Сутність поняття криміналістичної версії. Класифікація та побудова версій

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання іс­тинного знання про який-небудь об'єкт. Розслідування зло­чинів теж має пізнавальний характер, однак його специфі­ка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяль­ності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх ві­рогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні зло­чинів полягає насамперед у тому, що предметом його є су­спільнонебезпечні й протиправні діяння, а їх досліджен­ня у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуаль­на діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відо­мі природні причинні зв'язки, знищені або замасковані сліди, зв'язок між речами і подіями нерідко постає у пере­крученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є ви­кривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльно­сті слідчого.

Таким чином, при розслідуванні здійснюється доведення всіх обставин злочину кримінально-правового і процесуального зна­чення, необхідних для вірного застосування закону, пра­вильного вирішення кожної кримінальної справи. Дове­дення у розслідуванні — складний процес пізнання події минулого, що залишила різноманітні сліди в речовій обстановці і зафіксувалася в пам'яті людей. Слідчому важливо розшукати, дослідити і вірно використати необ­хідні докази.

На початку розслідування в багатьох кримінальних справах слідчий має дані, що свідчать про наявність лише окремих ознак злочину. Наприклад, можуть бути дані про об'єкт і не бути відомостей про суб'єкт злочину тощо.

При плануванні, як зазначалося вище, слідчий перш за все вирішує, які обставини ще необхідно з'ясувати в справі. Успішне вирішення цього завдання неможливе без аналізу і пояснень уже наявних даних, але в силу неповноти останніх вони мають ймовірний характер і є версіями.

Отже, версії являють собою обгрунтовані ймовірні пояснення певної події, її обставин і окремих фактів, які використо­вують для встановлення істини в справі.

Визначення обставин, які підлягають з'ясуван­ню, нерозривно пов'язане з уявленням слідчого про те, що являє собою розслідувана подія, який можливий її характер і обставини. В цьому й полягає, перш за все, тісний зв'язок між плануванням і слідчими версіями.

Одну з кримінальних справ було порушено в зв'язку з виявленням трупа чоловіка біля берега річки. На тілі трупа були садна і синці. В якому напрямку вести слід­ство? Які обставини необхідно з'ясувати розслідуванням? Перш за все, потрібно пояснити розслідувану подію. Що це? Вбивство, нещасний випадок чи самогубство? Залеж­но від слідчих версій визначаються конкретні обставини і питання, з'ясування яких надасть можливість твердити про істинність висунутих версій.

Слідча версія з логічного боку є різновидом гіпотези і має однакову з нею логічну структуру. Розмежовують: а) логічну відробку наявних фактичних даних; б) вису­вання на цій основі версії; в) дедуктивне виведення висновків з висунутої версії; г) практичну перевірку на­явності чи відсутності цих висновків; д) логічні доведен­ня істинності чи помилковості версії.

Версії в розслідуванні відрізняються від гіпотез у науці тим, що пояснюють лише одиночні події і не пере­слідують завдань відкриття закономірностей, вони слу­жать лише встановленню істини в кримінальному судо­чинстві.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за декількома критеріями. Зазначимо їх.

1) За обсягом пояснюваних версією фактів роз­різняють загальні й окремі версії. Загальна версія за змістом дає одне з можливих пояснень розслідуваної події в цілому, вона може бути більш чи менше деталізова­ною, але завжди охоплює всю сукупність даних, наявних у слідчого. Окрема версія — це пояснення окремих обста­вин і фактів.1

У розслідуванні злочинів найрізноманітніші обстави­ни і окремі факти можуть бути пояснені неоднозначно.

Різновидом загальних версій є типові версії, що відби­вають видові ознаки злочину та найбільш типовий меха­нізм події. Так, за наявності ознак крадіжки існують типові версії - крадіжка чи інсценування; при виявленні по­жежі -підпал, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; при виявленні трупа - вбивст­во, самогубство, нещасний випадок та ін.;

Класифікація версій на загальні й окремі має прак­тичне значення. Вона вказує на необхідність всебічного дослідження як події злочину в цілому, так і окремих її обставин. Конкретний взаємозв'язок названих версій в розслідуванні може бути різноманітним залежно від об­сягу і характеру даних, за яких порушується криміналь­на справа. Однак завжди вони нерозривно пов'язані, як пов'язане встановлення загального і окремого в пізнанні.

2) За сферою використання версії поділяють на слідчі, оперативно-розшукові, експерт­ні, судові. За логічною природою всі версії однакові, але це не виключає деякої специфіки в їх функціях.

Оперативно-розшукові версії припускають ймовірні місця перебу­вання злочинця, що зник, осіб, які пропали безвісті, можливих свідків, певних об'єктів (наприклад, викраде­ного майна). Вони визначають напрямок дій пошукового характеру, в тому числі—оперативно-розшукних за­ходів.

Судові версії будуються і перевіряються під час судо­вого розгляду. Суд, поряд з дослідженням фактичних даних за версією, визнаною розслідуванням єдино вір­ною, може висунути нову чи повернутися до перевірки версії, відкинутої слідчим. Такі версії визначають шляхи судового слідства, сприяючи всебічності і повноті дослі­дження обставин кожної справи.

Слідчі версії — це побудовані слідчим і прийняті ним до перевірки ймовірні припущення, які визначають напрямок розслідування. У розслідуванні злочинів вони виконують важливі функції, а тому знання і дотримання правил їх побудови і перевірки дуже необхідні.

Ці вер­сії, як правило, взаємопов'язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова - зі слідчої, і навпаки.

Ілюстрацією цього положення може бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив припущення про падіння чоло­віка з висоти. Огляд під'їздів поблизу дозволив виявити в од­ному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потерпілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп викинули з вікна горища, щоб приховати дійсну подію.

4. Прийоми висунення, дослідження і перевірки версій.

Слідчі версії мають бути обгрунтованими, давати об'єктивно ймовірні пояснення розслідуваної події чи її обставин. Отже, в наявних матеріалах справи мають бути дані, що дозволяють вважати висунуте слідчим припу­щення не абстрактним, а конкретно можливим пояснен­ням розслідуваної події. Вимоги обгрунтованості слідчих версій обумовлюють практичну необхідність всебічного і глибокого аналізу наявних матеріалів у справі, великої уваги в їхній оцінці і визначенні криміналістичного зна­чення. Цей процес вимагає не тільки бездоганного логіч­ного мислення, а й криміналістичних знань, особливо в галузі методики розслідування, а тому нерідко називає­ться «конструюванням» версій.

Методами побудови версій є їхні логічні основи - ін­дуктивний чи дедуктивний метод, а також аналогії. Побудова слід­чих версій проходить такі етапи:1

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведени наслідків (у цьому разі підт­верджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі зі слідчої практики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраї­ні міста знайдено труп жінки. Під час огляду місця події бу­ло виявлено напівзанурений у яму з водою труп молодої жін­ки та сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді тру­па поза і стан одягу наштовхнули слідчого на думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шля­хом механічного втручання. У результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже була з'я­сована особа потерпілої та було встановлено, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово ви­словлювала бажання звернутися до послуг «тітки Ганни». Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, що під час прове­дення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було виявлено. Після того, як слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а саме: 1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни»;

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину речі потерпілої;

3) у «тітки Ганни» повинна бути тачка, на якій тіло потер­пілої було перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали «тітці Ганні» у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій - огляду та обшуку будинку, проведенням експертиз - підт­вердила правильність версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є на­слідком індукції або дедукції. Індуктивні висновки - умовивід від окремого до загального - найчастіше засто­совуються у випадках, коли слідча версія випливає з ана­лізу доказів, виявлених при провадженні окремих слідчих дій. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий доходить до загального припущення про характер і причини події злочину. У цьому разі індукція може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунту­ються на знанні необхідних ознак і причинних зв'язків по­дій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів шляхом ана­лізу і розгляду їх у взаємозв'язку слідчий доходить до за­гального висновку про причетність суб'єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версій слідчий повинен передбачати помилки, які можуть виникнути у процесі індуктивного умовиводу. До них нале­жать помилки невірного висновку як результат помилко­вих посилань і висновків: «після цього - отже, внаслідок цього». Такого роду помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови версій, а й до невірного визна­чення шляхів розслідування злочину. Логічна помилка «поспішності узагальнення» полягає в тому, що висновок від окремого до загального ґрунтується не на повному і всебічному аналізі необхідних причинних зв'язків, а слід­чий доходить до висновку, базуючись на вивченні частини ознак. У практиці розслідування такі помилки зустрічаю­ться при конструюванні версій, якщо в процесі аналізу враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених по справі доказів. У цьому випадку при побудові версій вихо­дять не з аналізу певних доказів, а із загального припу­щення.

Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений об­вуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих кри­мінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії:

1) підпал вчинено з метою знищення певної кримінальної справи;

2) підпал вчинено з метою помсти судді;

3) підпал вчинено з метою вбивства сторожа з яких-небудь спонукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки.
Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних дока­зах, виявлених по справі, а на загальних положеннях методи­ки розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу й узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих типових) версій при розслідуванні злочинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних резуль­татів при розслідуванні злочинів.
Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої практики і дозволяють намітити пев­
ну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення зло­чину, оскільки він містить найбільш виразні сторони зло­чину.

Глибоке вивчення даних, які є при побудові версій чи використаних для їх уточнення, конкретизації тощо, по­кликане послужити їх повноті, тобто сконструюванню всіх можливих в конкретних умовах версій. Матеріали слідчої практики свідчать про те, що саме при недотри­манні цієї умови злочини іноді залишаються нерозкритими.

Правильна побудова версій має важливе практичне значення, оскільки необгрунтована версія може спряму­вати слідчого на невірний шлях, привести до марної тра­ти сил і часу.

Основою для висування версій є не тільки наявні в справі докази, а й дані, одержані оперативно-розшукними заходами, дані криміналістичного обліку, матеріали роз­критих і нерозкритих злочинів, подібних за способом вчинення до розслідуваного тощо.

Всі слідчі версії необхідно перевіряти у взаємозв'яз­ку, паралельно. Це зумовлено не тільки можливими зв'язками різних обставин справи, а й необхідністю еко­номити сили і час як слідчого, так і інших учасників роз­слідування. Тому, наприклад, при допиті свідка з'ясо­вують факти, що мають значення для перевірки всіх версій, а в разі призначення експертизи експерту ставляться запитання також з урахуванням усіх на­явних версій. Хоча бувають випадки, коли необхідно провести слідчу дію для перевірки лише однієї з версій.

Як правило, слідчі версії перевіряються одночасно. Це слід розуміти не в значенні одномоментності, буквального співпадання часу, а так, що слідчий під час розслі­дування не випускає з плану своєї роботи жодної з наявних версій. Не можна перевіряти версії по черзі — затративши час на перевірку версії і переконавшись у її помилковості, можна втратити можливість перевірки ін­ших (зникнуть сліди, свідки забудуть деталі події, зло­чинець прийме заходів до приховання злочину тощо). Згадане не виключає доцільності проведення більшої чи меншої кількості слідчих дій за різними версіями, врахо­вуючи в першу чергу можливість втрати доказів, необ­хідних для перевірки конкретної версії.

До версій, які перевіряються, слід ставитися критично, не забувати, що вони дають лише ймовірні, а не вірогідні знання. Одержані під час перевірки версій фактичні дані слід аналізувати, співставляти і оцінювати з погляду всіх наявних версій. Іноді в слідчій практиці трапляється помилка, що має назву «захоплення однією версією», яка об'єктивно приводить до однобічного розслідування і спричиняє порушення законності.

Систематична перевірка версій сприяє тому, що всі вони, крім однієї, відкидаються як бездоказові і надалі досліджується вже тільки одна. Іноді буває й так, що всі побудовані напочатку версії відкидаються й кон­струюються нові.

Робота з версіями продовжується до того часу, поки не буде доведено правильність однієї з них, поки вона не перетвориться у вірогідне пояснення події, що роз­слідується. Та чи інша версії можуть бути виключені тільки після того, як перевіркою вірогідно встановлено їх бездоказовість.

ЛЕКЦІЯ по темі № 21
«Організація та тактика слідчого огляду».

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

1. Поняття та види слідчих оглядів.

2. Поняття огляду місця події.

3. Підготовка до огляду місця події.

4. Дії слідчого при проведенні огляду місця події.

5. Фіксація результатів огляду місця події.

Л і т е р а т у р а:

1. Федоров Ю.Д. Следственно-оперативная группа на месте происшествия. – Ташкент: ВШ МВД СССР, 1982.

2. Дидковская С.П. Осмотр места происшествия при расследовании дел о насильственной смерти. – К., 1980.

3. Смыслов В.И. Осмотр места происшетвия. – М.: ВЮЗИ, 1980.

4. Бокариус Н.С. Первоначальный наружный осмотр трупа при милицейском розыскном дознании. – Харьков, 1925.

5. Федоров Ю.Д. Логические аспекты ОМП. – Ташкент: ВШ МВД СССР, 1987.

6. Осмотр трупа на месте происшествия. – Чебоксары, 1983.

7. Хазиев Ш.А. Технико-криминалистические методы установления признаков неизвестного преступника по его следам: Учеб. пос. / Под ред. Лузгина И.М. – М.: Академия МВД СССР, 1986.

8. Разумов Є.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. – К., 1994.

9. Крылов И.Ф. Следы на месте преступления. – Л., 1961.

Ипакян А.П. Моделирование оперативной обстановки. – М., 1981.

ВСТУП

Слідчий огляд одна з найпоширеніших слідчих дій. До тогож це- основний спосіб безпосереднього сприйняття слідчим обстановки та об’єктів які мають відношення до розслідуваної події.

Слідчі огляди нерозривно пов’язані з вивченим розділом криіналістичною технікою, а також з організацією і методикою розслідування окремих видів злочинів.

Знання і вивчення рекомендацій організації та проведення слідчих оглядів забезпечать більш повне і ефективне розслідування, нададуть змогу процесуально правильно виявити та закріпити доказову інформацію.