт"("дітей вулиці"), при тому, що форми опіки та піклування над дітьми залишаються в Україні практично незмінними.

За даними Держкомстату України на кінець 1997 року в країні налічувалося 39 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, де утримувалося 10 723 дитини; 50 дитячих будинків системи Міністерства освіти — 4076 дітей; 43 будинки дитини системи Міністерства охорони здоров'я — 4620 дітей.

Виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, в інтернатах на сьогодні є необхідністю, яка зумовлена багатьма чинниками, в першу чергу — організацією державної системи опіки та піклування, відсутністю альтернативних форм влаштування дитини-сироти [1].

У багатьох областях України проблема соціального сирітства є надзвичайно гострою. Саме тому у 1997 році за ініціативою Міністерства у справах сім'ї та молоді постановою Кабінету Міністрів України затверджено "Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх". Протягом 1997 року в областях функціонувало 62 притулки для неповнолітніх і 21 кімната тимчасового перебування. У цих закладах отримали допомогу майже 11 тисяч дітей. Притулки створюються не тільки державними установами, а й благодійними організаціями.

Однак, в Україні ще й досі не відпрацьовано законодавство щодо сучасних шляхів розв'язання проблем дітей із особливими потребами: дітей-сиріт, дітей, котрі залишилися без піклування батьків, дітей із проблемами фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку. Мережа державних стаціонарних установ не забезпечує задоволення потреб та інтересів цих дітей.

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ

Служби зайнятості почали створюватися в колишньому СРСР (зокрема, й в Україні) ще в 20-х роках. Це були біржі праці, які займалися працевлаштуванням тимчасово незайнятих громадян та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді служби зайнятості неодноразово реорганізовувалися, їхні функції розширювалися або звужувалися.

Сучасна державна служба зайнятості (ДСЗ) створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

На початок 1999 р. державна служба зайнятості складалася з:

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України;

центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних (24), Київського та Севастопольського міських (2);

місцевих (648): районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості;

центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації;

інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.

Завдання і обов'язки ДСЗ:

• допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу;

допомога власникам підприємств, що шукають працівників певного рівня кваліфікації;

збір інформації про попит на робочу силу та його задоволення;

реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу;

заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних;

організація оплачуваних громадських робіт;

сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, які нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей та інші.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття надаються державною службою зайнятості безплатно.

Від цієї служби також очікується проведення аналізів та прогнозів розвитку ринку праці і на їх основі співробітництво з Міністерством праці і соціальної політики у визначенні територій пріоритетного розвитку, підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості.

ОЦІНКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Офіційні цифри, якими оперувалося в цьому розділі, не дають уявлення про реальний стан справ у сфері соціального обслуговування. Варто відзначити, що ставлення населення до якості надання соціальних послуг є вкрай негативним.

Так, за даними "Соціс-Геллап" [3], який у травні та вересні 1998 року проводив національне опитування громадської думки, тільки один відсоток респондентів позитивно оцінюють сучасний стан сфери соціальних послуг в Україні.

Визнзчєння

ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

(модель Максвелла)

географічна доступність

соціальна доступність

рівність у розподілі послуг

відповідність потребам населення

ефективність (досягнення цілей)

економічність

Якість — забезпечення стандартних вимог, встановлених для цього виду роботи [13].

І разом із тим респонденти не підтримують ідею приватизації надання соціальної допомоги (і ці показники досить стабільні).

Зважаючи на такі негативні оцінки, можна з упевненістю сказати, що соціальна робота в Україні ще потребує розвитку й реального становлення.

Розширення сфери послуг, підвищення якості їх надання, впровадження альтернативних служб і пошук недержавних джерел фінансування соціальних програм, поява професійних соціальних працівників різного рівня — ось ті складові, що можуть змінити ситуацію в соціальній сфері.

Є два досить суперечливих моменти у впровадженні професійної соціальної роботи, пов'язаних із існуванням мережі державних соціальних установ та соціальних служб. По-перше, фах соціального працівника начебто існував в Україні ще з 70-х років, але працівники територіальних центрів та будинків для перестарілих мали низький рівень освіти й найнижчий соціальний статус, тоді як службовці та спеціалісти середньої та вищої ланки не усвідомлювали себе як соціальні працівники. По-друге, законодавство із соціального захисту, яке має визначати умови й порядок надання соціальної допомоги, й досі перебуває в стадії становлення; немає достатнього правового регулювання фахової діяльності соціальних працівників.

Але разом із тим в Україні збільшується кількість організацій та установ, які фактично реалізують той чи інший вид соціальної роботи. Існують численні державні служби, що займаються соціально знедоленими людьми, створюються нові інституції — наприклад, соціальні служби для молоді, клініки для хворих на СНІД, центри зайнятості тощо. Та часто-густо вони хибують механістичним підходом до своїх клієнтів, надають певну грошову чи матеріальну допомогу, однак не допомагають долати труднощі в стосунках із оточуючими та психологічні кризи.

Практично ніхто зі співробітників існуючих соціальних агенцій не має фахової освіти соціального працівника. Ніхто в державних соціальних службах офіційно не використовував цінності та принципи соціальної роботи, прийняті в демократичних країнах. І це позначається на тому, як українські громадяни оцінюють якість соціальних послуг.

Однозначно, що існуюча мережа соціальних служб потребує дальшого розвитку: організаційного, правового, кадрового...

Основні поняття

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУЦІЇ; СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ; БУДИНКИ-ІНТЕРНАТИ; ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЦЕНТРИ; СОЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ ДЛЯ МОЛОДІ; ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ; ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ; ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ; ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ (МОДЕЛЬ МАКСВЕЛЛА).

Запитання для дискусії:

Чому соціальне обслуговування визначають як сучасну технологію соціальної роботи?

Які, на вашу думку, інституції повинні надавати адресну допомогу?

Як може вплинути поява професійних соціальних працівників на функції установ соціального обслуговування?

Які ще характеристики, окрім визначених у цій главі, можна покласти в основу системи соціального захисту?

Як би ви проводили моніторинг якості соціальних послуг?

Використана література

Волинець Л. С. Щодо соціального феномену "діти вулиці" в Україні // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей.— К., 1998.— С. 170—185.

Лукас Дж. Чому соціальна робота необхідна Україні? // Соціальна політика та соціальна робота.— 1997.— № 1.

Моніторинг ставлення населення до реформування системи соціальної допомоги в Україні. Динаміка омнібусів травень-вересень 1998 р: Звіт експерта ЄС Сті-вена Уайтфілда // Матеріали програми Тасіс.— Київ, 1998.— Листопад.

Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика: Деякі міркування щодо пріоритетів реалізації // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей.— К., 1998.— С. 176—180.

Праця та соціальна політика в Україні: Аналітично-статистичний довідник.—

К., 1998.— С. 131—136.

6. Праця та соціальна політика в Україні: Аналітично-статистичний довідник.—

К., 1999.

Презентація Дніпропетровського інформаційно-консультативного центру: Збірка матеріалів.— Київ: Тасіс, 1998.

Пропозиції щодо забезпечення цільового характеру соціальної допомоги // Аналітичні огляди з питань цільової соціальної допомоги в Україні / ПАДКО — К., 1997.— № 17.

Соціальна робота з молоддю: Збірник інформаційно-методичних матеріалів / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої.— К., 1997.

10. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холостовой.— М., 1998.—

С. 203—221.

Типове (взірцеве) положення про територіальний центр по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів.

Типове (взірцеве) положенння про відділення соціальної допомоги на дому.

Якість комунальних послуг / Quality of Public Services.— K., 1996.

Hantrais L. Social Policy in the European Union.— London, 1995.

Social Work: Disabled People and Disabled Environment / Oliver M (Ed.).— London, 1993.— P. 119—122.

Spicker P. Social Policy: themes and approches.— London, 1995.

РОЗВИТОК НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Раїса Кравченко,

викладач Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Надія Кабаченко,

кандидат філософських наук, доцент Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська академія",

Ольга Васильченко

магістр соціальної роботи, викладач Київського інституту соціальних та общинних працівників

Коротка характеристика законодавчої бази діяльності недержавних організацій соціальної сфери.

Визначення термінології у відповідності до чинних законодавчих актів.

Огляд основних видів діяльності громадських організацій, які працюють у соціальній сфері, та особливості кожного з них в Україні.

Особливості організації та діяльності груп самодопомоги.

Аналіз етапів розвитку та рівнів життєдіяльності НДО.

Визначення ролі НДО у розв'язанні соціальних проблем територіальних громад.

Характеристика форм співпраці НДО з органами місцевого самоврядування.

Складний період соціальних трансформацій та економічної нестабільності, який переживає Україна сьогодні, позначився на розвиткові нових форм участі громади у розв'язанні соціальних проблем. На відміну од країн Заходу, в Україні агенцій та установ, котрі працюють для користувачів послуг соціальних служб на комерційних засадах, небагато. Студентові, який цікавиться недержавними організаціями соціальної сфери, навряд чи спаде на думку, що мова йде про агенції прибуткові. Справді, під словами "недержавні організації соціальної сфери (далі НДО)" розуміємо неприбуткові, не керовані державою, некомерційні організації, які декларували вирішення соціальних проблем узагалі чи проблеми окремих груп користувачів як свою місію. В Україні більшість із таких організацій роблять лише перші кроки, проте продовжують свою роботу й ті НДО, що користуються значною державною підтримкою ще з часів повоєнних.

Ця глава є спробою зробити огляд діяльності в Україні тих НДО, що працюють у соціальній сфері.